Гали-кельти
- 23.06.09, 10:35
- Просвіта
Прадавня мудрість твердить: «Якщо бажаєш щось зрозуміти — пізнай, як
воно виникло».
Таємниця походження дуже часто захована в іменах, тому
таке велике значення має етимологія — наука про первинні, істинні
значення слів. Відповідно імена народів можуть багато розповісти про
їхнє походження.
СУПЕРЕТНОС ГАЛЛІВ (КЕЛЬТІВ) народився на території Правобережної
України у 12 ст. до н. е. За свідченням видатного англійського історика
й етнографа Д. С. Прічарда, кельти-галли мали скіфське походження і
були вихідцями з нинішньої Галичини (Prichard J. S. Eastern origin of
the Celtic nation. — London, 1857. Див. також: Каныгин Ю. Вехи
священной истории. — К.: 1999. — С. 155—176)що переконливо підтверджено
сучасними археологічними знахідками. (Першу знахідку чисто кельтського
походження (майстерню кельтського гончара з великою кількістю
інвентаря) було знайдено ще в 1962 році в районі села Бовшів, що
знаходиться в 32 км північніше Івано-Франківська, в 11 км від древнього
Галича.)
Достеменно з’ясовано, що вони населяли територію від Прип’яті до
Чорного моря, від Малої Азії до Іспанії. (Геннадий Казакевич. Кельты в
Украине. — http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/268/24100/)
До початку 1 тисячоліття до н. е. галли оволоділи майже всією Європою.
Їх характерною особливістю були високий зріст, біла шкіра, розвинені
м’язи, русяве волосся, довгі козацькі вуса, розвинена музично-пісенна
культура, уважне ставлення до свого зовнішнього вигляду, культ краси.
(Пауэлл Теренс. Кельты. Воины и маги / Пер. с англ. — М.: ЗАО
«Центрполиграф», 2004. — С. 69—71.)
Гіневра, король Артур та Мерлін:
Улюбленою зброєю галлів була сокира, якою вони досконало володіли.
Сокира широко використовувалася і як холодна бойова зброя, і як
томагавк, і як ритуальна зброя, і як господарський інструмент.
Сокиру
ще називають «кельтом» — від українського «колоти», «розколювати», звідси — «колун».
Вірогідно, саме з цієї причини гальських воїнів, а з ними і всіх галлів
стали називати кельтами. Віртуозне володіння сокирою-кельтом донині
збереглося на прабатьківщині кельтів-галлів — у карпатському регіоні
Україні. Серед іншого, у кожній гуцульській родині є ритуальна сокира — топірець (бартка, кельт), який ще донедавна був обов’язковим атрибутом дорослого чоловіка.
Чи не найяскравішим підтвердженням карпатського походження кельтів є
їхні народні танці. Погляньте, наприклад, на танці ірландських кельтів
— ті ж самі рухи з притисненими до тіла прямими руками, що імітують
швидке спускання з гори, ті ж самі музичні інструменти (коза-«волинка»,
дримба), що й у наших гуцулів.
До речі, слово «гоцул» , що означає «галасливий» , «непосидючий» , є етимологічно близьким до слова «галл» ; близькими до «гоцул» є також слова «гоцак» — танок зі стрибками — і «гучати» — звучати, шуміти, гудіти.
Етнонім «галли» походить від «галас-голос-логос», що позначає як голосистість, так і знання
Ці
поняття є тісно пов’язаними, оскільки рівень мовлення, вищим проявом
якого є пісенність, відбиває рівень мислення. Співучий народ називав
себе галами за ознаками, які суттєво відрізняли його від інших народів
— «голос» (співучість, милозвучність мовлення) і «логос»
(мудрість, знання, інформація). Не випадково символом французьких галів
був півень — «птах, що піє». Від кореня *гал-*гол (голос) походять:
українські «галайко» — крикун«галакати» — кричати «галас» —
голосна розмова, крик галайстра — «шумний натовп, купа дітей»,
«ґаламаґати» — говорити дурниці, «галич» — галасливе вороння; приспів
«гала» («Ой чук та гала, а я в церкві була», «гала-гігі-гей»,
«галя-гиля»)(Грінченко Борис. Словарь української мови.)
сумерське «галя», «гал» — постійний співак у храмі, дяк
(Кузич-Березовський Іван. Жінка і держава. — Львів: Світ, 1994. — С.
164);
італійське «гала» — урочисте придворне свято зі співами в Італії і Франції 17—18 століть.
сучасне «гала-концерт» — урочисте пісенне видовищесучасне «гала-концерт» — урочисте пісенне видовище
Ім’я «галли» було самоназвою,що підтверджують відповідні топоніми, розкидані по всій Європі — всюди, куди приходили галли: село Гали на Волині, місто Галич і край Галичина в Західній Україні, портове місто Галац (Galati) в Румунії, край Галісія в Іспанії (де народ розмовляє галісійською мовою), країни Галатія-Галлія (стародавні назви Малої Азії, Північної Іспанії, Франції), Галілея на півночі Палестини, Гілея на лівобережжі Дніпра біля його гирла, Португалія (від
головного міста-фортеці — «порт галлів») тощо. В якості сучасного
прикладу перенесення на інші землі рідних топонімів можна згадати колонію «Нова Галичина» в Бразилії, засновану українцями-галичанами з кінця 19 ст., де в містах донині непогано розмовляють українською мовою.
Як повідомляє «Лінгвістичний енциклопедичний словник» Москва, 1990.— С. 92, «галльська мова належить до кельтських мов (континентальна гілка);
в реальності існувала як група діалектів кельтських племен, що населяли
територію Західної і Центральної Європи, а також центральні області
Малої Азії (галатські племена)».
«В 1 тис. до н. е. кельтські мови були поширені на значній частині
Європи (нині це частина Німеччини і Франції, Великобританія, Ірландія,
Іспанія, Північна Італія), доходячи на Сході до Карпат і через Балкани
до Малої Азії» .
Додамо, що зі словами «голос» і «слово» тісно пов’язане «слава», латинською gloria — cлава, славні діяння. Тому слово «гали» також означало «славні» — можливо, що саме це значення було головним.
Через 16 століть після народження галлів, а саме у 5 ст. н. е., у
Північному Надчорномор’ї народився новий арійський суперетнос — слов’яни. Його самоназва також походила від «слово» в розумінні як «знання» (мудрість, наука), так і промовлене знання (голос), а також «слава».
Таким чином, перед нами традиція прив’язки арійських етнонімів до
понять «знання», «голос» і «слава». Це пов’язано з тим, що чергове
народження кожного нового українського етносу (наголошую, що автор
підкреслює, що мається на увазі люди, що живуть на тер-ії України, бо
саме в тяжки для нас часи з*являється ця назва, як назва держави, а не
трериторії, але етнос - це спільнота людей. що розмовляє однією мовою)
супроводжувалося відновленням знань (слова) про природу людини і світу,
а також поширенням цих знань через мовлення (голос) і славні діяння.
Річ у тім, що для успішного становлення і зростання народу потрібна
могутність (сила). А глибинні знання і правильне мовлення якраз і є
основою магічних (могутніх) практик, тобто сукупності технологій,
ґрунтованих на боголюдських потенціях людини. За їхньою допомогою народ
ставав сильним, плодючим, здоровим і згуртованим, гармонізував свій
життєвий простір, поліпшував клімат і урожайність.
Проте арійський корінь *гал-*гел має ще одне значення: світлий, сонячний, білий, молочний. Від цього кореня походять:
українське «ґалаґан» (буквально «світлоносний», від гала — світло, ган — гнати, нести), що означає іскру («із-к-ра», тобто «із кусочка сонця») або головню (недогарок);
французьке «гало» — світлове коло навколо Сонця ;
гелленське «гала» — молоко, тобто «біле» (порівняйте з укр. «набіл» — молокопродукти) звідси «Галактика» — «Молочний Шлях» ;
гелленське «геле» — сонячне світло, «Геліо» — Сонце, жіноче ім’я «Гелена» (Єлена) — сонячна;
ГАЛЛьська мова (див. вище) і ГЕЛьська мова,
якою розмовляють в Шотландії і яка є діалектом ірландської мови, що
також належить до кельтських мов, ( Лингвистический энциклопедический
словарь. — С. 126)
Традиція арійських етнонімів за аспектом сонячності-світлоносності реалізована в іменах «арії» (сонячні, ярі, життєспроможні, пасіонарні), «сколоти» (сонячні, «з кола», де коло-соло — це сонце), «руси» — русяві, світлі, сонячні.
Таким чином, самоназва «галли» вказувала на чотири характерні якості народу:
- носії Знання (знавці Божих законів, природи божественного, духовного і земного світів — Праві, Наві і Яві);
- носії Мовлення (красномовні, голосисті, милозвучні);
- носії Світла і Слави (сонячні, пасіонарні, життєспроможні, шляхетні);
- представники Білої раси (світлошкірі, білі, світлі)
"Арійский стандарт" І.Каганець
воно виникло».
Таємниця походження дуже часто захована в іменах, тому
таке велике значення має етимологія — наука про первинні, істинні
значення слів. Відповідно імена народів можуть багато розповісти про
їхнє походження.
СУПЕРЕТНОС ГАЛЛІВ (КЕЛЬТІВ) народився на території Правобережної
України у 12 ст. до н. е. За свідченням видатного англійського історика
й етнографа Д. С. Прічарда, кельти-галли мали скіфське походження і
були вихідцями з нинішньої Галичини (Prichard J. S. Eastern origin of
the Celtic nation. — London, 1857. Див. також: Каныгин Ю. Вехи
священной истории. — К.: 1999. — С. 155—176)що переконливо підтверджено
сучасними археологічними знахідками. (Першу знахідку чисто кельтського
походження (майстерню кельтського гончара з великою кількістю
інвентаря) було знайдено ще в 1962 році в районі села Бовшів, що
знаходиться в 32 км північніше Івано-Франківська, в 11 км від древнього
Галича.)
Достеменно з’ясовано, що вони населяли територію від Прип’яті до
Чорного моря, від Малої Азії до Іспанії. (Геннадий Казакевич. Кельты в
Украине. — http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/268/24100/)
До початку 1 тисячоліття до н. е. галли оволоділи майже всією Європою.
Їх характерною особливістю були високий зріст, біла шкіра, розвинені
м’язи, русяве волосся, довгі козацькі вуса, розвинена музично-пісенна
культура, уважне ставлення до свого зовнішнього вигляду, культ краси.
(Пауэлл Теренс. Кельты. Воины и маги / Пер. с англ. — М.: ЗАО
«Центрполиграф», 2004. — С. 69—71.)
Гіневра, король Артур та Мерлін:
Улюбленою зброєю галлів була сокира, якою вони досконало володіли.
Сокира широко використовувалася і як холодна бойова зброя, і як
томагавк, і як ритуальна зброя, і як господарський інструмент.
Сокиру
ще називають «кельтом» — від українського «колоти», «розколювати», звідси — «колун».
Вірогідно, саме з цієї причини гальських воїнів, а з ними і всіх галлів
стали називати кельтами. Віртуозне володіння сокирою-кельтом донині
збереглося на прабатьківщині кельтів-галлів — у карпатському регіоні
Україні. Серед іншого, у кожній гуцульській родині є ритуальна сокира — топірець (бартка, кельт), який ще донедавна був обов’язковим атрибутом дорослого чоловіка.
Чи не найяскравішим підтвердженням карпатського походження кельтів є
їхні народні танці. Погляньте, наприклад, на танці ірландських кельтів
— ті ж самі рухи з притисненими до тіла прямими руками, що імітують
швидке спускання з гори, ті ж самі музичні інструменти (коза-«волинка»,
дримба), що й у наших гуцулів.
До речі, слово «гоцул» , що означає «галасливий» , «непосидючий» , є етимологічно близьким до слова «галл» ; близькими до «гоцул» є також слова «гоцак» — танок зі стрибками — і «гучати» — звучати, шуміти, гудіти.
Етнонім «галли» походить від «галас-голос-логос», що позначає як голосистість, так і знання
Ці
поняття є тісно пов’язаними, оскільки рівень мовлення, вищим проявом
якого є пісенність, відбиває рівень мислення. Співучий народ називав
себе галами за ознаками, які суттєво відрізняли його від інших народів
— «голос» (співучість, милозвучність мовлення) і «логос»
(мудрість, знання, інформація). Не випадково символом французьких галів
був півень — «птах, що піє». Від кореня *гал-*гол (голос) походять:
голосна розмова, крик галайстра — «шумний натовп, купа дітей»,
«ґаламаґати» — говорити дурниці, «галич» — галасливе вороння; приспів
«гала» («Ой чук та гала, а я в церкві була», «гала-гігі-гей»,
«галя-гиля»)(Грінченко Борис. Словарь української мови.)
(Кузич-Березовський Іван. Жінка і держава. — Львів: Світ, 1994. — С.
164);
Ім’я «галли» було самоназвою,що підтверджують відповідні топоніми, розкидані по всій Європі — всюди, куди приходили галли: село Гали на Волині, місто Галич і край Галичина в Західній Україні, портове місто Галац (Galati) в Румунії, край Галісія в Іспанії (де народ розмовляє галісійською мовою), країни Галатія-Галлія (стародавні назви Малої Азії, Північної Іспанії, Франції), Галілея на півночі Палестини, Гілея на лівобережжі Дніпра біля його гирла, Португалія (від
головного міста-фортеці — «порт галлів») тощо. В якості сучасного
прикладу перенесення на інші землі рідних топонімів можна згадати колонію «Нова Галичина» в Бразилії, засновану українцями-галичанами з кінця 19 ст., де в містах донині непогано розмовляють українською мовою.
Як повідомляє «Лінгвістичний енциклопедичний словник» Москва, 1990.— С. 92, «галльська мова належить до кельтських мов (континентальна гілка);
в реальності існувала як група діалектів кельтських племен, що населяли
територію Західної і Центральної Європи, а також центральні області
Малої Азії (галатські племена)».
«В 1 тис. до н. е. кельтські мови були поширені на значній частині
Європи (нині це частина Німеччини і Франції, Великобританія, Ірландія,
Іспанія, Північна Італія), доходячи на Сході до Карпат і через Балкани
до Малої Азії» .
Додамо, що зі словами «голос» і «слово» тісно пов’язане «слава», латинською gloria — cлава, славні діяння. Тому слово «гали» також означало «славні» — можливо, що саме це значення було головним.
Через 16 століть після народження галлів, а саме у 5 ст. н. е., у
Північному Надчорномор’ї народився новий арійський суперетнос — слов’яни. Його самоназва також походила від «слово» в розумінні як «знання» (мудрість, наука), так і промовлене знання (голос), а також «слава».
Таким чином, перед нами традиція прив’язки арійських етнонімів до
понять «знання», «голос» і «слава». Це пов’язано з тим, що чергове
народження кожного нового українського етносу (наголошую, що автор
підкреслює, що мається на увазі люди, що живуть на тер-ії України, бо
саме в тяжки для нас часи з*являється ця назва, як назва держави, а не
трериторії, але етнос - це спільнота людей. що розмовляє однією мовою)
супроводжувалося відновленням знань (слова) про природу людини і світу,
а також поширенням цих знань через мовлення (голос) і славні діяння.
Річ у тім, що для успішного становлення і зростання народу потрібна
могутність (сила). А глибинні знання і правильне мовлення якраз і є
основою магічних (могутніх) практик, тобто сукупності технологій,
ґрунтованих на боголюдських потенціях людини. За їхньою допомогою народ
ставав сильним, плодючим, здоровим і згуртованим, гармонізував свій
життєвий простір, поліпшував клімат і урожайність.
Проте арійський корінь *гал-*гел має ще одне значення: світлий, сонячний, білий, молочний. Від цього кореня походять:
якою розмовляють в Шотландії і яка є діалектом ірландської мови, що
також належить до кельтських мов, ( Лингвистический энциклопедический
словарь. — С. 126)
Традиція арійських етнонімів за аспектом сонячності-світлоносності реалізована в іменах «арії» (сонячні, ярі, життєспроможні, пасіонарні), «сколоти» (сонячні, «з кола», де коло-соло — це сонце), «руси» — русяві, світлі, сонячні.
Таким чином, самоназва «галли» вказувала на чотири характерні якості народу:
- носії Знання (знавці Божих законів, природи божественного, духовного і земного світів — Праві, Наві і Яві);
- носії Мовлення (красномовні, голосисті, милозвучні);
- носії Світла і Слави (сонячні, пасіонарні, життєспроможні, шляхетні);
- представники Білої раси (світлошкірі, білі, світлі)
"Арійский стандарт" І.Каганець
6