1. Микола Олегович Голубєв народився 17.12.1998 року у селі Вочківці Волочиського району Хмельницької області.

Закінчивши 9 класів Волочиської школи №5, хлопець вступив до Волочиського промислово-аграрного ліцею, який закінчив 2017 року, здобувши фах зварювальник і муляра.

21.06.2017 року у Миколи був останній екзамен, а вже 26.06 він підписав контракт із ЗСУ, не з’явившись навіть на вручення диплома, адже був доправлений до навчального полігону у Старичах. Після бойової підготовки, 07.09 він був відряджений до зони АТО, до міста Попасна Луганської області.

Старший солдат, навідник кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 1 січня о 13.15 в районі селища Новотошківське Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, які дістав внаслідок обстрілу наших позицій з озброєння БМП-1.

Похований 4 січня на центральному кладовищі Волочиська. У нього залишилися батьки та брат.

1. Микола Іванович Семенюк (позивний Саїд) народився 28.11.1973 року у селі Леляки Жмеринського району Вінницької області. З 2005 року мешкав у селищі міського типу Браїлів.

Закінчивши 9 класів сільської школи, хлопець вступив до Жмеринського вищого професійно-технічного училища, у якому здобув фах столяра. Працював на різних роботах, останнім часом – на Браїлівському цегельному заводі.

На першому місці для Саїда завжди були його діти, яких він шалено любив та намагався надати їм правильне виховання. Захоплювався риболовлею, дбайливо ставився до тварин, дуже багато з яких зносив додому.

У кінці березня 2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Безвідмовний добряк, імпульсивний, з шаленою енергією, Микола Іванович не боявся ризикувати та дивитись небезпеці в очі. У березні 2017-го в районі Авдіївки він врятував життя двом побратимам, коли витяг їх з палаючої БМП. Пройшов бої під Волновахою, на Світлодарці, в районі Старогнатівки та Авдіївки, брав безпосередню участь у встановленні контролю над позицією "Орел".

Молодший сержант, заступник командира бойової машини - навідник-оператор 7-ї роти 3-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 січня о 15.50 в районі селища Гладосове Донецької області від смертельних поранень, що їх дістав під час обстрілу наших позицій з великокаліберних кулеметів.

Похований 18 січня на Леляцькому кладовищі. У нього залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей.

1. Віталій Анатолійович Губенко (позивний Батюшка) народився 16.02.1965 року у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Закінчив духовну семінарію, богословські курси у Києві. Вступив на військову службу за контрактом. Тривалий час у підрозділі виконував обов'язки капелана.

Прапорщик, стрілець, помічник гранатометника роти вогневої підтримки 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 25 січня вранці в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, яких зазнав під час обстрілу військової вантажівки з протитанкового ракетного комплексу.

Похований 28 січня у рідному селі.

ПІСЛЯМОВА

Привіт, мамо, привіт, дорогенька моя.

Не знаю навіть, з чого почати, новин начебто і немає, але новин багато. Стоїмо, окопавшись, серед полів, довго вже стоїмо, від монотонної рутини починає притуплятися зосередженість, тому всі знаходять собі якусь роботу: хто пиляє дрова, хто зміцнює стіни, хто вигадує різні страви з того набору продуктів, що у нас є. Один хлопець пише вірші, так-так, уяви, прийшов з бойових і починає творити. Потім нам читає, соромиться, червоніє, але читає. Не всі його вірші гарні і бездоганні, але ми нічим цього не виказуємо, він пару місяців тому побратима втратив, і видно, що болить у нього, сильно болить.

У нас у всіх болить, мамо. Ми втрачаємо друзів, і з кожною втратою щось вмирає у нашій душі. Різні тут хлопці зі мною, є далекобійник з Тернополя, є пенсіонер з Дніпра, є навіть студент звідкись з-під Миколаєва, у нього вбили брата під Луганськом, і цей молодий зовсім хлопчик залишив навчання та прийшов до нас. Відчайдушний такий, знаєш, не боїться нічого, воює краще від багатьох дорослих дядьків, а сам голиться лише раз на тиждень. Різні тут люди, але наскільки ж вони кращі за тих, хто перебуває на мирній території.

Тут дуже швидко з'ясовується, хто є хто, тут оголюється кістяк людської душі, її структура та складові, тут за короткий період часу з людини, як скальпелем, зрізаються всі шари фальші та штучних обгорток оманливих ілюзій, всередині яких існує інший світ. Я і сам був таким, не буду приховувати, та й ти сама все прекрасно знаєш, проте в цих холодних окопах щось в мені змінилося, я став відчувати себе щасливішим. Так, мамо, ось такий нонсенс. Люди у переважній кількості своїй нещасливі, навіть якщо думають навпаки, але це самообман, по-справжньому щасливою людина робиться серед тих, хто без найменших роздумів готовий за тебе померти.

Я знайшов на цій війні своїх братів, мамо. Їх багато, і нехай у кожного з них своя мати, кров у нас одна на всіх. У нашій крові сплелися в тугий вузол єднання та витримка, взаємодопомога і розуміння, слова, які у цивільному житті часто є порожнім звуком, тут набувають свогосправжнього сенсу. Ми різні, але, у той самий час, ми схожі один на одного, як дві краплі води, тому що у нас одна мета та мотивація, одна справа та загальна воля. Нікому не даємо впасти у відчай і засмутитися, за перших ознак депресії всі спільно піднімаємо тій людині настрій.

Іноді буває лячно. Іноді - дуже. Ми всі хочемо жити, і це - природний стан, коли по нас працюють з того боку. Але якщо забитися в кут і закрити очі, міни падати не припинять, правда ж, мамо? І ми знаходимо сили подолати наш страх, загнати його глибше і не звертати на нього уваги. Ми зобов'язані вижити, хоч і не всім це вдається, але за тих, хто не доживає, ми відповідаємо сповна, повір. У нас не працюють принципи жалості та прагнення до миру. Там нема з ким миритися таз ким домовлятися. У нас один спосіб переговорів, який має приціл і запасний магазин.

Час мені йти на чергування, мамо. Так, щоб не хвилювалася, доповідаю: поїв, одягнений тепло. Хоча останніми днями холоднішає, а сьогодні взагалі щось сильно впала температура, небо прояснилося, напевно вночі буде неабиякий мороз, але ти не хвилюйся, мені не вперше, переживемо, прорвемося, і скоро я приїду, мамо. Незабаром я приїду, обіймемося міцно і надовго, я дуже за тобою сумую. А повернуся з чергування - продовжу, багато ще хочу тобі розповісти. Матусенько моя, ще одне. Тут я зрозумів, наскільки сильно я те…

Написані далі слова неможливо розібрати через кров, що залила листа.

Ян Осока, "Цензор.НЕТ"

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.
Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.
Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.
Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.
Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут. 
Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.
Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут. 
Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.
Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут. 
Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут
Стаття про загиблих у липні 2017- тут.
Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.
Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут. 
Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут
Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.
Про загиблих у грудні 2017-го - стаття тут.
Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.
Про загиблих у лютому - стаття тут.
Про полеглих у березні 2018-го читайте тут
Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.
Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Полеглі Герої листопада 2018 читайте тут

Про загиблих у грудні 2018 читайте тут