Початок був таким .... на мій коментар там так і не відповіли, спишемо це на зайнятість авторки малою лялькою, і зовсім не на журналістську вибірковість.
Попала на очі стаття одного Волонтера, виділю тут найголовніше:
По моему мнению нужно:
- Полностью освободить от налогообложения любые кинопродакшны и издательства, делающие украиноязычный контент.
- Освободить от налогообложения всех учителей украинского языка и украинской истории (можно было бы и всех учителей).
- Заставить Авакова говорить при исполнении только на украинском.
- Предоставлять гражданство Украины только лицам, которые составили минимальный тест на язык и историю Украины, хотя бы на три балла по старой системе.
- Запретить выступления в Раде для граждан Украины на другом языке, кроме украинского, за исключением случаев международных визитов.
- Заставить все учреждения Украины обслуживать граждан Украины исключительно на украинском, а иностранных граждан - на языках, наиболее часто применяемых в мире.
- Все СМИ, которые зарегистрированы в Украине, даже те, что для национальных меньшинств, обязаны иметь украиноязычную версию своего контента.
- Все иностранные спикеры должны дублироваться или титроваться на украинском.
– Я ще за радянських часів у Львові помітив, що коли ти перебуваєш в українській мові, в цій стихії, то раптом думки забарвлюються якось інакше. Коли переходиш із російської на українську, з'являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.
Валентин Сильвестров, найвідоміший у світі український композитор, його доробок увійшов до скарбниці музики ХХ століття разом із творами Альфреда Шнітке, Арво Пярта, Гії Канчелі, Софії Губайдуліної, Едісона Денісова.
Володар премії імені Сергія Кусевицького, третій її лауреат на теренах СРСР після Шостаковіча та Прокоф’єва
Народний депутат від фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко не вважає українською мовою діалекти, якими говорять на Львівщині та Галичині.
Як повідомляє Українська правда, про це він заявив в ефірі телеканалу ICTV.
"Однозначно недозволено сьогодні комусь вказувати, якою мовою йому говорити, а на якій мові не можна", - сказав депутат, розповідаючи про законопроект "Про державну мовну політику" щодо захисту регіональних мов.
Відповідаючи на запитання, чи готовий він настільки ж завзято відстоювати українську мову, "регіонал" зазначив, що законопроект, який він пропонує, «забезпечує захист української мови».
"Я проти львівсько-галицьких діалектів, які засмітили сьогодні засоби масової інформації. Я не вважаю, те, що нам пропонують, українською мовою. Це відрижка тієї частини України, яка колись була постійно під чиїмось гнітом", - сказав Колесніченко.
При цьому він уточнив, що українська мова - це, те як говорять на Полтавщині, Черкащині та Слобожанщині.
Як відомо, «мовний» законопроект, одним з авторів якого є Колесніченко, був прийнятий у першому читанні 5 червня.
Як на мене, це ще раз лише підтверджує те, що головна мета регіоналів - розкол країни. Вони всіляко, всіми можливими і неможливими методами намагаються опустити Західну Україну, провокуючи її мешканців то наданням русскому язику статусу другого державного, то взагалі ображаючи мову західного регіона.
Особисто я однаково володію обома мовами, але в даному випадку навіть я обурена такою провокацією від ригів, які самі і є найбруднішою відрижкою країіни за останні 20 років. Чи не пора нам уже нарешті відригнути цих ригів на їхню батьківщину?
PS, Закон про мови було вчора прийнято. Дочекались....
Відчую кожного, туалетний папір з язиком колишнього зека, теперішнього харанта, користуйтесь на здоров'я.
Бачачи цю здорову пику й могутній язик, усвідомлюєш він допоможе, з цим завданням він повинен справитись.
Цікаво на виборах будуть роздавати продукти й ці агітаційно-гарантійні рулони ознаки турботи колишнього зека про народ. Без таких переконливих фактів турботи про простих людей ПРній компанії буде важко переконати виборців.
Отож у випадку наявності в туалетах перед виборами цих агітаційних матеріалів Ви голосуватимете за гаранта ?
Полтава. Центр міста. Шукаю в аптеці індійську хну. Обходжу всі стелажі, але не знаходжу. Зрештою, звертаюся до кремезного охоронця-консультанта, що задумливо буцає ногою нижній ряд баночок з вітчизняними шампунями:
- Не підкажете, де стелаж із фарбами?
- Што? По-нормальному, по-нашему спроси.
- Тобто?
- Я тебя не понимаю!
- У вас продається хна?
- Ты сыш, не понимаю я тебя!
- Ааа... - до мене нарешті доходить. Тож, підвищую голос (тепер мене почують всі відвідувачі і продавці) і намагаюся максимально чітко проговорювати слова:
- Я ду-же ра-да (поплескала його по руці), що у нас на-реш-ті по-ча-ли БРАТИ НА РОБОТУ ЛЮДЕЙ З РОЗЛАДАМИ РОЗВИТКУ!
- Шооо?
Це був єдиний раз, коли мені довелося тікати з аптеки.
Згадаймо слова В. Сосюри: Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О, мово, ночі колискова!
Прийми наш радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна.Цвіти і сяй, моя державна. ( О.Олесь)
Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: „Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування”.
Отже, мова — це наш всенародний скарб і найважливіший засіб спілкування , її треба берегти, розмножувати і передавати нащадкам.
В 10 статті першого розділу Конституції України записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Мова – один з найдивовижніших скарбів, що людина створила за свою історію. Тому кожен народ береже і плекає свою мову, бо без мови немає народу.
‘’ Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Людина, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверноти, злого духа виродження, злого духа ганьби. І висвячувала душі козацького роду. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і божого знамення.
Мово моя! Дзвонково кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б"ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювача Ти стомлених духом, давала силу, здоров"я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Словo’’. Так писала у ‘’Молитві до мови’’ Катерина Мотрич.
Рiдна мова . Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, пянкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його память, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i завязь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiвний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.
Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови.
Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її.
Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська . Бо без мови немає народу. І так само, як у кожній людині є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.
Українська мова - це барвиста, запашна, невянуча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-мятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз захопленням говорить про мову:
Мова наша, мова -
Мова кольорова.
В нiй гроза травнева,
Й тиша вечорова .
Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову.
Українська мова - це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i традицiї. Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць.
Калиновою, солов’їною називають українськi поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов’ю звеличує рiдну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:
О мово рiдна!
Їй гаряче серце
Вiддав я недарма,
Без мови рiдної, юначе,
Й народу нашого нема.
Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова - це невiдємна частка Батькiвщини...
НІКОЛИ В ЖИТТІ НЕ ПОДУМАВ Б, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ В УКРАЇНІ, СЕРЕД УКРАЇНЦІВ УКРАЇНСЬКУ МОВУ ВІДСТОЮВАТИ
(про утіскі расіського в Україні й не пишіть, краще факти наведіть, а ще краще факти щоденної пропаганди могольської в ЗМІ за кошти держави УКРАЇНА, моголам краще не писати тут, вони моголи питань нема).
Ввімкнув радіво А там сесія А в ній Чєчєтів ! Обіжаїться, що опузиція пана Арсенка підглядала в туалеті, як він там з кимось ( ) вирішував важливі державні справи. Чим, ясна річ , збила його з непримиренної державотворчої позиції, ї тепер невідомо коли ще захочеться вчинити-сотворити щось корисне для народу.
Дуже давно, "воюючи" на різних форумах з приводу мовного питання, збиралась написати замітку. Нарешті викроїла для цього хвилинку, щоб не втратити лейтмотив на хвилі усвідомленого.
Давно точаться суперечки з приводу того, що виникло раніше "українська мова" чи "русский язык". Звісно, вчені-лінґвісти
обґрунтовано і змістовно уже дали свої пояснення стосовно безпідставних зазіхань наших північних сусідів на пальму першості у цьому питанні. Сама ж я не претендую на якусь геніальність моєї скромної праці, але досконале володіння як українською, так і російською, в поєднанні з чудовим мовленнєвим чуттям, наштовхнули мене на певні думки.
Кожна мова - це лексика(словниковий запас, який можна зобразити візуально у вигляді знаків і символів) та їх вимова, тобто перетворення зображених написів слів в аудіоінформацію, яку сприймає наше вухо. На їх порівнянні й спробую провести свій аналіз і зробити узагальнення та висновки.
Що носії обох мов добре розуміють одне одного - не дивно, бо вони мають спільне слов'янське коріння. Та все ж є суттєві відмінності. І нам цікаво, коли ж вони почали виникати і за яких умов. Зрозуміло, що ми не зможемо почути вимови давньоруської мови, але цілком природньо, що співставивши дві характерні ознаки мови, вказані вище, з іншими слов'янськими мовами східної, центральної і південної гілок, прийдемо до цікавих спостережень і вердиктів.
Слухаючи білоруса розумієш все, але дивуєшся, що переважно всі українські слова у нього звучать з російськомовним акцентом. Також неозброєним оком можна помітити ближчу спорідненість "русского языка" з болгарською, аніж із українською. Чому так? А все дуже просто. Після Великого розселення народів слов'яни східної гілки почали колонізувати землі від Подніпров'я на північний схід, де слов'ян до цього не було, зверніть увагу! Автохтонами в цих землях були різноманітні угро-фінські племена. Процес колонізації йшов складно через величезні території і сповідування місцевими народами політеїстичних язичницьких релігій. Край цьому поклав праукраїнський київський князь Володимир, який хрещенням Русі сприяв зміцненню і централізації своєї влади й державності та поширенню культурної традиції православ'я. Вона до нас прийшла з книгами Кирила і Мефодія, перекладами Євангелія з грецької на староболгарську разом із новою абеткою кирилицею. Цілком логічно, що служби велися тією мовою, яка була в книгах канонізованих церквою. Чи були спроби перекласти Святе письмо живою розмовною мовою, надписи якою у вигляді графіті знайдено в Софії Київській та багатьох інших храмах, нам невідомо. Можливо що християнське вчення і питання віри було прерогативою церкви і тлумачити їх могли лише посвячені в це люди, а головне - освічені, яких на той час було не багато. Тому асимільовані племена угро-фінів вимушені були переймати мову і культуру вищих за рівнем розвитку прийшлих слов'ян, в іншому випадку їх би чекало винищення. Поступово мова релігійних служб і обрядів входила до повсякденного вжитку місцевих, які водночас запозичували міссіонерам протягом тоивалого часу свою вимову, діалекти і лексично-образні звороти. На основі староболгарської мови, мови угро-фінів й фонем носіїв мови Подніпров'я зароджується нова спільнота(не етнос, не народ, а як сказали б в наш час - суржикомовні) зі своїми морфологічними мовними ознаками, які вже значно відрізнялися від початкової мови праукраїнців, тобто саме тоді за таких обставин, що склалися, і зародилася російська мова, як своєрідний суржик, який лунав або сходив із язика новоявленого конгломерату етносів. Хоча він і далі представниками ерзя, ханти, мансі, мордви та безліччю інших мокшан продовжував називатись руською мовою, принесеною русичами-праукраїнцями, але вже з практично другою семантикою став іншим мовним новотворенням від похідної української мови та писаної церковної староболгарської із поєднанням міцевих діалектів.
Чєчєтів !
) вирішував важливі державні справи. Чим, ясна річ 
, збила його з непримиренної державотворчої позиції, ї тепер невідомо коли ще захочеться вчинити-сотворити щось корисне для народу.
