хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Мовчать дощі, ворушаться тумани...

Мовчать дощі, ворушаться тумани.

У ранках ніч зітхає морозцем.

У надрах світової голограми

Згорнувся час невидимим кільцем.

Душа і сон уже запанібрата.

Човни думок встають на якорі.

Мовчать дощі і грудень губить дати

В худенькому давно календарі.




Цінуйте тишу в темряві епох...

Цінуйте тишу в темряві епох,

Цілуйте тишу, тишу пресвятую,

Її нам сотворив, напевне, Бог,

А ми її, як водиться, не чуєм.

Цінуйте добре муркання кота,

Сніжинку кожну, зоряні суцвіття,

І втратить сенс реалій чорнота,

І той снаряд, що пнеться тишу вбити.


Мовчать сніги, у них немає слова...

Мовчать сніги, у них немає слова,

Усе, що треба, сказано уже,

Уздовж дороги тіні ясенові

Холодний місяць пильно стереже.

Зоря зорю в далекім світі лове,

Закляк у небі хмарний серафим.

Мовчать сніги, у них немає слова,

І я не маю що сказати їм.


Я знаю, ти – благословенна...

Я знаю, ти – благословенна,

Я знаю – так і має буть.

Летять у прірву карфагени,

Міняє час природи суть.

Народи кличе потойбічне,

Усе іде на тлін, на дим,

А ти така як є – ти вічна,

Як небо у вікні моїм.



І ніч, і холодно...

І ніч, і холодно, проте

І ніч, і холод – все минає,

За чорним роком рік іде,

Якому імені немає.

Якого розповідь – німа,

Якого думи – невідомі,

І пише світ велику кому,

І ніч, і холодно. Зима.



Сонечко скік та скік...

Сонечко скік та скік,

День потихеньку в’яне,

Спить у березах сік,

Соку іти ще рано.

Котиться час униз,

Сивий крадеться грудень,

Тільки весна колись

Ще неодмінно буде.

Буде інакший рік,

Будуть думки бездонні,

Буде з берези сік

Капати у долоню.



Біле-біле поле..

Біле-біле поле,

Тишини бенкет,

Білі-білі бджоли

Носять білий мед.

Біле буйноцвіття,

Біле – на коні

В білім-білім світі,

В білім-білім сні.

Все до небокраю

Білим замело.

Чорного – немає,

Навіть не було.


Не помсти, Господи...

Вогненні сни. Криваві дати.

Думок заплутаний клубок:

Не помсти, Господи, - відплати

За кожен звук, за кожен крок.

Хай не спасуться лиходії.

Нехай розкажуть все німі.

Не помсти, Господи, - надії,

А решту… решту ми самі.



Залистопадило...

Залистопадило. Пусте.

Заговорило мокрим духом.

У вікнах тихо ніч росте,

І бубонить годинник глухо.

Дрімота зборює кота,

В кутку куняє тінь ледача,

І спить у думах суєта

Неполохливим сном дитячим.



Мій милий гостю з Тау Андромеди...

Мій милий гостю з Тау Андромеди,

Чи ще якої, може, далини,

Навіщо Ви свої топтали кеди,

Невже у вас немає тишини?

Що привело Вас з нетрів небокраю

У землі ці, де царствує руде?

Невже на небі осені немає

І ліс востаннє жовтим не цвіте?

Невже у вас, поспільства богорівних,

Не ходять світом потаємні сни?

Ну що ж, присядьте, нині буде дивно,

Як тільки може бути восени.