Пегас на железной цепи
бьется, в нем кровь кипит.
Пол темницы разбит
искры из-под копыт

Выбраться не судьба -
комплексы прячут ключ.
Надежда, как лунный луч -
призрачна и слаба.

Как отпустить себя
вдаль за предел миров,
страхи и боль унять,
вырваться из оков?

Я – спів вечірній,

Мінорна гама,

В людському світі

Я – біла пляма.

Я не величний,

Хоч і великий,

Як боги Риму

Багатоликий.

Не всім я милий –

То марна справа,

Та все одно є,

Бо маю право.

25.02.2016

Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.

В краю весняних нескінченних днів,

В яких вітри холодні не лютують,

Ви чули сміх закоханих дощів?

Ви думали, вони лише сумують?

Ви думали, дощі – ота нудьга,

Що небеса за хмарами ховає,

Та їдким сумом душі обніма,

І про людей ті небеса не знають?

Там знають все! Про тіні тяжких снів,

Про недосяжні мрії і про втому,

Почуйте сміх закоханих дощів,

Бо це ще не завадило нікому.

25.02.2016

Коли закінчиться любов,

Я не залишусь в світі цьому,

У шепотінні молитов

Я розчиню журливу втому.

Не кину я на землю тінь –

Вже відходила все, що можна,

Полону нових поколінь

Мине душа моя безбожна.

Потоком вистражданих слів

Не буду битися об скелі,

І жебраків, і королів

Оті слова минуть оселі.

І не почують більше дні

Мої ледь-ледь відчутні кроки,

І почуття мої чудні

Не принесуть уже мороки.

Та якщо вже сюди прийшов,

Навіщо серце захололе?

Тому прошу тебе, любов,

Ти не закінчуся. Ніколи.

25.02.2016 

І, ніби, день, такий звичайний,

І, ніби, все так, як учора,

І світлий дощик, життєдайний,

Сліди зими змиває хворі.

І, ніби, тихо засинаєш,

І серце відпуска судома,

І, ніби, ти мене не знаєш,

Та ти, нажаль, мені відома.

24.02.2016

А сегодня было пасмурно,

И водою по стеклу,

И отара тучек заспанных

Тосковала по теплу.

И качало небо клёнами,

Но молчало, как всегда,

Горделивыми воронами

Улетало в никуда.

Молодилось, не лукавое,

Но казалось стариком,

И, заросшею канавою,

Убегало ручейком.

24.02.2016

Я не буду боготворить
ни тебя, ни кого-то еще.
Я надежде скажу - гори,
а мечта снова не в счет.

Я не буду строить дома
из песка, сказок и слёз
или ждать без конца май,
где полюбит меня Крёз. 

Дорога требует всегда

Смысл,

И для незнающих всегда

Новость:

Моя профессия – метать

Бисер,

И увлечение – кричать

В пропасть.

В твою.

24.02.2016