... Ніч - це мій час...
Дивно... Іноді ми прагнемо самотності, а нам ніяк не вдається залишитися один-на-один зі своїми думками і почуттями. А іноді нам необхідно щоб хтось був поруч, а його немає... 
Я  відчинила вікно, а там пахне літом...
В пам'яті одразу ж постають образи, асоційовані із цим поняттям,для кожного свої.
Дивно якось - ніч, всюди темінь і чорнющі очі вікон сусідніх будинків насторожено зазирають у душу, немов питаючись: "А ти чому не спиш? Всі вже поснули - так треба. Не порушуй правил"...Так-так, усі довкола поринули у солодкий вир сновидінь, а я ще не сплю. Це я, власне, мабуть про людей-сов...таких, певно, меншість, бо ж довкола мене тиша і пустка. У такі моменти добряче чіпляє самотність,
Ніч - пора роздумів, покаянь, зізнань, усвідомлень. Може це і є час істини, бо зранку, коли прокинулася, усе здається таким безглуздим та дріб'язковим - усе те, про що думала цілу ніч...  

Хотите ли Вы иметь больше времени каждый день для выполнения Ваших желаний? Задумывались ли Вы, как совершать дела более эффективно, чтобы фокусировать внимание на наиболее важных из них?

Из опыта ведущих психологов я сгруппировал 5 основных правил "поиска" времени каждый день. Эти правила можно комбинировать для достижения наилучшего эффекта. Вкратце, они таковы:

1. Смещайте рабочие часы,

2. Комбинируйте действия,

3. Уменьшайте затраты времени на вредные привычки,

4. Работайте быстро,

5. Будьте готовы.

Разберу подробнее каждый пункт.

[ Читать дальше ]

Анекдот.

Одного професора через одну літеру "ф" запитують:

- Що таке час і що таке вічність?

Той відповідає:

- Навіть якби я мав час це пояснити, вам потрібна була б вічність, щоб це зрозуміти.

 

Для тих, перед ким постало запитання "Ну і де сміятися?":

НІДЕ.

 

Для тих, кому цікаво, чому саме зараз саме Некрот розповів саме цей анекдот:

навіть якби я мав час...

 

Бажаю вам завжди мати час! На все справді важливе. І мати мудрість відрізнити те, що ви можете змінити, від усього іншого. І потрібне від непотрібного.

На цьому відкланююсь.

Всім відомо: "По одежці зустрічають", так само, всім відомо, але вже набагато менше людей звертає увагу на те, що "Перше враження можна створити лише один-єдиний раз, другого шансу не буде"

Перше враження - це один з найголовніших аргументів в бізнесі. Він впливає практично на весь подальший розвиток взаємин. Що потрібно для того, щоб перше враження було відповідним до вимог бізнесу? Дуже легко, це знов-таки знає кожен... але знов-таки далеко не кожен звертає увагу на ці вимоги, особливо останнім часом серед тих, хто намагається пробитись в бізнес самотужки..

Коротко - костюм, черевики, краватка, наручний годинник, портфель (сучасна заміна дипломату в малому бізнесу або кейсу.. в принципі практично рівноважно із кейсом, але краще мати добрий якісний кейс), дрібні аксесуари - мобільний телефон, запанки, "крокодил" для краватки, тощо... Далі йдуть вже більш вагомі аксесуари для більш грошового бізнесу - авто, офіс (якщо є можливість його презентувати, нерухомість і таке інше). Практично впевнений в тому, що для 99,99% читачів блогів інформація починаючи від "авто" буде не цікавою та не актуальною. Але факт є фактом.

А тепер, годі про загальновідоме. Хочу повідомити свої власні роздуми. Літерально вчора я замислився над тим, а яка ж саме вартість всього цього? Як та що можна оцінити? Що є ознакою чого? Та прийшов до ось яких висновків:

1) Годинник. Це було найпростіше. Годинник, який людина носить на своїй руці точно вказує на вартість однієї години часу цієї людини. Ні, не просто однієї години. Вказує на вартість однієї години ВІЛЬНОГО часу цієї людини. Так як вільний час бізнесмена - це час налаштування контактів, то можна навіть зрозуміти вартість його контактів по часу який він витрачає на них, помноженому на коштовність годинника на руці.

2) Черевики. Це сімвол вартості переміщення людини. Як відомо (сподіваюсь), людина досить суттєву частину свого часу проводить в русі (переміщення між об'єктом А та Б - як з дому до магазину, так і з однієї країни до іншої - будь-яке переміщення в просторі займає певний час, який людина витрачає, за за певних умов, переслідуючі якусь мету. Не суттєво, яку мету переслідує. Вартість черевик - це вартість години часу, яка людина проводить під час руху.

3) Краватка. Це вартість слів людини. Вартість кожної завершеної думки. Людина, що носить краватку не витрачає жодної фрази просто так. Навіть якщо вам це так здається. (Не будемо пригадувати стенд-ап коміків, для яких наявність краватки лише засіб вказівки на те, що його сатира та гостроти спрямовані в адресу інтелегенції. Маю на увазі саме бізнес-спрямованої людини). Балачки людини без краватки переважно можуть бути справедливо розцінені пустими балачками... але коли справа йде про гроші - ніхто з бізнесменів при розумі не забуде про краватку, та обов'язково зробить все, щоб ствердити її вартість словами та дією.

4) Кейс - прямо вказує на ступінь вартості бізнесу, із яким має справу людина що його тримає в руках. Тут вєе й пояснювати нема чого. Такі ознаки мають сприйматись підсвідомо...

5) Зовнішній вигляд - нігті, зачиска, поголеність, зуби, очі, чистота шкіри - все це вказує на охайність людини в будь-якій справі. Бізнес розпочинається із себе. Якщо в тобі самому негаразд - бізнесу не буде спокою та розквіту! На це потрібно звертати увагу.

6) Кольори.. окрема тема. Розповім лише за гроші (-; Це комерційна таємниця 

7) Прикраси. Якщо без перебільшень - то це ознака того, що людина вміє вести бізнес із шиком та задоволенням. Браслети, кільця, ланцюжки, оригінальни прибори... Але тільки якщо без перебільшень. В іншому разі, коли прикраси не когерують із першопереліченими атрибутами - це ознака того, що людина навпаки нічого не тямить в грошах, витрачає їх бездумно.

В принціпі, не поглинаючись в подробиці, якими можна роздути цю тему, на цьому можна і завершити. Приємних вам всіх справ у стосунках із людьми, що позіціонують себе як бізнесмени.

Я не претендую на те, що мої роздуми та міркування на всі 100% вірні, але впевнений, що все є саме так, як я зараз написав, практично без варіацій. Якщо ж хтось знає таємниці глибше - пишіть, обговоремо 

***

Із турботою та любов'ю до вас.

Калакуцький Микола Костянтинович!

 

Часы  разлук-   Столетий  каторг  долгих  мук. Вспять  уходят  не  спеша, Что  от  насмешки  таковой   Страдает  мукою  душа. Но  с  тобою  нас  им  не  понять, Как  тяжело  с  разлукой  воевать, И  время  наше  ей  приходиться  отдать. Всего  лишь  час, Как  мы  в  объятиях  расстались. И  стал  он  первой  вечностью, Любви  страданий  неизбежностью.

                                                                                                          Агафонов

Представь, что существует банк, который каждое утро кладет на  твой счет 86 400 грн. Он не хранит ежедневный остаток. Каждую ночь он приравнивает к нулю весь остаток до последней копейки, который ты не использовал в течение дня. Что ты сделаешь? Конечно, ты будешь снимать каждый день все до последней копейки!           

Знайте: у каждого из нас есть счет в этом банке. Его название? ВРЕМЯ. Каждое утро этот банк начисляет тебе 86 400 секунд. Каждую ночь этот банк стирает данные, и смотрит, какую часть этого кредита ты не инвестировал в нужных целях. Этот банк не хранит денег и не позволяет переводить их на другие счета. Каждый день открывается новый счет. Каждую ночь аннулируется остаток за день.           

Если ты не используешь эти деньги - теряешь только ты. Мы не можем вернуться назад или позаимствовать завтрашний кредит. Ты должен жить в настоящем на то, что тебе дано сегодня. Инвестируй так, чтобы достигнуть большего в здоровье, в счастье, в успехе.           

Часовая стрелка продолжает описывать дугу. Достигни  максимума за день.           

Чтобы оценить по достоинству год, спроси об этом у студента,  который потерял год учебы.

Чтобы понять ценность месяца, спроси об этом у матери, которая родила преждевременно.

Чтобы понять ценность недели, спроси об этом издателя еженедельного журнала.

Чтобы понять ценность часа, спроси об этом у двух влюбленных, которые ждут встречи.

Чтобы понять ценность минуты, спроси об этом человека, только что опоздавшего на поезд.

Чтобы понять ценность секунды, спроси об этом человека, только что избежавшего автокатастрофы.

Чтобы оценить по достоинству тысячную долю секунды, спроси об этом у атлета, выигравшего серебро на Олимпийских играх.            

Оценивай по достоинству каждый момент, которым ты живешь, и придай ему еще большую значимость, разделив его с особенным человеком, настолько особенным, чтобы посвятить ему твое ВРЕМЯ.  И помни: ВРЕМЯ никого не ждет!            

Вчера? Это История. Завтра? Это тайна... Поэтому существует только настоящее! Еще помни, что ВРЕМЯ не будет тебя ждать! Поэтому оценивай по достоинству каждый момент, которым ты располагаешь.           

Ты оценишь его еще больше, если сможешь разделить с человеком близким тебе.

 

 

От пройшло вже півроку як я сам. За чотири роки стосунків я навчився багато чого вибачати, я б навіть сказав ми навчились просити пробачення. Сотні разів ми думали, що все скінчилось, але кожного разу знаходили в собі сили зробити крок назустріч. Неважливо, що хтось робив це першим, відповідь завжди була однакова: "Прощаю!" Та й судити когось одного неправильно, напевно завжди є доля провини кожного, тим більше , коли знаєш один одного як п'ять пальців. Але якось тоді, коли вже здавалося, що нічого в наших стосунках не зміниться, а може саме через це воно і сталося, на черговій напруженій нотці наших стосунків, я сказав: "Кінець".

Тоді, ясно що я сам навіть серйозно цих слів не сприйняв. Я знаю, і тоді знав, що достатньо сказати було слово "Вибач", як все би залишилося на своїх місцях. Але це слово так і завмерло в очікуванні.

Я чекав на нього день, потім другий, знаю, що Вам здається це неправильно. Але я на нього чекав і нічого не робив натомість не тому, що я вирішив її зламати, я просто відчув, що мені важко сказати "Прощаю!" Саме тоді любов, яка до цього часу мала купу (говорю спеціальними термінами, але тут ви поймете) мікротріщин, не витримала внутрішнього напруження. Вона розсипалася на маленькі друзочки, які перетворилися в моєму серці, в моїй пам'яті на приємні спогади, на все хороше, що ми пережили. Все погане (всі тріщини), що руйнувало наші почуття зникло, але я і Ви знаєте, що коли почати це все збирати разом, воно вже не стане навіть примарною видимістю того цілого, що було колись.

Зараз наші життєві шляхи іронія долі переплела, я знаю, що ще довго ми будемо бачитися. Я бачу (як я знаю кожен її рух, кожну тінь емоції на її лиці), що вона ще досі надіється.

Я говорю їй, що треба змінювати життя, вона в мене горда, вона на людях з цим абсолютно згідна, але я-то знаю, що це гра. Мені її шкода, але казати: "Вибач" запізно...

Прийшов 2-й курс, змінився розклад, оттак дивишся і розумієш, що вільного часу, порівнянно з першим, повинно б було побільшати, так ні. Дзуськи . Крутишся, і часу вільного (поза навчанням), здається повно, а нічого зробити не встигаєш. От ці вихідні пройшли, вже і понеділок позаду, а до путя повчитись так і не вдалось. А ви якось час на навчання знаходите???

На дорогу до роботи я витрачаю годину. Це в один кінець... Шкода втрачених годин життя. :(

Кілька разів чула, як позитивно можна витратити цю годину вивчаючи іноземну мову. Можливо... Та не скажу, що в метро оточення сприяє бадай якомусь вивченню... Це я така приндикована чи дійсно не можу себе організувати і викидаю на вітер 35 підземних хвилин ? ;)) Переважно (вранці) я борюся із залишками сну (я сова), пробую планувати свій день, слухаю музику, а увечері (інколи) читаю якісь цікавинки з Нету, на які в робочий час не вдається відволіктися. 

Іще маю питання:

Чим ви зайняті в дорозі? Що позитивне вдається (?) зробити за ці хвилини/години для себе? Яку останню книжку ви прочитали в транспорті?

 

Не хочу, аби подумали, що моя дорога це так вже й погано. Буває, що знаходжу цікаві заняття і час просто прошмигає, навіть пропускаю потрібну зупинку. Навчилася зупиняти балаканину в голові (для тих, хто зрозуміє/знає/читав про це, є більш точне поняття "зупинити "словомешалку"), і гарно від цього відпочиваю. :) Інколи роблю вправи, тренуючи мізки, аби не заіржавіли... А ще люблю спостерігати за людьми.

 

 

Ось уже майже новий день і всілякі думки лізуть в голову. Як хороші, так і не дуже.
Останнім
часом думається про час (вибачте, за тавтологію). Цікаво, коли до нас
приходить розуміння, що це таке, "час"? В ранньому дитинстві Ти
насолоджуєшся дотиками, емоціями, Тобі не відомі такі поняття як
грубість, нещирість, брехня, зрада ... Все, що Ти відчуваєш, це емоції.
Тому й саме життя здається послідовністю нескінчених емоцій :
позитивних і негативних. Ти йдеш в школу, бо так треба, любиш батьків й
завжди радієш їхній присутності, й ніколи не замислюєшся над плином
часу. Перший клас, третій, шостий ... Кілька табелів й грамот у
шухляді. Потім Ти просто усвідомлюєш,
що рано чи пізно, але Ти помреш і це все закінчиться. Але істинний
зміст цього доходить не скоро. Життя тепер як послідовність речей, які
хочеться й не хочеться виконувати, як набір друзів і інших не хороших
людей. І батьки ... які з кожним днем втрачають авторитет у Твоїх очах.
Але життя приносить задоволення. Повна визначеність і сукупність правил
: батьків поважати, батьківщину любити, їсти все, що дають, робити
домашнє завдання й не говорити матюків. А час іде. Десь майоріє
закінчення школи, мимо пропливає перше невзаємне кохання, з'являється
думка, що правила можна порушувати. Й Ти пробуєш заборонений плід : з
Твоїх вуст злітають злі фрази, про наслідки яких Ти навіть не
задумовувся, батьки здаються для Тебе нічим не кращими за інших
знайомих людей, сигарети, алкоголь, дівчата. Й тут Ти говориш собі - я
не хочу втратити себе справжнього. В цей момент Ти чітко віриш в те, що
Ти знаєш ким Ти є й до чого прагнеш. Університет. Нові люди, нове
ставлення, нові правила, все та ж визначеність у вибраному шляху.
Перший раз в голову в'їдається думка - а може я щось роблю не
правильно? З допомоою алкоголю та друзів її так легко позбутися. Часу
вистачає на все й життя перетворюється на процес маневрування між
дозволеним й не дуже. Головне здати сесію, чи ти так? Депресія, вірші,
важка музика з іншого боку, пари, веселі друзі, класна компанія, драм,
алкоголь з іншого. Навіщо задумовуваватися над чимось серйозним? І тут
щось міняється ... Хтось знаходить роботу, хтось кохання, у когось
навіть вже весілля й діточки. А ТИ? Що в цей час робиш Ти? Хіба Ти
розумієш, що кожна втрачена хвилина - це реально втрачена хвилина? Що з
кожним моментом Ти відстаєш від когось, хто в цей час щось робить, щось
творить, щось відчуває? Ні, він ще впевнений, що не втратив того
справжнього і все буде в порядку. Хоча рамок й точної послідовності
правильних дій ніхто не знає й точно ніхто не підкаже. Перша робота.
Перші мізерні гроші. Перший вітерок в бумажний будинок під назвою "моє
розуміння життя й куди я рухаюсь". Перше велике взаємне кохання, яке
так легко знищити. Розуміння, що ці всі речі цікаві Тобі і тільки Тобі.
І батькам, і родичам, і як не прикро це говорити, але й найближчим
друзям, на всі Твої думки не те, що начхати, а їм просто нейтрально. Це
ж не їхнє життя. І правильно. Й тут ти згадуєш про втрачений час, й
намагаєшся щось змінити. Нова робота, нові обставини, нові можливості.
Батьки вже просто як сусіди. Гроші, які змінюють людей. Заздрість,
підтримка, повага, зневага, розуміння. Відсів Твого оточення, природній
відсів. Всього вже так багато, а Тебе так мало. Й час. Час, який вже
реально просто не спинити. Це не пауза у ВінАмпі, а реальні секунди,
які втікають. Питання ж "куди?" правда буде риторичним? І кожного
ранку, прокидаючись вранці, задаєш питання "навіщо?", а потім
знайдуться 1000 речей, які змусять Тебе забути про те, що Ти живеш й
перетворитися на машину, яка наче вірить, що несе якийсь сенс в це
життя. А чи є сенс? І не врятують ні гроші, ні дівчата, ні друзі, ні
віртуальний світ. Від власного Я вже не втекти. А той справжній Ти вже
згубився з плином часу. Назавжди. Велком ту ріал ворд ...