С О Н Е Т И
Любити треба світ, щоб мислити натхненно!
Emil Verharen.
***
Не відбирай, кохана, в мене цих степів,
Садків в смарагдово-черленім листі,
Старих, скрипучих, сивочолих яворів,-
І соловя у росянім намисті.
Біленьку хату, де разки найперших слів,
Зібрав докупи, кришталево чисті.
Гаптованої в сині Ворскли. Берегів,-
Де верби і тополі урочисті.
Тут рідний край, тут батьківська земля,
Крилом лелека небо виміря,
В Гармонії карбує ранок чисті грані,
Біля кургану – день міняє світло й тінь,
Весь світ принишк, затих, завмер в чеканні
І рішень, і шукань, і воскресінь!
Бажання.
Ворожила мені циганка,
Ворожила так – не за гроші;
Чи загоїться в серці ранка,
Чи шляхи мої будуть гожі.
І тріпоче серце, мов бранка:
« - Замели дороги пороші,
Полонить – зрадлива коханка,
Тут – діла твої нехороші!»
Вивчала руку стривожено,
Ліній долі меріжка густа:
« - Вірних друзів стократ помножено,»-
Шепотіли зів’ялі уста!
Не віщуй вже, годі, доволі,
Не бажаю кращої долі!
***
Я в осені гостюю залюбки,
Давно знайомі акварелі втоми.
У вирій крила чистять ластівки,
І літа вже порушені кордони.
В холоднім цвіті айстрів пелюстки,
Заклякли соком виноградні грони.
А туга помережила шибки,
Зими близької серце рвуть судоми.
Уста пошерхлі вип’ють до останку,
Тепло ночей і дивограні ранку.
Та час шаленить, не впинити днину
І крилять зорі прагнення душі,
Молю, благаю, пісню журавлину,
Бодай на відкуп ви мені лишіть!
P.S. Представлені Вам поезії вибрані із збірки "Вінок Розвінчаних Цариць", яка побачила світ у 2008 році
(с). Всі права застережені.
