хочу сюди!
 

Ірина

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 48-56 років

Замітки з міткою «суд»

Хто ж кого "завалить"?


ВРада... Іде юридичнй балаган та правові вибрики навколо створення Антикорупційного Суду. Такий суд потрібен як повітря, та зал практично пустий – чому, незрозуміло? 
Куди поділися, чому повтікали з Ради оці "неприкосновенні", яких ми утримуємо?

На мій хлопський погляд – це вже не слуги народу, а його вороги! І не просто вороги – а хитрі, слизькі та жадібні до краю, ідейні клептомани…
Не знаю як в кого, в мене чомусь виникає гіркота і сором за державу. І злість на такі безвідповідальні дії та безкарність оцих "неприкосновенних".

Дивлюсь на їх напівкримінальні ігрища і приходжу до невеселого висновку – держави в нас немає! 
Нема держави! Є президент, є міністри-прокурори-судді-депутати... є величезна кількість управлінців різних рівнів.
І багато хто з цих високопоставлених чинуш – хто активно, хто пасивно – саботують реформацію країни. Саботують впевнено і нахабно.

Ці явні і таємні вороги України не бояться ні Е-декларацій, ні люстрацій, ні суддів з прокурорами. Бо вони і є тими суддями та прокурорами, які повинні судити самих себе. 
І вони впевнені, що маючи мільйонні рахунки десь по закордонах чи ховаючи статки в офшорах – можна й надалі брати хабарі, розкрадати бюджетні кошти та грабувати народ до безкінечності.

Знають про те, що всюди – починаючи з ГПУ, МВС, НАЗКа, ДБРу..... в усіх судах і прокуратурах, сидить сила силенна отакої ж антидержавної корупційної гидоти. І нема ніякої кари за дії чи кримінальну бездіяльність цієї гидоти...

Безкарність повна. На жаль, світла в нашому державному тунелі поки що не видно. Бо отака самозакохана підлота – завалить самі найкращі, самі найдосконаліші закони. 
І напевне, з успіхом завалить той же Антикорупційний суд.

Вона заблокує найліпші, найсвітліші задуми, ідеї чи помисли. Ті сакральні речі, за які найкращі представники української нації поклали життя на Майдані і донині кладуть його на східному фронті...

Тож, коли пісні про суверенітет, незалежність та конституцію України починають співати чиновні бариги, клептомани та демагоги з Опоблоку, БПП чи радикалів, то відразу стає зрозуміло що вони смертельно бояться тільки чесного народного суду.

Тому отакі хабарники та махінатори, будуть всіма силами валити закон про Антикорупційний суд. 
Валити, або ж робити його таким же нікчемним як горезвісне корчацьке НАЗКа…

зі… цікаво – "завалять" чи ні? Маю слабеньку надію, що міжнародна спільнота через Антикорупційний суд, хоча б частково зможе придушити фантастичну, просто таки вселенську жадібність наших бізнес-бариг та чиновних казнокрадів...

24.05.18


Виграємо не все, але намагаємось і це вже добре

Суд ЄС відмовив «Нафтогазу» в обмеженні «Північного потоку»Фото: Капитал
Фото: Капитал
02.05.2018 16:18 Коментарі

«Нафтогаз» програв справу у суді Європейського Союзу стосовно газогону Opal і не зміг обмежити російський проект «Північний потік»

Загальний суд ЄС відхилив позов НАК «Нафтогаз України» проти Європейської комісії (ЄК) з вимогою скасувати рішення, яке дозволило російському «Газпрому»збільшити використання потужностей газогону Opal. Про це «РБК-Україна» повідомили в прес-службі «Нафтогазу».

Таке рішення ухвалено 9 березня цього року, а позов відхилено з причин неприйнятності позову. Суд вирішив, що дії ЄК стосовно газогону не можуть оскаржуватися в ньому, адже вони не були остаточними і підлягали імплементації в країнах ЄС.

Українська державна компанія мала намір скасувати рішення Єврокомісії від 28 жовтня 2016 року. Воно уможливило для російського газового монополіста доступ до майже всіх потужностей газопроводу Opal. На той момент «Газпром» міг використовувати 50% потужностей, а ЄК дозволила ще 30%, а саме відвід від «Північного потоку» з Росії в Європу по дну Балтійського моря. Це фактично об'єднало потужності «Північного потоку» з газотранспортною системою Центральної і Західної Європи в обхід України.

Фото: УП
Фото: УП

«Нафтогаз», подаючи позов до суду ЄС, наполягав, що ухвалення Єврокомісією рішення відбувалося без консультацій з Україною і порушує ст. 274 угоди про асоціацію України з ЄС, а також зобов’язання ЄС за договором Енергетичної хартії та договору про заснування Енергетичного співтовариства.

Німецький газопровід OPAL, побудований в 2011 році, є сухопутним продовженням газогону «Північний потік-1», який постачає «блакитне паливо» з Росії в країни ЄС. Його загальна протяжність становить 470 км, а потужність — 36,5 млрд куб. газу в рік.

Раніше «Ракурс» повідомляв, що польські ЗМІ звинувачували колишніх агентів КДБ та «Штазі» у тому, що вони будували та популяризували «Північний потік». Йшлося про корупцію і шантаж найвпливовіших політиків Данії, Німеччини, Швеції та Фінляндії з метою отримання відповідних повноважень.

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter

Рішення КСУ на користь янучарівсько-шоколадної контрреволюції.



Звернення Віктора Шишкіна до друзів, а також до недругів, порохоботів і всіх, хто волає “Не гойдайте човна”, бо путлер прийде.

Конституційний суд України скасував пункт закону про вищу освіту, який забороняв призначати керівниками вищих навчальних закладів осіб, які голосували за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року.

Ось вам нове рішення КСУ на користь янучарівсько-шоколадної КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ. Цим рішення закладено початок скасування ЛЮСТРАЦІЇ, запровадження якої, за всіх певних недоліків, можна було б вважати ледве не єдиним формалізованим досягненням Революції Гідності. Звертаю увагу, лише 4 судді, із призначених після Революції Гідності, так і залишаються у меншості. Уся відмінність лише у тому, що за часи Янучара нас було двоє суддів проти Янучара, а зараз проти його послідовника, шоколадного порохна 4 судді. А що це практично змінює ? Аж ні чого. Рішення ухвалюють 10 суддів і тут хоч гопки скачи.  У напрямку контрреволюції діють майже всі сучасні інститути державної влади – президент, уряд, значна більшість парламентарів та суддів, міноборони, генеральний штаб, СБУ, МВС, прокуратура…  Фактично всі інституції державної влади деградовані, стараннями президента, а отже, де-легітимізовані. Держава закінчуються із розвалом її державних інститутів.   Розвалюють ті, які пробралися в українську владу, сформувавши владну антиукраїнську колону.
    
Янучарівсько-порохоботські судді масово випускають на волю сепаратистів, колаборантів, корупціонерів, а пачками саджають патріотів, які захищають свою країну.  Наприклад, недавно було ще одне засідання по Краснову у справі, яку проти нього відкрили янучарівські посіпаки ще у далекому 2013 році. Однак постмайданівська "порохолуценківська” прокуратура, на липових доказах, які вона вже півроку шукає і не може знайти (кожен раз просить суддю відкласти розгляд, бо все їх шукає) вперто проштовхує цю справу. На боці контрреволюції діє значна частина пропутлеровських і пропорохоботських ЗМІ, як складники інформаційної війни проти Українського народу. Більш конкретно про гавкіт прив'язаних собак у ФБ...
    
Протестні акції, що спрямовані проти режиму колаборанта парашенка намагаються дискредитувати будь-яким способом, зокрема і через куплених його “прихильників”, а реально “тітушек”, що збираються на кава-порохомарш.

Шоколадна параша боїться реальної сили, а зараз це військовики зі зброєю, яку їм законно видали, тому іде масована психологічна обробка, що під час війни владу не змінюють, навіть якщо вона корупційна і колаборантська.  Щоб армія не мала часу думати, хто їх довів до злиднів, то останнім часом (що співпадає з посиленням протестного руху проти парашенка), вже активізувались (гадаю за домовленістю з путлером) військові дії із застосуванням важких видів зброї. Тобто,  воюйте, гиньте, але не заважайте нам грабувати ваші родини у тилу. 
Вибачаюсь за емоції, але "За державу обидно".

Самозахист чи жорстоке вбивство?

Vbivstvo_17_richnoyi_davnini__dovichno_zasudzheniy_mozhe_viyti_na_volyi_1_2016_11_28_12_25_49-e1516057822580.jpg

Засуджений до довічного позбавлення волі Арсеній Прокоф’єв

Арсенія Прокоф’єва завели до судової зали у супроводі близько 10 озброєних вояків з собакою та посадили у клітку з куленепробивним склом…

Той вечір, 30 листопада 1999 року сколихнув маленьке містечко Хмельницькій.

В той вечір, до бару «Ідеал» що розташувався біля ж/д вокзалу увійшли двоє друзів, Арсеній та Борис. На меті у друзів було перечекати декілька хвилин та дочекавшись телефонного дзвінку піти геть, а тому, що б якось скрасити очікування, вони замовили каву і одразу попросили їх порахувати.

Не дочекавшись розрахунку Борис погукав бармена та наполегливо попросив принести рахунок, чи вони з приятелем підуть так, після цих слів, бармен кинув розрахунок на стіл, а на запитання Бориса, чому він дозволяє собі таку хамську поведінку, бармен запропонував Арсенію пройти з ним для надання пояснень посилаючись на гамір та велику кількість людей у залі.

Бармен та Арсеній пішли.

Борис, хвилюючись за товариша пішов слідом та зайшовши до підсобного приміщення побачив як три співробітники бару мутузять ногами лежачого на підлозі Арсенія, втрутившись в бійку та намагаючись захистити товариша, Борис сам отримав декілька ударів у голову.

Маючи намір захистити себе від жорстокого побиття співробітниками закладу Арсеній дістав пістолет ТТ та зробив декілька (4 чи 5) пострілів, куди стріляв не бачив бо мав намір лише залякати, а ні вбити.

Після цієї сутички, уже в іншому закладі, здався міліції… а згодом, взнав, що маючи намір самозахисту вбив двох та поранив ще двох, серед яких був і товариш Борис…

Така моторошна історія сталася майже 17 років тому, але… повернемося до залу суду, де за клопотанням захисника Арсенія Олени Панченко яка близько 8 років збирала докази того, що Арсеній саме захищав себе, а не мав намір вбити проходитиме судове засідання за нововідкритими обставинами.

Які ці нововідкриті обставини за яких знову почався суд? По-перше, це низка експертиз, та відтворення події яка відбулася тоді, по-друге, допит свідка, якого того разу чомусь не допитали!? Знаючи хто був свідок, у справу його записали як невстановлена особа.

Адвокат Олена Панченко

За ці роки Олена Панченко зробила вважалось би неможливе і… в судовому розгляді цих обставин, після допиту експертів, які робили висновки прокурор Хмельницької прокуратури Вадим Наконечний вважає, що все це, не може бути тими нововідкритими обставинами з яких суд може переглянути справу та змінити вирок.

На пряме запитання адвоката: – це Ваша особиста думка, чи норма Закону? Пан Наконечний потупив додолу очі… відповіді не надав, хоча адвокат запитала тричі.

Чому він так себе повів нам не зрозуміло, але, всім своїм єством він казав: – Я роблю лиш те, що мені сказали робити. Хто сказав? Навіщо? Відповіді на ці питання нам невідомі.

Прокурор Вадим Наконечний

Вирок Арсенію Прокоф’єву суд залишив без змін, довічне позбавлення волі.
Далі, буде апеляційна інстанція та… лише сподівання на чудо, що можливо на цей раз гуманність та справедливість все ж візьмуть верх над безглуздям, безвладдям та корупцією на місцях…

Журналіст ІА “Журналісти проти корупції” Сухаревський Геннадій

Так що ж приховує в своїх стінах Комарівська ОТГ?

Є на Чернігівщині така собі Комарівська Об’єднана Територіальна Громада яка живе своїм, закритим від сторонніх поглядів життям, та дуже не бажає «видавати на гора» життя громади, всіляко ігноруючи Закони України. Ось деякі приклади:


14 січня цього року нами було направлено Запит до Голови Комарівської ОТГ з проханням надати змогу журналістам нашої ІА бути присутніми на сесіях депутатів та засіданнях постійних комісій для висвітлення діяльності ОТГ в ЗМІ, ось цей запит.

Пройшло вже достатньо часу, але й досі відповіді на свій запит ми не отримали, хоча, при особистій зустрічі Голова сільської ради Кантур Юрій Іванович обіцяв надати письмову відповідь на цей запит. Чому Кантур Ю.І. не надав відповідь на офіційний журналістський запит? Чому Комарівська ОТГ не бажає бути відкритою для суспільства? Що приховують від суспільства в своїх стінах посадовці даної ОТГ? Всі ці питання на жаль на даний час без відповіді… до речі, такій самий Запит ми подавали й в Борзнянську районну раду. Відповідь прийшла вчасно. Голова ради радий бачити на засіданнях комісій та сесіях ради наших журналістів… а ось Комарівка не рада. Виникає закономірне: не рада, значить щось приховує, до речі, на сайті Комарівської ОТГ й досі нема ніякої інформації про громаду, органи управління, відділи, куди з якого питання звернутися… нема нічого.
Так собі й живуть, а як тратять бюджетні кошти… воно Вам знати не потрібно, хоча, судячи з заробітної плати, секретаря сільської ради Вороніної Оксанани згідно з декларацією за 2016 р.

це 94037 грн. а це – близько 8000 тисяч гривень на місяць. В приватній бесіді Голова сільської ради казав, що депутати проголосували щоб три посадові особи ОТГ отримували зарплатню аж 200%, ми розуміємо, що тепер голова своїх слів не підтвердить та й запит на інформацію давати… все одно відповіді не буде…
Як же будемо й надалі жити…? Питання риторичне…

Заступник Керівника Борзнянського осередку
ВГО «Журналісти проти корупції»
Журналіст ІА «Журналісти проти корупції» Тарасенко Ганна.

У справі Сергія Колмогорова

Справа Колмогорова: про баланс між обвинуваченням і захистом
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій ЯРОШ14.11.2017 р.
Вирок у справі прикордонника Сергія Колмогорова не можна вважати ані законним, ані справедливим

Нещодавно генеральний прокурор України Юрій Луценко зробив заяву про те, що у кримінальній справі прикордонника Сергія Колмогорова доведеться знайти баланс між обвинуваченням і захистом. Як юрист я повністю підтримую цю точку зору генпрокурора, однак у мене виникли запитання. Чому «доведеться»? Тобто органи прокуратури в принципі не бачать необхідності в такому балансі, але змушені його шукати саме в цій конкретній справі? Чому цей баланс необхідно шукати тільки у справі Колмогорова? Хіба в інших кримінальних справах немає такої потреби?

На мою думку, головна проблема правової системи України — наявність системного конфлікту між законністю і справедливістю. Врегулювання цього конфлікту і є основним завданням держави та суспільства. Саме це завдання мало бути наріжним каменем усіх проведених в Україні реформ. На жаль, це питання практично навіть не обговорюється.

Тому подібна заява, зроблена саме генеральним прокурором України, є вкрай важливою. Вона може стати тим камінчиком, який нарешті зрушить з місця лавину змін у кримінальному процесі. Якщо це станеться, то Юрій Луценко назавжди залишить свій слід в історії права України, незалежно від інших його досягнень або невдач.

Одна з основних проблем, пов'язаних з правовою реформою в Україні, — вкрай односторонні підходи до її вирішення в основних учасників процесу. Правоохоронці нав'язують свою точку зору, адвокати — свою, бізнес — свою, громадські активісти та політики — кожен свою. При цьому практично ніхто не намагається оцінити ситуацію системно — з погляду балансу між обвинуваченням і захистом, хоча такий підхід міг би вирішити багато спірних питань.

У зв'язку з цим виникла ідея написати цикл статей, в якому буде проаналізовано найбільш спірні моменти у сфері кримінального права і процесу саме з цього погляду.

Таких питань багато, але буде справедливо, якщо ми почнемо саме зі справи Сергія Колмогорова.

Наприкінці жовтня 2017 року група прикордонників пікетувала Вищий спеціалізований суд, вимагаючи скасування вироку у справі свого товариша по службі Сергія Колмогорова. Ця подія інтенсивно висвітлювалася у ЗМІ, які повідомили публіці таку версію: перебуваючи на бойовому посту в зоні АТО, прикордонник Сергій Колмогоров отримав наказ зупинити підозрілий легковий автомобіль, який рухався в його бік. На накази зупинитися і попереджувальні постріли водій не реагував і продовжував рух, створюючи загрозу бійцям. По автомобілю було відкрито вогонь, внаслідок якого загинула жінка-пасажир. Стріляло кілька осіб, але саме Колмогорова звинуватили у навмисному вбивстві, засудивши до 13 років ув'язнення.

Справа набула великого суспільного резонансу. Народний депутат Дмитро Тимчук заявив про необхідність перевірити суддів у справі на предмет їхньої прихильності ідеям «русского мира», а генпрокурор Юрій Луценко зробив заяву, яка стала приводом до написання цієї статті.

Вищий спеціалізований суд України вирок скасував і спрямував справу на новий розгляд.

Справа є безумовно цікавою як з професійного, так і з суспільного погляду. Однак, як лікар не може ставити діагноз, не опитавши й не оглянувши хворого, так і юрист не має робити висновки, не ознайомившись з усіма обставинами справи. На жаль, не опубліковано жодних подробиць. Було зовсім незрозуміло, чому суд виніс такий вирок, якщо все відбувалося саме так, як це описували ЗМІ (стан української юридичної журналістики проаналізуємо іншим разом).

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя в Єдиному державному реєстрі судових рішень виявилося засекреченим. Незрозуміло чому, адже за законом таке рішення не підлягає обмеженню в доступі.

На щастя, Апеляційний суд Донецької області виявився ліберальнішим, і його ухвала у справі є у відкритій частині реєстру.

Спробуймо сформувати неупереджену думку у справі виходячи з інформації, яка є в цій ухвалі. Ми не бачили матеріалів справи, не досліджували особисто докази, не чули свідків і не можемо самостійно оцінити правдивість їхніх свідчень. Давайте просто візьмемо на віру висновки суду з цих питань і вважатимемо, що всі описані у вироку обставини дійсно мали місце.

Моя особиста думка: під час розслідування справи та розгляду її судом мали місце системні помилки, які роблять винесений вирок як мінімум несправедливим, а як максимум — незаконним. Безумовно, така думка є суб'єктивною і не може вважатися істиною в останній інстанції, проте не можу не поділитися нею.

Для початку слід викласти суть справи так, як вона виглядає в описі апеляційного суду (природно, все максимально спрощуючи й узагальнюючи).

7 вересня 2014 року близько 21.30 в Маріуполі з боку зони бойових дій в'їжджав легковий автомобіль, в якому перебували чоловік з дружиною. За кермом був чоловік. Автомобіль зупинився на узбіччі. Особливістю цього автомобіля було те, що при включенні запалення на кілька секунд спалахували фари. Подружжя курило в машині й для відкриття вікон включало запалювання. Тому в автомобілі, що стояв, кілька разів спалахували й гасли фари. (Саме через це автомобіль здався бійцям підозрілим — подавав сигнали!)

Надалі автомобіль почав рухався в бік поста прикордонників, який не був відповідним чином освітлений і обладнаний. Знаків, що зобов'язують водія зупинитися, не було. Наказів зупинитися і попереджувальних пострілів водій не чув і чути не міг — вогонь на ураження було відкрито, коли автомобіль був у 68 м від поста.

Більшість випущених куль потрапило по мотору і колесах, але кілька потрапили по лобовому склу та вбили жінку-пасажира. Куль не знайшли, але експертиза встановила, що вони прилетіли з того місця, де займав позицію і вів вогонь Сергій Колмогоров.

Суд встановив, що водій автомобіля не скоював жодних правопорушень, не міг чути наказу зупинитися, не мав можливості зрозуміти, що попереду є правоохоронці й не становив для них загрози (суд відхилив доводи захисту про те, що автомобіль швидко рухався в бік поста, оскільки стан дорожнього покриття був поганим і на вулиці практично не було освітлення).

Суд визнав, що, відкривши вогонь у такій ситуації, Сергій Колмогоров перевищив свої посадові повноваження і вчинив умисне вбивство, оскільки, відкриваючи прицільний вогонь з автомата по лобовому склу автомобіля, він свідомо допускав можливість смерті осіб, які перебувають у ньому. Суд зробив висновок, що стану необхідної оборони у Сергія Колмогорова не було, адже з боку водія і пасажира автомобіля не було жодної загрози ані для нього особисто, ані для інших осіб.

Скоріш за все, багато хто з юристів погодиться з такими висновками суду (за умови, що всі зазначені факти дійсно були підтверджені належними доказами). Подобається це комусь чи ні, але такий вирок повністю відповідає чинній судовій практиці. Подібних справ і вироків у країні величезна кількість (не за фактичними обставинами, а за підходами слідства й суду до розслідування і розгляду подібних справ). Водночас сам вирок виглядає несправедливим, та й до його законності є певні запитання.

Сергій Колмогоров
Сергій Колмогоров

Розгляньмо ситуацію детальніше.

Перше запитання: що прикордонники робили в Маріуполі? Хіба державний кордон України проходить тут? Чи мали взагалі прикордонники право встановлювати будь-які блокпости на в'їзді в місто?

Згадаймо ситуацію. Початок вересня 2014 року. Щойно завершилися події під Іловайськом. Офіційної лінії розмежування немає. Місто Маріуполь хоча й не розташоване безпосередньо в зоні бойових дій, але однозначно перебуває в зоні ризику. Бойові дії тут можуть початися в будь-який момент. За день до події було розстріляно українські прикордонні катери. Офіційно було оголошено про проведення антитерористичної операції, але воєнний стан не введено. Керівництво АТО дезорганізоване й не має необхідних організаційних і матеріальних ресурсів.

Навіть не вивчаючи питання, впевнений: розташування та обладнання поста прикордонників на околиці Маріуполя не відповідало чинному законодавству. Таких ситуацій ним просто не було передбачено. Якщо підходити формально, то ані Сергій Колмогоров, ані решта бійців узагалі не мали права перебувати в тому місці й тим більше не мали повноважень зупиняти машини. Тобто сам факт їх виходу на цей пост вказує, що і бійці, і ті, хто їх послав, порушили закон. При цьому не має значення, стріляли вони в когось чи ні.

Чому ж щодо цього нікому не було пред'явлено жодних обвинувачень? Відповідь очевидна: це дії в стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України). Під час організації поста були явно порушені вимоги законодавства, але ці порушення очевидно мали вимушений характер і були допущені з метою запобігти більшій шкоді, тому не розглядаються як злочин.

Питання друге. По автомобілю стріляло кілька людей. Чому обвинувачення пред'явлено одному тільки Сергію Колмогорову? У чому різниця в їхніх діях? У тому, що він випадково влучив, а решта випадково не влучили? Якщо його звинуватили в умисному вбивстві, тоді чому всіх інших не звинуватили в замаху на умисне вбивство?

Суд намагався обґрунтувати, що Сергій Колмогоров прицільно стріляв по лобовому склу, а решта — тільки по капоту і колесах. На мою думку, цей висновок не витримує критики: о 21.30 у вересні в Маріуполі якщо ще не зовсім темно, то вже глибокі сутінки (горять ліхтарі, машини їдуть з фарами). Уявіть собі: як можна в темряві вести прицільний вогонь з автомата на дистанції близько 70 м?

Але питання не в цьому. Якщо Колмогоров стріляв неправомірно, то неважливо, куди він цілився: сам факт відкриття ним вогню — вже злочин, а це означає, що інші стрілки скоїли такий самий злочин. Однак головне питання в іншому. П. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачає, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню умисел, мотив і мета вчинення злочину. І якщо умисел ще так-сяк наша правоохоронна система якось намагається доводити, то в більшості справ мотив і мета злочину просто ігноруються.

Справа Сергія Колмогорова не виняток. Звинувачуючи його в умисному вбивстві, ані слідство, ані суд так і не довели: який же саме мотив був у нього для умисного вбивства потерпілої і яку мету він переслідував, відкриваючи вогонь?

Здавалося б, не встановлено мотив і не треба — яка різниця? Але це тільки на перший погляд. Мотив і мета злочину — це ті обставини, які можуть обтяжувати або пом'якшувати вину, а в деяких випадках можуть змінювати кваліфікацію або навіть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

Який мотив і яка мета могли бути у Сергія Колмогорова, якщо виходити з описаного судом фактажу? Та такими ж самими, як і у решти бійців — відбиття нападу і затримання злочинців.

Уявімо: початок вересня 2014 року. Чіткої лінії розмежування немає. До зони боїв близько 30 км, але саме місто в зоні ризику. Всіх турбує питання — захоплюватимуть росіяни Маріуполь чи ні. У такій ситуації їде автомобіль, який поводиться підозріло (постояв — моргнув фарами, потім поїхав). На крики з вимогою зупинитися і попереджувальні постріли не відповідає. У крові адреналін — страшно. Досвіду немає, часу на роздуми теж немає. Дорога погана, машина, начебто, не повинна їхати швидко, але в темряві здається, що вона мчить з величезною швидкістю. Могли в такій ситуації бійці сприймати автомобіль, що їде в їхній бік, як загрозу? Мені здається, так. Тому й стріляли усі. Своя життя дорожче за якісь інструкції із застосування зброї.

Пізніше з'ясувалося, що стрілки помилилися й насправді автомобіль не становив загрози. Жодного реального нападу не було, але ж це стало відомо вже пізніше.

Яке це має значення для справи? Та пряме. У КК України окрім ст. 36 про необхідну оборону є ще й ст. 37, яка дає визначення уявної оборони, тобто стану, коли людина помилково вважає, що відбувається напад, якого насправді немає. Особа, яка завдала шкоди в стані уявної оборони, залежно від обставин або повністю звільняється від кримінальної відповідальності, або несе відповідальність як за шкоду, заподіяну з необережності.

Ми не знаємо матеріалів справи й не можемо стверджувати, що Сергій Колмогоров діяв у стані уявної оборони. Проблема не в цьому. Проблема в тому, що слідчі, прокурори та судді зобов'язані були перевірити наявність у діях обвинуваченого ознак уявної оборони, однак не зробили цього. У вироку суд мотивував, чому дії обвинуваченого не є необхідною обороною, але не згадав про уявну оборону. Саме з цих причин вирок у справі не можна вважати ані законним, ані справедливим.

Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко
Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко

Мені здається, якби суд визнав дії Сергія Колмогорова уявною обороною і засудив його навіть до максимального строку за вбивство з необережності, то ця справа не мала б резонансу. Ба більше, цілком імовірно, що обвинувачений сам визнав би свою провину і весь тривалий судовий процес був би не потрібен.

Якщо ж докази у справі вказують на відсутність уявної оборони, то суд мав на ці докази послатися і встановити справжній мотив і цілі дій як Сергія Колмогорова, так і інших, хто стріляв. Якщо всі стріляли по машині для відбиття загрози, нехай і уявної, то це одна ситуація. Якщо ж стрілки розуміли, що цей автомобіль не становить загрози, і стріляли сп'яну заради розваги — це принципово інша ситуація.

У першому випадку запитання — чому засуджено Сергія Колмогорова, у другому — чому не засуджено решту бійців, які стріляли.

Чому ані прокуратура, ані суд не звернули уваги на ці аспекти справи? Відповідь зрозуміла: це практика роботи правоохоронної системи, що склалася за багато років. По-перше, доводити мотив і цілі обвинувачених складно, тут хоча б наявність умислу довести. По-друге, якщо в кожній подібній справі встановлювати істинні мотиви й цілі обвинувачених, то їм же потім потрібно буде давати оцінку у вироку, а вони можуть істотно змінювати кваліфікацію дій обвинуваченого. По-третє, українські прокурори та судді в принципі дуже рідко застосовують норми закону про крайню необхідність і необхідну оборону — що в такій ситуації казати про якусь уявну оборону. Можливо, багато хто з суддів і прокурорів після завершення навчання навіть і не пам'ятають про те, що поняття уявної оборони взагалі існує.

Крім того, слідчі й прокурори зацікавлені в розкритті резонансних справ. Розкрите умисне вбивство — це гарний статистичний показник, просування по службі, піар та інші позитиви. Розкрите вбивство з необережності, а тим більше справа, закрита на підставі ст. 36, 37, 38 або 39 КК України, таких результатів не принесуть.

То навіщо брати на себе відповідальність — закривати справу чи перекваліфікувати її? Якщо є підхожий труп і потенційний обвинувачений, то з імовірністю 99% йому буде інкриміновано саме умисне вбивство, незалежно від фактичних обставин. Якщо є обопільна бійка з тілесними ушкодженнями, то один учасник обов'язково буде злочинцем, а інший — безневинною жертвою, і ніяк інакше. Для нашої правоохоронної системи в принципі характерний чорно-білий підхід.

Підіб’ємо підсумок. У справі Сергія Колмогорова баланс між обвинуваченням і захистом знайти дуже легко — просто потрібно виконати вимоги закону і встановити справжній мотив і мету його дій і тим самим або підтвердити, або спростувати наявність у нього стану уявної оборони. Але робити це слід у всіх подібних справах.

Для цього у генерального прокурора України є унікальний інструмент — згідно з п. 9 ч. 1 ст. 9 закону «Про прокуратуру» він має право видавати методичні рекомендації для всіх нижчих прокурорів.

Тож попросімо шановного Юрія Віталійовича, щоб він «порекомендував» усім прокурорам України під час складання та спрямування до суду обвинувальних актів обов'язково вказувати в них мотиви та цілі дій обвинувачених, а також перевіряти наявність у діях обвинувачених ознак крайньої необхідності, необхідної оборони або уявної оборони.

Понад 52% суддів Києва – недоброчесні


Київ, 26 жовтня 2017.
52,5% київських суддів є недоброчесними. Такими виявилися результати дослідження кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд». Активісти дослідили інформацію про суддів Господарського суду м. Києва, Окружного адміністративного суду м. Києва і 10 районних судів. «Ми проаналізували 369 суддів, і з’ясували, що кожен другий столичний суддя – недоброчесний. Це означає, що він порушив щонайменше 1 критерій доброчесності руху ЧЕСНО – порушував права людини, не може пояснити свої статки, порушував правила суддівської етики, був замішаний у корупції», – розповіла Лілія Дроздик, керівник комунікаційного напряму кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд!», під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.



Активісти оцінювали кожного суддю за 5 критеріями. «Це непричетність до корупції та кримінальних правопорушень, непричетність до ухвалення сумнівних рішень, прозорість статків та відповідність стилю життя задекларованим статкам, дотримання норм професійної етики та непричетність до порушення прав людини», – пояснив Іван П’ятак, старший аналітик кампанії «ЧЕСНО Фільтруй суд!». Для цього використовували інформацію із відкритих джерел, запитів до судів та журналістських розслідувань.

Найбільше порушень виявили за критеріями непричетності до ухвалення сумнівних рішень і прозорості статків. Таких суддів – по 114 за обома критеріями. 60 суддів порушували норми професійної етики, 15 суддів причетні до корупції або кримінальних правопорушень, 11 суддів причетні до порушень прав людини. Найбільше недоброчесних суддів – понад 60% – працюють у Печерському, Шевченківському і Солом’янському районних судах. «Навіть після процесів люстрації, звільнення суддів за порушення присяги, яке відбувалося минулого року восени, у столичних судах досі працює 67 суддів, які виносили рішення проти Майдану. Більше того, майже 20% цих суддів вказують неправдиві відомості у деклараціях доброчесності, зокрема, замовчують факт, що вони виносили такі рішення», – зауважила Лілія Дроздик.

Інформація про кожного із суддів доступна в онлайн-базі суддівських профайлів на сайті кампанії «ЧЕСНО Фільтруй суд!». «Це перша в Україні онлайн-база даних, де зібрана вся інформація про чинних суддів – кар’єру, статки, родинні зв’язки і журналістські розслідування щодо них. Відповідно до нового закону про судоустрій та статус суддів, який набрав чинності більше року тому, таку базу мала б створити ВККС, однак з технічних причин вона досі не створена. Тому першим її презентує Рух «ЧЕСНО», – зазначила Галина Чижик, юрист кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд!», співкоординатор Громадської ради доброчесності. Кожен профіль містить три блоки: біографічну довідку про освіту і кар’єру, пов’язані з цим документи із відкритого доступу та додаткова інформація, важлива для професійної характеристики судді (участь у резонансних справах, проходження кваліфікаційних оцінювань і конкурсів, утиски проти цього судді тощо); інформація про майнові статки судді та про відповідність судді вже зазначеним 5 критеріям. «Для громадян України важливо знати, ким є ті люди, яких держава наділила функціями вирішення спорів між громадянами. Відкритість і доступність інформації про суддів є передумовою того, що українці почнуть довіряти суддям», – додала Галина Чижик.

Онлайн-базу суддівських профілів зможуть використовувати у своїй роботі Громадська рада доброчесності та Вища кваліфікаційна комісія суддів. «Вже стартувало кваліфікаційне оцінювання, яке, відповідно до закону, мають пройти усі діючі судді. Це обов’язкова умова для того, аби вони почали отримувати нову зарплату, як це передбачила судова реформа», – нагадала Галина Чижик. Першими оцінювання проходитимуть судді, у яких закінчився 5-річний термін. Серед суддів Києва таких – 43%. «Ми знаємо, що ВККС під час конкурсу до Верховного Суду використовувала нашу інформацію, члени Комісії неодноразово посилалися на наші аналітичні довідки щодо кандидатів під час співбесід із ними. Ми передамо цю інформацію ВККС і дуже сподіваємося, що київські суди в результаті кваліфікаційного оцінювання будуть очищені від не доброчесних суддів», – зазначила Лілія Дроздик.

Правовая незащищенность. В плену у государства!

Долгих 4 года я с мужем пытаемся в законном русле отбиться от мошенников, которые продали нам квартиру.

В ноябре 2013 года мы купили квартиру. Как оказалось - купили у мошенников, которые с помощью судьи Бабушкинского суда Цыганкова устроили «междусобойчик» и получили решение на право собственности, по которому в последствии и была проведена с нами сделка купли-продажи(если кому-то интересно - распишу и саму схему мошенничества). Буквально через несколько месяцев в феврале 2014 мы узнаем, что у квартиры есть еще одна хозяйка, которая уже отменила «междусобойчик».

Примерно в июне 2014 мы узнаем, что «наследница» - гражданка России, подала в суд на истребование квартиры у нас. Дело попало тому же судье Бабушкинского суда Цыганков.
В январе 2015 года он выносит решение в пользу «наследницы», не смотря на то, что в квартире прописан несовершеннолетний ребенок.
Решение довольно интересно.
В процессе суда судье хватило незаверенных ксероксов, документов «наследницы» и заявления на вступление в наследство написанное «наследницей» у гос. нотариуса в один день с продавцом.
«Наследница» ни разу не появилась в судебном заседании, судья ни разу не захотел увидеть оригиналы документов.
Своим решение судья Цыганков аннулировал наш договор купли-продажи и назначил «наследницу» собственником квартиры, но забыл обязать продавца вернуть нам деньги по аннулированному договору.
В последствии апелляция и кассация оставили решение в силе.
Нам пришлось подавать отдельный иск к продавцу на возврат суммы по договору
и к «наследнице» на возмещение суммы потраченной на ремонт квартиры.
Мы выиграли суд у продавца, но у нее (женщина 70-75 лет) есть только 1/3 2х комнатной «хрущевки», которую ещё нужно исполнительной службе продать, что мало вероятно.
Иск к «наследнице» попал к судье Бабушкинского района Женеску.
Рассмотрение тянулось почти 2 года и вот на прошлой неделе мы получили решение в котором сказано, что суд решил отказать нам в возмещении суммы потраченной на ремонт, а также денег потраченных на содержание квартиры.
Сейчас мы готовим апелляцию.

Вы подумаете, к чему я это всё написала.
Наш последний шанс на справедливость - это максимальная огласка, все остальные законные методы мы уже перепробовали.
Во-вторых, чем больше людей узнает, тем меньше пострадает от подобных схем.
Я считала, что такие схемы уже в прошлом.

Сразу дополню тем, что  прежде чем подать  иск я плачу налог государству. Когда я несу заработанные деньги оплачивая налоги, я все время задаюсь одним только вопросом:" Почему государство так легко все отобрало у меня и продолжает отбирать  не защитив меня от подобных схем?". Почему я должна продолжать платить налоги, но даже прокуратура не может рассмотреть мое заявление, так как с 2016 года они не проводят подобных расследований. Почему журналистам не интересна моя история и они называют ее тривиальной? Почему я своему несовершеннолетнему ребенку должна говорить, чтоб она не открывала двери, и что в любой момент могут зайти  люди и выдворить нас с купленной нами квартиры. Есть у судей для меня ответы, а я ведь дошла к высшему суду в Киеве, или может государство объяснит почему я заплатила все налоги и провела сделку по всем предписаниям, теперь сижу у пустого корыта не имея ни квартиры, ни денег, что заплатила за нее, ни компенсации за улучшения (ремонт) а только расходы...расходы...расходы, подпорченные нервы и полное недоверие ко всем структурам через которые мне пришлось пройти!!!
И, пожалуйста, не пишите мне, о том что нужно было не покупать такую квартиру, или еще чего в таком духе. Я просто не буду реагировать. Мы имеем проблему и я желаю Вам, учиться на чужих ошибках. 


28%, 8 голосів

0%, 0 голосів

72%, 21 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

правосудия пост

Каким должен быть суд? Вот каким:

В Манчестере суд приговорил 41–летнего жителя Олдхэма Бенджамина Стимсона к пяти годам и четырем месяцам тюрьмы, признав его виновным в террористической деятельности – за участие в незаконных вооруженных формированиях "ЛДНР".


P.S. добавил...