хочу сюди!
 

Любовь

33 роки, лев, познайомиться з хлопцем у віці 25-35 років

Замітки з міткою «життя»

Шлях людини

"Шлях людини - це довга дорога в невідоме. В час цієї мандрівки трапляються роздоріжжя і марева.. Людина - створіння, котре йде і шукає, створіння, котре відчуває, радіє, переживає, думає, страждає. Ми здатні багато відчути і пережити, багато осмислити і зрозуміти. Ми міцні і незламні, слабкі і крихкі. Ми різні. Кожен своїми методами долає життєвий шлях. Але найкраще, найкомфортніше нам бути з кимось. Нам потрібні друзі, кохані, рідні. Ми доповнюємо одне одного, даємо і забираємо енергію. Це - життя. Життя непередбачуване. Воно як зебра чи синусоїда. Його вибрики дають унікальні можливості відчувати суть існування, порівнювати і переконуватись, знати і навчати."

Історія одного серця


Плакала осінь дощами,

Вічність булА поміж нами.

Зранене серце мовчало,

Холодним, як лід, воно стало.

 

Всі мрії, мов скло, розбились,

Лиш пустка у нім залишилась.

Лиш спогадів біль пекучий

Ночами жорстоко мучив.

 

А вранці сльозу ховала

Й привітну усмІшку вдягала.

Душевних сил в Бога благала,

Та слабкості не допускала.

 

Зима вкрила пам'ять снігами,

Та ще кровотОчили рани.

Хтось стукав до серця несміло,

А хтось мріяв тільки про тіло.

 

Та серце лиш тихо сміялось,

В байдужість воно заховалось.

І марно його добивались,

Від кохання воно відрікалось…

 

Кружляли сріблясті сніжинки,

А в серці топились льодинки.

Я злилась тоді на ті очі,

Що щастя мені напророчать.

 

А потім була розлука,

І в серці солодкі муки.

І білі, мов ніжність, троянди,

І перше твоє зізнання.

 

Два серця в одне зливались,

В гармонії душі сплітались.

Та доля чомусь не вгавала,

Страждання  новІ дарувала.

 

Зайшовши за межі душевного болю,

Я серце в долонях твоЇх заспокою.

Пробач за твій смуток, за біль, за розлуку,

Кохання своЄ лиш в твоЇ віддам руки.

 

Золотом осінь землю вкриває,

Ангел любові над нами кружляє.

А на руці золота безкінечність, -

Символ кохання і вірності серця.

Люблю і крапка.

Ловлю проміння сонечка в долоні
І п’ю тепло бажання бути небом
Я вже давно у осені в полоні
І визволяти мене ні, не треба!

Візьму осінніх нот тривожних жменьку

й мелодії насмілюся творити
і будуть хай вони сумні й простенькі,
та з сподіванням в радість перелитись.

Черпну з очей смарагдових натхнення

і намалюю усмішками вітер,
щоб викласти любові фраз знамення
з багряно-золотих листочків-літер.

Любитиму цю осінь до безкраю

й вдихатиму життя на повні груди
і хай у нім не все так, як бажаю,
та іншого у мене вже не буде.

І хай не раз руйнуються всі мрії

і починати треба все спочатку,
я все одно збиратиму надії…
Люблю життя. Люблю його і крапка.

Нівечимо


Нівечать гроші вже знання… Мов для забави

Батьки калічать розум безталанним дітям,
Купляючи їм місце на студентській лаві,
А потім ніде таких «супер-профі» діти…

Нівечить душі за «портфелями» гонитва,

Мораль і людяність давно на ешафоті,
Складають губи до грошей лише молитву –
Бо вже до Господа молитися не в моді.

Нівечимо ми існуванням світ безкрилий

І бідністю ідей зацькованого серця,
Самі себе живцем ховаємо в могили…
Скажіть, чому ОЦЕ для нас ЖИТТЯМ зоветься?!

Чи можливо жити без майбутнього...

  

 Після того,як за неповних два місяці полишили цей світ мама і брат...,якось непомітно і зненацька заволоділа мною підступна депресія, ні з того ні з сього різко змінюється настрій, здається,що цілий світ повстав проти тебе.Взагалі перестав спілкуватися з ріднею.Не полишає думка,коли барон Мюнхгаузен попав у болото і ніхто не взявся допомогти йому,поки він не взяв сам себе за волосся і самотужки вибрався з тої  багнюки.

   Я вже не дуже то й молодий і добре розумію, що життя не може бути розфасовано тільки на добрих і щасливих  поличках.Не буває в ньому суцільно-золотих безтурботних днів. На жаль, а може і на добро  воно має сірі будні, бо ж як же людина спізнала б сенс свята. Адже саме долаючи труднощі, ми здобуваємо такий необхідний досвід.     Добре знаю,що треба взяти себе "в руки", необхідно рухатися....Знаю і переконаний, що куди б я не подався, навіть якби переїхав у місця де народився, то всеодно я потягну за собою досить солідний багаж свого минулого, свої переконання , свої мрії і свій звичний,усталенний спосіб життя. І якщо я не пересилю себе, не зміню цього всього, то навіть у райськім місці не забариться оте болото. Що ж робити,як навчитися жити без минулого, і чи можливо жити без майбутнього? 

Життя - мить.

Що людське життя?...

Лише миттєвість між минулим і майбутнім.

Немов падаюча зоря - блиснуло і згасло...

Не встиг навіть задумати бажання.

Життя-це мить


Ти сьогодні не такий, як учора.

В миті кожній змінюється світ.

Як безмежними є Всесвіту простОри,

Так багато таїн є в душі твоїй.

 

Час біжить – його не зупинити.

Все життя – одна-єдина мить.

То ж учися тут і зараз жити,

Поки свічка твого серця ще горить.

 

Марно мріяти про те, що вже минуло,

І знущатися над власною душею.

Бо ніколи вже не буде так, як було,

Лиш майбутнє перекриєш ти для неї.

 

Скинь тягар, розправ душевні крила!

На путі своЄму не спиняйся.

Твоя віра – то найбільша сила.

Її світлом, наче сонцем, огортайся.

 

Не придумуй собі планок і бар’єрів.

Пам’ятай, що для душі нема кордонів.

Зріст духовний не залежить від кар’єри,

І не кОриться душа земним законам.

 

Звісно ж, кожен має право обирати,

Що для світу після себе залишити –

Чи у пустослів’ї вік свій змарнувати,

Чи прийдешнім поколінням променем світити.

 

Кожним словом, думкою і вчинком

Свою долю сам ти простеляєш.

Кожна мить є неповторна і єдина!

Ти у ній себе назавжди залишаєш.

Живі - мертві

Йдучи з подругою вулицею після дощу, висловив думку про те,що класно було б пробігтись по калюжі, а ще краще стрибнут в неї...Думаю більшість зараз подмало те що висловила моя подруга))) Ну й нехай! Це звісно надто вже не пересічна забаганка, але цікаво в якої клькості людей зявляються такі дитячі забаганки при погляді на мокрі вулиці.А от зимою зїхати на ногах з гірки яку розковзали діти чи підбігти до дітвори кинути в сніг рюкзак і попросивши в них санки,чи орендувавши за шоколадку(власний досвід)))) проїхатись. Тут думаю вже буде значно більше бажаючих, але от сміливців зробити не надто. "Це ж людти дивляться.", "Це якось по дитячому" "Я ж одягнений не відповідно...нові штани...", а в душі ж хочеться))) але більшість запрошенння до таких спонтанних забав прямо таки відкине цілко серйозно вважаючи це тупістю.
 Люди перестали бачити ці малі радості.Особисто я памятаю моменти що з школи не виходив, буквально вилітав в двір,просто вибігав,поки добіг до друзів встигав поскакати по сходинках, проїхатись на пирилі,копнути лавку і зачепити когось, крик, сміх...То бурлило ЖИТТЯ!!! Чи памятаєте як смакував мамин компот з яблук чи ще чогось після футболу, а брудні ноги після футболу,чорні руки від горіхів, синє обличчя від якихось там ягід...О Боже, якби хотілось ще колись в житті мати такі брудні ноги після футболу на мокрому полі.А зараз чую як люди говорять "А, хліб не такий як був колись, а ковбаса..."...Ні! Ми вмираємо! перед телевізорами, перед тими дурними мріями і планами...діти живуть,а ми ні,вони можуть ще сміятись і радіти.А потім входять в доросле життя і починають скучати за компютерами, стаються  "знавцями життя", а тоді приходе це прагнення дорослості, щоб вже був секс, вже була свобода щоб кудись поїхати, вирватись...І ось ці сумні двадцятирічні діти сідають і нема в них життя...
Нам так насправді бракує життя. Ми тужимо за добробутом, але один знайомий після відрядження в німеччині розповідав, що довкола були забезпечені німці.Добротний одяг, добротні мерседеси... і жодної посмішки, всі якісь сумні.Єдина радісна людина - касирка в туалеті, негретянка з Гани.Єдина радісна людина, яка сказала," привіт, звідки ти?", і на ламаному англійському щось там побалакали біля того туалету.Єдине радісне обличчя,а на вулиці далі снували ті мумі.
Нам бракує життя! Це є хвалебне прагнення яке не дає нам спокою і прошу Бога щоб ніщо його не заглушило.З ним народжуємось і зним живемо воно є в кожному з нас, десь глибоко в нашому серці.Думаю майже всі були в такому стані, колись на питання як справи, говорили "всьо добре але щось не добре".Ми самі часом не знаємо що тоді є, що нам щось не подобається. То власне те прагнення, Бог прагне щоб ми жили! А люди живуть так наче ніколи не помруть а потім вмирають наче не жили.Колись почув такі слова:"Прагну щоб смерть застала мене живим!"

Сумарний мінус за наведеними числами перевищує сумарний плюс,

Прем`єр-міністр Микола Азаров  минулої п`ятниці у «Великій політиці» на телеканалі «Інтер» щосили прагнув впоратися з покладеною на нього непростою місією. І економіка за його уряду почувається чудово, і відповідні реформи в Україні вже йдуть повним ходом. Про все це прем`єр-міністр не тільки доповів, не кліпнувши оком, телеглядачам, але ще й звернувся до аудиторії з немовби риторичним запитанням: невже хтось наважиться сумніватися в таких його словах?

Загалом, дуже гарно розповідав пан Азаров, але біда – неправда все це. Від самого початку до кінця. Щодо нібито економічних реформ, які вже здійснюються в Україні, говорити взагалі якось ніяково. Навіть у Азарова, якби у нього запитали прямо, не ворухнувся б, мабуть, язик назвати реформами підвищення в півтора рази в серпні ціни на газ і майбутнє зростання тарифів на ЖКП, обіцяне на майбутнє підвищення пенсійного віку для жінок і заморожування на 2011 рік зарплат бюджетникам.

Так, можна було б зарахувати до реформ ухвалення Податкового кодексу, але з ним, знову таки, негаразд. Бо ж добре ж знайома з останньою редакцією документа позаштатний радник віце-прем`єра з економіки Олександра Кужель заявила, що нинішній проект Податкового кодексу, і особливо та частина, яка стосується малого і середнього бізнесу, «вб`є демократію в Україні.Щодо ж якихось «успіхів» в економіці Микола Азаров явно все переплутав. Навпаки, економічні показники погіршуються.

Наприклад, за даними Держкомстату, промислове виробництво зросло в серпні до попереднього місяця на 1,5%, в липні також збільшилося – на 2,9%, але в червні, травні і квітні воно падало – на 0,5%, 2,4% і 1,8% відповідно. Можна навіть подумки порахувати, що сумарний мінус за наведеними числами перевищує сумарний плюс, а це означає, що об`єми промислового виробництва навіть ще в серпні не досягли березневого рівня, не кажучи вже про липень або червень. Водночас у сільському господарстві ситуація просто плачевна. Нинішньому уряду дісталося від попередників збільшення сільськогосподарського виробництва за наслідками першого кварталу на 5,3%. Потім показники регулярно погіршувалися, а за січень-серпень сільгоспвиробництво продемонструвало падіння – на 4,1%.Сприяв погіршенню економічних трендів і повний провал цього року з прямими іноземними інвестиціями. Зокрема, надійшло таких інвестицій до України за перше півріччя  в 6 разів менше, ніж за відповідний період 2009 року, який, як відомо, був кризовим.

Завершуючи сумну розповідь про реальний стан справ в Україні з економікою і фінансами не можна не сказати про інфляцію. У серпні споживчі ціни зросли в Україні на 1,2%, і такого високого показника інфляції не спостерігалося в країні з 1996 року! При цьому всім, хто ходить на ринки і до продовольчих магазинів, зрозуміло, що у вересні й наступні місяці інфляція здатна піти на нові рекорди. Директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін прогнозує, що в жовтні-листопаді курс наблизиться до позначки 10 гривень за 1 долар. «А якщо вони не припинять друкувати гривну, то до грудня курс національної валюти по відношенню до американської буде 12. По суті, відбудеться девальвація гривні, зарплата населення знеціниться, народ зубожіє. Цей практично неминуче», - підсумував експерт.

Отже судячи з наведених показників, реально справи йдуть геть погано. При цьому далі Україну чекають мабуть ще важчі часи, а нинішній уряд якщо і робить якісь кроки, то поки що тільки такі, які погіршують життя народу.

... не вміючи ненавидіти, неможливо щиро любити...

"Життя влаштоване так по-диявольському мистецьки, що, не вміючи ненавидіти, неможливо щиро любити. "
Максим Горький 

Судити правий чи ні Максим Горький важко, думаю як би запитати його він обов’язково ще щось додав до цієї фрази і щось обґрунтував. Зрештою це лише суб’єктивна думка конкретної людини, обумовлена власними спостереженнями чи пере життям. Тому залишається погоджуватись або ні лише з конкретним твердженням.
Є одна книжка, не пам’ятаю автора, якщо не помиляюсь називається “Правильні питання” . Суть книжки в тому, що в правильно сформульованому питанні міститься левова частка відповіді. Так от якщо сказати що світ не “... по-диявольському мистецьки...” а “ ...по-божому мистецьки...”, то й завершення фрази було іншим. І ця фраза мені була би ближча.
...загалом в цій фразі є певний сенс. Думаю всім відома фраза “Сварить - значить любить...”, але це аж ні як не аксіома, навіть не теорема, а так собі гіпотеза яка має право на існування. Ну і ясна річ сваритись не значить ненавидіти. Але є і інші твердження. Наприклад знайома одного разу сказала, що так любить хлопця, що аж ненавидить його за це. Як хтось сказав (не пам’ятаю хто) “Ми ненавидимо того кого любимо, за те що вони здатні принести нам найбільше страждань.” Також був свідком коли взаємна не приязнь переросла симпатію ну і далі вже по схемі:).
Основне що не в цій фразі на мою думку не витримує критики це формулювання. Любов і ненависть справді переплітаються. “Від любові до ненависть один крок.”, і цей крок “Наліво”))). А суть в тому, що саме від любові до ненависті - ненависть не породить любов. Звідси маємо, що любити можна і без ненависті. Хоча те що ми не ненавидимо ще не означає , що ми цього не ВМІЄМО. Особисто я колись нервувався, що не можу нервуватись і злитись на людину, яка навіть причинила мені кривду, принаймні довго.:) Хоча напевне це проблема того, що ненависть на відміну від любові ще більше потребує взаємності. Хто зна... Що на мою думку справді не підлягає сумніву то це те, що “Сама велика ненависть – породження самої сильної любові.” 
А якщо вже оперувати такими доволі абстрактними поняттями “справжня любов” чи “не справжня любов”, варто згадати Махатму Ганді: “Кохання ніколи не вимагає, воно завжди віддає. Кохання страждає, ніколи не шкодуючи при цьому й ніколи не намагаючись помститися за себе.”
А взагалі коли мова йде про почуття, у кожного буде власна думка, породжена власними пережиттями, і хоча кажуть, що важко приховати любов, ще важче байдужість і лиш ненависть легко приховати, проте:
“Не вам судить про силу почуттів моїх... лиш здогад дано вам, про існування...”