... на висоті 10 тис метрів

Коли пада дощ, добре їхати маршруткою. Але, коли в маршрутки драна стріха, деякі стільці перетворюються в сюрпрайз!



Якщо плюхнутися згарячу на такий стільчик, зразу стане зрозуміло, чи ви людина шляхетна, чи простолюдин. Наче детектор брехні.

Була у відрядженні, два дні. Жили біля ветакадемії в Євроготелі. 

9. шлях у падінні (двовірш).

вЕсна рання так схожа на осінь стару у дощах
вітер зниділий шепче жалі-протиріччя гілкам,
слота сивою падає сіткою вод по дахах
і калюж каламуть дріж в уламках дзеркал хідникам.
і розхитує місто у холоді подихом бриж,
що заблуканий сплутаний сіткою крапель сльоти.
і у небі овальний іржею покоцаний спиж
ледь висвітлює шлях від самотності до самоти
крізь лінивощедротний нудотний з небес водоспад
весь скорючений йду...і бездумновнікуди мій рух.
а цей вітер з дощем у весні наче безлад у лад
ворохобні силкуються викрасти мій капелюх.
раптом вщухло усе - ні дощу, ані вітру нема -
освітився мій шлях у маячний манливий оман...

2.

...камнепадінням в хаосі бруківкою шлях у нікуди.
і під літаврою спеки, що сонце в пустелі безлюдній -
накри палаючи шумно у день у весні не весінній
і надокучні фанфари гучнії у камнепадіння.
кроки мої на шляху що крихкий ненадійний і згубний
і над безоднею - звідти мелодії лірні і трубні.
звуки відлунні ті наче лілеї лілеючий локон
і легкодимні в стрічках серпантинних - по ним мої кроки...
куди і навіщо знадливий цей шлях у захмарені далі,
обрисом де мерехтію ілюзія пилу скрижалей
й в долі попелом тінь по камінню ніхто у нікуди?..
згорблений скрючений мерзло неспішно у млінні
тану в заобрії - й гине мій шлях у падінні каміння!...

...і пил здійняв на дорозі вітер,
обпале листя летить услід,
у смутку в стЕпу схилились квіти,
в полинних хвилях останній цвіт.

з вербою річка веде розмови,
у волі в небі ширяє птах.
а темні хмари в таємній змові
імжу сплітають у небесах.

ту сіть роскинуть в осінню днину
на степ, на місто, на весь окіл -
дощевий шурхіт печаллю злине,
спаде на серце щемливий біль.

по тій дорозі підеш до хати,
відчиниш двері, розпалиш піч
і кинеш погляд в віконні грати -
там степ, тополя і скоро ніч,

на всохлій гілці самотний ворон -
мов згубний жереб о цій порі -
за обрій цілить ворожим зором,
де зорі в схові ще до зорі;

і дощ зсковзає по шклу струмкАми,
і край дороги темніє крак...
п"єш філижанку міцної кави,
в задумі стане вмить тоскно так...


_____
крак - кущ

У посушливій Бостсвані люди вітаються словом «пулу», що означає «дощ», також національна валюта в країні теж називається «дощ».

в кав"ярні
загублений містом
в самотності я і осінь...
спливає захмарена днина
у сутінках мжею у млості.

і пісня бурхливого вітру
у кроні старого клена
як сповідь безмежна в зажурі
відлуннями в сьогоденні -

в якому мелодія тиха
всміхається вітам крони
задумливим сумом
наче
хтось грає на саксафоні.

і зустрічі тут як прощання,
і многоголосий гомін,
і за філижанкою кави
раптовий
і щемний спомин.

автА у дощу відзеркальні
в калюжах
й вітринах мокрих.
на хідниках малолюдних
обпалого листя охра -

вони на асфальті
наче
у часі
минулого дивні миті
веселого теплого літа
і ніжного в квітах вітру.

виходжу з кав"ярні у вечір,
в холодне
забуте місто,
в обійми похмурих вулиць,
під дощик
що шепіт пісні.

ховаюся під парасолю -
цілує обличчя осінь,
байдужа
немов самотність,
у волі що змерзла зовсім...