хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «история»

Уроки истории.


Виталий Виталий написал вчера в 11:24
11 оценок, 265 просмотров Обсудить (154)

История, казалось бы, что может быть надёжней и правдивее прошедших событий. Но нет, не даёт покоя московским правителям реальность прошедшего. Слишком много в нём есть событий, изобличающих неприглядную роль московитов в деяниях против соседей.  Не пытаюсь претендовать на исследования по всей границе Московии, остановлюсь лишь на наболевшем, на отношениях Руси с Московитами.

С давних пор, москали не устают повторять о своих «подвигах» по защите «братских народов».  И началось это заступничество, оказывается, ещё со времён Суздальского княжества, когда в 1169 Андрей Суздальский собрал большое войско и пошёл походом на Киев. «Два дня … грабили город, Софиевский собор, Десятинную церковь … . Церкви горели … .  Одних убивали, других вязали и брали в плен … , обдирали церкви и монастыри, забирали иконы, даже колокола  снимали и вывезли в северные края. Ограбили тогда всю святыню…». Именно тогда князь суздальский украл знаменитую  Вышгородскую икону Богоматери, написанную  евангелистом Лукой на доске стола, где обедала Богородица. Именно ту икону, которая «не захотела» въезжать в столицу укравшего её злодея и  пришлось строить храм за несколько вёрст до Суздаля, вокруг которого возник городок Боголюбово. Это было одно из первых, но далеко не последних «освобождений». Вспомните хотя бы князя Ярослава Новгородского, который ещё до 1240 года выпросил у хана себе ярлык на владение Киевскими землями, которые даже не были завоёваны Ордой!  Потому так яростно он и помогал ордынцам разрушать и грабить Киев! Не отставал от отца и сын – Александр Ярославович  (Невский), который привёл ордынцев на завоевание Волынского княжества!

Продолжала «освободительную» борьбу и Москва, в которой,  почему то, больше половины бояр были татарами!

Ну ладно, кто старое помянет … . Зато Московия «спасла» Русь от Монголо – Татарского Ига!

Но ведь ко времени «битвы на Куликовом поле», Русь уже давно и практически полностью была освобождена от ордынцев! Оказалось, что это гораздо проще, чем сейчас говорят московские «мужи» и для этого хватило сил самой Руси, даже без поддержки Московии. Может быть потому, что большая часть бояр была татарами?

А какую великую «помощь» предоставил «братский московский люд» Украине в её борьбе с польскими захватчиками и набегами Крымского Хана. Пётр так хотел помочь Руси, что дождался, пока в борьбе между собой, оппоненты истощили все свои силы, а, затем, одним махом поработил всех. И ведь какое «счастье» привалило русичам. Под игом Польши у крестьян было два дня барщины, а после московского «освобождения» все стали крепостными. До прихода московитов, на Руси практически всё население было грамотным, даже крестьяне, большинство бездомных и сирот. В каждом селе, даже не большом, были школы. С приходом «освободителей» почти все школы были закрыты, количество грамотных упало до 13%, и это при том, что именно русичи обучили московитов, большинство священников были выходцами из Киевского патриархата, потому, что местные священники, даже под страхом смерти, не хотели учиться.

Да что я пишу. Вы ведь даже забыли, что происходило в средине прошлого века. Причём слово «забыли» применимо здесь с очень большой натяжкой. Ведь ещё живы участники тех событий, которые могут рассказать как «освобождали» Западную Украину в 1939 и сколько Украина потеряла во Второй Мировой. Вы хвастаетесь, что ваши деды «устанавливали в Украине порядок» и забыли, что именно они замордовали миллион семьсот тысяч с лишним ни в чём не повинных людей, а затем  удивляетесь, почему немцев встречали как освободителей.

Хотя, если учесть, сколько сил вложила Украина в победу, то становится непонятно, откуда у Джугашвили и …ла появились мысли, что победа во второй мировой это заслуга «великого русского народа».

Ваши великие политики и скрепкоиделоги извелись соплями, рассуждая, как тяжело украинцам будет без московитов. А может, вам стоит подумать о другом. О том, как вам самостоятельно необходимо будет разрабатывать и создавать оружие, надёжное, мощное и опасное для врагов как СС18, а не такое, которое будет пугать союзников и смешить оппонентов на военных парадах.

Может, стоит подумать, как жить нынешней России, без генофонда Украины, столетиями поддерживавшего дряхлый рабский генофонд  Московии, стоит подумать о том, что именно с Украиной Московия связывает все свои достижения!

Попробуйте опровергнуть слова Ульянова, который утверждал, что без Украины, Россия не выживет. Попробуйте выжить сами!

С уважением к мыслящим, Виталий.

02.09.2015

Сказ о пламени и племени

- Расскажу я вам, ребятки, одну поучительную историю. Давно это было.

Вокруг костра сидела горсть ребятишек и внимательно слушала старика. На небе беззвучно бушевали Персеиды. Они щедро бросали метеоры и те мишурой рассыпались по небосводу. Старик подбросил в костер хворосту, пламя сердито вспыхнуло и выбросило вверх сноп искр. Скоротечные искры встретились с метеоритным дождем на черном фоне ночного неба.

- Был я примерно такого возраста как вы. Был таким же горячим и нетерпеливым, таким же страстным и непримиримым, таким же непоседливым и прямолинейным. Был...
И был в нашем племени вождь. Тучный он был, и жадный. И еще он много ел. Да чего там - просто жрал в три горла наш тогдашний вождь. Многим это не нравилось, многих возмущало такое поведение вождя. Не то чтобы народ голодал, нет. Но на фоне аппетита того вождя народ не жировал, да...

Старик оперся на посох и повесил продолжительную паузу. Костер потрескивал поленьями, плясал языками пламени и постоянно менял свой рисунок. Старик уставился в игру огня и будто вглядывался в него, будто читал что-то.

- А что дальше было, дедушка?
- А? Хм. Что было... Прогнало племя своего вождя. Это оказалось на удивление легко.
- И все? Прогнали вождя и все?
- Нет, не все. Вождь уходя забрал с собой волшебный посох. Этот посох был осью, на которой было нанизано все единство племени. Но тогда об этом никто не знал. Никто не спохватился, не погнался за ним и не стал возвращать посох. Потому что всем вдруг стало весело и все равно. Племя моментально разбилось на кучки и стало выплясывать свои танцы каждый у своего костра. Те кто жил у моря разожгли свой, те кто жил за рекой развели свой, и обитатели плоскогорья - свой. Люди равнины хотели собрать все костры и объединить их в один, общий, но их никто не понял. Они слишком громко кричали все вместе, из-за чего крик потерял членораздельность. Крик стал шумом, а потом...
- Что потом? - спросила Настя после длинного ожидания.
- А потом из племени ушли люди моря. Они погрузились в свои лодки и однажды уплыли к другим берегам. Это здорово разозлило жителей равнины. Ведь их было больше и они считали что вправе решать кто должен сидеть у их костра. Они прошлись по берегу и стали отбирать лодки у тех кто не уехал. Люди плоскогорья не захотели участвовать в этой экспедиции. Они громко во всеуслышание заявили что это глупо и они не станут поддерживать равнинных жителей. Они не станут таскать свои дрова для чужого костра, а лучше разведут свой, поближе к собственным жилищам.
Тогда подавляющее большинство перестало отбирать лодки у меньшинства. Большинство возмутилось и возжелало проучить жителей плоскогорья. Они взяли палки и пошли бить людей плоскогорья прямо к ним домой, на плоскогорье.
- И что, жители равнин проучили жителей плоскогорья?
- Да, они пришли и стали махать палками и кулаками попадая по детям, старикам и женщинам. Но у местных жителей тоже оказались палки и кулаки. Так что проучить равнинные люди никого как следует так и не смогли. Только людей на плоскогорье стало поменьше. Да и те стали злыми и неуживчивыми. Они уже просто не могли приблизиться к общему костру, который после этого стал вражеским.
Видя такое дело некоторые из пришлых равнинных люди с палками побросали палки и пошли восвояси, к своим кострам. Но придя домой на равнину, они обнаружили что все места у костра заняты непонятными людьми. А на самом почетном месте восседает новый вождь. Восседает и жрет точь в точь как прежний...

Старик снова подкинул поленьев и костер снова салютовал искрами. Плеяды выпустили две небесные торпеды, но те прошли по небосводу мимо. Потом наступила долгая пауза.

- И что случилось дальше? - не выдержала Настя.
- Дальше?.. Дальше я встретил твою бабушку и у нас родилась твоя мама...
- Нет, с вождем что случилось? С тем самым, вторым, который жрал еду у племени.
- Он ушел. Он ушел и забрал палку, которая была осью поредевшего племени. И ее снова никто не вернул.
- Вождя прогнали?
- Да, его прогнали люди с палками. Один из них стал новым вождем и воткнул свою палку в центр костра.
- Тогда все стало хорошо, да, дедушка?
- Нет, хорошо не стало. Твоя мама сильно заболела и мы долго лечили ее за границей...
- У племени с вождем все наладилось? 
- Да, вроде бы. Вожди приходили и уходили, втыкали свои палки и дубинки в костер и требовали еды. Еды и почитания. Но им никто не мог дать столько, сколько они требовали. Племени становилось все меньше, потому что от него откалывались люди, которым не хватало места у костра. У племени не хватало ресурсов, еды и топлива на своего вождя. И тогда люди племени начинали голодать. Голодать по настоящему, до обмороков, насмерть голодать. 
- Ты тоже голодал, дедушка?
- Нет, я остался на чужбине.
- А там? Там кто остался?
- Наверное никого. Только зола от костров и вольный ветер.
- Как же так? Почему?
- Потому что если бог хочет покарать людей, он лишает их разума. А человек не может без разума. Без разума плохо. Люди без разума превращаются в стадо, а у вожаков стада срывает крышу.
- А как же теперь? Как сделать чтоб бог людей не наказывал, чтоб вожди были скромными и думали о людях?
- Думать. Думать всем вместе и каждому поодиночке. Думать над каждым своим шагом и "за того парня"...
- Разве можно все время без перерыва думать. Это ж ужасно скучно!
- Ничего не поделаешь. Мы родились людьми разумными и такая наша доля - думать. Так нас сконструировал бог. Если мы идем поперек его замысла, то он отворачивается от племени и подкидывает ему прожорливого вождя. Вот его, вождя, и следует поправить. Поправить или прогнать, но разумно и без посоха. А после эту историю пересказать каждому, повесить портрет изгнанного вождя в каждой хижине и хотя бы раз в день задумываться над тем, что случилось или может случиться с людьми если они потеряют контакт со своим предназначением.

К этому времени костер догорел, дети заснули и Персеиды выстрелили в последний раз. Старик положив голову на клюку долго вглядывался в картину догорающей золы По кострищу пробегали импульсы, судороги и вспышки озарения. Костер не хотел умирать, он продолжал дышать и пульсировать, показывая внимательному зрителю дивные слайды из жизни деревьев и веток, отдавших себя на сожжение ради какой-то своей древесной миссии.

Наутро они продолжат путь.Насте предстоит идти первой, аккуратно и зорко выбирая безопасный маршрут сквозь минные поля и растяжки той далекой войны. Они во что бы то ни стало должны вернуться домой. Они возвратятся на Родину!..

История и эволюция велосипеда.



В 1818 году барон Карл фон Дрез из Бадена, Германия, запатентовал дизайн двухколёсной Laufmaschine или «машиной для ходьбы». Она состояла из двух колёс, деревянной рамы, сидения и руля. По сути, это был самокат, так как человек приводил его в движение, отталкиваясь ногами от земли. Изобретение Дреза назвали в его честь дрезиной, и слово «дрезина» поныне осталось в русском языке.

1850 год. Четырехколёсный «pedamotive carriage». 

1881 год
В появлении этого устройства была острая необходимость. Нужна была замена для лошадей, которых вырезали во время «вулканической зимы», вызванного извержением вулкана Тамбора на острове Сумбава в 1815 году. Это было крупнейшее вулканическое извержение в истории человечества. 1816 год известен как год «без лета»; из-за рекордно низких температур неурожайность постигла многие регионы, в том числе Европу. В течение лета несколько раз выпадал снег, урожай погиб на корню, домашний скот вырезали, потому что его нечем было кормить. А вскоре такая же участь постигла и лошадей. Их стало катастрофически не хватать, вот люди и обратились к деревянной машине фон Дреза.
[ Читать дальше ]

Один дома.



Может показаться что в этой истории есть что-то сверхестественное, но это не так. Проснулся как-то ночью, с чувством что не дотерплю до утра. Было решено, я встал и направился в уборную, но спустив ногу с кровати на пол я ощутил как самый большой мой страх воплощается в реалии, нечто ужасное обвилось вокруг моей ноги и вцепившись в меня потянуло под кровать, в бездну, глаза мои полезли на лоб, а по гусиной коже потопали мурашки, взывая к предсмертной эйфории. Через мгновение ко мне вернулось сознание и я уже готов был попрощяться с частью себя, выдернув, всё что осталось от ноги из под кровати. К счастью, кот меня отпустил. Я не сразу понял что это он, потому что он выбирает обычно другие места для сна и я не слышал как он здесь появился. С его стороны это было чудовищно.





Как поцелуй обиделся (сказочное свободомыслие)

Поцелуй неожиданно обиделся и убежал из мужа в книжный шкаф. Там он свернулся в клубок и ждал, пока его расколдуют волшебные комплименты. 

В это время я была совсем-совсем занята: надевала сомневающееся платье, да и куртка к нему выделывалась. Только через 10 минут все, наконец-то, спелись и требовательно разбудили спящую нежность. 

Нежность мягко пожурила поцелуй за полную обиженность, но он продолжал притворятся больным. Пришлось срочно обнять горючего мужа и пойти вместе на морковную тусовку. Лишь в полночь ледяной поцелуй растаял. 
Капли густой любви разливались по квартире. 


Львів, храми

         Навкруги від площі Ринок знаходиться багато цікавих старовинних будівель, костелів, отже і до них я встигла дібратись. Першим об"єктом куди я потрапила була Каплиця Боїмів. 
Каплиця Боїмів – славнозвісна пам’ятка пізнього ренесансу, яка не має аналогів не лише в Україні, але й у європейській архітектурі.

Каплиця Боїмів — пам'ятка сакральної архітектури у Львові на площі Катедральній, була збудована у 1609-1615 роках (за іншими даними у 1606-1615 роках) над фамільним гробівцем родини львівських пвтриціїв угорського походження Боїмів. Ззовні каплиця своєю архітектурно-об'ємною композицією нагадує прикарпатські церкви XVII-го століття.


Найнасиченішим декоративними елементами є головний, західний бік каплиці. Відомо, що скульптурну декорацію західного фасаду створено на другому етапі будівництва каплиці.  Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.




Інтер'єр каплиці композиційно і стилістично пов'язаний з її зовнішнім виглядом. Завдяки майстерності архітекторів, зсередини каплиця виглядає значно більшою і вищою, аніж ззовні. Вівтарна стіна, що зливається з чашою куполу каплиці, створює атмосферу піднесення. Головна тема вівтарних композицій — Страсті Христові. Центральною композицією є "Моляння про чашу". На невеликій площі авторам вдалося розмістити всіх учасників подій у Гетсиманському саду.




         Внутрішня чаша купола каплиці є одним з найважливіших елементів ансамблю, який довершує цілісність комплексу. У нижній частині купола — три ряди кесонів, по дванадцять у кожному ряді. Розміри кесонів зменшуються з наближенням до верхівки купола. Таке їх розташування, вдало вибраний блакитний колір тла, а також восьмигранний світловий ліхтар, створюють враження значно більшої висоти каплиці, аніж вона є насправді.


         Освітлення внутрішнього простору каплиці забезпечують також три круглі вікна. Два з них — у верхній частині північної стіни та ще одне — у вехній частині підкупольного восьмерика на західному фасаді. Додаткове освітлення нижнього ярусу забезпечують чотири нижніх вікна головного фасаду.



         Мені дуже сподобалась вирізблена композиція на правій стіні каплиці. І от що про неї пишуть: Деякі скульптурні композиції створені з застосуванням чорного мармуру та білого або сірого алебастру, який на той час був відомий під назвою «русинський мармур». Жіночка, яка наглядає карлицю саме так і сказала, що ця композиція з алебастру.


Наступний об"єкт була Латинська Катедра.

Архикатедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський катедральний собор, або Катедра — католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви на Катедральній площі. Пам'ятка сакральної архітектури 14-18 століття. Латинський катедральний собор - чи не єдина вціліла готична пам"ятка архітектури древнього Львова. Впродовж століть катедра неодноразово зазнавала реставрвцій і добудов, які змінювали її вигляд, внаслідок чого собор увібрав в себе риси кількох стилів розпочинаючи від готики , закінчуючи бароко, ренесансом і сецесією. Суворі й величні форми собору гармонійно вписуються в ансамбль середньовічного міста, а стіни пам"ятають багато цікавих, захоплюючих, а часом і трагічних подій та історичних фактів, що відбувались на території Львова.


Атмосфера в храмі дуже заспокійлива, таке ж відчуття у мене було в  Петропавлівському костьолі Кам"янця-Подільського http://blog.i.ua/user/729788/1708560/  Я сиділа на лавочці і роздивлялась навколишнє убранство храму, фрески, вітражі, різблені і вибиті з каменю скульптури. Всередині храм значно величніший ніж ззовні. І так само як і в каплиці Боїмів всередині він виглядає великим. 















Інтер"єр храму, як і всі готичні споруди, вражає високими архітектурними елементами, елегантною вишуканістю, пишним скульптурним оформленням, прекрасними розписами стін та витонченою різьбою та ліпниною.  У храмі зберігся орган з 1839 року. Своїм мелодійним звуком він і нині милує слух прихожан.

Далі йду до Храму святих апостолів Петра і Павла, відомий як костел Єзуїтів. Храм споруджений у 1610-1630 роках. Костел — одна з найбільших культових будівель Львова. 


Центральний вхід в костел и скульптура на фасаді 



В цей день у Храмі велись якісь зйомки і в принципі туди нікого не пускали, але люди крадькома заходили в бічні двері, проходили повз табличку "Вхід лише зйомочній групі" і тихенько навшпиньках йшли роздивлятись храм всередині.  


Порівняно з Латинською катедрою в цьому костелі звичайно стан на багато гірший. Коли я по ньому ходила було глибоке відчуття жалості, таке відчуття неначе я біля сильно хворого. І так стою і розумію, що я нічим не можу допомогти і від цього же гірше на душі. Але ж як я роздивилась, реставрація там по-тихеньку іде, отже хворого лікують. Пішла я звідти з надією, що все ж таки храм вилікують і він буде радувати своєю величністю. 

Внутрішній інтер"єр храму:







Дерев"яні вирізблені меблі




Центральна частина храму, в якій стоять ліси і йде реставрація.


А ці сходи вели як раз туди, де і велись зйомки, бо віддтіля доносились знімальні команди: "мотор" "дубль надцять" і т.п.... Дуже жаль, що не можна було туди позаглядати unsmile 


Якийсь час храм використовували як склад, а від 1970-х років передали Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України  під книгосховище обмінного фонду (станом на жовтень 2011 р. у ньому знаходилось понад 2,3 млн книг). Експлуатація будівлі храму у якості книгосховища дала можливість уникнути значних руйнувань інтер'єру, хоча вповні зберегти внутрішню оздобу не вдалось. Так через поганий стан покрівлі храму всередину потрапляла волога, це стало причиною втрати цінних фресок центрального склепіння та в бічних навах. Наприкінці 1990-х років провели археологічні розкопки у криптах під центральною навою та відреставрували приміщення сутерен під південною навою. Храм став першою пам'яткою барокової архітектури у Львові.

Фото з інету: процес вивезення книг з храму.


Храми Львова віддзеркалюють складну конфесійну структуру цього релігійного центру всеукраїнського значення. Львів завжди славився красою своїх храмів і різноманітністю стилів. У Львові представлені громади усіх конфесій християнства, які упродовж віків побудували в місті декілька десятків церков, що входять до числених пам'ятників архітектури.

Большая велопрогулка

Ну, большая конечно, в моем измерении - около 20 км. Но дело не в расстоянии, а в разнообразии локаций. От метро Святошин через парк Нивки и Сырецкий парк, где как раз проезжал поезд "Вишеньки-Яблоньки" детской железной дороги (осталось за кадром) я объехал мемориал жертвам в Бабьем Яру,





"говорит и показывает менора"


...а затем углубился в сам яр. 
Через заброшенное Кирилловское кладбище проехал мимо склепа Качковских (жуткий памятник хирургу, смерть которого - это история о том, как не надо лечить):



затем мимо тюрьмы-психушки и других корпусов больницы Павлова, среди которых есть немало образцов архитектуры прошлых веков:
 
 И наконец Кирилловская церковь, тесно соседствующая с корпусами психбольницы:

Изначально это 12-й век, здесь был похоронен князь Святослав из "Слова о полку Игореве"
 

Обратная дорога была более прозаична, к тому же в основном под горку )))

Замки Закарпаття

  Подорож моя продовжилась по замкам Закарпаття. Початок подорож бере з міста Воловець, не великого живописного Закарпатського містечка.  

    
      Далі ми вже поїхали в негірську частину Закарпаття, і по дорозі до замків заїхали в Свято-Кирило-Мефодіївський жіночий монастир, який розташований у мальовничому місці с. Драчино, Свалявського району, і майже з усіх боків оточується прекрасною природою, невеликими густими лісами і горами. Зовнішня краса дуже гармонійна і витончена. На території багато різноманітних цікавих дерев і квітів. Дуже прекрасні галявинки, альпійські гірки і навіть господарський двір нас шокував своею красою і чистотою. Зайшовши у ворота двору монастиря час неначе зупинився, було таке враження наче ми в іншому вимірі, стало душевно і заспокійливо.








Це господарський двір


 По ссилці http://карпаты3д.com/uk/kultura/khrami/item/monastur-dracuno.html  можна переглянути чудовий 3D вид двору монастиря. Двір дійсно дуже прекрасний і умиротворюючий. 
       Тут ми поклювали трішки чорноплідної горобинки і поїхали далі подорожувати. 


Далі наш шлях пролягав до замку Шенборна, поблизу с.Чинадійово. На під"їзді до замку нас зустріла цікава залізнична станція "Карпати", мабуть сама найкрасивіша і найоригінальніша станція України.



Це цікавий вид з місточка, який веде на перон.



Володарі Шенборнського замку графи Шенборни часто приїздили в Чинадієво на полювання і відпочинок. Для цього у 1840 році було збудовано дерев"яний будиночок-літня резиденція графа, куди він запрошував своїх гостей для відпочинку і розваг. 

    Вже пізніше на цьому місці було збудовано романтичний замок, в який було вкладено певну символіку, а саме: у проекті замка за основу було взято астрономічний рік. Отже кількість вікон в замку відповідає кількості днів у році - 365, 52 кімнати - кількість тижнів у році, 12 входів - кількість місяців року. В архітектурі замок близький до французьких ренесансних замків. Будівлю замку прикрашають багаточисельні башточки, флюгери, черепиця, кольорові вітражі і геральдична ліпнина. Кожна деталь замку, чи то димохід, чи вежа не просто виконують свої функції, але і виступають прикрасами замку. 







На одному з дахів башти височіє фамільний герб Шенборнів з левом у короні і з розвоєною кісточкою хвоста.



Замок розташований в центрі парку площею 19 га, тут зустрічаються рідкі породи дерев і кущів: самшити, сакура, веймутова сосна, канадська ялинка. Паркове озеро нагадує карту Австро-Угорщини. В даний час там розташований санаторій "Карпати", в якому лікують сердцево-судинну і нервову систему. Будівля замку Шенборнів в даний час є одним з корпусів санаторію.
       В середині замку збереглось не багато. Ось одна кімната з каміном, парадними сходами і цікавою люстрою, яка була виконана по особистому замовленню графа Шенборна.





Нам розповіли, що в замку знімали фільми "Снігова королева", "Сімнадцять миттєвостей весни", "Доярка з Кацапетівки", а оцей цікавий балкончик, особисто брав участь у фільмі "Попелюшка" 



Нагулявшись по території парку, їдемо далі до Чинадіївського замку Сент Міклош.



Середньовічний замок "Сент-Міклош" (Святий Микола) було збудовано в 15 столітті, як типова романська феодальна резиденція. Замок належав багатому роду баронів Перені. У 1657 році замок постраждав під час штурму польськими військами князя Любомирського. Потім тут знаходилась повстанська армія Ференці Ракоці. А його дружина Ілона Зріні потаємно зустрічалась зі своїм коханцем І.Текелі, а після смерті чоловіка вийшла за нього заміж. Пізніше будівля виконувала функції тюрми, складу. До останнього часу замок був дуже запущений і лише з 2001 року почалось його відновлення.









І звичайно який же замок без потаємних кімнат і ходів. Ми по ним походили whosthat там взагалі темно, фото зроблено зі спалахом.



А ці одвірки і ступеньки виготовлені з каменю і збереглись у першопочатковому стані.



Враження після відвідування замку було дуже сумне, тому що більшість кімнат взагалі у поганому стані. Але будемо надіятись, що все-таки хворий йде на поправку, реставрацією і збереженням замку зайнялись і він вже не виглядає безпризорником smile 

Далі їдемо в Мукачеве. В замку Паланку я вже бувала, але мені дуже подобається його світла атмосфера і я з великим задоволенням їхала на нову приємну зустріч. 

Ще на під"їзді до Мукачево перед нами, у променях сонця, гордо височів Замок Паланок.



Мукачівський Замок Паланок - історико-архітектурний пам"ятник, родове гніздо трансильванських князів Ракоці. Замок зведений на горі вулканічного походження. Його зводили в декілька етапів. В 11 столітті за наказом короля Ласло І на місці дерев"яних укріплень була збудована кам"яна башня-донджон, на початку 14 ст. за наказом короля Карла Роберта італійські майстри розширили замок, наприкінці 14 ст. його перебудовою зайнявся вигнаний з Поділля князь Федір Коріатович, брати якого керували в Кам"янці-Подільському, де я побувала декілька днів тому і мені було дуже цікаво спостерігати зв"язок історичних подій і особистостей. І вже нинішній вигляд замок набув у 17 столітті при Д"єрді І Ракоці. Замок контролював торгові шляхи. 





Один з коридорів замку мав свій страшний секрет. Коли противник вже проривав дві лінії оборони, оборонці замку відкривали ворота і нападаючі забігали в пастку, яка за ними зачинялась і зверху на них лилась розтоплена гаряча смола. Ось цей коридор



В замку ми погуляли по кімнатам зі старовинними меблями, 



походили коридорами замку



Виглядаючи з другого поверху коридора ми дивились на колодязь (вдалині двору під коричневим дахом), про який є замкова легенда: Колись в цьому краї жив Князь Федір Коріатович, которий на випадок тривалої облоги звелів вирубати у скелі криницю, над Старою баштою. Але довго копаючи колодязь, проходячи численні кам"яні брили, копачі все не могли дібратись до води. За цією всією роботою з кущів спостерігав один чоловічок devil .  Бачачи, що у людей нічого не клеїться, він прийшов до Князя і запропонував свою допомогу, звичайно ж за плату. І запропонував ціну money money money  золотом. Федір Коріатович подумав і погодився на пропозицію. Через деякий час вода задзюрчала аж на глибині 85 метрів. Князь зрозумів, що підходить розплата, але йому дуже не хотілось віддавати devil   money money money. Три ночі в його кімнаті горіло світло, і його помічник прийшов спитати, що трапилось. Князь розповів що саме його мучає. Тоді помічник дав пораду: Ви ж не домовлялись якого розміру будуть мішки з золотом, і не домовлялись скільки саме монет буде у мішках. Отже пошийте маленькі мішечки і киньте туди по парі монеток. 
Так Князь і зробив, чим дуже розлютив чоловічка devil.  Тоді Князь посадив чоловічка до криниці і там прикував його. 
   Хоча води в колодязі тепер вже немає, але люди стверджують, що опівночі з глибини колодязя й досі долинає незрозумілий шум, ніби devil лається, бо йому соромно, що дозволив людям себе обдурити chih lol 



Як і в кожному замку, в цьому мабуть теж проводились бали, отже ми потанцювали з господарем замку, а заодне і загадали бажання, бо існує повір"я, що якщо дати грошенят Князю, потримати його за палець і загадати бажання, він увечері перегляне весь список бажань, внесе їх до своєї канцелярії і обов"язково кожне виконає umnik podmig



Попрощавшись з прекрасним душевним замком 



ми поїхали погуляти по такому ж душевному місту Мукачево. smile



Устав идеальной жены 1955 года

Я обрыдаласьrofl И так:


1) Ужин должен быть готов. Об этом стоит позаботиться заранее, порой даже за ночь до ужина, чтобы вкусные и разнообразные блюда были готовы к приходу мужа. Это способ показать супругу, что ты думаешь о нем и заботишься о его потребностях. Большинство мужчин голодны, когда возвращаются домой, и вид хорошей еды (особенно любимого блюда) – неотъемлемая часть теплого приема.

2) Приготовься. Отдохни 15 минут, чтобы к его приходу выглядеть свежей. Поправь макияж и прическу. Помни, что еще секунду назад его окружали озабоченные работой люди.

3) Будь веселой и заинтересованной им. После тяжелого дня, ему необходимо воодушевление. Воодушевлять мужа – одна из твоих прямых обязанностей.

4) Убери беспорядок. Перед возвращением мужа с работы еще один раз наведи порядок в основной части дома.

5) Собери школьные учебники, сложи детские игрушки, убери бумажки и т.д., затем застели столы свежими скатертями.

6) В холодные месяца года ты должна заблаговременно разжигать камин, чтобы уберечь своего мужа от простуды. Твой муж ощутит, что достиг уютной гавани отдыха и порядка, вследствие чего воодушевит тебя. В конечном счете, снабжение мужа комфортом доставит тебе безграничное персональное удовольствие и удовлетворение.

7) Подготовь детей. Вымой детям руки и лица (если они маленькие), расчеши им волосы и, в случае необходимости, переодень. Дети – маленькие сокровища. Пускай муж видит их причастность к заботе о нем. Мужа следует ограждать от любого шума. Когда он приходит домой, стиральная машина, сушилка и пылесос должны быть выключены. Постарайся заставить детей вести себя тихо.

8) Будь счастлива видеть мужа.

9) Встреть его с улыбкой и продемонстрируй искреннее желание доставить ему удовольствие.

10) Слушай его. У тебя может быть дюжина вещей, которыми ты хочешь поделиться с ним, но время его прихода с работы – не лучшее время для этого. Пусть он говорит первым – помни, его темы для разговора гораздо важнее твоих.

11) Вечер принадлежит мужу. Не жалуйся, если он приходит домой поздно, идет на ужин или в другие места развлечений без тебя. Постарайся понять, что твой муж живет в мире напряжения и давления, поэтому дома ему необходимо расслабиться, а не выслушивать упреки.

12) Твоя цель – сделать дом местом спокойствия и порядка, где твой муж может освежить свое тело и дух.

13) Не встречай мужа упреками и проблемами.

14) Не жалуйся, если он пришел домой поздно или отсутствовал всю ночь. Это мелочь в сравнении с тем, что он пережил в течение дня.

15) Сделай жизнь мужа комфортной. Усади его в удобное кресло или наполни ему горячую ванну. Заранее приготовь ему прохладительные или горячие напитки.

16) Взбей его подушку, сними его ботинки. Говори с ним спокойным и приятным голосом.

17) Не требуй объяснений его действиям и не ставь под сомнения его честность и справедливость. Помни, что он – хозяин дома, действующий справедливо и правильно. У тебя нет права требовать от него объяснений.

http://golbis.com/pin/ustav-idealnoy-zhenyi-1955-goda/#.VcO2a_ntmkr