Тишина. Спочило літо в Бозі.
Сірохмарне небо до країв.
Дощик щось шука у верболозі,
Може щось собі уже набрів.
Скоро ніч. Куди тепер без ночі?
Без її непам'яті та мрій.
Тільки в ночі знову твої очі,
І у вітру знову подих твій.
По над вечоровою дорогою,
У далекосиній вишині,
Їде місяць хмарною пірогою,
Індіанські думає пісні.
А внизу, у білі сни закутане,
Задрімало літо молоде,
І душа минулого незбутого
Тябунятко спогадів веде.
Полетіли гуси,
Гуси далеченько,
Та й згубили гуси
Пір’ячко сіреньке.
Пір’ячко сіреньке
Та червоне літо
Там, де вітер бавив
Молодеє жито.
Молодеє жито,
Хмару одиноку,
Тишу-перетишу
У ярі глибокім,
Де живе і досі
Ніжний сон-спокуса,
У якому вдома
Залишились гуси.
фото з мережі
І у найменшій на світі хатині,
І у палаці
Тісно людині.
І у нав'язаних всесвітом рамках,
У пішаках, у тузах і у дамках,
І у болоті,
І в шоколаді,
Затісно навіть в небаченій
Владі.
Тісно ніяким,
Рабам,
Незалежним...
Тільки в книжках і у мріях
Безмежно.
Гримнуло десь уночі,
Передощило, а нині
Сонце сидить на плечі
Неговіркої хмарини.
Світить кульбабками путь,
Хвалиться маками нива,
Тихі хвилини пливуть
У дивину ясно-сиву.
Пагорб до пругу приріс.
Небо тримає черешня,
Там зачарований лис
Слухає літо прийдешнє.
Киплять акації в саду,
Тривожить небо птиця,
Ховає бджілка у меду
Солодкі таємниці.
А за туманністю сосни,
Де тихо ніч зомліла,
Десь у яру шукають сни
Свою забуту силу.
фото з мережі
Дві торби слів
І музики три жмені,
Дороги шмат
І часу дві доби
Туди, де села тануть безіменні
І небо перехрещують дуби.
Скажи, хіба потрібне щось
Для світу?
Для світу світла,
Світу воскресінь,
Окрім тих слів,
І музики,
І літа,
Де чорних днів
Не пробігає
Тінь?
Перечепитися і впасти
У ті поля і ниви, де
Перепілчаток зозулястих
Зоря туманами веде.
Де в небесах немає броду,
А у міста нема доріг,
Де не ховається свобода
І сяє сонця оберіг.
хіба забудеш Вас авжеж
та не забудеться й не треба
як ув очах стояло небо
у чорнім подиху пожеж
як у чаклунстві дивних див
тонула буднів звична проза
горіли сни і з ними розум
у тому полум’ї горів
червоні ружі білі ружі
розмита дійсності межа
велике небо око мружить
кудись поцокало лоша
можливо там де вечір гасне
і ліс у полі розтає
є загадки такі прекрасні
і чудеса і воля є
