Природа допомогала Токмаку очиститися від пилу минулого.

До майбутнього нації, до дітей, не можна стояти спиною. Байдуже, хто ви є, великий керівник чи пам’ятник. Як кажуть в народі, симптомчик недобрий.

На жаль, чи на добро, але процедура розтяглася на цілий день і життя йшло, одні приходили, другі йшли собі з Богом. Радий, що побачив друга Володимира Петровича!

Нарешті здійснилося.

Дай Бог, українцям на себе почати покладатися і  владу обирати думаючи про майбутнє творячи його в сьогоденні. Минуле хай буде в минулому!

Слава Україні!!!

    Ну что, други сердешные, соотечественники любимые и не очень. А не поговорить ли нам о мудрости? Ну, я не имею в виду МУДРОСТЬ, как категорию вселенскую. Это не так увлекательно в житейском, бытовом, т-сзть, ракурсе и может даже вызывать порой зевоту. А вот привычная, неглобальная,  даже вполне обывательская её ипостась вполне заслуживает, чтобы о ней помянуть.

   Как вы думаете, при современных реалиях бытия в многострадальном Отечестве актуально для «пересічного» иметь свободный доступ транспорта, не только мопедов-велосипедов, к своему подъезду? Ну, чтобы там скорая могла подъехать к страждущему и даже без мороки погрузить его нездоровое тело для того, чтобы перевезти его в больницу?  Или , не приведи Господь, по какой-нибудь МЧС-ной надобности? Или просто приехать навестить кого-нибудь, а машину свою поставить так, чтобы пешеходы не чертыхались злобно и другие машины без риска помять-покорябать кузов могли протиснуться по своим надобностям? Вижу, цепляю за живое…

    Поясняю. В моём родном Каменском есть немало поводов для таких рассуждений. Но вот что забавно. В районах старых, в центральной части города, где свободного пространства не так и много, во дворы можно въезжать в общем-то без затруднений и не создавая неудобств другим участникам движения. Но то строили по инженерной мысли, выпестованной на рубеже девятнадцатого-двадцатого веков.  Другое дело – Черёмушки. Там не разъездишься. Дома расположены на склонах, плотно (а как же иначе, к коммунизму топали через буреломы – спасибо Никите Сергеичу), с кучей вырытых между ними погребов ( на случай атомной войны, не иначе). К иным подъездам можно добраться только пешком – вот радость то, если вещи перевозить, мебель, а то и «скорая». Но вот жилые массивы Левого Берега….

   Да, ребятки, Левый Берег Днепродзержинска - это не для рационального объяснения. Но сразу становится понятным, что это старым архитекторам-застройщикам и городским устроителям бытовой инфраструктуры кварталов такие задачи были по плечу. Современные неизмеримо выше. Им всё это пох…Гм…в общем, вам по пояс будет.

    Ну вот посмотрите только. Почему там, где в коробках дворов пространства столько, что легко могут разместиться стояночные места для автовладельцев, спортивная площадка с уличными тренажёрами, детский игровой городок, зелёные насаждения и ещё останется место, подъездные дорожки вдоль дома едва пропускают один автомобиль? С учётом многометровой улиткообразной закрученности такой дорожки, задача добраться до нужного подъезда и выбраться обратно требует нешуточной находчивости и стальных нервов. Пространство между домовыми коробками внутри микрорайона в лучшем случае – пустырь с барханами песка и щебня, но можно проехать. Иногда встречаются ездовые дорожки с останками асфальтового покрытия, упирающиеся либо в бетонный блок, либо в металлоконструкцию, перекрывающую проезд для транспорта через арку во двор. Причём дорожка, как и положено по традиции, по ширине соответствует только одному авто. И таким образом, заехать во двор можно только в одном единственном месте. И исключительная удача, если знаешь, где оно. Сколько ни бился, ни единого внятного ответа по поводу перекрытых для движения транспорта арок ни у кого получить не смог. Если учесть ещё, что нумерация домов осуществлена в самом вольном и замысловатом порядке, то спасти тебя от припадка чёрной меланхолии, замешанной на откровенной мизантропии, может только изрядное чувство юмора. Представьте себе ещё, что жильцы даже в пределах одного микрорайона как правило не знают номеров домов в соседних коробках (на тот случай, если нужно отыскать какой-нибудь адрес).

    Так что с мудростью сплошная заковыка получается. Не находится в лабиринтах бытия для неё места. Держава не любит обывателя, а обыватель, судя хотя бы только по состоянию дворов в своих микрорайонах, от души и беззастенчиво платит ей тем же. Тупик?

           Пока политики и чиновники долго и малоубедительно рассказывают о планах выхода из экономического кризиса и уже третий год анонсируют некие эфемерные реформы, в результате которых мы якобы заживем счастливо и в достатке, в Украине потихоньку зарождается новый уклад независимой от государства народной экономики. Граждане, основываясь на 5-й статье Конституции создают народные предприятия.
           Во Львове, Тернополе и Хмельницком уже работают десятки предприятий и индивидуальных предпринимателей, которые НЕ платят налогов государству, НЕ отчитываются за свою деятельность в Госфикальной службе или в каком-либо другом госведомстве и НЕ платят за право заниматься предпринимательской деятельностью.
           «Народная экономика» в хмельницкой версии — это три десятка солидных предприятий по пассажирским автоперевозкам, переработке вторсырья, рестораны и кафе, аудиторские и юридические конторы и фермерские хозяйства. А также около сотни людей, которые занимаются мелким индивидуальным бизнесом: дизайнеры, сапожники, портные, строители, стоматологи, художники. Все они объединены договором о «территориальной громаде», платят в фонд громады минимальные взносы, которые называют «инвестициями» — от 100 грн в месяц и решают ключевые вопросы своего бизнеса сами. Без согласований и отчетов государству.

Політична криза в Україні вийшла на свій пік. Табори президента Петра Порошенка та прем'єра Арсенія Яценюка обмінюються звинуваченнями в корупції та воюють компроматами.
У цей час рейтинги обох політичних сил стрімко наближаються до нуля. Щоб зберегти обличчя не стільки перед власним населенням, скільки перед міжнародними кредиторами, лідери обох таборів на публіці заявляють про єдність політичних сил у бажанні реформувати країну, а у тиші грабують її.
Боротьба між керівництвом України відбувається не за право, хто краще реформує країну, а за грошові потоки, які генерують великі державні підприємства. Для контролю над ними Порошенко і Яценюк, починаючи від самого приходу до влади, призначали своїх "професіоналів -ілюзіоністів" (по яких в"язниця плаче) в державні компанії.

http://g.i.ua/?_url=http%3A%2F%2Ftsn.ua%2Fukrayina%2Fbilshe-tretini-ukrayinciv-vvazhayut-scho-kraschiy-sposib-borotbi-z-korupciyeyu-ce-rozstril-399957.html

А наступним кроком має стати приватизация "Укрзалізниці" (сам чув), ну і як наслідок - віялове зупинення руху поїздів.  Коли ніхто не знає, яку вказівку щодо напрямку і кінцевої станція отримає машиніст у зв'язку з ... Ну, причину знайти і оприлюднити завше простіше простого.

У нас продовжує існувати олігархічна модель держави.  Існує страх перед народом та небажання озброїти народ проти агресора.  Ця модель на сьогодні ментально найбільш співпадає з станом суспільної свідомості, особливо електоральної більшості.

 Віктор Янукович створив свинсько-бандитську модель держави, яка вже з'їдала "своїх" - і створилася атмосфера нестерпності.
     А режим Порошенка - Яценюка є мародерським, на відміну від чисто бандитського Януковича?
     Бандитська схема змінилася на мародерську під виглядом "турботи про армію". Але про армію не турбуються - факти загальновідомі. Торгаш-барига змінив бандита.  

  Олігархічна влада, яка прагне отримувати доходи і грабувати доходи інших осіб за допомогою державних силовиків у спілці з "приватними" бандитами. 

Захід не довіряє Порошенку.   Не буде зброї від США та НАТО - доки не застосуємо свою - якої теж багато. 

Станіслав Овчаренко 

Украинцам необходимо вернуть желто - голубой флаг!

Повідомлення адресовано начальнику Нетішинського міського відділку МВС підполковнику Роману Гаврилюку. Копії передано в місцеве управління СБУ та міську раду.

В канцелярії довго вчитувались у зміст, але все ж зареєстрували. Сподіваємось ну хоча б на взвод автоматників. Друзів попередив, аби не віталися "Слава Україні!", бо долучать ще екстремізм", - прокоментував ініціативу її автор.

"Через 20-30 хвилин передзвонив на мій мобільний заступник начальника міліції. Спочатку запитав, навіщо нам для супроводу у лазню міліцейські спецавтомобілі з проблисковими вогнями, згодом опустився до рівня погроз, мовляв, попробуйте провести, побачимо, побачимо".

Коли ж у зазначений час учасники автоколони зібралися біля міліції, у супроводі їм ввічливо відмовили.

"Черговий був в шоці, на що я його запевнив, що начальник міліції в курсі, бо ми вдень занесли повідомлення. Викликали начальника ДАІ. Кругом всі ледве не луснули від сміху, але черговий і начальник ДАІ не сміли. В кабінеті начальник ДАІ пояснив, що про закон чув, але інструкцій щодо його виконання ще не отримав. Тому ми можемо вільно їхати", - повідомив Рижук.

(Макіавеллі молодий)

3.
Отже в попередніх главах було обговорено теми завбачливості влади, важливості співпадіння моменту життя і обдарованого лідера, проблеми надбання влади і її утримання, особливо при встановленні нових порядків, а також визначили домінанту залежності правителя в першу чергу від народу, як надпотужної державної стихії.
Як вже зазначалось попередньо, трактат "Правитель" Нікколо Макіавеллі досить невеличкий за розміром, окрім того там чимало місця надано прикладам, які мають підтвердити правильність технологічних порад та ідейних суджень автора щодо умінь та навичок державного керманича. Дивовижна глобальність узагальнень і їх життєва актуальність власне і зробили цей твір затребуваним вже сотні років. Судіть самі, як точно Нікколо  Макіавеллі визначив правила дій для загарбника, для чого знову повернуся до глави 3 "Про змішані держави", щоб процитувати звідти наступні тези:

"Почну з того, що завойовані і успадковані володіння можуть належати або до однієї країни і мати одну спільну мову, або до різних країн й мати різні мови. В першому випадку утримати загарбане неважко, особливо якщо піддані й раніше не знали свободи. Щоби утвердити над ними своє правління, достатньо винищити рід попереднього правителя, оскільки при спільності звичаїв та збереженні старих порядків навряд чи щось інше може спричинити проблеми. Так, ми знаємо, складались справи в Бретані, Бургундії, Нормандії та Гасконі, котрі давно увійшли до складу Франції; щоправда мови їх дещо відрізняються, проте завдяки тотожності звичаїв вони мирно вживаються одне з одним. В подібних випадках завойовнику потрібно прийняти лише два запобіжні заходи: по-перше, простежити за тим, щоб рід попереднього правителя був винищений, по-друге, зберегти й надалі вже наявні закони та податки - тоді загарбані землі в короткому часі з'єднаються в єдине ціле з основною державою завойовника. Однак якщо захоплена країна відрізняється від спадкової по мові, звичаям та порядкам, то тут утримати владу буде воістину надважко, тут стане в пригоді і велика удача, і велика майстерність."

За прикладами далеко ходити не потрібно: чи важко Володимиру Путіну приєднати до Росії таку Лукашенкову Білорусь? Там виключно російськомовний державний апарат і тотальне безправ'я в народу. Якщо зникне Лукашенко і його нащадки, то проблем жодних. Ще й раді будуть!
А для чого почалась та мовна кампанія в Україні? Вибори тому причина? Не оповідайте байки, а краще вчитайтесь в Макіавеллі: йде тактична підготовка до роз'єднання території України на різні мовно-звичаєві фрагменти, які значно легше буде приєднати та адаптувати до Росії в майбутньому. Можливо, що я помиляюсь, але неможливо, щоб помилявся Макіавеллі. Його трактування того чи іншого політичного ходу перевірене не раз і не два. Для прикладу ось цитата:

"...якщо повстала країна завойована вдруге, то правителю легше ствердити в ній свою владу, тому що повстання надає йому сприятливу можливість з меншою обачливістю карати винних, звинувачувати підозрілих, впроваджувати жорстокі захисні заходи в найбільш уразливих місцях"

Саме так жорстоко вчинили  можновладці Росії з Польщею після повстання 1863 - 1864 років за часів царату, а також з всією Україною спочатку у 1918-20-х роках, а потім у 40-вих особливо щодо її західних земель після так званого "визволення від німецько-фашистських окупантів", хоча насправді у 1941 -1942 роках було повстання українського народу проти окупації московської-комуністичних імперіалістів, яке на початках вміло використали нацисти гітлерівської Германії, але потім зневажили і тому програли війну (за твердженням Гудеріана). Жорстокість сталінської помсти не забарилась: черговий штучний голод 1946 - 47 років, а потім масові депортації і тотальний терор в західних регіонах замало не до середини 80-х! Залишається тільки дивуватись, що Україна відродилась, а українці ще існують як народ. І зовсім не дивує нова спроба Росії "возз'єднати" Україну в братніх обіймах окупанта. Як це буде? Так, як і за часів Сталіна, що явно впроваджував у життя не Маркса і Леніна, а наступну тезу Макіавеллі:

"Так що колонії дешево обходяться правителю, вірно йому прислуговують й чинять зубожіння не надто значній кількості місцевих жителів,  котрі, опинившись в злиднях та розпорошені, не зможуть зашкодити правителю. Принагідно варто зазначити, що людей варто або обдаровувати, або винищувати, оскільки за малу шкоду чоловік може помститись, а за велику - не зможе; з чого робимо висновок, що спричиняючи людині прикрість потрібно прорахувати все так, щоб не боятись помсти"

Що тут коментувати, окрім нагадати відому фразу ката Сталіна: "Є людина - є проблема. Нема людини  - нема проблеми."   А тепер згадаймо найяскравіші приклади, хоч їх насправді не перелічити, але як загинули провідники українського народу Симон Петлюра, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Лев Ребет, Степан Бандера - трагічно від рук підступних комуністичних убивць.

4.
Перш, ніж переходити до наступної теми, варто навести наступну цитату з глави 15 "Про те, за що людей, особливо правителів, схвалюють або зневажають":

"...маючи намір написати дещо корисне для людей знаючих, я обрав скеровувати не до уявної правди, а реальної - на відміну від тих багатьох, хто зображує республіки та держави, яких в дійсності ніхто не знав і не бачив. Тому що відстань між тим, як люди живуть і тим, як мали б жити, настільки величезне, що той, хто відкидає наявне заради бажаного, чинить скорше на шкоду собі, аніж на користь, тому що бажаючи сповідувати доброчинність в усіх випадках життя, він неодмінно загине, зіткнувшись з численними людьми, які не схильні до добра. З того виходить, що правитель, якщо він хоче зберегти владу, зобов'язаний опанувати вмінням  входити від доброчинності і користуватись цими навичками дивлячись з обставин"

Ось здавалось би явний приклад злочинного цинізму Макіавеллі, але якщо дійсно підійти з розумом до теми підступності, то маємо визнати, що скрізь у змагальних процесах цей негативний феномен є наявний і тим більше, чим вищими стають ставки перемоги. Приклад спорту, особливо в контактних видах, чітко вказує на необхідність знати і враховувати підступні дії суперника. Для прикладу, якщо футболіст не буде рахуватись з тим, що суперники можуть бити по ногах йому не тільки випадково, але і зумисно у різні вразливі місця, аби травмувати, - то він значно більше часу проведе на лікарняному ліжку, аніж на футбольному полі. Знати підступи і оберігатись ще не означає самому чинити так само, хоча задля перемоги...
Розгорнуто тему честі та безчестя Макіавеллі робить у главі 18 "Про те, як правителі мають дотримуватись слова":

"Зайве казати, наскільки схвальна у правителів вірність даному слову, щирість і непохитна чесність. Однак ми знаємо з досвіду, що в наш час великі справи вдавались тільки тим, хто не намагався дотримуватись обіцянки й умів кого потрібно обвести довкола пальця; такі правителі в кінцевому результаті були успішними значно більше за тих, хто ставив все на чесність. (...) З чого виходить, що розумний правитель не може і не повинен залишатись завжди вірним своєму слову щодо пообіцяного, якщо це шкодить його користі або ж зникли причини, які спричинили його дати обіцянку. Така порада була б огидна, якби люди чесно тримали слово, однак люди, будучи ницими, слова не дотримуються, тому і ти зобов'язаний вчиняти з ними так само. А доречну підставу порушити обіцянку завжди можна віднайти. (...) Інакше кажучи, потрібно з'являтись перед очима людей співчутливим, вірним своєму слову, милосердним, щирим, благочестивим - і бути таким насправді, проте внутрішньо варто зберігати налаштованість проявити і протилежні якості, якщо це виявиться потрібним"

Нарешті висновок з заключного абзацу:

"Про дії всіх людей, а особливо правителів, з яких в суді не спитаєш, визначають за результатом, тож нехай правителі прагнуть зберегти владу і отримати перемогу. Не зважаючи на засоби, які вони застосують задля цього, - їх завжди визнають пристойними і схвалять, тому що простолюд зваблює феєричне і успішне, в світі ж нема нічого, крім простолюду, і меншості в ньому не лишається місця, якщо за більшістю обстоює держава"

Тепер варто обговорити дану главу на прикладах з нашого життя і як найвищій прояв цього правила я б хотів на прикладі колишнього голови Верховної Ради України Олександрові Морозу. Певний час я належав до тої значної частини людей, що хоч і не поділяла соціалістичні погляди лідера партії СПУ, але поважала О. Мороза як людину більш-менш порядну, що дотримується свого слова і взагалі людина правильна. Тільки в тривалому часі стало зрозуміло, наскільки це підла людина з дуже високим вмінням плести павутиння інтриг. Саме за головуванням О. Мороза у ВРУ було створено облудливу систему піль, привілеїв і корупційних можливостей для народних депутатів. Саме О. Мороз пропхав закон про пільги так званим "дітям війни", щоб таким чином за рахунок держави, тобто нас з вами, - підкупити собі електорат на виборах. Навіть Конституцію України домігся О. Мороз прийняти у стінах Верховної Ради власне задля того, щоб там її можна було і змінювати, що й дозволило провести О. Морозу найвитонченіший план-багатоходівку, щоб знову опинитись на чолі ВРУ після виборів 2006 р. То був дійсно вищій пілотаж підкилимного комуністичного інтриганства з часів СРСР за всіма канонами Макіавеллі: вчасно приєднатись до переможних помаранчевих сил, за рахунок цього набрати потрібний відсоток, потім проникливо ходити скрізь у парі з Юлією Тимошенко і звинувачувати Ющенка у зраді помаранчевих ідеалів за спробу домовитись щодо досить корисної для України спілки фракцій нашоукраїнців з регіоналами, а тоді провести надпідступний хід, домовившись вже після підписання угоди об'єднання фракцій СПУ, БЮТ і НСНУ у парламентську більшість -  і об'єднатись в останній момент виборів з фракцією ПРУ за пост собі голови  ВРУ і стати ним. Шедевр підступності, який зруйнували дочергові перевибори за наполяганням Віктора Ющенка і... Сталось те, на що Макіавеллі чітко вказав: переможених зневажають, особливо якщо вони привселюно проявили свою ницисть. Від Олександра Морозо відвернулися не тільки задобрений ним електорат з "дітей війни", але навіть його однопартійці в ключно до провідних членів ЦК СПУ як Ю. Луценко і Й. Вінський, яких О. Мороз також використав "в темну", як болванчиків. То був рідкісний момент для Юлії Тимошенко, коли не вона когось "киданула", а навпаки обманули її. Але найцікавіше, що головний організатор "кидалова помаранчевих" - Віктор Янукович тільки набрав бали поваги в свого електорату. Знову справдилась теза Макіавеллі, що для переможця всі підступи знайдуть виправдання і позитивні пояснення, ось тільки не дуже зрозуміло, чому тепер з боку ПР звучить критика в 5-річці обвалу економіки України під час влади помаранчевих, коли у ту владу входив і Віктор Янукович - ???
Дехто високо оцінює як макіавелівські політичні здібності у Віктора Медведчука, але це несерйозно, тому що закулісне маніпулювання не має нічого спільного з реальними посадами, а найвище досягнення В. Медведчука - це голова адміністрації президента, що досить нікчемна за статусом посада, хоч і впливова. Проте водій президентського авто також може гордо казати, що коли він везе президента, то саме він стає головним вершителем долі країни - і це не пуста похвальба. Якщо на те пішло, то Сергій Тігіпко значно успішніший в політичній сфері за Віктора Медведчука. В крадіжках людського майна також Ахметов та Пінчук значно перевершили Віктора Медведчука. Таким чином закулісні можливості слуги не є ознакою первинності правління в державі. Першість посади правителя - ось що є головним визначенням доктрини Нікколо Макіавеллі щодо вартості політика.

5.
Завершити свій огляд трактату "Правитель" Нікколо Макіавеллі я хочу цитатою з глави 21 "Як належить чинити правителю, щоб його шанували":

"Правитель зобов'язаний також показувати себе як покровитель талантів, вшановувати обдарованих людей, виказувати пошану всім тим, хто відзначився у якомусь ремеслі чи мистецтві. Він має сприяти громадянам спокійно займатись торгівлею, землеробством та ремеслами, щоб вони облаштовували свої володіння не боячись, що ці володіння у них відберуть, інші - розпочинали торгівлю не боячись, що їх розорять податками; більше того: він повинен відзначати нагородами тих, хто піклується про прикрашення міста або держави. Він повинен розважати народ святами та видовищами в доречний для цього час року. Поважаючи цехи чи триби, на які поділено всяке місто, правитель повинен іноді приймати участь в їх зборах і являти собою приклад щедрості та великодушності, проте при цьому суворо оберігати свій гонор і велич, які мають проявлятися в кожному його вчинку"

Богдан Гордасевич
1:18 20.09.2012
м. Львів - Рясне

"Правитель" Нікколо Макіавеллі за адресою
http://spavedfront.io.ua/s218079/gosudar_nikkolo_makiavelli