У пожовклій душі
Листопадне свавілля,
То є хмарна пора,
То судьби веремія,
Я співаю дощі
Та їх сіре весілля,
І чаклую пером –
Це усе, що я вмію.
Це усе, що мені
В серце вклали хороше
Перед тим, як сюди
На спокути погнали,
Я співаю дощі
Й нікого не тривожу,
Навіть погляд чужий
Із холодної сталі.
Буде нова доба,
Буде сяюче світло,
І мільйони людей
І живих, і байдужих,
Я співаю дощі,
Аби інші розквітлі,
Я б того не хотів,
Бо не хочу. Та мушу.
25.04.2016
Взлохмаченные тени глубоки,
И каждый завиток – как арабеска,
Играет ночь с луною в поддавки,
Ведь скоро та заснёт за перелеском.
Ни шороха, ни жалящих огней,
И каждый контур статуе подобный,
И лишь на ветке сонный воробей
Пытается усесться поудобней.
24.04.2016
Земля і небо не всесильні,
Коли твої бажання хворі,
Найгірше рабство – добровільне,
Найбільша дурість – то покора.
Нехай об стіну та до крові,
Нехай це вигляда як впертість,
Хоча слова – вінки тернові,
Найперший ворог – це інертність.
Хто себе по шматкам дарує,
Той від народження багатий,
І хай це самого руйнує,
Та гріх найбільший – все проспати.
24.04.2016
Ні, я не сноб, хоча душа
Моя, здається, ніби хвора,
Я просто в пошуках вірша,
З яким мене пробачать зорі.
Я просто в пошуках мети,
Для чого ми сюди приходим,
Для чого трапилася ти –
Бездонне море німоти
У галактичнім хороводі.
24.04.2016
Хто вам сказав, що рима – то є жінка
Повітряно-прозора й чарівна?
Яка співає голосно і дзвінко,
Немов в душі натягнута струна.
Хто вам сказав, що почуття глибокі,
Що яскравіші, аніж сонця схід,
Та мрії золоті і ясноокі
В собі несе лише жіночий рід?
Нехай думки тендітні та крилаті,
Нехай вони величні та тонкі,
Але хто вам сказав, що так кохати
Уміють на Землі лише жінки?
Хай стверджують, що зоряні висоти
Лише жінкам дають таємний знак,
Я маю у житті своїм турботу –
Довести, що буває і не так.
23.04.2016
Минають дні у кіптяві та милі.
Кричу, та розум це не береже,
Якби слова та й лікувати вміли,
То я б давно загоївся уже.
23.04.2016
Слова – и лопает струна,
Слова – и ночь уже больна,
И на осколки тишина,
Лишь в окна пялится луна.
И дрожи мелкой не унять.
Слова, слова, мне б вас не знать,
Мне б вас не сеять столько лет,
Ведь родит только пустоцвет.
Не знать бы мне бесцельных строк,
Мне б вместо вас – весны глоток,
Мне б вместо вас – в душе зарю.
Я вас гоню и… говорю.
23.04.2016
Почувши сірих віршів
Нові звуки,
Побачивши і відчай,
І похмурість,
Мене тримають янголи
За руки,
І не дають зробить
Останню дурість.
22.04.2016
Я мрію, хоч не знаю,
Чи це варто,
Що я знайду, нарешті,
Сил немало,
Зустріну щастя,
Й подарую карту,
Щоб йшло до інших
Й більше не блукало.
22.04.2016
