Останній лист,
О, чистий лист,
Розхристані думки
Збери у жмуток,
Збери мій хист,
Й, мов хитрий лис,
Сховай в роки,
В рудий свій смуток...
Сховай в слова,
У дивні фрази
Мого життя
Всі радості й обрАзи.
Усі розписані дива,
Що в слові оживають,
Та не живуть -
А лише на листі
зринають.
І будять душу
До тепла...
Протягується вже
чиясь рука,
Тут - ефемерна,
Там - жива...
Такі дива!
Такі - слова.
Така душа...
Не поспіша
За фатумним,
Морганним,
Напівживим,
Напівреальним
І опівнОчним
Краснослів'ям.
Скажу - віват!
Хвала тобі,
Останній лист!
Останній день,
Останній зріз
Останнього,
Осяйного,
Осанного
Зітхання -
Останнього
Кохання...

Душі лунка провінція...
Наповнилась по вінця я
Печаллю знов. І холодом
Я обплела слова...
Весна по світу ходить -
І зроджує дива!
Навколо - світло й кольорно!
А в закутках душі -
Все холодно... і холодно...
На луках - спориші
Плетуть свою небаченість,
Кульбаби ген жовтять,
І перші сни обачно так
В повіках мерехтять.
Скрізь - сонцесяйно й зелено!
У радість увійти б!
Набрати сміху в пелену,
Жука в траві знайти,
Тополевому пухові
Розхристать світ тісний...
Побачити б, послухати
Симфонію весни...

Неначе місяць срібний,
Неначе вечір тихий,
Немов зоря вечірня -
На серці стало тихо...
І смуток - не потрібний,
І біль, і в горлі стогін...
Позвали на вечірню.
Складу молитву стогом,
Зітханнями притрушу
І заквітчаю схлипом.
Засушений квіт липи,
ВасИльки і ромашки
Вплету у хвору душу.
Молися, ніч-монашка,
За воскресіння серця...
Закінчується липень,
Плетуться нитки серпня
У літнім візерунку.
І я - мовчазним трунком
В твої проллюся очі,
Й русалкою злоскочу...
До стогону, до схлипу,
До аромату липи
На вдавленій подушці,
До золотої мушлі
В простягнутій долоні,
До видиху, до скону...

Сама постелила.
Лягла - сама.
Навіть думати -
заборонила.
Його - нема.
Підходить зима
до свого останку...
А завтра ізранку
дивитимусь
сумно в вікно.
Давитимусь
кавою. А вино -
Залишу
На свій вихідний.
Й сумлінно
запишу
У пам'ять-сувій,
Що - знову - не мій...
Давно, як давно
Ти щез, ти розтанув,
У згадку лиш канув,
У дні, що минули.
І я не почула,
Як тихо пішов...
І смуток зійшов
Великим, величним,
Пробудженням вічним
від спраглого сну.
Я ляжу -
Та знов не засну.
Чекатиму.
Тихо страждатиму,
І непомітно,
Із шелестом вітру
Полину
в примарну весну...

Запечатано словом,
Затавровано білим листом,
Все, що жило в мені,
І усе, що раділо.
Я іще не готова
Стати темним вікном,
І забутим вінком,
Залягли десь на дні -
Неминуче й невміло.
Не готова до зради,
І не вмію поради
Своїх вчинків і слів
Вичеканювать дзвінко.
Лиш - зостануся радо
Схлипом зимнього саду,
Смутком темних кутків,
Сном самотньої жінки.
Зойком тихим і болем,
І засніженим полем,
Чистим ранком морозним
І бокалом порожнім...

Вчорашній день я згадую сьогодні...
А завтра - це сьогодні стане - вчора,
І те позавчорашнє горе
Зійде, зітреться вщент напередодні
Подій яскравих і сміливих -
З'єднання душ двох нещасливих...
А вчора - горе це чи щастя?
Чи розпач, а чи млосна втіха?
Й обрАз закіптявлений віхоть
Торкавсь буття до злості часто.
Й єдине, вічне, радісне і щире
Пішло укрив розщербленим пунктиром...
 

Я не хочу прокидатися одна серед ночі - ліжко холодне, в холодильнику знову здохла миша, тебе немає, лише повна недопалків попільничка нагадує ,що ти був. Ти був і тебе немає,ну немає тебе - я знову залишаюсь одна у твоїї хаті, так самотньо куди ти пішов четверта година ночі, я увімкнула свії мобільник дзвоню - зайнято. Знову якісь справи. Знаходжу на полички якесь печиво сумнівне на вигляд - їсти хочется ,"зараза", заварюю чай. Дивний ти чоловік ніколи нічого маїже немає поїсти у тебе, але чай та кава завжди є, немов ти не живеш у ції квартирі. Я тупо роздивляюся наліпки на холодильнику, чай вже безповоротньо покрився кригою, та мені байдуже. Та ось раптом ти уриваешься немов сонячко, шлем під пахвою волосся розкуїовджине, та якась незрозуміла посмішка "іди спати" твоя рука ледь торкається моїх русяво-рудих кучерів.Я підіїмаю очі "мені все одно завтра не на роботу". "А мені на роботу " відповідаєш ти. Вбивчий аргумент, а головне переконливий, нічого не зробиш - зітахю та плетуся у ліжко. Ти кладеш шлем на стіл та ідеш слідом, скидуючи із себе одяг, шкіряна куртка падає з гуркотом, пайта летить у незрозумілому напрямку. Ти наздоганяешь мене, хоча ліпше було б сказти підходиш та лагідно і обережно обіїмаешь за талію. "Ну, Олюся не сердся" видихаешь ти у моє волосся. "Не серджусь я" майже не чутно промовляю тобі, зупинячі рух. А ось і ліжко, я лягаю з боку звертаючись клубочком ти поряд зі мною, забираєшь у свої широкі обіїми і я миттево засинаю.

Оксамитовий погляд
Ти мені подаруй наостанок,
Безнадійним мовчанням
До ніг припаду я твоїх.
Після довгої ночі
Настане безрадісний ранок
І трояндовий кущ
Запорошить негаданий сніг.
Ті квітки запашні
Похилило вагою чекання
І сльозинки роси
Замерзаючи рвуть пелюстки.
Аж ніхто не бажав,
Щоб так рано скінчилось кохання
Ніжним жестом прощання
Торкнися моєї руки.

Тебе люблю...
До стогону,
До схлипу,
До спалаху надії
У очах.
Аж до судоми
З ароматом липи,
Аж до безмежжя
У прогірклих снах.
І до крайнеба,
І до третіх півнів,
До цокотіння
Золотих підків...
До стужі півночі,
До спеки півдня,
Аби лиш... ти
Любові захотів.

Прасонце примружилось хитро у хмарах,
Прадавню мелодію вітер виводить,
І в небі птахи свій танок хороводять...
І знаю, що ми вже з тобою - не пара.
Й дощем праосіннім сльоза потече,
Й відлунням прокотиться шурхіт дороги.
Й рука у прощанні, і кроки з порогу,
І слово, не сказане нами іще...