Все, що буде, уже колись збулося:

Кохання, розпач, пустка та думки,

І стрічки райдуг небу у волосся,

І по землі розсипані роки.

І гомін вулиць у буденних датах,

І феєрверки у святкових днях,

І пошуки в своїх координатах,

І втрати у реаліях та снах.

Розбурхані й приборкані стихії,

І, в першу чергу, у самих собі,

Овації й каміння у подіях,

Що у великій селяться юрбі.

Морозні ночі, сонце у колоссях,

Безглузді вчинки, читана мораль –

Все, що буде, уже колись збулося,

А нам – долати заново спіраль.

20.06.2016

Шепочуть щось в подвір’ї протяги

І, ніч наповнюючи стуком,

Кудись біжать безсонні потяги,

Несуть і зустріч, і розлуку.

По давній, звичній траєкторії,

Яку непросто поміняти,

Несуть світи, несуть історії

Скрізь полини та шурхіт м’яти.

Я дам свої! У мене тонами

Історій тих, яких завгодно!

Не берете. І зорі гронами

Над головою. Прохолодно.

19.06.2016

В конце весны, когда вползал на брюхе

Под горизонт оранжевый рассвет,

Когда о лете подтверждались слухи

И начинался облачный балет,

Когда в росе зелёное умылось,

А красное натягивало сок,

Я спал ещё, и мне привычно снилось,

Как осень свой читает монолог.

16.06.2016

Ніхто не хоче згаслого вогню,

Всіх вабить блиск, його хиткі принади,

Та з блиском часто плутають брехню,

Але цього достатньо вже для стада.

І мастить вуха солоденький спів,

Для того в когось вистачає хисту,

І йдуть стада двоногих баранів

За блиском, що без полум’я та змісту.

15.06.2016

Я люблю дощ у темного вікна

І простір штрикать поглядом безсонним,

Коли вночі невидима стіна

Змиває пил зі скла та підвіконня.

Я люблю твою посмішку тоді

Знімати з фотографій пожовтілих,

І щось мені говорить, що біді

Не місце тут, що ти заговорила

Її своєю посмішкою так,

Що та забула про свою роботу,

І я шукаю новий спосіб як

Тобі за ту віддячити турботу.

Я люблю дощ…

15.06.2016

Ховав туман вечірній денні ноти

І запал холодив пекучий мій,

Блукали тіні, наче гугеноти,

Яких підвів святий Варфоломій.

І вирушали спогади в мандрівку,

Повчала тиша – вічний богослов,

Та вітерець облизував верхівки

Занурених у темряву церков.

Загадки й таємниці прокидались,

І відповіді навіть де-не-де.

І дихав спокій. В ньому відчувалось

Щось чисте і по-справжньому святе.

14.06.2016

«Сны нужны для того, чтобы хоть немного побыть с тем, кого нет рядом…»

(Автор  мне неизвестен)

Приют окутался дремотой-

и Алька в лунном челноке

скользит сквозь старые ворота

по сонной, радужной реке.

В тумане тонет сад весенний,

и в майской дымке золотой,

впитавшей запахи сирени,

ждёт мама в розовом пальто.

Пусть карусель летит крылато,

лошадки машут головой.

Но в коробах грустят солдаты-

и командир спешит домой.

В печурке огонёк бормочет,

и мама ласково журчит:

«Спи, Алька, аленький цветочек…»

А сказка тоже спит в ночи?

Поёт жар-птица в грёзе сладкой,

во тьме сияет, как звезда…

Внезапно шум: «Подъём! Зарядка!»

Эх, чудо тает без следа…

И Алька трёт глаза ладошкой,

но верит, что настанет день,-

и встретит маму на дорожке,

когда начнёт цвести сирень.

Вдиралась смерть у двір зі скрипом,

Літав розгублений пилок,

Сьогодні убивали липу

Під стогін зламаних гілок.

Усе що було попереду –

Позаду. Волею нікчем

Не буде затінку та меду

І шурхотіння під дощем.

Її листки вже не благали,

Навіщо тішить зарізяк?

Сьогодні липу убивали.

Надійно. Мовчки. Просто так.

13.06.2016

Краплина. Ще краплина вниз,

І ось вже в двір наллята пустка,

Дарує небо свій сюрприз,

Вдягнувши сіру хмарну хустку.

На темнім обрії блищить

Вогнем енергій жовта зброя.

Я так люблю подібну мить,

Бо забуваю з нею хто я.

10.06.2016

В вік типового однострою,

Що вважають чомусь модерном,

Я не хочу бути героєм,

Їх шанують, якщо ті – під дерном.

Я не прошу за це аніскільки,

Не від того моя похмурість,

В нас герої бувають тільки

Якщо десь хтось наробить дурість.

І доводиться рятувати

Як не світ, то хоча б уламки,

Все розкидане – прибирати

І вертати в природні рамки.

А вже згодом злітаються роєм

Орди падальників кабінетних.

Я не хочу бути героєм

У компанії безхребетних.

09.06.2016