Послали, значитца, меня, работящего, в Эстонию. Дабы в течение четырёх дней думал о судьбе пенсионной реформы, которая случилась тут много лет назад, но до сих пор не дошла и до половины местного населения. Редакция посчитала, что я своим присутствием могу вдохновить эстонцев на какие-то неторопливые безумства. А те в свою очередь, помогут написать мне какой-нибудь интересный сюжет для родного телеканала. В общем, вот вам десять фактов об Эстонии, которые точно мне не пригодятся.
1. Пилота Эстониан Эйрвейз, который вёл нашу стальную птаху сквозь облака звали... Юрий Гагарин. Русская часть пассажиров сдержанно захихикала. Коля отпустил едкий комментарий, мол, ракеты Гагарин пилотировал мастеровитее, нежели самолёты. Что вскоре и подтвердил второй факт об Эстонии и эстонской авиации.
2. Спустя час полёта Гагарин обьявил о том, что самолёт идёт на снижение. Самолёт  действительно начал снижаться, слегка резковато, на мой взгляд; пробуравил плотные грозовые облака, после чего начал трястись мелкой дрожью, после чего у него на лету отвалилось правое крыло, загорелся двигатель, после чего он взорвался, после чего он  взорвался ещё раз — чтобы для летевших этим же рейсом эстонцев тоже дошло...

 Журналистка из США Лара Логан рассказала, что с ней произошло тогда на площади Тахрир, когда вольнолюбивый народ Египта праздновал крушение диктатуры Хосни Мубарака. Жаловалась.   Правда, жалоба подозрительно  смахивает на PR. Два с половиной месяца тому мир облетело сообщение, что американскую журналистку изнасиловали прямо на площади. Но тогда было не до журналистки и тем более не до её порушенной девственности. Насиловали целые страны. Потом то самое японское цунами. Потом  аварии на АЭС.   Короче, мир цинично отвернулся от страданий изнасилованной и обесчещенной журналистки... На её месте любая, сглотнув горькую слезу, занялась либо выбиванием денежной компенсации с насильников, либо просто попыталась бы всё забыть.   Но журналистке Ларе Логан сорок. Уже сорок. И она-то  точно знает, что лишнего PRа не бывает. Вот в точно рассчитанное время, два с половиной месяца спустя, пошли воспоминания. Как-будто она не понимала куда шла.   Оказалось, что её не очень и насиловали. Или как она сама сообщила: "изнасиловали руками". Вообще-то для изнасилования используют другую часть тела. Но не для американки.  "Я не сомневалась, что умру. Я думала не только о том, что мне предстоит умереть, но и о том, что это будет мучительная смерть, которая будет длиться вечно", - пафосно вещает жертва сексуальной необузданности египетских демократов из той толпы. Согласен. Когда её соотечественники бомбят направо и налево таких же женщин и детей, убивая и уродуя чужие, не американские тела, это так. Пустяки. А вот снять с американской журналистки трусы - это "мучительная смерть, которая будет длиться вечно"... Вот как оно было со слов Лары Логан. У кого слабые нервы, не читайте:  Инцидент случился 11 февраля, после известия об отставке Хосни Мубарака с поста президента США. Логан вела репортаж в течение часа без происшествий. С ней были продюсер Макс Макклеллан, оператор Ричард Батлер, египетский переводчик и отставной британский спецназовец, работавший ее телохранителем.  Когда оператор прервал съемку, чтобы сменить батарейки в камере, египтянин-переводчик услышал, как в толпе стали поговаривать о том, что хорошо бы стащить с женщины штаны. Он заявил своим товарищам, что отсюда надо уходить. В этот самый момент, говорит Лооан, все и началось. Покинуть площадь они не успели - толпа из 200-300 свободолюбивых египтян набросилась на Логан, отделив ее от продюсера, оператора, переводчика и телохранителя.

"Долгое время они насиловали меня руками", - рассказала жертва. Очевидцы рассказывали, как разъяренная толпа, насиловавшая журналистку, кричала: "Еврейка, еврейка!".

.................................

 Если не станешь о себе напоминать, забудут. А годы-то летят. Ларочке уже  сороковник. Ещё немного и  тема про изнасилование звучать не будет. Потом может и  будет, но уже в анекдотическом контексте.... http://joff.ucoz.ru/blog/zhurnalistka_lara_logan_iznasilovannaja_i_zabytaja/2011-04-29-423

Керівництво тернопільської міліції розповсюдило лист з вимогою надати списки студентів першого курсу філологічного факультету, за напрямком підготовки «журналістика». У тексті листа міліціонери вимагають надати повні анкетні дані студентів та номери мобільних телефонів.

Інформацію правоохоронці вимагають надати у найкоротший термін. Про це sprotiv.org повідомив депутат від партії «За Україну!» в Тернопільській обласній раді Степан Барна.

За словами Степана Барни, відповідний лист надійшов ректору Тернопільського національного університету імені В.Гнатюка Володимиру Кравцю.

«Ми будемо вимагати звіту керівництва тернопільської міліції на сесії обласної ради у зв’язку із цим фактом», — зазначив він.

«Нас дивують незрозумілі дії міліції, – заявив представник партії «За Україну!», депутат Тернопільської обласної ради Степан Барна. — Щодня в країні безневинних хлопців та дівчат звинувачують у тероризмі, з вікон правоохоронних будівель «ненароком» випадають люди, а якщо прогнозовані студентські масові протести проти законопроекту «Про вищу освіту» стануть реальністю – ми побоюємося за молодь, зокрема, за майбутніх тернопільських журналістів, аби і їх у чомусь не звинуватили".

Ночью написал текст по пятому каналу и украинской журналистике. Это грустная и циничная история о том, как все есть на самом деле.

А есть ли цензура в интернете? Всегда наиболее страдают телеканалы. А доберется ли государственная цензура в интернет? И какой в этом смысл? За прошлую неделю два телеканала открыто заявили о цензуре при новости  власти. Сейчас же Европейская федерация журналистов (ЕФЖ), в которую входит свыше 250
тысяч журналистов более чем в 30 странах Европы, выразила сегодня свою
обеспокоенность по поводу последних случаев цензуры в украинских СМИ.

ЕФЖ также стало известно, что во время пресс-конференций политиков (как
со стороны властей, так и от оппозиции) журналисты вынуждены задавать
согласованные заранее вопросы. Федерация указывает на то, что
количество активных независимых журналистов в средствах массовой
информации Украины резко снижается.

По материалам ИМК

                Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, - саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором “дітлахи”.  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема “-чк” придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми “-лах”в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово “лахи” на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово “лох” коментарів не потребує, а ще є такий вираз: “не дери з мене лаха”, яке означає : “припини з мене знущатись і насміхатись”. Є слово “ляха”, що означає “велику жирну свиню”. І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору “дітлахи” ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх “дітлахами”. Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова “дітвора”, а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу “а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха”.
Панове правдишні журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками з сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні “Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар”.
 Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними “розчіпірками”, “дітлахами” і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу “презентація”, а то і з особливим шиком виведе “репрезентація”, хоча це можна спокійно означити гарним українським словом “представлення”.  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: “губернатор” або “спікер”.  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі - і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту “розкотав губу”, тобто “мати надмірні бажання і пиху”
Звичайно що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе “президентом ЖККа” і в розмові вставляти фрази: “Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут з своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!” Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА - це більше схоже на кревну образу.  
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: “Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси - він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи” –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.  
Панове, припиніть “приколюватись” з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В Росіє є, а у нас – НЕМА. Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності “голови на плечах” чи “клепки в голові”. Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!      


м. Львів                            Богдан Гордасевич

Продажным не называют, к примеру, архитектора, за «непатриотичный» готический стиль особняков.

Таксиста, за его готовность ехать «куда скажут»;

Артиста, выступающего на корпоративной вечеринке;

Промышленника, выпускающего товар, востребованный покупателем;

А уж высокий политик, облеченный доверием общества, продажен по определению.

 

Водитель 1 класса Иван Петин, из рассказа Шукшина «Раскас», искренне считал, что газеты публикуют всё, что им присылают читатели. Вот взволновало человека несправедливость, он написал, что думает по этому поводу – вот и готова заметка. Или статья. Той же точки зрения придерживается обыватель, полагающий, что журналист пишет исключительно то, что волнует его – обывателя. Целесообразность материала, его своевременность и коньюктура момента – как-то упускается.  То, что журналист – тоже человек, имеющий свои симпатии и свой взгляд на события – опускается тоже. Вот написал журналист яркую статью – своевременную, злободневную, востребованную – сразу клеймят продажным жуликом, а статейку – заказной.

Да, материал заказывают. Задают тему, ставят срок и требуют материал подать ярко, быстро, точно и своевременно. Потому как есть dead line – если номер подписан в печать, никому уже твоя статья не нужна.

Если тема горячая – гонорары тоже высокие. Приходится работать с имеющимися фактами, которые зачастую проверять некогда. Есть угол зрения – как выгоднее в данном свете подать материал. Задача – как у визажиста, модельера и парикмахера: достоинства преподнести в наиболее выгодном свете, недостатки, по возможности, скрыть. Либо же наоборот: если нужно представить героя сюжета жертвой обстоятельств или врагов – тогда выпячиваешь все недочеты, а достоинства убираешь на шестой план.

Мы – не продажные. Мы – востребованные мастера жанра, заполняющие талантливыми статьями газеты, в которые избирателям упаковывают предвыборную гречку. Возможно, я и сама верю в то, что пишу лапшу. Но и избиратели, искренне верующие в то, что они – народ, вполне сознательно продают свой выбор за 200 грн.

Какой же украинцы продажный народ?

Мы пишем – вы читаете. Можете и не верить написанному, но, как сказал покойный Сергей Михалков, автор всех гимнов СССР, «а заиграют – и встанете!»

«Огонек» перестроечной эпохи был не журналом - был знаковым явлением. Этот знак наглядно проявился на одной из обложек 88-го года: Старик в полковничьей форме, морщинистая шея, нечисто выбритая щетина на кадыке и внизу подбородка - лицо срезано верхним обрезом. Руки – крупные, в пигментных возрастных пятнах, с ревматически припухшими костяшками- держат перед грудью напоказ книгу. Заголовок книги подан в фокусе снимка: «Краткий курс истории ВКПБ(б) И – ниже и крупнее - заголовок самого снимка: «Наследники Сталина».

То есть: вот она, старая сталинская, коммунистическая гвардия, которая защищает все издержки проклятого сталинизма, противится новому и хорошему, реакционеры, опасность, сторонники концлагерей, враги демократии и прогресса.

Не учтено было другое - сама фактура. А фактура с лихвой перебивала подаваемый смысл сюжета: воротничок зеленой офицерской рубашки мятый. В уголки не вставлены пластмассовые жесткие палочки-«косточки». Вид от этого немного неопрятный. Человек уже не может, как следует, следить за собой. Вдовец? Одинокий? Неухоженный.

На петлицах тужурки – танки. На погонах читаются два просвета и три звездочки: полковник. Слева на груди в столбик - шесть нашивок: четыре желтых и две красных. Такие в войну давали за ранение:  золотая - тяжелое, красное - легкое. А в наградных колодках, кто может читать, медаль «За отвагу», медаль «За оборону Сталинграда», орден Красной звезды, орден Отечественной войны, орден Боевого Красного Знамени. Танкист, прошедший войну и раненный шесть раз. А долго они на войне не жили. Такой уцелел случайно. Это он вас прикрыл. Это благодаря ему вы живы.

Многие не простят перекрасившемуся партфункционеру Коротичу того снимка. И я не прощу.

М.Веллер «Кассандра»

зареєструвалась на Київський медіакемп.

http://mediacamp.org.ua