Поль Верлен "Spleen"

Рожi червоні поспі`ль,
чорен посполу хміль.

Бачу, холонеш, любо:
буде на мене загуба.

Небо блакитне занадто,
море а вітер -принада.

Завше чекаю й боюся:
ґвалтом тікати мусиш.

Блискучий лаком гостролист,
самшиту ку`щі, лу`ків зміст
покинув`м геть напризволяще
заради Вас і тільки. На`що?

переклад з французської Терджимана Киримли

-Прокинься, Дуґлясе, вставай,- кричить,-
блискучий шо`лом надягай!
Бо кажуть люде, до`нька уночі
зішлась із паном тай лягла!

-Прокиньтесь, сіморо моїх синів,
блискучі шоломи вдягніть,
їзжайте до молодшої сестри,
та й розберіться, з ким лежить!

Тікає на білійшому коні-
а пан на чорному тіка:
на боці -шабля, ще й ріжок висить,
удвох по-про`стому тіка`.

Пан обернувсь почув, побачив тих,
здорових: гнали навпростець...
-Тримай, Марґрет, мого. Я стріну тих
братів, а з ними ще й отець.

Вона тримала манькою шлею,
чекала доки мине герць...
Заколоті брати, сімо`ро юж.
Вже палко рубиться отець.

-О, стримайся Вілья`ме,- каже та,-
доволі шаблею махать.
Палких коханців можу різних мать-
ще`дного ба`тька вже не ма.

Голяндську хустку бу`ла вийняла`,
підтерла ней вітцівську кров.
Голяндська хустка, файні кружева`,
а кров- красніша ніж вино.

-То з ким ти, Маґрет?- він її пита.-
Зі мною? З ними? Обирай!
-Ти всіх порізав до`щент, повбивав.
З тобой, Вільяме, не чіпай...

На білую коняку посадив,
а сам на чорного сіда:
на боці -шабля, ще й ріжок висить.
Тихесенько пішли уда`ль.

Отак і їхали поволі. Ніч була.
Потрохи хмари розійшлись.
Доїхали були до джерела`.
Ліхтарку місяць запалив.

Зійшли попить весня`ної води:
вода холодна та чиста`.
Та й кров хльоснула із його`  груди`.
Заклякла жіночка ота...

Отак і їхали самотні. Ніч була.
Ліхтарку місяці запалив.
Дістались хати матері: ось ворота`.
Вільям коняку зупинив.

-Прокиньтесь,мати. Пані, відчиніть.
Впустіть нас, - каже він.-
Прокиньтесь, мати. Пані, відчиніть.
Я добру дівку сам відбив.

-Кладіть перину. Мати, постіліть.
Нам довго спати,- каже він,-
-Нехай м`якою буде. Мати, постіліть.
Удвох заснемо,- каже він.

переклад з анґлійської Терджимана Киримли

Над морем височить важка руїна храма.
А Смерть задобрила сей дикий горб
героїв бронзою та мармуром богов
де трави степові насам вечері правлять.

Бува, чабан, прогнавши череду`,
на дудці заграва стари`й наспі`в-
і Небо аж до обрію приспить,
у чорне вдягне хмароньку руду.

Земля плющем аканти повива,
по-материнськи пестить щовесни`
колони підупалі, ще рясні.

...Але людина гімни забува,
уно`чі не тремтить, небога, ревно
ґди Море ляментує по сиренах.

переклад з французької Терджимана Киримли

Пристала сажа нам до рук,

шпаринами лягла;

там, за сараєм. важкий ґрунт,

але підуть діла;

Тобі пушок на щоках йде,

ти яблуня, а я-

чорнюща шпалина, проте

трава обік буя;

.

Лежати добре на горбі;

надвечір потяг мчить;

наш мотлох дротом оповит-

залізно світ звучить;

сідають іскри на сміття;

гримить здаля гудок;

лежачий, чорний- хіба я,

ти-пролісок.

.

В завулках душно уночі,

тепло від білих стін.

З акації падА тріскА,

алеями летить.

Я чорной сажею пристав,

сніг милий-ти.

.

переклад з німецької---------------------------------------------------------------------------Терджимана

.

Стою де тінь під деревами-

тут смутний край життя:

земля, таємная, сирая;

струмки собі блищать.

.

Здаля лунають бучно дзвони

по степу просто в ліс.

В чащобі олень ся сполохав,

крізь сухостій поліз.

.

Ще ліс спросоння ворушиться.

Застиг надовго плай.

Пан Бог іде понад вершини,

вітає заспан-край.

.

переклад з німецької Терджимана........................................................

Пан кОролем вважався,

здоровую Блоху

любив як дітку власну,

кажу як на духу.

Кравця позвав ледащо:

"Поший-но їй сюртук

і панталони кращі,

ще й обшляґи до рук"

Блоху "упакували"

в шифони а шовки,

хрести та аксельбанти,

з відзнакою стрічки,

ще й зірку міністерську,

здорову як кулак...

Набігли браття, сестри:

"Нас оберіте! ТАК!"

Усіх геть покусали:

служницю та жону,

ясновельможних панів,

і фрау не одну.

Не вільно рій чіпати-

полюють на людей.

А ми блох нігтем гатим:

"Сваїх кусать нє смєй!"

.

переклад з німецької----------------------------------------------------Терджимана

Жив-був король у Туле,

фіял успадковав-

коханой подарунок,

та скоро померла.

.

Круль хмілю не цурався,

хиляв одним ковтком;

а келих доливався

надміцним перваком.

.

Прийшла пора вмирати.

Круль землі роздавав-

усе пішло на спадок-

а келих заховав.

.

З усім своїм каґалом

востаннє відгуляв

в батьківській красній залі

на тлі приморських скал.

.

Підвівся мочиморда-

і вихилив фіял,

жбурнув його у море

з високих чорних скал.

.

Упав фіял у море,

ковтнув- и десь пропав.

Упав гуляка-кОроль

и далі не хиляв.

(переклад з німецької....................................Терждимана)

.

Труд від рук моїх, щоденний

щаслив буду ,ся завЕршить.

Най у праці не зомлію;

не порожні сподівання:

стане деревом гіллЯчка,

тінню втішить, плід посіє.

(переклад з німецької Терджимана).....................................................................

.

Природо пишна,

світлА даруй!

Як Сонце блиска!

Сміється лук!

.

Бурляють соки

землі в гіллі.

Пищання ,скоки,

в кущах пісні.

.

Бруньки як перса:

текуть- смокчіть.

О, Земле, Сонце!

Блаженство, хіть!

.

Любов-як обрій:

до позолот.

Де хмари жовті-

Сонцеворот!

.

Даруєш мЕні

незм`ятий діл,

цнотливу чемність

а соки злив.

.

Любов дівочу

віддячу я.

Відводиш очі-

кохаю тя.

.

Так любить жайвір

пісні, вітри.

Ранкові квіти-

вологу тінь.

.

Кохаю тебе-

палає кров-

З тобой веселий

і юний знов.

.

До танків нових

мене тягни,

бувай здорова,

живи, люби.

(переклад з німецької  Терджимана...................................................)

..........1 ..................................................................

Я мріяв про далекий листопад,

моря глибокі і ліси безмежні.

Лунали урочисті словеса...

Я не збагнув зпросоння ,в чом був сенс їх.

.

Я мріяв про високий зорепад,

неясних хихотань блакитне ехо,

німих очей безсилий напввзгляд...

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

То листопад, то зорепад

надходили, тривали, нескінчені.

Відлуння слів, душі таємний знак....

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

............2 ....................................................

У дзеркали душі моєй таємной

пливуть моря ,небачені, туманні,

контрасти фарб наз занавіссю темной,

краї ґотичні , кинуті, незнані.

.

В душі моєй тремтить пурпурне небо

напоєне шаленими сонцями,

сади незбирані, сп`янілі, терплять

засуху самогубчих ароматів.

.

Душі моєї темні ґрані,

фраґменти небезпечной ночІ

пробуджені незнаними пісням,

що силу стало точать.

.

Душа моя у спогадах зникає;

в усьом і вся нанОво ся знаходить;

уходить в ніч, із моря виринає;

пісні глибокі, нескінчені повнить.

...........3 ..........................................................

Я бачив фортеці вогнями пожерті,

і стоси мерзотні укладені часом,

народи на порох і ґравій розтерті,

і все, що існує, щоб скоро зникати.

.

Я бачив богів занурених в ніч,

тендітнії арфи побитиі ґвалтовно-

и новотвори рвались через гній,

нове життя тянулось до сонця.

.

Удень ропухнуть- згинуть в ночі-

траґедия як мир стара...

Відтак заграймо, не змовчим!

.

Життя, несамовитий обіг,

красу і славу укрива

вінком іронії терновой.

(переклад з німецької-------------------------------------------------------------------------Терждиман)