Ми є. Ми є на цій землі.
Мов ті дерева. Мов травинки.
Мов золотисті береги,
В яких ріка несе піщинки
життів людських у небуття:
Лиш спомин тихий – та й по всьому,
І знову плин, і забуття.
Чи був, чи ні. Чи прав, чи схибив...
Мине у всіх земне життя,
Та в Небесах у нас є крила,
І книга записів Буття
Іще ніколи не горіла.
Там кожне ім’я – то рядок,
Що про життя чиєсь розкаже.
Там знає всяк, хто – він, хто – Бог,
І кожна думка вічність важить.
Там все записано. То – карб,
Що пише долі всі поволі:
Хто – цар, хто – злодій, а хто – раб,
Хто годен волі, хто – неволі.
Ми є. І в кожному із нас Є й Світло, і Любов, і Бог.
І як терпіти вже несила,
Твори життя – одне за двох.
Не час іще ламати спис -
Він ще згодиться, Воїн Волі,
Чи бій той скоро?..
Вгору й вниз
Гойдаємось на хвилях Долі…
Не думай ні про що лихе,
Знайди в душі любов і спокій –
І сумнів скоро промине,
Бо в світі ми не одинокі.
Ми є. І будемо повік.
Своєю вірою багаті,
Ми зустрічаєм новий вік
У своїй рідній білій хаті.
Вся Україна – мов хатина.
Як ти господар – в хаті рай.
Коли ж холоп у ріднім домі,
Тоді й з палацу хоч тікай.
Ми є. Розправимо ж всі плечі,
З’єднаєм силу наших рук,
Щоб люди всі на цій планеті
Пізнали український дух –
Дзвінкий, мов пісня, і міцний, мов криця,
М’який, мов мамине тепло.
І скиглити нам, браття, не годиться,
Бо наше серце – ожило…
Ще залишки рабів сидять у нас, немов у мушлі,
Та світло Боже омиває нам серця.
Ненависть хай покине наші душі.
І хай Любов нам зцілює життя.
Серпень-жовтень 2005 р.
