Ти кажеш,
що сумна - занадто,
В словах ще болю -
забагато,
В житті ще радості -
замало.
Ішла... спіткнулась...
впала...
Болить!
Та я - не плачу! Ні!
Не думай,
я не плачу!
Хоч серце
нищиться в вогні,
Ти сліз моїх -
не бачиш.
А що тобі кажу -
то все
Снігами
завтра занесе.
І я - сміюсь!
Радію в зливі
Буденних сіростей
щасливих!
Пульсую райдужно!
Й хай здасться
Тобі мій сивий сум -
за щастя...

   Я придумала собі тебе коханий -

   Ніжний погляд та усміхнені вуста,

   Що ніколи не введуть в оману -

   У любові істина проста...


   Я придумала тебе собі у мріях

   Та у щирих кольорових снах,

   У серпанках, сповнених надії,

   У легких та відданих думках.


   Та лиш їм у цьому світі тісно,

   Бо втомились від обіймів самоти...

   Я придумала тебе собі навмисно,

   Щоб тепер у серці віднайти!  

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

          Не шукай в менІ демонів,                     Теж не невинний!           Не лишилося спогадів -                     Гнів безпричинний.           Мить, обманом обірвана,                     Хай турбує минуле...           Хоч неправді й повірила,                     Та про честь не забула!           Не повернеш, що бУло вже,                     Розлетілися мрії...           А у тебе все вийде ще -                     В серці маю надію.           Щастя горем не викуєш,                     Зрозумій і прости...           Не захоплюйся - звикнеш!                     Лиш прошу - відпусти!

  Забуття… Ти не кохала, тільки кохалась… (а це не кохання…) Без Вороття… Я розвернувся …пішов у темряву… (у чорную прірву)… І Маяття… Було безкінечне… щемливе… холодне, що душу вело до суцільного пекла… І Каяття… з якого нема … і не було ніколи… нікому… з зародження Світу… ніколи нема… Вороття…

 

Перециклю
циклею
цикл життя,
Чітко викладу
в ряд
дощечки долі...
Перелічу,
складу...
Мені Бог -
суддя!
Архітектор
життя...
Доволі!
Досить гратися
в пазли,
Складати
накриво
Візерунки
любові
І долі узори.
Я - живу
без судоми,
І без надриву!
І тебе також -
Досить!
Доволі...

Маки червоні
моєї душі
Яскраві, гарячі,
такі небезпечні -
Мов краплини
любові,
Що кров'ю
сочить,
Мов на вістрі
свідомої втечі.
І у комині
наших
утрачених днів
Запалають
вогнем
незабутності.
І у попелі
згаслих
твоїх почуттів,
І в моїй
уявній
розпутності.

Потребую тебе.
Щодня.
Щогодини.
Щомиті.
По краєчку свідомості
Бродять химери розмиті,
Розпорошені обриси,
Розворушені образи...
І сумні, і веселі,
І голодні, і ситі...

Потребую
очей твоїх і руки.
Ти - коханий. Єдиний такий,
Щоб із сміхом,
із болем, із жалем
На моїх карбувався
скрижалях.

Щоб отак - зачепив!
Щоб отак - не любив!
Щоб отак - цілував.
Поривався.
Вертався.
Кохав.
Шаленів.
Розмірковував.
Спав.
Й болем вічним
у серце лягав.

У цьому світі - все доЦІЛЬно:
І радість, і печаль, й любов,
самотність, дружба, і розлука,
Початок і кінець розмов...

Що ми окремі в цьому світі -
Нам лиш здається знов і знов.
Та ми - Єдине й Неповторне
ПРАВІЧНЕ, як сама ЛЮБОВ.

Я по колу ходжу,
Немов зачарована,
І до слів дослухаюсь,
У очі дивлюсь...
Я тобою - відмічена
І - затаврована.
Я тебе - так безмежно,
Відверто - люблю!

Сипле сумніви день,
Перекочує роздуми,
І зринають щовечора
Спогади злі...
Я тебе - не люблю -
Захолодженим розумом,
Візерунками глузду
На морозному склі.

Ти - моє каяття.
Ти - моє перехрестя.
Ти - любов, на яку
Я чекала роки...
Моя згуба. Мій біль.
Моя віра. І хрест мій.
Дивовижний дарунок,
Незбагненний такий...