Останньолистяно мені,

Осінньотихо,

Дрімають хмари вдалині

І марять снігом.

Пускає дума у теплі душевнім

Парость:

Якщо є святість на землі,

То тут і зараз.

У тій порі, де погляди невинні,

Де сонце мов осиротілий птах,

Де тихо плачуть ночі горобинні

У голубих, по маківки, садах,

Де зваблюють бджолу останні квіти,

Де зорі небо переходять вбрід,

Сідає час, нарешті, відпочити,

І мовчки подивляється на світ.

Ще сотні літ, і сотні ще потому,

Допоки сонцю місце в небі є.

Допоки часу невідома втома,

Допоки серце світиться твоє,

Допоки світу держиться основа,

І спокою є місце де-не-де,

Люби моє невимушене слово,

Воно без тебе зовсім пропаде.

Ходи, кізонько пелехата,

Ходи, кізонько, зимувати.

Сіна доброго вдосталь в мене,

Солі чистої повні жмені.

Будеш, кізонько, тепло спати,

Будуть снитися козенята,

Будуть снитися два синочки,

Ходи, кізонько, до хлівочка.

У лісі осінню цвіте

І ходить ранок сивий,

У лісі все давно не те,

Інакший запах дива.,

Відлуння тиші розтає,

Легкий серпанок висить,

У лісі все тепер моє,

У жовтобокім лісі.

Де небокраю синій шов

І вітер хмари носить,

Сьогодні босий дощик йшов,

Підстрибуючи босо.

Ішов у тишину німу,

У днину безголосу,

І веселилося йому,

І веселилась осінь.

Вспокоєно, зажурено до сліз,

Холодні хмари буцають лобами,

Тримає небо вижовтілий ліс

І зваблює у сутінок грибами,

Де листям постіль стелиться луні,

Де самота і тиша – досконалі,

Де сплять в мохах перестарілі пні,

І калинові сняться їм коралі.

В Бога ніколи не прошене,

(нащо Його турбувати?)

Щастя куняє Явдошине

У квітнику коло хати.

Айстрами вересень вишитий,

Сонечко лізе угору,

Сон приворожує мишею,

Що не піймався вчора.

Бавиться вітер із глеками,

Хмара задумливо ходить,

Чути як кізонька мекає,

Припнута десь на городі.

Чути як гуси стривожені,

Чути як падають сливи,

Щастя куняє Явдошине,

Щастя сьогодні щасливе.