"Я перестала плакати дощем, Рясним і чистим, наче спрагле літо, Скупа сльоза та ще на серці щем, Душа черства. І як з цим далі жити?

 

Я перестала слухати весну,

Найгірше – просто чути перестала

Її красу, безмежно-голосну,

Що почуття промінням лоскотала.

 

Як віртуоз-скрипаль, по нервах біль,

Щоб все згадати, щоб усе відчути.

Я перестала вірити тобі,

А ніби зовсім перестала бути… "           Angel W

                                                                                                               http://blog.i.ua/community/2051/537736/  

І як мені вернути почуття?!.. Тебе мені... як повернути?! Як згадую... твої слова... Не можу знову я заснути. Як повернути літо нам?!.. Бо вже настала... в душах... Осінь... Як дати знову міць крилАм... З тобою так злетіти хочу! Я хочу ВЕсну повернуть... І повернути смак Бажання... І лише... тільки лиш... Кохання... Я знаю... допоможе нам. Коли ж ту зустріч нам чекать?!... Коли торкнуся рук я милих?! И знов почуємо слова... Що для Кохання берегли їх. Коли ж ти скажеш : "Я люблю?!" Тобі говОрю це давно я... Я знову бачу твої сльози... То сльози щастя... між дощу.                    

                                                                                                                                                                                                                   Master

Мій "вихід"! Він  тепер: "на біс"!

***********************************

Ця  щедрість  Почуттів; їх  прояв!

А  ніжність  губ… Любові  миті...

Занепокоєння. Захопленість, якоi

Налаштування  світу е, по-суті…

 

Тож  я  чекаю!  Ти  ж  бо  не  мовчи!

Заслуга у Любові е того, хто Любить!

Музикою  визнанням  в серцi зазвучи. 

Я  бачу Друга  у  тобі, що  будить

 

В душі всю гамму  Почуттів! Та знаю:

Напише  драму  цю  мистецтв Король!

Вiд так до смертi: я Люблю, страждаю.

На  сцені  я, життя   свого, зіграю  роль!

 

Так  вивірено, також  обережно!

То ти  вважаєш, зрада, компроміс:

То  е можливим? А Любов безмежна!

Мій "вихід"! Він  тепер: "на біс"!

 Я цiлую твiй погляд, цiлую!

*******   / 13.03.2011 г. /

                 

Кохання з присмаком гірчинки...
Солодка мить - мить забуття,
Коли є лише ти і я....
А інше, якось не важливо,
Все інше нехай зачека.

Проте не довгі щастя миті.
Ось тут ти був і вже нема.
Бринить не прошена сльоза
І те, що так зігріло серце
Примарно по душі блука...

І мучить навіть не чекання.
Не від розлуки та сльоза.
Безвихідь тужно огорта.
Чому між нами стільки всього,
Що серця стукіт завмира?

                                                                  Україночка
                                         "ОЙ Я ДОБРА ГОСПОДИНЯ, ВМІЮ ВИШИВАТИ.
                                         І ВАРЕНИКИ ВАРИТИ, І БІЛИЗНУ ПРАТИ.
                                         ТА НЕ ТІЛЬКИ Я ДО ДІЛА МАЮ ТАКУ ВДАЧУ!
                                         ЯК ЗАХОЧУ - ЗАСПІВАЮ, А СХОЧУ - ЗАПЛАЧУ!
                                         РІСТ У МЕНЕ НЕВЕЛИЧКИЙ, ЧОРНІ БРОВЕНЯТА,
                                         СИНІ ОЧІ, ЯК ОЗЕРЦЯ, ЩЕ Й НОСИК КИРПАТИЙ!
                                         ТО Ж ПАРУБКИ НАЧУВАЙТЕСЬ, БО НА ВЕЧОРНИЦЯХ,
                                         ЯК ПІДУ З ВАМИ У ТАНЕЦЬ, ТОЙ НЕ ЗУПИНИТЬСЯ!
                                         ГОРЕ БУДЕ НОГАМ ВАШИМ, А МЕНІ - ТО ВТІХА,
                                         БО ДО ТАНЦЮ Я ТАК ЗВИКЛА, ЯК ДО ХАТИ СТРІХА!
                                         ОТ ТАКА Я УКРАЇНКА - ГОРДА ТА ВЕСЕЛА!
                                         І ТАКИХ ДІВЧАТОК МАЮТЬ І МІСТА І СЕЛА!!!"
                                                 http://blog.i.ua/user/2511145/411886/

Ой, вже ж добру дівчононьку...Ой, колись... зустрів... я.
Була в гарній вона сукні... Та така вже мила.
А мені як посміхнулась...Ото задивився.
Своє серце там зоставив...Та й не забарився.
А зі мною пішла в танок...Вогонь... а не дівка.
Скрипка ... та й не поспівала... Одна лиш ... сопілка.
А чоботями , як стукне...Куди тій Руслані...
Цілий вік би танцював там...Такі дівки гарні.
Ой які там всі чарівні ...Чорні та русяві...
Ой які там господині... Які очі мають.
Я вареників поїв би... Та не частували...
Я б горілочки... попив би...Та не наливали.
А прокинувся ...та й думку... Став собі гадати...
Де б ще знову...опинитись... Де б помандрувати.
А сопілка душу крає... А скрипка... регоче.
Де б мені ще станцювати... Як хто ... захоче.


А білявочки в намисті... Очами стріляли...
Мені голову кружляли... Спати не давали.
А вони такі гарячі... А вуста солодкі...
Вже не можу тут співати... піду ... до молодки.
Може трохи приголубить... буде цінувати.
Я ж її такую милу... буду цілувати.
А якщо дасть пообідать ... та й ще заспіває.
Буду я її кохати -добру душу має

У час, коли світом керує зима,
Все кригою вкрито, і навіть вуста
Забули про дотик, з’явилась вона…
З’явилась зненацька, неначе не звідки.

Примарилось літо, блакитний лиман,
Єдину її я лиш там розпізнав,
І впевнений я – не відався я снам.
Було це по справжньому реалістично.

Мій сум, що на серці, розвіявся в мить -
Спасінням було для мене ведіння.
До нього торкався, міг з ним говорить,
Бо досі ще в щире кохання я вірив.

Та зустріч, що сталась у шепоті хвиль,
Той погляд, як сонце, стрічка в волоссі…
Мені бракувало лише білих крил,
Мені, хто вважає здійсненними мрії...

Нас пестило море, теплим був вітер,
І танула плоть в поцілунках отих…
Сліди на піску склали магію літер,
Священних, та змитих водою, «Люблю».


09.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-----------------------------------------------------------------------
мій авторский сайт  "Камін для душі": 

               http://lesovihok.avtor.me

* для учёта хронологии. Следующий стих был написан ре-
лигиозный под названием "Дай нам, Боже...", но опубликован
он был только 05.11.21. Он здесь: http://blog.i.ua/community/2043/2382011/

Ти - не знаєш.
Я - не знаю.
Загубились
У собі.
Не чекаєш.
Не чекаю...
Ні мені,
А ні тобі -
Не пізнати,
Не відчути
Біль утрати,
Біль спокути.
Бо - не мали.
Бо - не вміли...
Було мало,
Було біло,
Чисто так
І так разюче!
Дивний смак
І смак пекучий -
Не пізнаний,
Не жаданий...
Лише - рани,
Стерті рани
Залишили
У минулім.
Відболіли.
Відстаждали.
І назавтра -
Все забули...

Якщо зникаєш, то зникай…
Якщо не знаєш, то не знай!
Та не кажи мені «бувай»-
Любов на згадку залишай.

І ті сторінки небуття
Згорни до купи та спали,
Або залиш для каяття,
Щоб повернутися могли.

Чорнилом із солоних сліз
Пиши без помилок листи.
Малюй там щастя повен віз,
Малюй троянди пелюстки,

Щасливі усмішки й думки,
Обійми і солодкі поцілунки.
Малюй, що хочеш ти,
Бо це не просто є малюнки…

Якщо зникаєш, то зникай!
Бери усе що тобі треба!
Любов мою запам’ятай,
Запам’ятай ти сльози неба.


Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko

В мріях ти була завжди моя,
В мріях я завжди був твій,
Та часу течія, нестримна течія
Змела сліди тих мрій в душі моїй.

Приспів:
Зникло наше бути чи не бути,
Ген за гори з журавлями одпливло,
І тепер не знаю, як забути
Те, чого ніколи не було.

Щирий сміх торкався вуст твоїх,
Щирий сміх, як перший сніг,
Та днів нестримний біг, та днів нестримний біг
Змести повік не зміг той перший сніг.

Приспів

В мріях ти була завжди моя,
В мріях я повік був твій,
Та часу течія, нестримна течія
Лишила давній біль в душі моїй.