Поль Верлен "Spleen" Рожi червоні поспі`ль, чорен посполу хміль. Бачу, холонеш, любо: буде на мене загуба. Небо блакитне занадто, море а вітер -принада. Завше чекаю й боюся: ґвалтом тікати мусиш. Блискучий лаком гостролист, самшиту ку`щі, лу`ків зміст покинув`м геть напризволяще заради Вас і тільки. На`що? переклад з французської Терджимана Киримли

-Прокинься, Дуґлясе, вставай,- кричить,- блискучий шо`лом надягай! Бо кажуть люде, до`нька уночі зішлась із паном тай лягла! -Прокиньтесь, сіморо моїх синів, блискучі шоломи вдягніть, їзжайте до молодшої сестри, та й розберіться, з ким лежить! Тікає на білійшому коні- а пан на чорному тіка: на боці -шабля, ще й ріжок висить, удвох по-про`стому тіка`. Пан обернувсь почув, побачив тих, здорових: гнали навпростець... -Тримай, Марґрет, мого. Я стріну тих братів, а з ними ще й отець. Вона...

Читати далі...

Над морем височить важка руїна храма. А Смерть задобрила сей дикий горб героїв бронзою та мармуром богов де трави степові насам вечері правлять. Бува, чабан, прогнавши череду`, на дудці заграва стари`й наспі`в- і Небо аж до обрію приспить, у чорне вдягне хмароньку руду. Земля плющем аканти повива, по-материнськи пестить щовесни` колони підупалі, ще рясні. ...Але людина гімни забува, уно`чі не тремтить, небога, ревно ґди Море ляментує по сиренах. переклад з французької Терджимана Киримли...

Читати далі...

Пристала сажа нам до рук, шпаринами лягла; там, за сараєм. важкий ґрунт, але підуть діла; Тобі пушок на щоках йде, ти яблуня, а я- чорнюща шпалина, проте трава обік буя; . Лежати добре на горбі; надвечір потяг мчить; наш мотлох дротом оповит- залізно світ звучить; сідають іскри на сміття; гримить здаля гудок; лежачий, чорний- хіба я, ти-пролісок. . В завулках душно уночі, тепло від білих стін. З акації падА тріскА, алеями летить. Я чорной сажею пристав, сніг милий-ти....

Читати далі...

. Стою де тінь під деревами- тут смутний край життя: земля, таємная, сирая; струмки собі блищать. . Здаля лунають бучно дзвони по степу просто в ліс. В чащобі олень ся сполохав, крізь сухостій поліз. . Ще ліс спросоння ворушиться. Застиг надовго плай. Пан Бог іде понад вершини, вітає заспан-край. . переклад з німецької Терджимана........................................................

Пан кОролем вважався, здоровую Блоху любив як дітку власну, кажу як на духу. Кравця позвав ледащо: "Поший-но їй сюртук і панталони кращі, ще й обшляґи до рук" Блоху "упакували" в шифони а шовки, хрести та аксельбанти, з відзнакою стрічки, ще й зірку міністерську, здорову як кулак... Набігли браття, сестри: "Нас оберіте! ТАК!" Усіх геть покусали: служницю та жону, ясновельможних панів, і фрау не одну. Не вільно рій чіпати- полюють на людей. А ...

Читати далі...

Жив-був король у Туле, фіял успадковав- коханой подарунок, та скоро померла. . Круль хмілю не цурався, хиляв одним ковтком; а келих доливався надміцним перваком. . Прийшла пора вмирати. Круль землі роздавав- усе пішло на спадок- а келих заховав. . З усім своїм каґалом востаннє відгуляв в батьківській красній залі на тлі приморських скал. . Підвівся мочиморда- і вихилив фіял, жбурнув його у море з високих чорних скал. . Упав фіял у море, ковтнув- и десь пропав. ...

Читати далі...

. Труд від рук моїх, щоденний щаслив буду ,ся завЕршить. Най у праці не зомлію; не порожні сподівання: стане деревом гіллЯчка, тінню втішить, плід посіє. (переклад з німецької Терджимана).....................................................................

. Природо пишна, світлА даруй! Як Сонце блиска! Сміється лук! . Бурляють соки землі в гіллі. Пищання ,скоки, в кущах пісні. . Бруньки як перса: текуть- смокчіть. О, Земле, Сонце! Блаженство, хіть! . Любов-як обрій: до позолот. Де хмари жовті- Сонцеворот! . Даруєш мЕні незм`ятий діл, цнотливу чемність а соки злив. . Любов дівочу віддячу я. Відводиш очі- кохаю тя. . Так любить жайвір пісні, вітри. Ранкові квіти- вологу тінь. . Кохаю тебе- палає кров- З тобой ...

Читати далі...

..........1 .................................................................. Я мріяв про далекий листопад, моря глибокі і ліси безмежні. Лунали урочисті словеса... Я не збагнув зпросоння ,в чом був сенс їх. . Я мріяв про високий зорепад, неясних хихотань блакитне ехо, німих очей безсилий напввзгляд... Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх. . То листопад, то зорепад надходили, тривали, нескінчені. Відлуння слів, душі таємний знак.... Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх. ...

Читати далі...