... що був він чудовим пророком
Таки "нарожали бабьі" тих, хто з місяць тому проголосував за перейменування у Харкові проспекта Петра Григоренка на честь радянського маршала Георгія Жукова.
Що ж відомо про особисту роль та вплив Жукова на життя міста Харкова?
А що зробив Жуков для України?
Тут відомо більше. Польові військкомати, які здійснили призов 900000 осіб чоловічого населення "визволеної" території України, що якось пережили, або підросли в умовах німецької окупації. Їх, погано навчених та озброєних, як витратний матеріал, винахідливо кидали на знищення ворожих укріплень. Проте від такого видовища скоріше від укріплень руйнувалася психіка німецьких кулеметників.
Спогади Юрія Коваленка, офіцера з особливих доручень командувача 1-им Українським фронтом генерала Ватутіна, а також слова, начебто приписані ним Жукову, давно оголошено фейком барона Мюнхгаузена. Але будь-які сумнівні слова або секретні документи можна реконструювати за практикою їхньої реалізації.
На що завжди був щедрий Жуков - це на кулі у потилицю особового складу Червоної армії, що під переважаючим натиском ворога відступив, залишив позиції чи просто, на його думку, не відповідав займаній посаді.
Ніхто поки не оголосив фейком факт біографії українського письменника і фронтовика Анатолія Дімарова, за
спогадами якого: "Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии - все равно взяли. И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания. Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоём, скованный льдом, и сказали ждать сигнала - ракеты. А когда она взлетит - дружно высыпать на лёд и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты…".
Ніхто не оголосив фейком результати досліджень російських істориків, письменників, мемуари високопосадових радянських воєначальників ... Російський письменник Олександр Бушков у книзі «Россия, которой не было» пише: "Возможно, маршал Жуков по количеству пролитой им крови и шлейфу самолично вынесенных смертных приговоров за спиной в определенные годы превосходит даже Сталина. Это одна из страшнейших фигур русской истории".
Ось як бачився Жуков із картинки, створеної радянською пропагандою у світі: "Війну в Європі виграно і ООН не завдячує цим жодній людині більше, ніж Маршалу Жукову"; "Він був компетентним солдатом. Ніхто не зміг би провести кампанії, які він зміг, і не зміг би пояснити їх так ясно з точки зору власних переваг і слабкостей та ін. Крім того, він був добре тренований, чудовий військовий керівник" - Дуайт Ейзенхауер
А ось як - людьми, що добре його знали:
"Я добре знаю Жукова завдяки спільній тривалій службі, і маю сказати відверто, що тенденція до необмеженої влади й відчуття власної непогрішності у нього ніби в крові" - С. К. Тимошенко, Маршал Радянського Союзу;
"Щодо Жукова я перш за все хочу сказати, що це людина виключно властолюбна й самозакохана, дуже любить славу, шану та догідництво перед ним і терпіти не може заперечень" - О. О. Новіков, Головний маршал авіації;
"Жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людському. Він усіх топтав на своєму шляху, але мені діставалося найбільше. Я з товаришем Жуковим вже працював, і знаю його як облупленого. Це людина страшна й недалека. Вищої марки кар'єрист... Слід сказати, що жуковське оперативне мистецтво - це перевага в силах у 5-6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю, і на крові будує собі кар'єру" - А. І. Єрьоменко, Маршал Радянського Союзу
"Від моменту приходу товариша Жукова на посаду міністра оборони в міністерстві оборони створилися нестерпні умови. У Жукова був метод - пригнічувати" - С. С. Бірюзов, Маршал Радянського Союзу.
Відзначився також Жуков у численних актах військового мародерства на територіях "звільнених" країн Європи з особистим привласненням вилучених матеріальних цінностей у вагонних нормах. Був засуджений за це радянським партійним керівництвом у 48-му році із оголошенням "попередження" в якості вироку. А частину з пограбованих цінностей йому ще й подарували.
Брав участь у придушенні повстань: селянського (Антонівського) повстання на Тамбовщині 1921 р. та Угорського антирадянського повстання 1956 р.
З особливим гуманізмом проводив наземне випробування ядерної бомби під час військових навчань в Оренбурзькій обл. над головами 45 тис. військовиків, які брали участь у тих навчаннях.
А ось біолог,
мандрівник-дослідник полярних областей, фотограф, океанограф, метеоролог,
зразковий сім'янин
педагог, професор, ректор Університета Осло,
дипломат, громадський діяч, оголошений співвітчизниками "Норвежцем тисячоліття" національний герой Норвегії та водночас і громадянин Світу, лауреат Нобелівської премії миру 1922 р.,
Фрітьйоф Нансен (Fridtjof Wedel-Jarlsberg Nansen).
На карті Арктики нараховується зо два десятки об'єктів, названих іменем Фрітьйофа Нансена.
У кінці січня 1923 р. Нансен приїздив до Харкова, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голодомору і надати допомогу республіці у важкий час. Він зустрічався з керівниками українського уряду Григорієм Петровським і Християном Раковським. Про свої наміри він заявив так: "По-перше, необхідно надати допомогу потерпілим від голоду, а також допомогти селянам відбудувати своє господарство, щоб вони спокійно зустріли майбутнє. Друге завдання — сприяти підвищенню культурного рівня країни, якій належить велике майбутнє. Необхідно допомогти студентам продовжувати навчання, вчителям — вести педагогічну практику. Пам'ятатимемо, що для цієї мети нам необхідна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов'язок навчити європейські країни взаємної довіри".
Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованців. Значну частину його склали кошти від врученої у 1922 р. йому Нобелівської премії.
До України переводилася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена також заснувала багато дитячих будинків, зокрема і в Харкові. Усі вони називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена». Також на гроші Фонду Нансена в Україні засновані два дослідних господарства.
На знак пошани до пам'яті Нансена скульптор Олександр Табатчиков створив погруддя великого норвежця.
І все?
А як же ж так? Чим же дорогий харків'янам самозакоханий недалекий самодур сталінського зразку, талановитий імперський завойовник, що досконально опанував тактику гарматного м'яса, автор багатьох перемог та
плагіатор авторства не меншої кількості перемог Червоної армії у 2-й Світовій війні, мародер Г. К. Жуков? Чому ж досі ніхто не заявив, що був би гордий проживати в Харкові на вулиці Нансена, радий би прогулятися площею чи парком Нансена?
Якщо генерал Григоренко чимось не влаштовує таке космополітичне місто, як Харків, то проспект Нансена був би доречним і заслуженим вшануванням пам'яті гідної людини, причетної до історії міста.
