Чесно кажучи, ще о восьмий ранку хтілося накропати про цей день  і глибинне його значення(як виявилося тільки моє)  для нашого покоління! Не взяла на себе таку відповідальність,подумала, хтось обов’язково підготувався краще  - будуть цікаві пости - дарма(
Цілий день виглядала - порожнеча. Шановні, на кого чекаємо? Ті не такі, сі - ще гірше. А самі? Це має бути найкраще свято для свідомо-налаштованої верстви населення,яка в майбутньому планує дати цій країні нове ,не одне,життя. Виходить,тільки в планах все це і лишається,підсвідомо 80 % готові "звалити звідси" при першій сприятливій нагоді. А знаєте, такий самий відсоток, думаю, і у тих активістів майдану тільки іншого розфарбовування. Вірних завжди буде раз-два-баста в обох таборах.
.тому і так мало до нас приєдналося,точно, менше ніж відірвалося назавжди.

Думаю,(забагато для цього вечору щось...)настає для України інша ера,не кольорів - ОСОБИСТОСТЕЙ.
Дочекалася!!! Особисто я на це дуже сподіваюся, бо масовка це завжди тупо,вибачте,за такий кволий текст - адже Януковічада панує всюди вже майже 3 роки,по трохи забуваєш українську,та й читати стала менше - а маса має вплив,а вона...см.в.
І все-таки,співтовариства,ви нащо створені? є цілі організації, є ми з вами - і ніхто ніяк не відмічає НАШЕ СВЯТО- ГАНЬБА!
P.S.Рекомендована замітка: Вшанування голодомору у США , а що,про нас ми з вами, про свято нашого життя, за два дні до скорботи не треба написати,порадіти, потанцювати зібратися згадати привітати зорієнтуватися разом на майбутнє не на???
Вже й Місяць докотився...у віконце,наче заспокоює: - Я з тобою,не одна ти,принаймні нас двоє свободолюбних.
P.S.S.Прошу,не вітайте мене з Новим Роком,якщо для вас сьогодні - 22 листопада менш важливе,менш величне свято ніж НР.

Вітаю всіх, кому свобода є головною цінністю особистого життя.
Я переконаний, що перемога все одно буде за нами - людьми волі, а не за рабами і злодіями.
БОРІТЕСЯ - ПОБОРЕТЕ!  ВАМ БОГ ПОМАГАЄ!

Сьогодні ми відзначаємо День Свободи. Це свято тріумфу українського народу, що повстав 2004 року проти свавілля тодішньої правлячої верхівки.

Шість років тому 22 листопада мільйони громадян нашої держави вийшли на майдани й вулиці своїх міст, щоб сказати «Ні!» протиправним діям влади. Хвиля масових протестів, що накрила Україну в листопаді 2004 – січні 2005 року отримала назву «Помаранчева революція».

Цій події передували масові фальсифікації на виборах, брехливі повідомлення зі шпальт газет, радіоприймачів та телеекранів про стан справ у країні, про хід виборів та про основних кандидатів на пост Президента України, репресії студентів, які насмілилися протестувати проти такого життя.

Центром протестних заходів став столичний Майдан Незалежності та прилеглі до нього вулиці. Звідси й друга назва революції – Майдан.

Хоча ми вийшли на Майдан під помаранчевими прапорами опозиційного кандидата в президенти Віктора Ющенка, його підтримка не була основною метою революції. Багато хто з тодішніх революціонерів не вважав Ющенка найдостойнішим кандидатом на цю посаду. Проте всіх обурило те, що, порушуючи право народу самостійно обирати собі президента, нам намагалися нав’язати наперед схвалену вищими владними колами кандидатуру людини з, м’яко кажучи, невисокими моральними й інтелектуальними якостями.

Метою Майдану було забезпечення громадянам України права на вільне волевиявлення, свободи слова, свободи переконань, справедливого правосуддя, покращення соціальних стандартів. Саме за це мільйони людей мерзли на майданах нашої країни, жили в наметах, ризикували своїм життям і здоров’ям під час пікетів владних установ. Ми вийшли на Майдан і перемогли, довівши всім, що з нами варто рахуватися.

Проте це не єдина заслуга Майдану. Революція допомогла досі розрізненим українцям відчути себе єдиним великим народом. Це було свято народного єднання. Під час революції значно посилилася увага українців до рідної мови, культури, історії. Та й самі люди якось змінилися. Замість звичної байдужості до чужих проблем на Майдані панували доброзичливість і взаємодопомога.

Революція скінчилася. Ющенко став Президентом України. Революціонери роз’їхалися по своїх домівках. Здавалося б, усе.

Однак не все так сталося, як гадалося. Перший час нова влада ще сяк-так почала виконувати обіцянки, дані народові. Проте згодом все більше стала виявлятися невідповідність передвиборчих обіцянок і реальних дій. Президент та його команда потонули в усобицях, а тим часом жити в країні ставало дедалі гірше. Нехтуючи нагальними потребами українців, президент будував за шалені гроші меморіал та поливав брудом з телеекрану своїх колишніх соратників.

Коли настав час нових президентських виборів, довіра до чинного тоді президента впала до нуля. Інші націонал-демократичні сили так і не змогли об’єднатися й висунути єдиного кандидата. Так президентом став опонент Ющенка на виборах 2004 року Віктор Янукович.

Не можна сказати, що за ці п’ять років Янукович значно змінився на краще. Просто політики колишнього помаранчевого табору, поділивши між собою опозиційний електорат, звели свої шанси на перемогу нанівець.

З приходом нової влади почали зникати рештки відвойованих на Майдані свобод. Знову почалися утиски свободи слова. Журналістів, які протестують проти цензури просто звільняють з роботи. Почався наступ на українську мову, репрезентований проросійськими проектом Закону «Про мови в Україні» та заявою міністра освіти Табачника під час конференції в КНПУ імені М. Драгоманова. Верховна рада прийняла Податковий кодекс, який загрожує знищенням малому та середньому бізнесу.

Терпіння народу доведене до краю. Мало не щодня в столиці та інших куточках країни проходять акції протесту журналістів, митців, науковців, просто свідомих громадян. Наймасовішими такими заходами стали мітинги українських підприємців, які зараз поруч з нами.

Сьогодні ми зібралися на Майдані, насамперед, щоб пригадати ту унікальну подію, що сколихнула душі українців шість років тому, сповнила їх волі до перемоги й надії на краще. Проте це не єдина наша мета. Важливим завданням заходу є вираження громадського невдоволення діями влади. Ми хочемо нагадати депутатам і чиновникам, що народ України має власний голос.

Ми не хочемо далі жити так, як нас змушують. Адже ми варті кращого. Якщо влада нас не почує, ми готові знову вийти на вулиці й не розійдемося до переможного кінця. Якщо влада не хоче другого Майдану, вона має рахуватися з інтересами народу.

Шановні співвітчизники, браття і сестри!

Олігархічна Верховна Рада, всупереч думці народу, прийняла Податковий кодекс, який вбиває майбутнє кожного з нас!

Цей кодекс смерті позбавляє нас права на легальну працю і можливість чесно заробляти, утримувати наші сім’ї і ростити наших дітей!

Прийняття цього Кодексу підніме ціни, зменшить пенсії і зарплати лікарям, вчителям, службовцям.

Ми не хочемо і не будемо миритися з таким свавіллям влади!

Співгромадяни! Прийдімо на Всенародний страйк протесту, який починається у понеділок, 22 листопада! Досить працювати задарма, збагачувати владу й олігархів!

Повстаньмо усі, як один, на фронт боротьби за наші права!

Зустрічаємося о 9 годині ранку 22 листопада на Майдані Незалежності в Києві. І не розійдемося, допоки не доб’ємося від влади свого!

 

Центральний штаб порятунку українського підприємництва

[email protected]

телефон +38(044)229-74-74

22 листопада Україна відзначає День свободи. Саме в цей день шість років тому мільйони громадян України почали збиратися звідусіль на київський Майдан Незалежності, щоб боронити свої законні права й свободи. Низка фальсифікацій у другому турі виборів-2004 та викривлення ситуації в країні засобами масової інформації переповнили чашу народного терпіння. Українці вийшли на майдани й вулиці, щоб сказати «Ні!» владному свавіллю, довести, що ми – народ, а не електоральне бидло. Народ сказав своє слово – і його нарешті почули.

Зараз ситуація в країні знову відчутно погіршилася. Відбуваються утиски свободи слова. Журналістів, які чинять опір цензурі, звільняють з роботи. Верховна Рада розглядає й от-от може прийняти русифікаторський Закон «Про мови в Україні» та Податковий кодекс, який знищить малий та середній бізнес. Триває земельний дерибан у столиці.

Терпіння народу знову сягнуло межі. Якщо хочемо, щоб до нас ставилися як до людей, щоб з нашою думкою рахувалися, нам необхідно діяти. Й діяти якнайшвидше.

Тому закликаємо всіх небайдужих громадян прийти 22 листопада на Майдан Незалежності й показати, що ми маємо свою думку. І вона суттєво відрізняється від курсу влади. Майбутнє держави – в наших руках, і саме нам обирати, як жити їй далі.

Просимо політичні партії не політизувати захід. Не треба робити собі рекламу на доведених до відчаю людях. Участь і підтримка представників політичних сил вітатиметься, якщо вони виступатимуть від свого імені, як громадяни України.

Прийдімо й доведімо світові, що ми – народ, якого варто поважати.