хочу сюди!
 

Таня

44 роки, терези, познайомиться з хлопцем у віці 44-48 років

Замітки з міткою «українська мова»

Пильнуй українську мову

Активно послуговуючись українською, позбуваємося комплексу меншовартості
29.05.2015, 12:44  

Нещодавно відбулася церемонія вручення нагород для учасників конкурсу української мови Петра Яцика. Цей конкурс відбувається щорічно вже двадцять років поспіль. Десятки тисяч молодих людей пройшли цей конкурс. Усі добре знають українську мову. У незалежній Україні мовою навчання у початкових, середніх школах та вищих навчальних закладах стала українська мова. Абсолютна більшість людей віком до 50-ти років володіє українською мовою. Володіє нею і більшість старшого покоління.

Прикрим є факт, що у Києві, столиці незалежної держави України, єдиною державною мовою якої є українська, більшість людей спілкуються російською. Російська мова домінує у бізнесі, спорті та засобах масової інформації.

Якщо йдеш до ресторану, офіціанти починають спілкуватися російською. Я російську мову вивчав у 1939-1941 роках по 2 години на тиждень під час навчання у Бучацькій середній школі. Я її розумію, проте вільно спілкуватися не можу. Саме тому у відповідь на звертання російською мовою я завжди прошу перейти на українську. У більшості випадків люди з легкістю і навіть із радістю переходять на українську мову. Я повернувся до України у 1988 році, їздив до різних регіонів, побував у Ялті, проте завжди і всюди спілкувався української мовою. І практично ніде не мав проблем із цим.

Завдяки Майдану наша плюроетнічна держава перетворилася на плюроетнічну патріотичну націю з новими цінностями, зокрема – діяти із почуття обов'язку до своїх співвітчизників, до своєї країни. Це продемонстрували волонтерські служби на Майдані та добровільні об'єднання, які нині борються за Україну в Донецьку та Луганську. Цей трансформаційний процес однак ще не завершився. Не всі ми позбулися підсвідомого комплексу меншовартості. Саме тому більшість людей у столиці починають спілкування російською мовою. Виняток становлять люди, які походять із західних областей. Вони спілкуються українською не лише між собою, але і з іншими мешканцями столиці.

Як вийти з цієї ситуації? Відповідь дуже проста. Усі, хто володіють українською мовою, у будь-яких життєвих ситуаціях (в особистому спілкуванні, на роботі, в органах державної влади) повинні починати розмову українською. У виняткових випадках, коли люди не знають української, як, наприклад, вимушені переселенці із Донецької та Луганської областей, зі ввічливості повинні переходити на російську мову.

Декілька років тому був організований конкурс на тему: «Україна моїх мрій». Участь взяли близько 500 учасників, які писали короткі есе про Україну їхніх мрій. Пам'ятаю, що одна 14-річна дівчина з Вінницької області написала: "В Україні моїх мрій люди будуть усміхатися одне до одного». Заохочена нагородою, вона почала втілювати свою мрію, усміхаючись перехожим на вулицях. Спочатку реакція була досить стриманою. Згодом люди почали відповідати їй взаємністю. А ще пізніше вона стала помічати, що люди почали усміхатися й одне до одного. Таким чином, вона зробила перший крок до створення України її мрій. Мене це надзвичайно вразило, і тому я довго підтримував із нею електронний зв'язок.

Моя дружина народилася в Канаді, де народилися і її батьки. Однак вона добре володіє українською мовою. Не знаючи російської, вона з усіма і всюди спілкується українською мовою (з іноземцями – англійською або французькою). Під час покупок у магазинах та на ринках вона зауважила, що у більшості випадків продавці більш радісно обслуговують її, аніж тих, хто розмовляє російською. Я певний, що такі реакції відчують україномовні уродженці України.

Потрібне станеться, якщо люди розпочнуть говорити українською мовою з усіма, усюди, про все. Вони будуть вражені гарними результатами. Згадане вище не є насильною українізацією, не є браком поваги до російської мови та її багатої літературної спадщини. Це радше буде гарною реакцією на спроби Путіна показати, що Україна не відбулася як держава у політичному, економічному і навіть у мовному плані.

Богдан ГАВРИЛИШИН

Цукерберг про причини бану українців на Фейсбуці

"Хочеш мати українського модератора - пиши українською"
Олександр Аронець
То, про що я неодноразово писав про важливість спілкування в публічному просторі українською мовою, а Facebook і є одним з таких місць, підтвердив і Mark Zuckerberg.
Відповідаючи на питання про причини банів українських блогерів, він сказав, що модерацію сторінок здійснюється за МОВНИМ принципом. Пишете російською - модерують, ймовірно ватнікі. Пишете українською - мусить модерувати тільки працівник із знанням української. А це, на 99% виключає можливість бану за Шевченкові "кохайтеся чорнобриві, та не з москалями", чи "путін х.ло"))
Мене, до прикладу, за останній рік жодного разу не банили у фейсбуці. Пишу - винятково рідною)) А банили якраз російськомовних.
Хочете плакатись, що вашу сторінку банять - пишіть й далі мовою окупанта. Не хочете, зробіть невеличку пожертву цій державі - перейдіть на українську.
Втім, боротьба з фейсбуком для нас не завершується, бо ексцеси будуть продовжуватись. Адже не відомо, чи в офісі Фейсбук в Дубліні, коли беруть на роботу, вимагають здавати тести на знання української, чи якщо людина говорить російською, то їй авансом вірять про знання української? Тож наступного разу, коли Марк буде відповідати на питання, слід знову запитати його.
І найкраще це питання сформував мій друг Oleg Pryimak:
"Марк, українці і росіяни це різні люди з різними мовами. нажаль як би не думали англомовні люди, кирилиця ще не означає що знаючи алфавіт можна прочитати всі мови ними написані. ми впевнені що це засвідчує що люди, які офіційно не розмовляють українською мовою не можуть бути залучені до адміністрування "кириличного сегменту", адже в фейсбуку немає, наприклад "латинського сегменту". ситуація що склалася приводить до перевищення повноважень російськомовними особами, в чому ми їх звинуватити не можемо, адже ми їх генетичні вороги.
Но батю ніхто не спросіл, у вас там перемога понімаєте лі.
Взагалі це наша проблема. Коли там набирали на роботу російськомовних, ми не поїхали. Ось і отримали. москалі як завжди нас обигралі, тому що ми селюки. а москалі живуть в ірландії, жруть гінес, і мали нас всех в віду, і цей пост очевидний хейтспіч."

Українці, прошу підтримати флешмоб і долучитися!


Друзья, я пишу этот пост на русском языке, хотя в последнее время больше писал по-украински. 
У меня в шкафу висит бандеровская красно-чёрная вышиванка, а на полке лежит флаг Украины, на котором остались автографы погибших бойцов 25-й бригады. 
Я рассказал об этом, чтобы обозначить некоторый уровень серьёзности моего предложения. 
Не буду вдаваться в детали, но иногда мне отчаянно не хочется говорить и думать на одном с "ними" языке. В такие моменты я вспоминаю, какое это счастье, что у нас есть возможность уйти в "Український Всесвіт", где мы можем отдохнуть и придти в себя. 
И поэтому я предлагаю вам СРЕДУ. Я имею в виду срединный день недели. Я предлагаю назначить среду днём украинского языка. 
Что это означает? Просто теперь по жизни мы начинаем помнить, что в среду мы говорим по-украински, пишем в интернетах по-украински, стараемся думать на украинском языке.
Друзья, это совсем не трудно один день в неделю говорить, писать и думать по-украински. 
Я знаю, что будет много неловких и смешных моментов из-за забытых слов, из-за русского произношения из-за прочих типовых ситуаций, и не будет рядом доброжелательного учителя, который мог бы нас поправить.
Но по-другому и не бывает. Мы просто спокойно и с улыбкой, с чуством юмора пройдём через все неловкие ситуации. 
Итак. 
Предлагаю. 
Каждую среду с момента пробуждения утром и до момента засыпания вечером мы говорим по-украински в семье, на работе, в магазинах/заправках/учреждениях/и т.д., на улице, с коллегами, друзьями, жёнами и мужьями, детьми, родителями etc.
В Интернетиках мы пишем только по-украински - в постах, комментах и даже на российских пабликах (пусть лезут в транслейтеры, если на самом деле хотят нас понять). 
Всего лишь один день в неделю. По средам.
Выходим из наших домов со словарями и разговорниками, с онлайн-переводчиками в наших девайсах. 
КАКОГО ЧЁРТА МЫ, ГРАЖДАНЕ УКРАИНЫ, ДО СИХ ПОР СТЕСНЯЕМСЯ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА?! 
КАКОГО ЧЁРТА МЫ ДО СИХ ПОР НЕ ГОВОРИМ ПО-УКРАИНСКИ?! 
Итак, СРЕДА. ДЕНЬ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА. 

Показую як працює перекладач

"Сімдесят років самотності"

Тексти Дубинянського не дуже підтримую, але останнім часом він виправляється, від як на мене досить влучний та цікавий:

Сімдесят років самотності

"2014-2015 роки подарували нам чудовий історичний парадокс. Чим ближче сімдесятиріччя перемоги над Гітлером, і чим фанатичнее переможний культ у сусідній Росії, тим охочіше її порівнюють з нацистською Німеччиною, а президента Путіна – з біснуватим фюрером.

Паралелі справді існує – у всякому разі, у зовнішній політиці. Тут вам і аншлюс Австрії, та анексії Судетів, і демонстративні референдуми, і пропагандистське кіно про повернення споконвічних німецьких земель додому. Та й рядки з Ремарка, присвячені нацистській пресі, виглядають цілком сучасно: "Передові газети були жахливі – брехливі, кровожерні, зарозумілі. Весь світ за межами Німеччини зображувався дегенеративним, дурним, підступним. Виходило, що світові нічого іншого не залишається, як бути завойованим Німеччиною".

Хіба цього недостатньо, щоб справити Володимира Володимировича Гітлери наших днів? Але історичні аналогії – штука оманлива, хоч і приваблива. І перш, ніж ставити путінську Росію на одну дошку з Третім Рейхом, варто врахувати одну важливу обставину.

У 1930-х і 1940-х Адольф Гітлер був головним, але далеко не єдиним завойовником-реваншистом. Версальсько-Вашингтонська система не влаштовувала багатьох, і у кожного був свій власний "Крымнаш".

Скажімо, фашистська Італія вважала "нашим" весь Середземноморський басейн (саме так – "mare nostrum"), захоплювала Абіссінію, анексувала Албанію і вторгалася в Грецію.

Мілітаристська Японія ще до приходу Гітлера до влади посилала ввічливих людей в Маньчжурію і обстрілювала Шанхай, а пізніше взагалі пустилася у всі тяжкі. СРСР ділив з нацистами Польщі, тероризував Фінляндію, анексував Прибалтику, приєднував Бессарабію та Буковину. Гітлерівські сателіти задовольнялися крихтами з панського столу: Румунія окупувала землі між Дністром і Бугом, Угорщина – Закарпаття і Воєводини, Болгарія – північну Грецію та Македонію....

Іншими словами, Адольф Алоїзович був типовим продуктом своєї епохи – самим лютим з безлічі великих і малих хижаків, самим буйним пацієнтом у світовій палаті №6.

Навпаки, Володимир Володимирович – єдиний у своєму роді. Він перебуває в гордій самоті.

Ніхто не підтримав його українську авантюру, ніхто не збирається визнавати анексію Криму. Від зовнішньої політики РФ розсудливо дистанціювалися навіть Лукашенко з Назарбаєвим.

Передбачувані "союзники", яких російська дипломатія шукає по всьому світу, в кращому випадку тримають нейтралітет. Бо сьогодні жоден серйозний гравець, окрім Москви, не зацікавлений у руйнуванні сформованого світопорядку.

Якщо вже порівнювати Путіна з Гітлером, то перед нами фюрер, 70 років пролежав в анабіозі і після пробудження виявив, що з світом коїться щось не те.

Працювати рішуче не з ким! Поблизу не видно ні старовини Беніто, ні Сталіна з Молотовим, ні войовничих японців, ні навіть якогось завалящого Антонеску, що мріє про Великої Румунії.

Що, чорт візьми, сталося з світовою політикою?!

А сталося наступне. За 70 років, що минули з моменту закінчення Другої світової війни, людство зробило крок далеко вперед. Воно вчилися на власних помилках і еволюціонувало. Воно ставало мудрішими і гуманніше.

Цивілізовані люди переконалися, що анексувати чужу територію – небезпечно і шкідливо. Плювати на міжнародне право – безперспективно. Приєднуватися до агресора в надії поживитися його здобиччю – нерозумно. Цінувати грубу силу, а не передбачуваність і домовлятися – нераціонально.

Світ навчався і змінювався, а Росія – на жаль, ні. Вона так і застрягла в сорокових роках минулого століття, в епоху дядька Адольфа і дідів воювали. Сімдесят років пройшли для російського суспільства даремно: на відміну від інших учасників війни, наш сусід виніс із м'ясорубки 1939-1945 зовсім не ті уроки. Самий божевільний відрізок XX століття став вважатися найпрекраснішим, найдостойнішим, найблагороднішим часом.

Напіврелігійний культ Великої Перемоги побудований аж ніяк не на скорботи, а на захват минулою славою. Звідси – брязкання іржавим зброєю, готовність ігнорувати сучасну реальність і зло світовій спільноті жити за законами 1940-х.

Сьогоднішня Росія небезпечна не танками і "Градами", а своїм самобутнім архаїзмом, своїм прагненням привести навколишній світ у минуле. Вона нагадує неандертальця з дубиною, який увірвався в сучасний мегаполіс і атакуючого безтурботних хіпстерів.

Але що робити бідоласі-хипстеру, що зіткнулося з небажаною загрозою? Як перемогти прибульця з темряви століть? Можна знущатися над його відсталістю і хизуватися власною прогресом, але в боротьбі з неандертальцем айфони і айпади не допоможуть. Щоб дати відсіч непроханому гостю, доведеться відкласти тендітні девайси в бік.

Доведеться відкинути цивілізаційний лиск, взяти в руки що-небудь важке і битися з агресивним громилом. Причому в розпал бійки буде здаватися, що між борються немає ніякої різниці. Але різниця є: у разі перемоги сучасна людина зможе повернутися до улюблених айфонам і айпадам. А якщо переможе неандерталець, кругом не буде нічого, крім милого його серцю кам'яного століття.

Щось подібне відбувається і в українському суспільстві. Як ні сумно, дорогі росіяни вже змусили Україну грати за своїми правилами.

Разом з Росією ми поринули у далеке минуле.

Вони обзивають нас "фашистами" – ми порівнюємо їх президента з Гітлером.

Вони розмахують георгіївськими стрічками – ми вважаємо російсько-український конфлікт Вітчизняною війною.

Але якщо кремлівський натиск вдасться відбити, у нас є шанси все-таки повернутися в XXI століття. А якщо переможе північний сусід, то повернення вже не буде...."



0%, 0 голосів

33%, 3 голоси

67%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

декілька цікавих фактів про рідну мову

Українська входить до трійки найкрасивіших мов у світі. На мовному конкурсі в Італії її визнали другою за мелодійністю мовою світу (після італійської). На мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1934 році, українську мову визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення.

Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а вперше українська мова була прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання “Енеїди”, автором якої є Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови.

Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі, і за кількістю носіїв займає 26-те місце в світі.

Український алфавіт являє собою один з варіантів кирилиці, число букв в ньому дорівнює 33. Порівняно з російською мовою, в українському немає великої кількості церковнослов’янських слів. З точки зору лексики найближчими до української є білоруська (84%) і польська (70%) мови.

Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі, й про яких збереглися документальні свідчення, є інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна; жили вони, очевидно, в кінці XVI – на початку XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.

Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»

Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.

Найдовшими словоми в українській мові є назва одного з пестицидів «дихлордифенілтрихлорметилметан» (в ній міститься тридцять літер) і 31 літеру містить слово «рентгеноелектрокардіографічного».

 Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.

Найчастіше серед іменників  вживається слово «рука», серед дієслів — «бути», прикметників — «великий», займенників — «він». Останні місця в таблиці частотності займають слова «мутація», «баклажка», «радист», «білочка».

Що говорять про українську мову іноземці

Америка. Джон, журналіст: Для мене українська мова звучить дуже м'яко. Коли чуєш одних і тих же людей, що говорять українською і російською, то здається, що говорячи українською, вони добріші.

Франція. П’єр, науковець: Мова, як і французька, дуже м'яка і створена для кохання. Хоча значення слів залишилося для мене цілковитою загадкою, мені постійно здавалося, що українці говорять про щось хороше. Таке враження, що українська - дуже доба і м'яка. Особливо мені подобається, коли нею розмовляють жінки - вона взагалі якась більш жіноча за звучанням.

Німеччина. Валерія, журналіст: коли я чую, як українці говорять, мені здається, що так швидко не можна говорити жодною іншою мовою. Українська мова дуже швидка і ритмічна. Вона звучить дуже приємно й мелодійно, а ще пристрасно. Німецька мова дуже монотонна і безпристрасна, всі звуки подібні, і ця різниця відразу відчувається. Українська мова схожа на пісню. Але багато ваших звуків просто зводять з розуму англомовних або німецькомовних людей, їм ніколи не вимовити правильно ваш «м'який знак» або дзвінке «р».

Італія. Габріель, гід: Мені українська подобається і здається дуже мелодійною. Я знаю російську мову, так от вона набагато грубіша, і мені подобається, як у порівнянні з російською звучить багато українських слів. Українська дуже нагадує мені бразильський варіант португальської, вона така ж м'яка і тягуча.

А вам смешно?

На Одноклассниках бродит такая заметка:

Я так смеялась, когда узнала, что кузнечики на украинском языке - СТРИПИЗДИКИ. А духи на польском - вонявки. А грудь на сербском - сисюрдаче. Получается примерно так: набрызгала я свои сисюрдачки вонявкой и побежала на работу как стрипиздик.

Вступила в дискуссию, объяснив, что нет таких слов. Облили грязью, приговаривая, что дура я неразумная, мешаю людям шутить и смеяться. Вот думаю... А может, и правда?

11%, 4 голоси

80%, 28 голосів

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Почему московиты язык Руси называют древнерусским


Изложено 18 августа 2014 года. О древности, Руси, лингвистах России, а также… о языках-наречиях славян-украинцев и наречиях неславян-московитов. Но сначала о немцах! «Словарь немецкого языка» (Das Deutsche Wrterbuch или DWB) немцев братьев Гримм – считается уникальным изданием, не имеющий себе равных в истории мировой лексикографии ( его первая редакция от 1863 года, а последняя - вышла в 1961 году ). … А вот, великороссам-московитам составить было некому, кроме… украинца (малоросса)!!! Что? ТОЛКОВЫЙ СЛОВАРЬ ВЕЛИКОРУССКОГО ЯЗЫКА составил датчанин Владимир Даль, который родился в украинском городе Луганске…[ Читать дальше ]