...Згідно матеріалів Комісії з розслідування бою під Крутами 1918 р. хроніка подій того дня виглядає таким чином:

а) 2 г. ночі -- 5 г. ранку -- радянські війська розклали багаття та намагалися налагодити тор, їх атакували на залізничній платформі та розстріляли з гармати. До 5 ранку тривала артилерійська дуель. Після цього Муравйов почав зосереджувати всі сили для наступу. б) близько 12 українські частини надіслали розвідку наперед, яка повернулася лише о 14-00 та доповіла, що більшовики готуються до наступу великими силами. в) о 16-00 повернулася щ одна розвідка, яка доповіла про наступ рад. військ великими силами та широким фронтом -- загинаючи края наступу (згодом зупинилися). г) о 17-00 убік ст. Пліски виїхала платформа з гарматою та почала обстрілювати радянські сили. Цікаво, що саме це їх підхлеснуло до атаки. д) властиво наступ радянських військ. Бій тривав біля години. Потому укр. війська відступили до своїх ешелонів. Як бачите, якщо відраховувати з 2 години ночі до 17-00, то можна встигнути перекинути резерви не тільки з Конотопу, а навіть з Курська!

Між іншим, той факт, що Замоскворецька червона гвардія вистрибувала з ешелону саме на початку бою (тобто -- тільки-тільки прибула) --підтверджує те, що Муравйов не хотів наступати, доки в його розпорядження не прибули всі сили (і чекав до 16-00) ...у бою під Крутами брали участь замоскворецька червона гвардія та загін балтийських моряків (спогади комісарів Моісєєва, Ховрина та ін). Ховрин побіжно згадує про те, що один з батийських загонів брав участь у бою під Крутами. Але про безпосередню участь у бою під Крутами є згадка матроса з Києва -- колишнього арсенальця (прізвища не пригадаю). з побіжних згадок, тіла були привезені до Києва та по закінченні боїв були поховані у спільній могилі разом з іншими червоногвардійцями у Маріїнському парку. Тобто, під Крутами нікого не ховали. Також відомо, що тіла деяких московських червоногвардійців були поховані у Москві       За участю та науковим керівництвом автора книги “Правда про бій під Крутами” В. Улянича на військовому цвинтарі села Крути з дозволу відповідних адміністративних органів було виявлено, розкопано (частково) і зафотографовано 300 поховань красногвардійців з “революційної армії” М. Муравйова (див. Звіт вищеназваної “Державної Міжвідомчої Комісії у справах увічнення жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України). Розкопки підтвердили, що в могилах поховані тільки красногвардійці, бо захисників Крут нападники категорично заборонили ховати, залишивши їх спотворені катуванням тіла (перед тим по-мародерськи роздягнені нападниками) для залякування населення.

...армія Єгорова значно поповнилася, та мала у своєму складі такі сили:       московська червона гвардія -- 500 багнетів, харківська червона гвардія -- 500 багнетів, 11-й Сибирський стрілецький полк -- 700 багнетів, 30-й запасний полк -- 30 багнетів, донецька червона гвардія Жлоби -- 300 багнетів, загін путилівців -- 60 багнетів, брянська батарея -- 3 гармати, легка батарея -- 4 гармати + панцирний потяг.

"Полтавська колона" цієї армії, що складалася переважно з неукраїнських підрозділів, пішла під Крути, а "харківська" (харківська, донецька червона гвардія, 30-й полк Руднєва) -- залишилися проти загону Петлюри.

...радянські війська всіх трьох армій дійсно напередодні бою об`єдналися в Бахмачі під єдиним командуванням М.Муравйова. Чому саме він пустив наперед замоскворецьку червону гвардію (спогади комісара Моісєєва) та загін балтийських матросів, а за ними (у другій лінії) -- петроградську та московську червоні гвардії -- я, правда, не знаю... Ще один коментар. Справа в тому, що 1-а Українська школа ім.Б. Хмельницького "пила кров" з 2-ї армії Бєрзіна ще з кінця 1917 року. Ще під ст. Доч її підрозділам кілька разів капітально дали. Потім була завзята оборона Бахмача, потім ще були бої біля с. Макошино та під ст. Пліски. Ще було змагання панцирних потягів (на українському, поміж іншим, там загинули двоє юнаків-євреїв!). Коротше -- напередодні Крут у юнацької школи було багато славних справ. Саме ця обставина спонукала радянське командування стягнути до Крут (не до Бачмача!) максимальну кількість військ (навіть Антонов-Овсєєнко писав, що вони там розбили "головні сили", отже, вважав -- що це був головний бій). Звичайно, було б шикарно знайти "орд де батайль" радянських військ під Крутами. Але, підозрюю, його просто не існувало в природі І ще, чи діяв на радянському боці один панцирний потяг, чи їх там було вже два -- я і сам не знаю. Логічно припустити, що фізично там міг розгорнутися лише один потяг. Але, крім нього, на радянському боці ще діяла щонайменше одна гарматна батарея (правда -- стріляли безрезультатно Розберемо тепер, які, згадані Муравйовим, частини та загони до яких армій (загонів) належали...

а) Замосковрецька червона гвардія (не плутати з Московською червоною гвардією з загону Єгорова - -це різні загони!!!) -- очолював лікар Знаменський. Була напрравлена радянським командуванням на Дон, але затрималась в районі Сум. Саме тому вона була включена до загону Кудинського, та, як авангард цього загону, спочатку прибула до Конотопу, а потім взяла участь у бою під Крутами. б) балтийськи матроси -- загін зі складу загону Р.Берзіна. в) петроградська червона гвардія -- це 1-й Петроградський червоногвардійський загін Полякова (1 тис. багнетів), який був викликаний з Олександрівська на допомгу радянським військам спочатку під Гребінку, а потім -- під Бахмач 26(13).01.1918. Оперативно налажев до загону Єгорова г) властиво, "московская красная гвардия" -- це інший (не замоскворецький) загін з Москви, який був у розпорядженні Єгорова, д) нарешті -- виборзька червона гвардія, наскільки я розумію, це або частина загону балтийців, або частина 1-го Петроградського загону.

Підсумовуємо. У бою під Крутами брали участь:

1. частина військ армії Єгорова (1.300) вояків + 1-й Петроградський червоногвардівйський загін, викликаний з Олександрівська (1. тис. багнетів) 2. Невідома кількість загонів з числа військ Берзіна (загальна кількість -- 3500 вояків). 3. Як мінімум замоскворецька червона гвардія з загонів Кудинського (не мешне 300 багнетів). Якщо підрахувати лише ті сили, які 100-% брали участь брали участь у бою під Крутами (петроградська, виборзька (разом 1 тис.), московська (500), замоскворецька (бл. 300), тверська (забув згадати про неї, але -- всього 125 багнетів) червоні гвардії, балтийські матроси (500) + якісь з солдатських частин (кількість учасників невідома) -- або сибиряки Єгорова, або сибиряки Берзіна), вийде не менше 2500 вояків.

Продовження в частині 4.

...Про 27 розстріляних та інших загиблих Что же на самом деле произошло под Крутами в тот день? 1-я Украинская военная школа им. Б.Хмельницкого       (250 юнкеров), отряд офицеров и добровольцев (около 60 человек), а также 1-я студенческая сотня (118 студентов и гимназистов) у станции Круты (недалеко от Бахмача) пытались сдержать наступление советских войск. Бой продолжался почти целый день. Советские войска несколько раз ходили в атаку, но нещадно расстреливались украинскими юнкерами и студентами. Всего, по данным большевиков, в тот день их отряды потеряли 300 человек убитыми и ранеными. С началом сумерек украинские части стали отступать из-под Крут. В полном порядке отошла 1-я Украинская военная школа и студенческая сотня. Нескольких убитых и большинство раненых юнкера вынесли на руках. Возможно, украинский отряд ушел бы из-под Крут почти без потерь, если бы не один взвод, набранный из студентов и гимназистов. Этот взвод вместо того, чтобы обойти Круты стороной, как это сделали остальные части, пошел прямо на огни станции, к тому времени захваченной большевистским бронепоездом и отрядом матросов. Студенты и гимназисты были моментально разоружены и взяты в плен. Раненые в количестве 6 человек и сын одного железнодорожника, оказавшегося машинистом большевистского поезда, были отделены от прочих пленных и вскоре отправлены в Харьков. В апреле 1918 года этих 7 человек освободят украинские войска и они вернуться в Киев. Остальные 27 пленных студентов и гимназистов были расстреляны тут же на станции – у водокачки. Собственно, эти 27 ребят (а не 300) и были главными жертвами боя под Крутами.                                                                                                     

      Что касается остальных участников боя – бойцов 1-й Украинской военной школы, Студенческой сотни и добровольческого отряда, то уже утром 30 января они вернулись в Киев, где участвовали в боях с местной красной гвардией. Большинство юнкеров и студентов вскоре стали офицерами армии Украинской Народной Республики, и сражались с красными вплоть до 1921 года. На сегодняшний день известны имена и судьбы почти 100 из них. В середине марта 1918 года, после освобождения от большевиков Киева и части Левобережной Украины, родители погибших возбудили вопрос о нахождении тел своих детей и перезахоронении их. Под Крутами была найдена братская могила 27 расстрелянных студентов и гимназистов, которые вскоре и были перезахоронены на Аскольдовой могиле. К сожалению, установить имена всех погибших под Крутами не удалось. Поэтому несколько могил оказались безымянными. На сегодняшний день известно 21 имя героев Крут. Это студенты Украинского народного университета штабс-капитан Омельченко, Владимир Наумович, Александр Шерстюк, Исидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сирик; студенты университета Святого Владимира: Владимир Шульгин, Александр Попович, Николай Лизогуб, Божко-Божинский, Дмитренко, Андреев; гимназисты 2-й Украинской Кирило-Мефодиевской гимназии: Андрей Соколовский, Евгений Тернавский, Владимир Гнаткевич (все – из 6-го класса), Григорий Пипский, Иван Сорокевич (из 7-го класса), прапорщик Павел Кольченко, Николай Ганкевич (из 8-го класса).

 В цій статті я остаточно з`ясовую, чому курсують дані як про 27, так і про 29 загиблих. Просто - 27 були розстріляні одразу, а ще двох \"холєних прапорщіков\" замучили та тіла їх викинули з потягу далеко від Крут... Це -- майже лав сторі про двох прапорщиків, яких захопили після бою, і про яких згадує Моісєєв/ Продовження в частині 3.

   До розміщення цього матеріалу спонукала не лише річниця подвигу української молоді. А й численні інтерпретації з використанням неправдивих фактів стосовно тих далеких подій. Подібне властиве як для відомих політиків, так і для багатьох, хто бере участь в заходах, присвячених Крутам.    Отже, до вашої уваги деякі документи та їх обговорення фахівцями з військової історії, що вивчають період Українських визвольних змагань 1917 - 1921рр. Подається частково і у вигляді обговорення на різних профільних форумах останніх років, з 2007 по 2011 роки. http://photo.i.ua/user/3871267/297556/8576951/         Кілька фото з планом бою під Крутами і документами Спогади Гончаренка А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: \"Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю\". Я відповів, що до зустрічі все готове.

Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином москалі зайняли по фронту лінію до 5 кільометрів, маючи за собою все надїзжаючі свіжі резерви й прихильно настроєне населення.

\"ДОНЕСЕНИЕ М. А. МУРАВЬЕВА В СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ И В. А. АНТОНОВУ-ОВСЕЕНКО О РАЗГРОМЕ ВОЙСК ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ ПОД ст. КРУТЫ 17 января 1918 г. 1 час. 45 мин. После двухдневного боя 1 революционная армия Егорова при поддержке 2 армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах.Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов, которые, помимо сделанного зверства с возвращающимися с фронта солдатами, избивали сестер милосердия, попавших во время боя к ним в руки. Иду на Киев. Крестьяне восторженно встречают революционные войска. Главнокомандующий фронтом Муравьев\"

Продовження в частині 2.

Пам'яті Героїв Крут...

Вашій увазі пропонується  дослідження Ґжеґожа Мотики, щодо подій у повоєнній Польші, які охоплюють період з 1947 по 1972 роки. Описані стосунки українських, польських та жидівських функціонерів, розвідок та служб безпеки, тогочасні методи пошуку та фальшування правди.

З Інтернету     огляд польських медіа для українських читачів Grzegorz Motyka     W krgu "un w Bieszczadach" 2009   ,  (...)    Tajemnica mierci generaa "Waltera"

Ґжеґож Мотика        У колу «Луна в Бещадах”

Таємниця смерті генерала «Вальтера” 

Постать генерала Кароля Сверчевського «Вальтера” обросла в ПНР легендами.  На пам'ять про генерала, “який не кланявся кулям” , написані оповідання, організовувались наукові академії та конкурси, його іменем названі вулиці, плаци та фабрики.  Безсумнівний герой громадянської війни в Іспанії, але, також, й жолнеж більшовицьких військ, наступаючих на Варшаву в 1920 році, генерал Червоної Армії, командувач 2-ї Армією Війська Польського, посол Комітету Національного Порятунку та Конституційного Сейму, врешті, член Центрального Комітету ППР та віце-міністр національній оборони, загинув 28 березня 1947 року під Яблонками в Бещадах. Майже відразу після його смерті почали кружляти плітки про те, що не була вона випадковою.

На початку березня 1947 р. українська партизанка в Бещадах, хоча вже й не могла почуватись вповні безпечно, такі була ще у стані завдавати сильні удари. Після сфальшуванню виборів до сейму в січні 1947 р., фактичному зламанню миколайчиковській опозиції та ліквідації більшості польських партизанських відділів, командування Війська Польського почало звертати усю свою увагу на ОУН і УПА. 

[ Читати далі ]