Передумовами того, що розповім, було багато що з минулого, та навіть генетична моя кров. Всім відомо, що художники – люди «трохи не з цього світу», але не всі розуміють що воно саме таке є, оте «не з цього світу». Насправді все можна пояснити – це підвищена чутливість. Ми відчуваємо все, і навіть більше, ніж можемо пояснити. Що саме оте малювання? Це не що інше, як відображення на папері увібраного зі світу. Або не на папері. Це можуть бути будь-які матеріали. Одна суть незмінна – художник ставить відбиток увібраного і перевареного.

Ми виховуємо змалку свою чуттєвість для успішної діяльності. Інколи перегибаємо палки й починаємо відчувати геть усе. Будь що. Має піти дощик – відчуваємо, скоро війна – починаємо заздалегідь втрачати глузд від передчуття, тощо.

Часто доходить до безглуздя. Ти можеш йти просто якоюсь вуличкою і раптом відчути, що в певній будівлі жив такий-то чоловічок колись давно. А нафіга оте відчуття – не відомо. Просто відчуваєш і все. І навіть бачиш його образи у своїй уяві. Починаєш знати, як він одягався і який в нього голос, що ходив з небритою щетиною, наприклад. Але нахріна ті знання – нікому не відомо))). Інколи навіть дратує.

Або, ось, випадок – довелося працювати якось у старенькій будівлі неподалік історичних місць. Сидиш в офісі, а в уяві раз за разом постає натовп людей одітих дуже по-старовинному, сіро й непримітно, жінки у хустках, чоловіки у кашкєтах, всі у коротких і довгих старих сірих й коричневих пальтах, всі жінки у довгих вовняних спідницях, всі у стоптаних черевиках. Чомусь темно, чомусь мовчазні, чомусь рухаються квапливо. А куди вони йдуть, чому вони йшли цією вулицею – зрозуміти не можеш. Тільки відчуваєш, що колись тут таке було.

Чим більше «торкаєшся» якоїсь теми, тим більше тих відчуттів. Ось, наприклад, була нагода ретельно вивчати старокиївський стиль. І на тобі – тепер ці відчуття. Чим більше ти думаєш про якийсь період часу й певне місце – тим більш певно ти ніби переносишся у часі й просторі. І найнеприємніше – що довгий час ти ніби живеш однією ногою у тому часі. А переключитися на інший час і інший стиль стає складно.

Так, одного разу трапилася нагода вивчати Київ, історію й стиль старих його часів. І знаєте що?! Краще б мені підфартило працювати з історією яких небуть там казкових єдинорогів!!!!! Бо Київ це тяжко. Коли відкриєш у душі двері для Києва – він опановує тобою, селиться у тобі, живе у тобі, розповідає свою історію видіннями, й вже мови бути не може про шлях назад. Бо дороги назад не було на самому початку. 

Можу вас познайомити. Київ це «мужик»  Він суворий й твердий характером. Саркастичний й за потреби хитрий. Гумористий, але гумор його здебільшого суворий й чорний. Старий вояка. Він виглядає просто, але сильніший за всі ваші уявлення про нього. Він може довго сидіти тихо, займатися буденними справами, але вибухає неосяжною міццю коли має місце потреба захисту. Він може виглядати сіро і не показувати своєї приналежності до блакитних кровей. Він один із тих, хто втомився і живе «на раслабоні», не показуючи свого арсеналу зброї, та свого багатства нікому. Йому потрібен спокій та простір. Він не любить клоунських маскарадів й надто яскравих барв. Йому дуже багато віків, але він не сивий, досвід його тільки зміцнив. Він не соромиться, коли десь облупилась фарба, чи щось трохи потерте, навпаки – він любить всі свої якісні старі речі, бо вони цінні і значно коштовніші за китайське дешеве яскраве фуфло. А ще він дуже спокійний. Навіть коли йому неприємно. Бо він  Київ і він великий вже тільки цим.

 

 

 

"З Новим роком і Рождеством! Ялинки вогники кольорові."
(Із пісні «Скрябін» - сл. Андрій Кузьменко)

   Вже декілька років (відтоді як почав цікавитися новорічними фестивалями) хотів зробити огляд новорічного Києва. Нарешті це вдалося! Самотужки обходив і пофотографував головні столичні новорічні локації і святкову атрибутику у місті! Причому справився за дві поїздки.І це в сезон грипу і ожеледицю!

1. Цього Нового року новорічної атрибутики було багато. Хоча це переважно в центрі. На околицях про новорічно-різдвяні свята мало що нагадує. На Новий рік-2017 новорічних локацій у Києві було як ніколи багато. Чи може це лише здається?

Основними святковими місцями у місті були: Новорічне містечко в «Експоцентрі України» (ех ВДНГ); ялинка біля ТРЦ «Ocean Plaza»; ялинка на Контрактовій площі; фотозона на Поштовій площі; Головна ялинка країни і святкове містечко на Софійській і Михайлівській площах; новорічне містечко в парку ім. Т. Шевченка. Як виявилось, новорічної атрибутики у місті багато.

[ Під катом - багато фоток... ]

Громадськість Києва вимагає від міськради перейменувати проспект на честь Шухевича.
24.12.2016



Громадські організації міста Києва закликають депутатів Київської міської ради дослухатись до позиції киян та перейменувати проспект Генерала Ватутіна у Деснянському районі на честь Головного командира Української повстанської армії, генерала-хорунжого Романа Шухевича.

22 грудня 2016 року, Київрада не змогла ухвалити  рішення про перейменування проспекту Генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича. Головною причиною стала неконструктивна позиція фракції "Солідарність" у Київраді, яка в останній момент відмовились підтримати це рішення.

На засіданні Київради був присутній син Романа Шухевича, політв’язень радянських концтаборів, народний депутат України Юрій Шухевич, який закликав депутатів вшанувати свого батька і перейменувати  проспект на його честь.

Таке рішення отримало підтримку киян, що засвідчило громадське обговорення та підтримка профільних депутатських комісій:

    28.03.2016-28.05.2016 під час громадського обговорення на єдиному веб-порталі  КМДА більшість киян, що взяли участь в голосуванні, підтримали пропозицію перейменувати проспект Генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича;
    08.06.2016 комісія з питань найменувань рекомендувала Київському міському голові внести до Київради подання щодо перейменування проспекту Генерала Ватутіна на пр. Романа Шухевича.
    Рішення про перейменування підтримали обидві профільні комісії Київради: Постійна комісія з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків та Постійна комісія з питань культури, туризму та інформаційної політики

Перейменування вулиці на честь Головного командира УПА в столиці України, вважають автори звернення, буде достойним доповненням крокам на вшанування пам’яті борців за незалежність України, серед яких:

    Рішення Президента України Петра Порошенка про запровадження Дня Захисника України саме в день створення УПА 14 жовтня;
    Ухвалений Верховною Радою України Закон "Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті", серед яких — бійці УПА.
    22 грудня 2016 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році, згідно з якою у 2017 році Україна на державному рівні відзначає 75 років створення Української повстанської армії та 110 років з дня народження Романа Шухевича.

Громадські організації Києва закликають депутатів Київської міської ради дослухатись до позиції киян та перейменувати проспект Генерала Ватутіна на честь головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича, який є одним із символів антитолітарного спротиву та боротьби українців за Незалежність у ХХ ст.

Звернення підтримали 27 громадських організацій та об’єднань:

Громадський сектор Євромайдану

Громадянський рух "Відсіч"

Пласт – Національна Cкаутська Організація України

Київське крайове братство ветеранів ОУН-УПА

Центр досліджень визвольного руху

Група "Політика національної пам’яті" Реанімаційного пакету реформ

Благодійний фонд "Героїка"

ВГО "Молодий Народний Рух"

Київська міська організація Товариства "Меморіал" імені В. Стуса

ВГО "Не будь байдужим!"

ВМГО "Батьківщина молода"

ВМГО "Молодіжний Націоналістичний Конгрес"

ВГО "Спілка Української Молоді в Україні"

Всеукраїнське об'єднання військово-патріотичних організацій

ГО "ТСЗСУТВМФ "Цивільний Корпус "АЗОВ"

Ініціатива "Дріжджі"

Рух "Простір свободи"

Просвітницький центр національного відродження ім. Євгена Чикаленка

ГО "ВМР "Національний Альянс"

Фонд Оборони України

Громадська організація "Голінська сотня"

Київське національне товариство "Ерзянь Вал"

Міжнародна благодійна установа "Центр Національного Відродження ім. С.Бандери"

ГО "Молодіжний клуб Джура"

ГО "Українська справа"

ГО "Наша Воздвиженка"

ГО "Всеукраїнська люстрація"

ГО політичних експертів "Український меридіан"

ДОВІДКА:



Як відомо, в 1943 році українці створили Українську повстанську армію, яка мала на меті боротися за незалежність України. 6,5 років повстанською армією керував Роман Шухевич. Українські повстанці воювали проти нацистських окупантів. Після повернення радянської влади УПА під командуванням Шухевича продовжувала опір радянському режимові до середини 1950-х років.

Боротьба УПА — це приклад найтривалішого  в Центрально-Східній Європі спротиву тоталітарним режимам. У СРСР історію ОУН і УПА фальсифікували, а постать Шухевича, загиблого в бою з чекістами, намагалися скомпрометувати. З відновленням незалежності історики розпочали дослідження фактів про Українську повстанську армію.

http://www.istpravda.com.ua/short/2016/12/24/149414/

22.12.16 14:41
 Із загиблим під Світлодарськом воїном Володимиром Андрешківим попрощалися в Києві на Майдані Незалежності.

У Києві на Майдані Незалежності попрощалися з українським воїном і Героєм Володимиром Андрешківим, загиблим у боях на Світлодарській дузі 19 грудня 2016 року.

Воїн 1-ї роти 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" 54-ї ОМБр, багатодітний батько Андрешків Володимир Степанович (позивний Жара), 47 років, із с. Бортники (Стрийський район), Львівська область, загинув 19 грудня на Світлодарській дузі.

На Майдан Незалежності провести українського Героя в останню путь прийшли понад 300 людей. Люди зустріли і провели полеглого воїна на колінах.

Після прощання тіло Володимира Андрешківа повезуть на Львівщину, де його і поховають.

Більше матеріалів тут:
http://ua.censor.net.ua/photo_news/420568/iz_zagyblym_pid_svitlodarskom_voyinom_volodymyrom_andreshkivym_poproschalysya_v_kyyevi_na_mayidani_nezalejnosti

Якщо довго нема в онлайні значить або нема інтернету, або є важливіші справи.

Вчора сходив на екскурсію до філії музею громадського транспорту, що розташувалась на території колишнього автобусного парку №3. Був просто шокований станом експонатів — ходової техніки дуже мало. Однак хочеться вірити, що машини відреставрують швидше, ніж вони згниють.


Давно мріяв там побувати. І от, мрії збуваються.
Хоча картина депресивна. Але кажуть, в 2017 музей відкриють.
[ Читати далі ]

Знайшов ще один оглядовий майданчик. Хоча він і не дуже зручний, зате з точки відкриваються непогані панорами приватного сектору — мікрорайони Божків яр і Монтажник. Дуже колоритна місцина.Так і не скажеш, що це трьохмільонне місто, мегаполіс і столиця країни. Хоча я історію місцевості не цікавився — можливо колись це була околиця Києва, або взагалі самостійне село.


Та мені вдалося знайти ще колоритніші ракурси.

[ Читати далі ]

Архітектор театру на Подолі: Дискусія про будівлю в мережі – колосальна дикість



Олег Дроздов не уявляє собі, як можна переробити фасад театру з урахуванням думки городян
Елена Панченко Середа, 30 листопада 2016, 19:22

Олег Дроздов не уявляє собі, як можна переробити фасад театру з урахуванням думки городян Архітектор Олег Дроздов Фото: Костянтин Чегринський/KHARKIV Today

Цього тижня в епіцентрі великого скандалу опинився театр на Подолі. Не всім киянам сподобалося нове приміщення, яке звели на Андріївському узвозі. У мережі споруда вже обізвали "енергоблоком" і "крематорієм". "Апостроф" поспілкувався з автором проекту будівництва театру, харківським архітектором ОЛЕГОМ ДРОЗДОВИМ. Він розповів про всі перипетії і визнав, що краще було б зовсім не починати будувати в цьому місці. Резонанс, який викликав фасад нового театру в соціальних мережах, архітектор пов'язує з політикою і ізоляцією України від цивілізованого світу.

- Для початку розкажіть передісторію. Як до вас потрапив цей проект?

- Насамперед, проект називається "Завершення будівництва будівлі театру на Подолі". Взагалі, ініціатива бере свій початок ще в початку 1990-х, коли театр з театру-студії трансформувався в драматичний і став відомим, міським начальством того часу було вирішено побудувати театр. І був обраний будиночок, такий купецький двоповерховий, схожий на ті, які стоять праворуч і ліворуч від театру.

А ще раніше, на початку 1980-х, Андріївський узвіз став культовою вулицею і остаточно сформувався в туристичний атракціон, яким не був до цього часу. До цього він був більш секретний. Вже в перебудовний час на Андріївському узвозі почали проводити різні фестивалі, і, як завжди, таке бурхливе життя призвела до того, що все почало змінюватися.

І тоді було вирішено поруч з існуючим театром-студією, котрий вміщував 70 місць, побудувати традиційну будівлю театру з усіма його атрибутами, колосниками і так далі. Працювала команда, яка вибрала псевдоісторичну естетику з безліччю деталей. Тоді й сформувався подальший шлях пенопластового історизму. Фінансування то починалося, то припинялося, загалом, щось там відбувалося. Від перших ескізів, які є в інтернеті, він став сильно відрізнятися – він став в три рази більшим. Проте в самому залі на вузьких лавочках, як для профспілкових зборів, могло розміститися всього 170 осіб. Будівля була дуже лабіринтовою, і у неї був образ житлового будинку багатої людини, а не театру. Наприклад, в зал виходили три скляних вікна. Така ось симулякра, в якій повинен був оселитися театр.

Пізніше знайшовся відповідальний спонсор, який вирішив все-таки цей театр добудувати. Був конкурс портфоліо, який проводив директор театру разом з меценатом. Вже далі ми працювали одночасно з командою театру і командою "Рошену".

- Які були основні складності у вашій роботі?

- Коли ми взялися за цей проект, це був такий лабіринт, що нам здавалося, місія нездійсненна. Але ми пропрацювали певний час і увірували в те, що у нас все виходить. Ми щосьзнесли, всередині якось спростили, бо для двохсот глядачів там було багато дуже-дуже дивного і незручного: треба було піднятися, щоб спуститися, перетиналися всі потоки, коли ти з гардеробу повертаєшся в зал, зустрічаєшся з тими, хто заходить... загалом, якась була страшна плутанина, але ми загалом впоралися. І нам це сподобалося.

- У чому була ідея вашого проекту?

- Про що був наш проект? Звичайно, про контекст Андріївського узвозу. Наша концепція була така, що одна з найцінніших речей – це якраз ступінчаста структура маленької парцеляції, ритміка цегляних будиночків, які, як правило, будувалися навіть без архітектора, артілями, і які мають свою принадність. І це якраз підкреслює те, що ми опустили наш карниз до цієї сходинки, виконаної із старовинної київського цегли, котру купували на різних звалищах. Це була окрема робота. Ідея була – успадкувати саму плоть, абсорбувати, щоб це була не якась підробка, а щоб плоть була справжня.

Друга ідея, яка доповнювала першу, це зелений пагорб, біля підніжжя якого знаходиться театр. Він у багатьох ракурсах зливається з нашим будинком, і для цього ми обрали такий природний матеріал – цинк-титан. Це не фарбування, це такий сплав, який з часом окислюється. Можете собі уявити які-небудь бронзові скульптури зі стажем більше 5-6 років, які, умовно, не сідають на коліна. Ось і цей матеріал отримає таку патину, стане схожим за своєю суттю, текстурою.

- Журналісти говорили, що архітектурно-містобудівна рада винесла певні зауваження, які ви не врахували. Прокоментуйте, будь ласка.

- Там були різні думки. Юридично вони носили рекомендаційний характер. Ми вислухали, напевно, дві третини виступів. З негативних там були, скажімо, думки про те, що "харків'яни не можуть зрозуміти київських скреп". Якісь конструктивні речі були, були версії, які ми перевіряли. Загалом, якісь ще зміни ми внесли, але використовували той же інструментарій, який у нас був, трохи змінили пропорції – нижню частину зробили трохи вищою і більшою. Десь знайшли можливість прибрати метр-півтора в одній частині, що ближче до Андріївського. А так всі геометричні параметри, які були, вони ж і залишилися. Він не став більшим чи меншим.

- Вам самому подобається ваш проект?

- Ви знаєте, це питання з розряду: а чи любите ви своїх дітей? Ми віддали цьому проекту дуже багато часу і віддали його для того, щоб знайти максимально професійне рішення. Це дуже важливий проект для нас, і нам він дуже близький. Там вже стоять наші підписи.

- А скільки людей працювало над цим проектом?

- Я думаю, що десь близько 30-40 осіб. Команда з 6-7 архітекторів в нашому офісі, група інженерів з усієї України – від інженерів по акустиці до тих, хто забезпечує систему пожежної безпеки; конструктори, всякі різні служби, багато-багато різних людей. Режисер, колектив театру, інші служби театру. Загалом, це була велика колективна безперервна робота протягом двох років.

- Після відкриття фасаду головний архітектор Києва Олександр Свистунов заявив, що він може бути скоригований з урахуванням думки жителів міста. Як ви ставитеся до цього?

- Давайте подумаємо, як ці думки можна зібрати. Нам потрібно акумулювати цю думку і її представити. Повинен бути для цього якийсь релевантний механізм, це раз. А вийде майже як колективний живопис або колективна театральна постановка. Я собі це так уявляю. Інша справа - проводити якісь слухання, щоб відповісти на питання: так чи ні. Зараз же не обговорюється, бути театру чи не бути. А обговорюється, яким він повинен бути. Я, наприклад, собі це не дуже добре уявляю, як абсорбувати цю колективна свідомість і як її направити. Напевно, це можливо. Я просто не знаю як.

- Мер Києва Віталій Кличко навіть сказав, що поки не буде схвалення киян, це будівля не буде введена в експлуатацію.

- Це слова політика. І одне, і інше. Добре було б, якщо б цей алгоритм хтось пояснив. Можливо, були якісь прецеденти.

- Як ви взагалі ставитеся до того резонансу, який викликала ваша робота?

- По-перше, я хочу розібратися в його природі. Я приймаю це на свій рахунок і на рахунок всієї команди - і з театру, і з "Рошену". Ми не були досить публічними, не було інформаційного поля навколо цього театру. Це абсолютно точно наша помилка. Занадто сильно всі були занурені в питання творення. А ці питання були дуже важливими.

Другий момент – це дуже професійна маніпуляція свідомістю, тому що ті картинки, які були вкинуті, і ті слова, які були написані, - це абсолютно точно замовна штука. Судячи зі стилю і з усього іншого, людина так не може писати. Це дуже професійна робота.

Третій момент – це те, що наше суспільство переживає таку глибоку незадоволеність всією ситуацією в країні, пов'язану з тим, що були дуже високі очікування, за це було заплачено колосальними жертвами і були ніби як потужні зусилля спрямовані на те, щоб перейти на інший щабель, а ми залишилися, а то й відступили на кілька кроків назад. І як би нічого такого не відбувалося для того, щоб така була реакція. Це виявилося просто приводом для того, щоб вилити той негатив, який накопичився. Тим паче це виявилося ще якось політично пов'язано з меценатом, хоча, я б сказав, що "Рошен" діє як соціально відповідальний бізнес.

Наступний, більш серйозний момент, це повна ментальна ізоляція від цивілізованого світу. Ми досі представляємо собою якийсь ізольований острів в цивілізаційному плані. По-перше, те, як ведеться взагалі вся ця дискусія в інтернеті. Я перший раз з цим зіткнувся. Звичайно, це колосальна дикість. Другий момент пов'язаний з тим, що Київ залишається герметичним містом з точки зору професійної культури. Я думаю, що це пов'язано з тим, що старше покоління окупувало своїми смаками це місто, і нав'язується такий образ міста через те, що сталося за останні 25 років. Це місто, наповнене майже утопічного розміру гігантами, просто величезними будівлями. Найстрашніше – що це житло, в якому точно є міні-ком'юніті, - це такі величезні в'язниці, які люди купують за власний кошт. І друга крайність - це ось цей пінопластовий псевдоісторизм, абсолютно позбавлений смаку, ірраціональний. І він заполонив практично всю основну історичну частину Києва. І, напевно, на Подолі він є взагалі домінуючою плоттю. І заповідник всього цього – сусідня Воздвиженка. І, напевно, противники нашого підходу до історичного середовища якраз апелюють ось до такого. Взагалі це мало зрозуміло комусь ще за межами України. Таке ставлення до середовища, до історії, взагалі до місця, міста, тому що такої кількості підробок, симулякрів немає ніде на планеті.

Ще одна важлива тема нашого будинку – це правдивість. Ось з того, з чого він складається, - це і є суть. Цей будинок побудований в таке дуже-дуже складний час. Це чудово, що у цей складний час витрачаються гроші на культуру. Цей будинок і всередині, і зовні є дуже прагматичним, дуже якісним з точки зору технології, з точки зору всіх цих поверхонь і матеріалів, які там будуть, естетичних і стійких до часу.

Що мене вразило у всьому цьому, так це те, що майже ніхто з городян не говорив про те, що це будівля театру. Я постараюся провести аналогію: уявіть собі, що величезна п’ятимільйонна громада (я думаю, Київ зараз налічує не менше), величезна християнська громада не потребує церкви. Мені здавалося, що це такий дефіцит, така необхідність в цьому місці, цьому будинку, який всі чекають. Але про це взагалі не йшлося. Не випадково я таку аналогію провів, тому що церква має свою інфраструктуру, вона відрізняється від усіх сусідніх будинків, на ній дзвіниця, це певний публічний простір, який має свою оболонку. Театр – приблизно те ж саме. І колосники – це його дзвони, вони потрібні для того, щоб забезпечити світ перфомансу, світ вистави, диво драматичного жанру. Це місце для всіх. Це публічний будинок. З точки зору масштабів, якщо це театр – тут не треба цього соромитися, цього приховувати.

- Може, проблема якраз в тому, що театр не варто будувати на Андріївському узвозі?

- А тепер до вас питання, і я думаю, що кожен повинен на нього відповісти. Що треба було зробити з будівлею театру, яка зараз добудовується, на думку кожного? Я думаю, що, за сьогоднішніми цінами, будівля театру, котру ми переробляли. вже коштувала 5-6 млн доларів. Там колосальні роботи, там мільйони бетонів, палі, зміцнення схилів, які робили попередні будівельники, інженери. І що з цим? Місто повинен був продати це під офіс? Взагалі все це знести, засипати землею? Яка думка городян, цікаво, з цього приводу? Напевно, є місця, які найбільше могли підходити для цього. От якщо ми зараз уявимо, що не було нічого. Але ми напевно знаємо, що кожен клаптик землі в центрі, де хотілося б бути театру (а це не просто будівля, це успішна трупа, на чиї вистави квитки розкуплені заздалегідь), вже зайнятий. Ми говоримо зараз про сучасний театр з дуже високою сучасною технологією. Ось ми просто зважили одне і інше. Ми зробили свій вибір. Ці гроші, які витрачені (насправді їх було набагато більше, вони безсовісно розкрадені, там десятки кримінальних справ щодо будівництва цього театру), ці розкрадені гроші – це було даремно? Нам здалося, що соціально відповідально його закінчити. Та що там він може бути.

- А якби там не було нічого?

- То ми б рекомендували його не починати. Абсолютно точно.

- А крім всяких відгуків від "експертів" в соціальних мережах, напевно, ви почули якесь професійне думку з приводу проекту. Було таке?

- Ви знаєте, було. Є думки, які я поважаю і які мені близькі. Були там слова підтримки, була дуже тонка дискусія, тому що це пов'язано з тим, що важливо всю історію знати від початку і до кінця, те, в якому контексті ми працювали.
Елена Панченко
https://apostrophe.ua/ua/article/society/kiev/2016-11-30/arhitektor-teatra-na-podole-diskussiya-o-zdanii-v-seti--kolossalnaya-dikost-/8604

Київська влада обіцяє нову тролейбусну лінію від станції метро «Академмістечко» до масиву Новобіличі. Як я розумію, він буде дублювати автобусний маршрут №97к (і частково, №97). Начебто добре починання. Тим паче, останню нову тролейбусну лінію збудували в 2014му (від вул. Полярної до Діагностичного центру). Але навіщо там тролейбус, якщо автобуси їздять погано?! Інтервал руху 97 автобуса — 45 хвилин - 1 година 5 хвилин(!). На маршруті всього два автобуси! Швидше пішки пройтися від Новобіличів до Академмістечка, ніж чекати на автобус.

Краще, ніж будувати тролейбусну лінію, організуйте нормальну роботу автобусних маршрутів №97 і №97к.

P.S.: А може це тема під "розпил" бабла? На будівництво лінії планують відмити використати 10, 7 мільонів гривень.

Джерело: http://www.unn.com.ua/uk/news/1619297-troleybusnu-liniyu-vid-akademmistechka-do-novobilichiv-zbuduyut-u-kiyevi