Єві

Ванна вино закрити вікно
почуття вини притулить до стіни
як відьма у хаті лишає мітлу
і підзабувши що ми в тилу
очі заплющуй і спи удень
Сслухай як за вікном гуде
всесвіт легкий і всесвіт важкий
слухай тремор його ватажків
в остраху смерті і від образ
слухай фрази і вартість фраз
Більше ніколи не пам'ятай
та пригадай що ти зовсім не та
і пригадай що мета проста
сон викликай і рахуй до ста
очі заплющ і закрий вуста
слова нікому не говори
сніг на місто піде згори
все відпусти нівелюй прости
сон оминатиме блок-пости
фронт у снігу і брудні віки
непритомних чоловіків
холод в наметах нечутний спів
всіх кого іще не зустрів
вітер в підірваних фермах моста
просто рахуй до ста

Яскравий ліхтар,
Де залишилась лише одна лампа.
Сірий асфальт
І мої кроки по ньому...
Важкі, тягучі думки,
Про всіх і про себе
І про те що було,
Про те що є і буде!!!
Особливо буде....
Чи можна жити,
Коли немає нічого?
Чи хочеться жити,
Коли є все...
Але ти розуміеш,
Як це далеко,
Чи ближче,
На відстані витягнутої руки,
Або ще ближче -
У серці - ти тільки прийми!!!
І можна руку протягнути,
Приласкати і зігріти,
Полум’ям своєї душі,
Та чи зможеш зробити це,
Знаючи що вітер задує вогонь?
Як важко зробити,
Те що хоче серце,
Про що кричить душа,
Коли проста думка,
Охолоджує дощем,
Стає високою стіною...
Далеко, але є....
Як хочеться віддати все,
Зігріти цілий світ
І стрибнути з висоти,
Щоб не розбитися об стіну...
І сяйво з висоти...
Місяць??
Ні - наступний не розбитий ліхтар...

не таку вже і ошибку совєршив сергій тігіпко от якщо б він в носа палець як якись неандерталець всунув – ну тоді звичайно розкритикувать негайно! а жувачка, шо ж такого ну скажіть зараді бога? чи ж наприклад у вбиральні сцить він прямо в умивальник? або місце у транваї він жінкам не уступає? чи говорить нецензурно або смітить мімо урни? або дома кулаками б’є дружину з дітлахами? НІ!!!! а жуйка це дрібниця шо й не варто мєлочицця

http://pl.com.ua/?pid=34&artid=23472

                                                   

 

            АСКАНІЯ НОВА.

 

Свистять вітри в степу таврійськім,

Гудять перекликом віків

Далеким знаком, ще Трипільським

Тут випливає дивний спів.

 

У вітрі чути шелест долі,

Бринить Асканія Нова

Ганя в степу покотиполем

Історії терпкі слова.

 

І  чути  цокотять  копита,

І посвист канчука тремтить,

І хтось китайкою накритий

У цім степу гарячім спить.

 

Іржання Зебр полосатих,

Бізонів буйних грізний рев,

Татарин мертвий хоче встати,

Ричить з віків, як дикий лев.

 

Неначе щось далеке сниться

Із гірким смаком полину.

Чи може спів перепелиці,

Чи може казка про війну.

 

Ось мати вклякла біля сина,

Хватає коня за стремено,

Кричить: Вернись! Моя дитино,

А камінь тягне все на дно.

 

Хто ж донесе з віків далеких

Історії прості слова.

Чи шурхіт крил старих лелечих,

Чи ти Асканія Нова?..

 

Усе так просто в часі сущім.

Вітри свистять. Їх не спинити.

Вони ведуть у час грядущий,

Де буде пам'ять вічно жити.

           

   

 

Шаховою дошкою життя розкреслене,
Я королева, що має воскреснути.
Партія програна, але ферзь ще є.
Ну що, за кого віддати життя своє?
Жертва не має бути рятунком,
Якщо жертовник такого гатунку.
Я королева, але засмучена дуже.
Віддав мене мій гравець байдужий
І я, стоячи за краєм дошки,
Тримаючись гордо, рюмсаю трошки.
З вигляду вільна, гарна, шанована,
Але я є жертовною, так заплановано.

Темне небо молока,
Мокрий сніг і пронизливий вітер.
Не видно нічого,
Бо сиплеться з неба холодна крупа:
Засипає очі, коле лице -
Так наче шкіру ріжуть,
Рвуть і проколють...
А мені приємно,
Я відчуваю себе...
Це не маска - це я,
І думки не крутяться в хороводі,
І життя просте - іди вперед,
А люди навколо смішні -
Ховають маски, не дають торкнутися,
Бояться стати ніжними
І болі що всередині,
А мені все одно -
Навіщо, я живу, та для чого??
Для неї, для кого, хто вона??
А крупа летить і очі не закрию,
Гострі, маленькі, багато...
Та я відчуваю себе, тільки себе...
Я знаю що живу для себе,
І серце ще при мені,
Я єдиний і дихаю вітром,
Я живий і відчуваю біль,
Я вільний, як повітря,
Але мокрий від снігу )))

День народження

Сьогодні день веселий зранку:
Я маю повних десять літ.
Вітають з самого світанку
Всі родичі і цілий світ.

Бажають, щоб була щаслива, 
Щоб гарно вчилась, не хворіла,
Раділа сонцю і весні.
А ще - багато друзів мати,
А недругів усіх прощати
І не цуратися рідні.

Я згодна, що тут сперечатись,
Біжу до гойдалки - гойдатись,
Сьогодні вільний день!
Де не візьмись - Славко Рибалко,
Серйозні очі, брівки-хмарки, 
Листівку подає.

Мовляв, вітаєм і бажаєм,
Але ми дуже заскучаєм,
Коли поїдеш в інше місто.
Із ким тоді найкраще сісти,
Щоб в зошит заглядать?

Я уявила, як вони без мене
Відповідають, бігають, кричать...
Ще трохи часу - будуть як чужі...
І сумно стало на душі
Що треба жить, як доля нам малює...

Бабуся каже, ніби все ще я мала.
Та коли це вже так мене хвилює,
Значить, я справді підросла?

01.06.2014

Надія Калина

Це диптих - спочатку каже він, а потім вона

Я – твій творець…

Тебе відтворюю з уяви,

Життя вдихаю у бездушний камінь,

Закохано і трепетно торкаюсь…

Твій полонений я – Пігмаліон,

О, мила серцю Галатея!.....

 

Я – Галатея…

Була я мертвим каменем -

Одна між тисяч мармурових брил.

Від теплих ніжних рук твоїх

В мені життя зануртувало.

О, мій творець, Пігмаліоне!

04.09.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270260

Ти мій єдиний і коханий,

Ні з ким у світі незрівняний,

Понад усе тебе люблю,

Для тебе небо прихилю,

Віддам тобі усе тепло і ласку,

І поведу тбе в чарівну казку.

Здійсню усі твої я мріїї,

Розбужу приспані надії.

І сонця ясним променем 

В душі моїй проллється

Те щастя,що ім"ям твоїм зоветься.