![](https://os1.i.ua/3/1/16251943_135f70b4.jpg)
Нічого зайвого немає,
Лише два кольори одні,
Що прапор їх в собі єднає
На шовковистім полотні.
Дві смуги, злиті воєдино,
Глибокий зміст в собі несуть,
Вони є символом країни,
І в цьому їх найвища суть.
Одна зі смуг – то колір неба,
Його безмежная блакить,
На нього глянути лиш треба –
І в височінь душа летить.
Під ним і дихається легше,
Й серце прискорює биття,
І б’ється так, немов уперше
Відчуло у собі життя.
То материнські очі ніжні,
Що випромінюють любов,
Пробачать помилки колишні
І стануть лагідними знов.
Ці очі пам’ять не забуде,
Куди б життя не занесло,
І завжди згадувати буде
І їх блакить, і їх тепло.
А друга смуга – то пшениця,
Що дозріває у жнива,
Золотом сонця колоситься
Й шепоче з вітром, мов жива.
То соняшників цвіт рум’яних,
Що вкрили степові поля,
Немов в обіймах полум’яних
Палає влітку вся земля.
То праці тяжкої години
Біля тієї рідної землі,
То щира усмішка людини,
Що українцем звуть її.
Мов сама доля фарби взяла,
І що не знайдеш у словах,
Навіки пензлем змалювала
У двох звичайних кольорах.
Вище корогви! Встроміть їх у хмари!
Нумо, хорунжі, не спати, брати!
Хай не мине супротивників кара,
Їх зачекалися в пеклі чорти.
Досить шукати поганцям поживи!
Досить плодити удів та сиріт!
Досить топтати засіяні ниви,
Хай пожалкують, що знають цей світ!
Як там пістолі й мушкети? Готові?
Зброя нагострена? Порох сухий?
Вище корогви! Тремтіть, людолови,
Праведне військо виходить на бій.
Там, на кленовій алеї
Знову блукаю одна.
Ти десь дівчаток клеїш,
П’єш, як завжди, до дна
Душу й жагу кохання
П’єш як дешевий коктейль,
Тихе дівоче зітхання
Губиться серед тіней.
Десь у пітьмі твоєї
Стомленої душі
Гинуть
дівочі мрії -
Їх пожирає хіть.
Запах осіннього листя
З димом твоїх сигарет
Трунком жагучим ллється,
Серце заповнює вщент.
Кров не біжить - нуртує,
Шалом пашать вуста,
Іншу тепер цілуєш,
В ній – лиш жага пуста.
08.10.2013 р.
Щось на дворі блука незриме,
Тихенько дихає на скло,
І кіт-гульвіса під дверима
Собі винявкує тепло.
У грудень просяться години,
Та ще не час для білих див:
Ще листопад не всіх покинув.
Не всі дерева обтрусив.
Захмарене небо
Не дивиться в очі,
І спогадів вічність
Дописує том.
Думки утекли
Та вертатись не хочуть,
І осінь муркоче
На ліжку котом.
Десь слово штурмує
Блискучі парнаси,
Штормлять океани
Холодних чорнил,
А в мого рудого,
Мов клени, Пегаса,
Сьогодні субота,
І втома у крил.
Напевне то зима була,
Дворами бігала холодна,
Була красива, досить модна,
Асфальт сніжинками мела,
У серці бавила тепло,
І навіть не просила грошей,
Та хто ж її злякав, хорошу,
Що зранку й сліду не було?