Не плач, кохана, чуєш, я живий...
Не міг тобі раніше подзвонити.
То був страшний, запеклий, довгий бій,
Та ми не мали права відступити.

Скажи хоч слово, мила, не журись...
Утри сльозу й нарешті посміхнися,
А ще молись... за нас усіх молись...
І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,
Скажи, його "Кобзар" тепер в нагоді:
Ми з хлопцями завчили "Заповіт",
Під обстрілом читаємо відтоді...

Пробач, рідненька, знову мушу йти...
І не питай, куди тепер рушаю.
Мене чекають прОкляті світи,
Коли вернусь я й сам уже не знаю...

Вона в сльозах стискає телефон,
Пусті гудки, в душі гроза лютує...
Та він живий, то був поганий сон,
Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні
Боронить свою землю від навАли...
Він вже давно не лічить ночі й дні...
Він робить все, щоб ми війни не знали!

Молімося за наших воїнів!

(Олена Лемішко)

(Майже за М.Некрасовим)

Колись у холодну засніжену пору, Я вийшов із лісу. Мороз – аж до сліз. Дивлюся – прямує неспішно під гору Конячка і хмизом наповнений віз.

А поруч поважно (без плейєра в вусі) Конячку за ліци веде мужичок В великих чоботях, в овечім кожусі, А сам – що мізинчик! Мені по пупок.

-І звідки ці дрова? – А то, ти не знаєш! Некрасова, мабуть, у школі читав? Дивлюсь по одежі – не тут проживаєш, В столиці давно від реалій відстав.

У нас, як по книзі, - сім’я чималенька, А хочеться їсти і жити в теплі, Та в хаті – сестрички і немічна ненька, І, знову ж, немає зарібку в селі:

Розпродали землі, понищили ферми, Останній в районі закрили завод. То, може, підкажеш – за що ж бо тепер ми Прожити повинні?.. Бідує народ.

Ти, пане, я бачу, мабуть, депутатом Працюєш в столиці, чи шефом якимсь, А нам обидвом ось доводиться з татом В мороз і в негоду «прочісувать» ліс…

- То, що ж – ви у розквіт технічного віку Не маєте газу донині в селі? - Та, газ у нас був, але гроші на ліки Для мами ідуть… А ще – сестри малі…

От влітку приїхав інспектор з району І нашу трубу за борги перекрив. А тато ще думав, якісь «Регіони…» Йому допоможуть… Та, рано радів!

- А в школу ти ходиш? – А що тобі з того? Ходив, поки тепло було, а тепер Навкруг замело… І, хоч там у нас строго, Іду, як автобус: вівторок, четвер…

- Та, як же так можна?! – У нас не столиця, І наші проблеми далеко від вух… Ну, мертва! Заслухалась… - смикнув за ліци, Рукою махнув і прискорив свій рух.

---

Коли назвавсь ти мушкетером... - то вже кронти...

Не просто слово на папері... - тут все в притик...

Романтика гризе в бажанні віддатися пригодам...

На морі, в полі, в лісі, в горах, згода чи незгода...

Летиш і мчиш віддавшись вітру й зоряним дорогам...

---

Щоправда силу не віднайдеш поки не зустрінеш

Прекрасну даму таємничих мрій, без неї згинеш...

Ворожі плани не розіб`єш без вогню кохання...

Коли на перекір всім лінощам бажаним,

Не вступишся ні шпагою, ні словом без старання...

---

А потім десь в між походеньок славних..,

На рандеву романтику призвеш ти...

Їй підморгнувши.., чи вона тобі...

Торкнешся губ і згубишся в жаданнях,

А завтра кинешся потому в новий бій...

написав колись, збирався відредагувати, не було часу, так і призабулось і пригубилось... та от знайшов на днях і вирішив поділитись... Текст так і залишив без змін)

Така Вона в моїй уяві 

"Дівчина міста"

3 листопада 2009року

---

Крок у сердечнім ритмі,

Грація тіла, талія...

Зачіска модна, небачено звідки

Та вкутана завжди у погляди хтиві

---

У серці левиця чи, просто із виду,

Кільця сталеві оковують душу.

Знаюча ціль чи, можливо, що знаюча,

Дівчина міста холодно-гаряча...

---

Говорить привітно, спокійна і лагідна,

Танеш в очах і зливаєшся з літом,

Стрічаєшся й хочеться ще раз зустріти,

Теж дівчина міста, трепетно-тендітна...

---

Крок у сердечнім ритмі.

Грація тіла, танець, талія.

Невидимі погляди-нитки

Вживлені прямо в мозаїку.

---

Стіни оточують принципи,

Строгості наче б правильні.

Маски довкола видимі...

Придивишся - без досконалості...

---

Огорнута теплою хвилею,

Притягує просто наявністю.

Вона понад піною білою,

Понад пісками банальності...

---

дівчина міста...

...

Краще вітер в обличчя,
Чим постріл в спину.
Краще гірка правда,
Чим зла брехня.
Хай троянди колють руки,
Чим злі погляди колють серця.
Краще з другом ділити останнє.
Гірше коли друзів нема.
Краще бути самим собою,
Чи то літо, осінь, зима.
Всі пори року хороші,
Але краще хай буде весна.

       Дмитро Дідківський.
     03.02.1999 рік.

тепла ванна гарячий чай
у міста заповзає спокій
теплі казочки по ночах
вітер дме тобі просто в око
братик кіт балакуча сорока
хто порушив мій сон одинокий
що я майже вже не помічав

Мій перший власний вірш!! Тому не судіть строго!!

Щоб зрозуміти нас,
Потрібно знати нашу мову,
Мову нашого краю
Гарного та невмирущого.

Де верби та вишні квітучі,
Де поети та піснярі співучі,
Прославляють наш рідний край
Єдиний і великий.

Щоб зрозуміти нас,
Вам потрібно прожити
з нами, невеселий час,
такий гіркий і тягучий.

Ми живем в світі великім,
Де наш край такий малий.
Що на іншому краю світу
Ніхто, не знає нас!

Нашої землі величної,
Нас самих, хто ми так?
Наш народ великий, нездоланний,
Який живе вже понад тисячу літ.

Щоб побачити нас,
З небес потрібно гдянути на нас
Таких бідних і величних -
Синів України!

                                                         

                       

Мандруючи краєм, проходячи безліч шляхів, Збираю палітру мені дорогих кольорів І знов зачарований, дивлячись в небо, стою, І в світлі веселки земні кольори впізнаю:

Червоні троянди дарую коханій моїй І небо червоне віщує мені вітровій; Вплітаються маки у ниви вагому косу, І кетяг калини в далеку дорогу несу.

Оранжеві барви відтворює пам'ять моя: Стояв на Майдані пліч-о-пліч з братами і я. Той цвіт помаранчу у серце надію вселяв І спраглих на правду багаттям вночі зігрівав.

...А сонце зійде на світанку, фарбуючи всіх І знову дитячий довкола лунатиме сміх. Немов океан, б'ється хвиля в полях золота - Тож кольором жовтим наш прапор сія незпроста.

...В смарагдових луках збиваю босоніж росу - Крізь відстань коханій тепло свого серця несу. Минаю зелені діброви, де спів солов'я, І радістю щирою повниться пісня моя.

Злітає нестримно вона у прозору блакить, Де жайвір невидимий, славлячи літо, бринить. Кришталем застиглим волошки цвітуть у полях - Тож колір блакитний достойно доповнює стяг!

Світило заходить за схили далеких Карпат І синіють гори, і сині смереки стоять. Умиється небо за обрієм в хвилі морській І пісня затихне, і день відійде на постій.

Насняться мені в фіолет розфарбовані сни, Як казка бузкова, чи подих магічний весни. Захоче душа знов кохати, і жити, й творить - Як можна цю землю батьківську мені не любить?..

Мандруючи краєм, у подиві часто стояв, Бо кольору чорного барви густі зустрічав, Лише у веселці не бачив похмурих тонів - Господь життєдайних дарує нам сім кольорів!

навіяно фантазіями донечки :)

 

Смішинки-реготушки

Будь ласка, мамо, кольоровий слоїк

Отой віддай мені! Смішинок

Барвистих усередину нарегочу я.

Їх даруватиму дорослим і малятам,

Всім тим, хто невеселий та сумний!

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

Духи сонця

 

Сяє сонце призахідне сите –

Абрикос бурштиново-медовий.

Розлітаються сонячні діти

В надвечір’я терпке полинове -

                  Вогнедухи малі променисті.

                  Небо, води, земля – серпанкові,

                  І голівки малят золотисті –

                  Сонцепил, крихти світла чудові!

                 

07.09.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)