Чому якщо україномовний, то відразу бандерівець? (редаговано)
- 02.09.12, 18:45
Сьогодні дресирування триває — і в школі, і на вулиці, і в так званому українському війську. Собака знає, що кожен лайнюк при посаді може безкарно обізвати його мову "телячою", а його самого — "недорасою". Собака знає, в чиїх руках електроди в цій країні. А тому й далі на моє підступне запитання відповідає: "Половіна второго".
http://gazeta.ua/ru/articles/ryabchuk/_sobaki-pavlova/451633
Цікавий матеріл зі сайту
http://sport.segodnya.ua/blogs/diaspora/832561.html
Чотири вболівальників з Української діаспори - Англії, вирішили їхати на ЄВРО машиною з Англії. Двоє брати (Петро та Євген Химера, і Рідні брати Степан та Андрій Лучка) вже роками їхали по цілу Європу на матчі збірної та українські клуби по Євро кубках (кубок УЕФА і ліга чемпіонів вболівати за Україну) всі працуємо в Англії і гроші збирали майже рік на ЄВРО. Нову машину купили і 3-го червня з Брадфорду подорож почався! Їхали до Довер і до Кале на льотці. Потім їхали в Бруж і там перший ніч ночували! Пиво пили, добре поїли і багато бачили.4-го їхали Бруж - (не знали куда) зупинили десь в Німеччини, смажили вєйску, ночували в шатрі - але так змерзли що в машині спали!
5-го їхали десь в Німечинні до Інґолшдату на товариський матч Туречинна - Україна. Перед матч зустрінулись з Німецьку Діаспори і наші друзі. Пиво пили, і почали співати "хто не скачить то кебаб" :) Збірна слабо грала але нехай так грає в товариський матч і не так на ЄВРО!! 6-го їхали Інґолшдат - Прага. Знов по міста ходили, церкви бачили, ікони, і знов на пиво пішли тому що в нас вже спрага!!:)) познайомились із американським українець який також їхав на ЄВРО. Співали, гуляли і танцювали на матч.
7-го Прага-Лодз. Приблизно 8 годин їхали, тому що зупинили в Wroclaw зазирнути на стадіон! Приїхали в Лодз дуже втомлені, і подумали нам ще раз треба добре випити і погуляти. 8-го до Варшави на відкриття ЄВРО і були в Фан-Зоні! 9-го до Львова а 10-го з Львова до Києва зустрінутись з цілу українську діаспору з Англії, Німечинни, Америки та Канади яка на нас чекає!! Маємо квитки на всі матчі збірної то з Києва їдемо до Полтави а з Полтави до Маріупольу і там ми будем жити і до Донецьку маршуткою будем їхати на день матчі збірної! :) Будемо в Україні на цілий турнір, і коли скінчеться назад до Англії вернемось, але ще зупинемось в Будапест, Вієна, Зюріх, і в Берні тому що в нас квитки на Бокс Кличка 7-го липня!!!Справжний невмовірні 5 тижні будуть!!! :))
Слава Україні!!!Stepan Luczka, Andriy Luczka, Ewhen Chymera і Peter Chymera.
Ви помічаєте як завзято й натхненно проводять політику дебілізації українського суспільства ? Якщо скажете, що так само по собі виходить я дуже здивуюсь низькому рівню Вашого доступу до інформації, Ви ж не заперечуватимете:
1. Реформа освіти не провальна, а дуже успішна якщо метою її є дебілізація молоді. От скажіть навіщо переходити на 12 річний термін навчання ? Пам'ятаю навчався в школі, а потім в ліцеї 11 річну освіту закінчив в 98 році, часу було вагон, завжди ходив на один або два гуртки, гуляв як всі діти, навантаження ніякого в школі й не відчував, то навіщо ще на рік подовжувати термін навчання ? При підході міносвіти останнє десятиріччя до зниження інформаційного навантаження на школяра, зменшенні начитки фактичного матеріалу, розвитку комп'ютерної техніки (в десять раз прискорення й спрощення навчання), знищення навчання та розвиток дітей в гуртках (це 2-3 години в день вивільняється на байдикування чи пиво в кабаку) скорочувати ще рік навчання потрібно (!) а не додавати ще один рік навчання психічно здоровим дітям ?!
Відміна залишення за неуспішність дітей в попередньому класі (щоб тотальний провал не засвітився) й відміна можливості впливу вчителя на учня, само собою призвела до того що у вчителів опустились руки й неможливо нічого зробити учневі який сміється (або й посилає) з вчителя знаючи, що його переведуть в наступний клас. Також це добре маскування реального стану української освіти й як хитро вчителя викинуто з процесу навчання, от як продумано вдало прибрано всі перепони для успішної дебілізації майбутнього ПРастого електорату.
2. Колосальна дебілізація українського інформаційного простору, більше половини українських каналів працюють без будь якої інтелектуальної нагрузки на глядача (решта з мінімальною) , активно пропагуючи куріння, спиртне, й примітивні інстинкти. Безкорисні шоу де танцють, печуть, показують фокуси та беруться заполонили ефір, от скажіть ВАМ РАНІШЕ БУЛО ЦІКАВО ЯК ВИ ЖАРИЛИ ЯЙЦЯ !? - зараз вся Україна переживає, хіба не дибілізація ? Та сидіть в неті й дивіться все життя "пріколи" як ваша доля бути дебілом, а народ в чому винен ?
На концерті якщо артист не зняв штани а співачка не розділась то це провал, ящо артист не вміє співати то він значить дуже крутий попер чи рипер, культура плінтуса накриває нас з екранів. Стаття нижче тому підтвердження. Новини в Україні це тотальні вбивства, зґвалтування, насилля, таке враження, що не в Україні а в Сомалі живемо.
3. Окремим важливим кроком успішної деградації населення є нищення української історії і культури, а серед молоді це першочергово (совок старше покоління обробив - зек презик тому підтвердження) тому такі напрямки очолюють людці типу Табачнікав - дійсно хороший фахівець по успішній дебілізації, одразу береться за історію, голод заперечується (неуркожай ПРастой), боротьба за незалежність - каллабараціаназм, суцільна меншовартість й смиренність ... Бояться молоді, бо думаюча людина розуміє, що жодна пострадянська країна без люстрації не мала б економічного розвитку й майбутнього, а це значить кінець заїждженій лебединій комуно-бандитській пісні, как карошо била в савке как плоха чічас, тому що прибалти, поляки тільки з острахом згадують "те карашо в савке"...
4. Політики власним прикладом виховують повагу до низів суспільства та його культури (шансон, мат, брехня, криміналітет, феня) пропагуючи неповагу до людей праці та інтелігенції. Нав'язують домінування примітивних людських інстинктів, страх, жадоба, істерія, хамство, насильство ...
ЧОМУ ВЛАДІ В УКРАЇНІ ТЕПЕР НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ПОТРІБНІ ДЕБІЛИ ? (як приклад вибори 2010р., а ви не задумувались хто може голосувати за злочинців.)
У Донецьку поклали вінок з колючого дроту "катові українського народу" оленіву (ульянову)
Попереду ходи йшли чоловік і жінка в національних костюмах з кошиком жовто-блакитних кольорів. За ними молоді люди несли великий прапор України. Учасники акції, багато з яких були у вишиванках і вінках, вигукували різні гасла: «Україна понад усе!», «Кому належить Україна? Українцям! Кому належить Донбас? Олігархам» (після цих слів почувся сміх в натовпі), «Банду геть!» , «Хама на парашу!»
Поклали квіти до пам'ятника Т. Шевченка, після чого представники Української Православної церкви Київського Патріархату, Української греко-католицької церкви, Української Автокефальної Православної церкви провели спільний молебень за Україну.
Донецька краса України , а заповідники, ландшафти, а Лавра Святогірська ... свята земля ...
Перед початком заходу на площі імені Леніна представники виконавчої служби зачитали організаторам рішення суду про заборону проведення святкової ходи до Дня Незалежності.
Як відомо, російські царі додумалися назвати «Новоросією» край, що за тисячоліття до того входив до складу Київської Русі, а перед приєднанням до імперії належав до земель Війська Запорізького. Здавалося б, чергова недорога провокація. Ідеологи антиукраїнських провокацій регулярно в міру фінансування й фантазії намагаються «загадити» знакові, енергетичні місця України: Запоріжжя — пам’ятником Сталіну, Говерлу — наругою над гербом київських князів Рюриковичів.
Із цієї ж опери й плани передати у приватну власність українські святині Московському патріархатові. На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета «застовпити» Москвою місця найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви. Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом формування української солідарності. Це не що інше, як спроба не дати використати те колосальне моральне багатство, залишене предками, на благо української духовної (а отже, й політичної) єдності.
Проте навіть на цьому тлі Одеса виділяється. Вона є ключовим портом України, містом-мільйонником, розташованим до того ж на Правобережжі Дніпра, зрештою, центром Південного оперативного командування Збройних Сил. Крім того, Одеса є по суті єдиним справжнім містом Півдня України. Вона має певний історичний досвід урбаністичного життя. Треба сказати, лише лічені міста Півдня та Сходу України мають такий досвід, більшість із них виникли в новітній час як конгломерати робітничих поселень. Не дивно, що Одеса стала об’єктом посиленої уваги імперської пропаганди, що не шкодує коштів для провокацій.
За кількістю антиукраїнських провокацій Одеса, напевно, давно перевершила Крим. Дійшло до того, що мер цього українського міста забороняє вести документи українською, затираються написи «Слава Україні» тощо. В місті домінують відверто антиукраїнські ЗМІ, що поширюють стереотипи про нібито одвічно «неукраїнський характер» Одеси, її належність до «Новоросії» тощо.
Тому не зайвим буде згадати, що було на цих землях до того, як Російська імперія перейменувала загарбані підступом землі Запорізької Січі.
Починаючи з ІІІ—IV стст. н. е. навколо м. Тири (Білгород-Дністровський) і вгору по Дністру консолідувалося слов’янське плем’я. Отримавши за стародавньою назвою Дністра (Тивр) назву тиверців, це плем’я, крім слов’ян, увібрало в себе місцеве скіфське, сарматське та грецьке населення, яке мешкало тут раніше. Тиверці брали участь у поході київських князів, зокрема в поході Олега на Візантію 907 р.
Уже в ХІІ ст. землі тиверців потрапили під владу Галицького князівства й залишалися в такому стані протягом перших чотирьох десятиліть XIII ст. Під натиском печенігів та інших кочовиків частина тиверців переселилася в сусідні землі Київської Русі.
1241 року район Одеси захопили монголо-татари. У вкрай неспокійних умовах частина тиверців відступає на північ, у межі Галицько-Волинського князівства, однак Білгород зі слов’янсько-грецькою округою продовжував існувати.
Після 1362 року, після поразки монголо-татар у битві на Синіх Водах, ці землі потрапляють у залежність від Київського князівства, яке тоді було васалом Великого Князівства Литовського.
Литовські князі контролювали межиріччя Дніпра та Дністра, в тому числі на чорноморському узбережжі. За часів литовського князя Вітовта шляхтич Коцюб Якушинський заснував місто Хаджибей, уперше згадане 1415 року (майбутня Одеса), відновив фортецю Білгород на Дністровському лимані, збудував фортецю Дашів (майбутній Очаків), інші фортеці на Чорноморському узбережжі та на Дніпрі. Тому вже через 4 роки можна буде святкувати справжній ювілей Одеси — 600 років.
У 1420-х рр. іноземні мандрівники повідомляли, що слов’янське населення нижнього Дніпра визнавало зверхність Вітовта.
Таким чином, безперервна слов’янська історія приморської Одещини тривала приблизно тисячоліття — з IV по XV століття.
1548 року Османська імперія заснувала свою провінцію з центром у Білгороді — Акерманський санджак. У регіон переселили ногайських татар.
Запорізькі козаки в часи протистояння з Османською імперією неодноразово брали штурмом основні фортеці регіону — Акерман і Кілію, розглядаючи їх як форпости Туреччини та базу для набігів буджацьких татар на українські землі. Відомі походи українських козаків 1517, 1541, 1547, 1567, 1575, 1576, 1577, 1578, 1586, 1595, 1601, 1602, 1609, 1621, 1632, 1659, 1664, 1671, 1673, 1684, 1686, 1691, 1693, 1694 років. Неодноразово ці походи закінчувалися падінням фортець, що вело до тимчасового послаблення набігів татар та работоргівлі.
Приморська Одещина перебувала на межі володінь Війська Запорізького, тому тут уже в козацькі часи було чимало торгового українського населення. Крім того, там було й багато українських селян, що втікали «на Ханську Україну» (як часто називали Одещину в період татаро-турецького панування) від повинностей на Правобережній і Лівобережній Україні.
Після руйнування Московією Нової Січі й ліквідації Війська Запорізького 1775 року більша частина козаків таємно зібралася на байдаках і рушила на землі, що на той час належали Туреччині. Запорожці оселилися спочатку поблизу Хаджибея (нині Одеса). Згодом більшість із них перебралася на лівий, а пізніше й на правий берег Дунаю, заснувавши Задунайську Січ (1776—1828 рр.).
Але в околицях і на території самої Одеси залишилося чимало запорожців. Досі в околицях Одеси в найстаріших селах регіону (Усатовому та інших) є цвинтарі зі старовинними козацькими хрестами, старіші за перейменування Хаджибея на Одесу.
|
З початком нової російсько-турецької війни (1787—1791 рр.) російський уряд терміново згадав про запорожців. У лютому 1788 року царат створив особливе Чорноморське козацьке військо з колишніх запорожців під керівництвом запорізьких старшин Білого та Захарія Чепіги. Російський генерал Кутузов перед боєм особисто прибув до козацького коша повернути військові клейноди Запорізької Січі, відібрані при розгромі Січі російськими військами.
Козацькі чайки виявилися вкрай ефективною зброєю проти великих вітрильних кораблів. У шторм козацькі чайки буксирували судна з десантом та успішно штурмували великі ворожі вітрильники. Тривалий час Чорноморська козацька флотилія була головною ударною силою російського флоту. В різні періоди вона налічувала від 50 до 200 чайок.
Запорожці відіграли головну роль у захопленні турецької фортеці Хаджибей (нині м. Одеса). Козацька кіннота сходу оволоділа околицями Хаджибея, й після нетривалого, але запеклого штурму було взято фортецю. Як писав Хосе де Рібас, перемогу відзначили в грецькому шинку під звуки козацького гопака. Тоді ж українські козаки захопили турецькі фортеці Акерман (нині м. Білгород-Дністровський) і Тягиню (нині м. Бендери в Молдові). Також українські козаки разом із російськими військами брали участь у штурмі турецьких фортець Тульча, Ісакча й Кілія.
Українські козаки під керівництвом Антона Головатого в результаті раптового штурму захопили турецьку фортецю на острові Березань.
Загалом під час війни 1787—1791 років в операціях під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Кілією, Ізмаїлом, Бендерами та ін. брали участь кілька десятків тисяч українських козаків.
Приміром, прадід визначного українського мандрівника Миколи Миклухи-Маклая Степан Миклуха відзначився тим, що 1788 року першим видерся на мури міста Очакова в складі Чорноморського козацького війська. За це його родові надали дворянське звання.
У грудні 1790 року українські козацькі загони під проводом Головатого й Чепіги відіграли ключову роль у штурмі Ізмаїлу.
У бойових діях брали участь не лише запорожці, а й інші українці. «Князь таврійський» Григорій Потьомкін спеціальним розпорядженням наказував набирати на новостворений російський Чорноморський флот моряків із козаків і селян Південної України: «Матросов набирать флоту Черноморского из казаков запорожских и крестьян полуденной Малороссии как извечно опытных мореходов и победителей во множестве сражений и баталиях морских с неприятелем».
|
Більше того, усвідомлюючи відсталість імперії, російський уряд вдався до допомоги найманців із усієї Європи. Один із них — знаменитий Хосе де Рібас, до речі, посвячений козаками в запорожці.
Не менш показовою в цьому сенсі є доля шотландця Джона Поля Джонса, відомого на той час без перебільшення всьому світові за свою приватну війну з Англією. Джон Поль на кількох кораблях неодноразово атакував флот Британської імперії, яка тоді реально «правила морями», в серці самої Британії — в портах Британських островів, включно з Ліверпулем. Поль Джонс став фактичним засновником військово-морського флоту США, давши під перші американські кораблі свою флотилію. В американській військовій історії Поль Джонс уславився ще й своєю відповіддю на вимогу британців здатися. 1779 року сильніший англійський корабель біля узбережжя Англії артилерійським вогнем зніс палубу й убив половину команди Джонса, вимагаючи, щоб він здався. На що той відповів англійському капітанові: «Сер, я ще не починав битися», — й організував абордаж. За результатами цієї битви Франція вирішила підтримувати американські колонії в їхній боротьбі з метрополією.
Варто сказати, що Поль Джонс знав усіх перших президентів США, мав особисті аудієнції у французького короля Людовіка XVI й російської імператриці Катерини ІІ. В Україні його теж тепло зустріли та прийняли в запорожці під іменем «Павло» та нагородили кунтушем, шароварами, пістолями і шаблею.
У такому вигляді, в шароварах, шотландець проходжав по палубі свого флагманського корабля. Англійці, котрі служили в турків, сплутали його козацькі шаровари з турецькими й передали в Лондон, що Поль Джонс прийняв іслам.
Українські козаки й Поль Джонс відіграли вирішальну роль у головній морській битві війни в червні 1788 року поблизу Очакова, поразка в якій фактично призвела до вигнання турків з Півдня України.
Цю епічну картину — шотландець у запорозьких шароварах на чолі флагманського корабля флоту — згадували в Севастополі ще й під час Кримської війни 1853—1856 років.
Козаки сподівалися, що вірною службою та боротьбою проти спільного ворога можна заслужити в колонізаторів право вільно жити на рідній землі. Натомість частину козаків фактично депортували за межі України — на Кубань. Хоча ще 1790 року фаворит цариці Григорій Потьомкін від її імені обіцяв чорноморським козакам за бойові подвиги землі між Південним Бугом та Дністром до Чорного моря.
Українським козакам, які своєю кров’ю відвоювали нові землі в Туреччини, місця на рідній землі не знайшлося. Імперії не були потрібні ніякі українці, вона прагнула використати їх у війнах як «гарматне м’ясо» та загарбати й колонізувати південні землі, в тому числі одвічні козацькі.
Сама ж «засновниця Одеси» Катерина ІІ відзначилася виключно тим, що, ніколи не бувши в Одесі, видала указ «Про вільний вхід у Хаджибейську гавань». Ні про яке заснування Одеси в указі не йшлося. За життя цариці Хаджибей (Одеса) так і залишався невеликим містечком Тираспольського повіту Вознесенської губернії.
Отже, факти свідчать, що Одеса як місто з’явилася завдяки рукам і шаблям запорожців. Територія Одещини входила до Галицького князівства (ХІІ—ХІІІ стст.), Київського князівства (XIV—XV стст.), на її території розташовувалися поселення запорожців та козаків Задунайської Січі, Чорноморське козацьке військо відіграло вирішальну роль у відвоюванні цих земель у Туреччини. Фактично від самого перейменування Хаджибея на Одесу українці становили більшість у місті (за винятком невеликого проміжку на межі XVIII і XIX століть, коли більшість становили греки), і так є до цього часу. Місто розквітло й досягло того, що має, на вивезенні української пшениці в Європу.
Одеса — українське місто на українській землі.
Це аж ніяк не заперечує величезного внеску представників усіх етнічних груп в історію краю, його економічні й культурні досягнення чи, тим більше, його етнічну строкатість.
Зайве підтвердження того — вибір 52% батьків першокласників Одеси для своїх дітей української мови навчання. Хтось скаже — мало. А можна інакше: попри зусилля «видатних одеситів» — вихідця з узбережжя Японського моря Олексія Костусєва та уродженця Молдови Сергія Ківалова, більшість одеситів обрали для своїх дітей українську.
Тому сучасне дурноцвіття українофобії в Одесі — наносне й минуще.
Прочитав замітку Полботіночка. І що відповісти на таке?
Встречаются на i.ua и довольно часто заметки так называемых"стопроцентных украинцах". Всех их объединяют несколько моментов:
Зустрічаються, звичайно зустрічаються, що дуже дивує авторів із числа русофілів і совків, які одразу здіймають галас: «Как? Пачіму? Пачіму нє так, как прінято било в Савєцкам Саюзі?» В їхніх головах совковві ідеологічні штампи, не дозволяють навіить припустити, що хтось може думати інакше. «Ні паложена».
1. Эти люди абсолютно уверены, что вокруг все должны даже сны видеть "на рідній мові".
У русофілів і совків ще краще. Мало того, що всі повинні розмовляти на «Панятнам і вілікам» і при цьому навіть подумки не сміють сказати слово на «укрАинскай мовє». А коли хтось із їх спільноти (яка ментально відчуває підтримку іноземної держави) називає її «тєлячєй» - це викликає бурю оплесків у його адресу. У них, це норма...з часів Совка.
2. Эти люди требуют, что бы все вокруг "боролися за незалежність України". только толком не объясняют "незалежність"от кого и бороться с кем? Ссылаются на СССР. Может не знают, что Союз распался?Русофіли і совки вимагають «бароцца за вєчную дружбу з брацкім народом (істєствєнно рускім)». «Братство народів» (рудимент у психології, переважно совків), яке невідоме у світовій практиці, бо кожен народ просто має свої національні інтереси, що є досить природним. Русофіли і совки «боряться» за права виключно рускіх, але якщо запитати, де росіян притісняють, відповідь буде, типу: «А чо маіх дітєй у школє заставляют учіть укрмову». Може не знають, що Совок розвалився і вони вже живуть в Україні?
3. Им абсолютно наплевать на исторически сложившиеся традиции других регионов. Они уверены, что только их образ жизни божественно правильный и всех надо либо привести к "общему знаменателю", либо - "вони не українці". Вам это ничего не напоминает? Русофіли і совки бережуть «історичні традиції» Совка, яким було аж цілих 70 років!!!!. Звучить? Ага, а все, що не вкладається у ці «традиції» , виплекані Інститутом марксизму-ленінізму - покушеніє на «правду». Русофіли – ті бережуть традиції Імперії ідивуються, чому «українці» не хочуть знову жити при «всєобщіх знамєнатєлях» і «общєпанятних ценностях».Теперь о "русофилах" и "совках".
1. Эти люди считают, что в "совке" было немало хорошего. Наряду с плохим. Они считают, что это можно и нужно возрождать. А що для цього треба робити? Правильно! Звинуватити українців? А може відродити совковий принцип відсутності приватної власності? Русофіли з совками готові до повторної експропріації на користь держави і платити податок (чим ви так пишаєтеся), але вже зі 120 руб. На місяць?2. Эти люди обеспокоены тем. что постсоветское наследие распродаётся, а взамен ничего нового мы не создаём. Что украинец - это гражданство, а не "5 графа" как при "совке". И что гражданский долг не дома на диване "булавою бавитись, в гетьмана гуляться", а развивать страну. Налоги платить в конце концов.
Ех! Чому дивуватися? Напевно, автор вирішила, що податки платять в Україні лише русофіли і совки. Характерна їхня риса? Мабуть з Податкової дані взято? Чи «з пальця». А може «зі стелі»? Чи з українців хтось десь закликав не працювати, не платити податки, не розвивати державу? А «еті люді» не знають, щопострадянський спадок розпродано колишніми партійними лідерами совків, що і зараз «у руля» колишні перші секретарі і комсомольські інструктори? Часом не совки за них гоолосували?
А у русофілів - справжній громадянський обов’язок, це бігати з прапором іноземної держави з криками «Расєя-Расєя» та членство «Рускоє єдінство», «За рускій язик», «За Росію», «Русскоязичная Украіна».... Дозвою собі цитату з книги «Майн кампф». Автора всі знають : Ведь в сущности говоря, специально австрийской истории почти не существует. Судьбы этого государства настолько тесно связаны с жизнью и ростом всего немецкого народа, что разделить историю на германскую и австрийскую почти немыслимо». Нічого не нагадує? Тоді змініть слова «Австрія і Німеччина» на слова «Україна і Росія». Така ідеологія 30 - х жива досі, але вже в інших «чістих, русафільскіх» руках.
3. Эти люди пытаются доказать, что нельзя выбросить на помойку отцов и дедов, заменив их чужими героями. Что каждый имеет свободу веры, свободу совести и в конце концов свободу говорить на том языке на котором хочет. Последнее НЕ значит, что он не должен занать украинский. Это значит только то, что "дома можно снять шаровары, парик "з оселедцем", одеть треники и тапочки" и почитать Твена, Булгакова или Стругацких, а не только Лину Костенко...Цікаво виходить. А хто визначив героїв? Чужі-свої. Русофіли із совками? У них ексклюзивне право? Спадкове? Від Совка, з його «багатовіковою» 70- літньою історією і традиційним стилем складання доносів? А як же із закликом про свободу совісті і віри? Чи теж виключно русофіли із совками? Чи може зникли з полиць магазинів улюблені русофільські і совкові «Сабор бєз крєстов», «Глухарь» і інші «шедеври», як і Твен і Стругацькі? Чи може когось притягли до відпоідальності за вживання вдома общєпанятнава рускава язика? Ви нам пропонуєте вдень носити косоворотку і балалайку, декламуючи Пушкіна, щоб вас не образити своєю українськістю, а вже вдома одягати шаровари і під подушкою вчити Кобзаря? Таке собі скромне бажання русофілів і совків зробити Росію в Україні.
Русофілів і совків об'єднує.....Хоча, краще навести цитату: «....Я уже тогда сделал все надлежащие выводы из того, что я понял: горячая любовь к моей австро-немецкой родине, глубокая ненависть к австрийскому государству...». Заміняємо слова , як у попередньому випадку і отримуємо..... їх ментальніу складову. Автор і назва книги....думаю здогадалися. Чим скінчилося це для Австрії – знаєте.