У великому ставку симпатичний пуголовок
одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як
це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі
перетворюватися у жабу.
Тоді пуголовок мовив рибі:

— Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.

— Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!

Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:

— Кохаєш мене чи ні?

— Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.

— То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.

Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний
городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:
— Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:

— I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці... ти пісня моєї мрії.

На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:

— Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у
снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших
дітей, яких колись народимо.
Вони розійшлися.

Чоловік ствердив:

— Отак ще один сон розтанув у імлі. А жінка зітхнула:

— I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію?

 Ну пробачте, що у мене не плоскі сідниці, тому мої міні-спідниці так і норовлять показати усьому світові, якого кольору у мене білизна! Пробачте у мене нормальні жіночі ноги з круглими колінами, а зовсім не як у жирафи - ростуть від корінних зубів.Пробачте у мене немає цицьок п'ятого розміру жахливо незручних, у мене нормальна середнестатистична грудь другого розміру. Даруйте я не нарощую волося, адже воно у мене від природи кучеряве та густе! Даруйте я не білявка, я руда так це не мій природний колір волосся це хна , так що це просто внутрішній стан моєї душі я руда - за усіма параметрами! Пробачте я не червонію коли чоловіки пошлят у мої присутності, а посміхаюся! Ще раз пробачте за мою нескромність, але я обожнюю своє тіло, так у мене на стегнах є целлюліт, але мої чоловіки люблять мене і такою ! Та взагалом скромність шлях дурнів!  Пробачте за те що я можу сказати що я полюбляю секс та не знепрітомніте від сором'язливості через це, адже я дійсно це люблю! Пробачте за те що іноді я  расістка але мене дійсно напружують покидьки не білого кольору шкіри, які чомусь полюбляють пускати щодо мене плоскі компліменти! Ну пробачте що я розмовляю, а не "разговаріваю", але я живу  в країні під назвою Україна і не бачу ніякого сенсу розмовляти іноземною, хоча і живу в Криму! Пробачте що я можу дозволити собі босоніжки за 150 $ з зарплатнею у 220 $, просто я за них не плачу!
Перепрошую але я не вірю у прислів'я, що з любим рай у шалаше, я погоджуся на нього лише за однієї умови, якщо мій чоловік буде прес-аташе!

Тобі не раз розповідали казку про червону шапочку та злого сірого вовка. Тебе лякали з дитинства, не можна ходити темними провулками звідусіль на тебе чатує небезпека. І ти як і всі пристойні дівчатка охоче вірила: не ходила темними провулками, не знайомилася на вулиці, гуляла лише до десятої, але все одно рано чи пізно це стається. Десь зачаївся хижак він чекає на тебе, адже з дитинства тебе виховували, як жертву – обставин, службової чи лікарняної недбалості, не доглянутості батьками. І ось коли ти стикаєшся з моральним чи фізичним ґвалтуванням ти не можеш ніяк собі зарадити. Ти у розпачі, що робити, до кого звернутися. Це насправді страшно, але замість того щоб звинуватити цього покидька: керівника, ґвалтівника, продавця в поганому настрою, випадкового перехожого – ти звинувачуєш себе. І починаєш копатися в собі! – Може в мені щось не так?! Я щось не так зробила?! Я не володію ситуацією…
І дійсно що ж в нас не так! Може потрібно зрозуміти що ми гідні жити не жахаючись: лікарської помилки, того що скажуть інші то що. Але ми невзмозі жити так нічого не лякаючись, тому що тоді нам потрібно буде не брехати собі, але ми не можемо не брехати. Істина настільки проста що її не ховають. І істина наших обставин в яких ми жертва – лише в тому, що ми хочемо думати, що не володіємо ситуацією, хоча насправді лише жертва керує та проектую ситуацію, від хижака нічого не залежить. Від хижака не залежить в якому настрої буде жертва, бо хижак завжди в незадоволеному та поганому настрої, від хижака не залежить психоемоціональний стан жертви від депресивного до ейфорічно-істеричного, у нього лише два стана невдоволений інстинкт полювання, або ж задоволення від полювання. Жертва в будь який момент може припинити свої катування: померти від страху, звільнитись з роботи, посміхнутися і сказати – «авжеж ви праві, вибачте». В той час як хижак не може: вибачити, припинити бути незадоволеним. І у випадку коли ми становимося жертвою потрібно згадати, що насправді ми керуємо ситуацією ніяк не інакше.
Дозволити собі таку розкіш взяти в руки обставини, які начебто від нас не залежать, зрозуміти, що лише від нас залежить все в нашому житті. Ми господарі в цьому становищі, це ми ті люди, які маємо розкіш: пробачати, звільнятися з роботи, сказати все що думаємо про опонента, бризнути балончиком в обличчя ґвалтівника. Це просто потрібно лишень подивитися у вічі своєму страху! І зробити крок вперед…

МІРАЖ

Міраж… Я часто подумки вимовляю це слово, бо інколи виникає враження, що ледь не все, що зринає перед твоїми очима, – такий собі міраж.

Та й сам ти – не більше, ніж примарне видиво… Колись під впливом, мабуть, сме такого відчуття я й написав ось це:

«В лункій самотині на тихий серця стук

плете невпинно сонцесяйну нитку

моїх ілюзій крихітний павук».

Міраж – символ надії (нехай і марної!), страху, сумніву, ба навіть смерті… Та навіть якщо вже наше життя – міраж, то варто жити бодай тому, що цей міраж наповнений емоціями й буває неймовірно прекрасним…Але й навпаки теж буває…

Отже варіант перший – це коли і нести важко, бо навіщо заморочуватись, напружувати свої почуття і кинути шкода – бо цікаво, захопливо і хочеться ж!

Але нема на то ради, внутрішнє еґо і бажання до чогось сталого, непорушного, що передбачає «стан спокою або рівномірного прямолінійного руху» до якого прямує усяке середньостатистичне тіло (з курсу фізики, розділ «Механіка») переважає. Нехай за рахунок примарних амбіцій чи бажання лідерства скрізь, дома, на роботі, в побуті…

Чи варто? Якщо подумати про кінцевий результат – то мабуть НІ!

Бо «вчора» вже немає і його не повернеш, а спогадами не проживеш – хочеться реальних почуттів, а не ілюзорних.

«Завтра» ще немає і ніхто не гарантує, що буде! Грань надзвичайно тонка, майже невідчутна. Я навіть не про смерть – бо це цілком загадковий процес усвідомити таїнство якого нам не дано. Я про те, що наш крихкий на піску збудований світ може розвалитись миттєво і схоронити під руїнами все те, що ми так берегли і оберігали. Людина народжується сама і помирає сама. Ніхто не може змінити ці постулати.

Та й живе теж сама! Сама по собі. Хіба не є беззаперечним той факт, що навіть найближчим ми не розкриваємо свого внутрішнього світу. ВІН НАШ І ТІЛЬКИ НАШ! Врешті «все сказане може бути проти нас». Аксіома. Та я відхилився від теми.

Отже – залишається сьогодні! Залишаються ті дорогоцінні секунди, якими ми б мали насолоджуватися, отримувати від них максимум позитивних емоцій. А чи хтось колись задумувався скільки насправді живуть наші почуття, і чому й куди вони так раптово зникають незалежно від наших намагань їх утримати? Не думали… ОТОЖ,,, Бо цінності сповідуємо хибні… Не цінимо того, що мали б… І хвалимося посадами, дипломами, становищем у суспільстів, колективі, сім’ї…

 А що отримуємо? Суєту, нікому не потрібні гризню і свари, купу «заклятих» друзів, які готові перемивати тобі кісточки позаочі і при тому солоденько підлабузнюватися при спілкуванні… І т.д.,  і т.п… Одним словом побут!

Та біда навіть не в тому. Біда в тому, що вирватись за межі того порочного кола не вважається потрібним. Краще я поживу у болоті, бо то моє, мною випестуване болото, де все звично і розмірено, де дома все так, як я хочу, навіть якщо хтось хоче не так, де примарне «Я» не допускає існування чогось іншого.

Ні, дурю, допускає, навіть часом розкривається і на якусь хвильку виглядає із ним же створеної клітки. А там, за її межами щось цікаве, захопливе, не таке як всередині!

Але ж ні… Щоб його торкнутися треба прикласти зусилля. Сприйняти чужі душевні муки й переживання, змінити щось усталене і звичне на невідоме!

СТРАШНО!!! НЕ БУДУ!!! Мені ДОБРЕ так як є! А якщо комусь хочеться поділитися зі мною своїми емоціями, своїм сокровенним – то нехай! Я послухаю (чи ж почую?), поаплодую, похвалю і ПРИЙМУ! Це ж так цікаво, так нестандартно. Й ілюзія дотичності до іншого світу присутня. Власне лише ІЛЮЗІЯ, бо щоб сприймати – треба тим жити!

Ілюзії. Вони приходять нас безсонними ночами. Вони надають нам сил. Вони рятують нас від самотності. Іноді нам здається, що ілюзії крадуть частину нашого життя. Але чим би було наше життя без них? Щастя, багатство, слава і кохання не більше ніж рекламки, які усі ми отримуємо на своєму шляху від народження до смерті. Ми думаємо, що знаємо чого хочемо: зустріти своє кохання, одружитись, народити дітей…Свої бажання ми повторюємо день у день як мантру. Ми повторюємо їх так часто, що одного дня вже не можемо сказати – чи  це насправді наші бажання чи ми присвоїли їх, зазіхнувши на красиве формулювання й прийнявши схему – «бо всі так роблять».

От і живемо в створеному нами ж ілюзорному світі обожнюючи придумані для себе цінності які насправді такими не є й поставивши собі шори, відгородившись від такого іншого і нетипового світу, беручи ззовні все, що вдається і віддаючи мізерну частку, лише те, що самому вже не потрібно.

Про що я? Про те, що не можна отримати не віддавши! Про те, що отримуєш завжди більше ніж віддаєш, якщо віддаєш щиро.

А якщо ні – то маємо варіант перший – споживацький!

Міраж… Я часто згадую це слово, коли намагаюсь знайти людину готову взяти від мене все, що накопичилось за такі довгі самотні роки, що із задоволенням віддав би за добре слово, за чуть-чуть ласки і не знаходжу. От тоді в мене виникає враження, що ледь не все, що зринає перед очима, – така собі химера, ілюзія, міраж…

Don’t Worry, Be Happy!

Напевно в житті кожної людини траплялася ситуація, коли вроді й любиш свою половинку, але в стосунках вже щось не те...  В цій замітці мова піде про причини такого явища і методи його подолання.

Ті, хто знають відповідь на питання, можуть далі не читати - навряд чи знайдуть щось нове. а решта - ласкаво прошу )

І так, окрім біологічно-фізіологічних причин, описаних минулого разу, в гру вступає психологічний фактор:

Цікавість - все нове нам цікаве, відповідно ми здатні прикладати більше зусиль щоб його пізнати. Отже для знайомства з новою людиною ми ладні потратити більше сил, ніж для постійних стосунків.

Різноманітність - навряд ви б довго змогли кожен день істи лише макарони чи лише картоплю, навіть із різними салатами і напоями - просто набридає. Навіть найулюбленіші ласощі з часом приїдаються. Так само і в стосунках: якщо їх не урізноманітнювати - з часом приїсться. 

Сумніви - людина здатна періодично сумніватися навіть у землі під ногами, що ж говорити про решта аспектів? Питання а чи точно це та людина, чи ми підходим одне одному, і т.п. можуть виникати практично у кожного, а їх повну відсутність можна трактувати як відхилення, або затяжний період закоханості.

Страх. Страх образити кохану людину - один із найзапекліших ворогів здорових відносин, він укупі зі страхом втрати складає ту руйнівну силу, яка здатна розвалити найміцніший союз. Людина  через цей страх починає себе поводити не так, як у звичайному житті. Нових заморочок з'являється все більше і більше, поки з часом їх не стає надто багато.

Лінь. Коли нам добре, то навіщо шось робити? Мало хто усвідомлює, що активно будувати стосунки потрібно від першого дня їх створення і ... якщо пощастить, то постійно.

Егоїзм. Егоїстом бути природно. Альтруїзм - соціальне надбання - допоміжний засіб кооперації організмів, біологічно виправданий лише у близько споріднених групах. Людина в першу чергу бачить як їй боляче, те чого вона хоче і т.п. а не бажання й потреби своєї половинки. А в купі із "поблажками" зробленими через страх, створюється надзвичайно цікавий ефект - вічно в такому режимі людина жити не може, це насправді не її поведінка, а зрозуміти чому партнер раптом став менше виконувати Ваші забаганки/бажання, за звичай, важко.

Обман. Не бажаючи образити чи засмутити когось, люди схильні вдаватися до обману або недоговорювати якісь нюанси. Але в нюансах якраз і ховається вся суть. З часом малесенькі шматочки обману зліплюються у величезну кулю, і людина вже не може з цим всим справитися. А якщо зважити на те, що все таємне колись випливає, то маємо взагалі катастрофічну картину.

Специфіка пам'яті. Людина швидше і краще запам'ятовує те, що в неї викликало якісь труднощі, ніж те, що принесло радість. Така специфіка допомагає виживати у цьому нелегкому світ, але водночас руйнує стосунки. При рівній кількості хороших і поганих моментів у хороших практично немає шансів. Їм всім потрібно бути на кілька порядків яскравішими, щоб складати конкуренцію в боротьбі за пам'ять. Оскільки ніхто не ідеальний, то дрібні неув'язочки з часом нарощують величезний тягар негативу, навіть коли все чудово. З іншого боку, коли стосунки з людиною по певній причині припиняються, то все погане, що було забувається в силу непотрібності, щоб не засмічувати пам'ять. Тому колишні на перший погляд здаються такими хорошими...

Безвідповідальність. Замість того, щоб вирішити існуючу проблему тут і зараз, люди відкладають їх у довжелезну скриню до "кращих часів". А коли далі вже не можна чекати, то все вивалюється одним величезним комом.

Комплекси. Людські комлекси  ("в мене маленький розмір", "я надто товстий/худий", "мене ніхто не хоче", "люди - бездушні монстри" і т.п.) ускладнюють життя не лише їх власнику, але й його оточуючим, а особливо людям, котрим цей власник небайдужий... Навмисне описав комплекси від чоловічого імені, щоб не виникало думки що жінки більше ними страждають. І ті й ті одинаково, просто це по різному виражається.

Якщо у Вас присутні хоча б два із перелічених пунктів, буду відвертим - Вам не світять гармонічні стосунки. По вашій же вині. Якщо ж, поклавши руку на серце, ви можете чесно сказати, що з чим всим справилися, а стосунки все-рівно розпадаються, значить мало стараєтеся, і як мінімум обман у Вас ще залишився...

Якщо ж у Вас виникає запитання "а що коли в одного/одної все в порядку, а в іншої/іншого повний набір?", то віцдповім - це чисто академічна ситуація, в житті такого не трапляється. І навіть якщо є там маленький проміжок часу, то одна людина своїм прикладом і підтримкою допомагає ншій цього позбутися. Але й таких людей, в яких би все було в повному порядку дуже, ну дуже важко знайти. Зі всіх, кого знаю, можу назбирати максимум трьох і то в певному наближекнні. Це при тому що життєвого досвіду в кожного/кожної з них хватить не на одну людину...

Ну добре, проблема зрозуміла, але як її розв'язувати? Якщо проблема дійсно зрозуміла - то половину справи вже зроблено, якщо ж ні - задавайте запитання, постараюся на них відповісти.

І так: почнемо знову в тому ж порядку:

Цікавість - в загальному річ хороша. Просто треба бути готовим постійно виділяти на кохану людину більше часу і сил, ніж на інших. В ідеальному варіанті - більше ніж на просто знайомих всіх разом взятих, і приблизно ж стільки, скільки на всіх разом друзів. Не можете? Це прояв слабкодухості? - Геть із класу і без батьків не приходити. Я тут намагаюся допомогти, а людина не хоче прийняти допомогу... Так чиї ж це проблеми? Не получається - старайтесь. Весь час і сили на кохану людину також тратити не потрібно. Це вже зайве. На себе коханого/кохану потрібно витрачати стільки ж скільки на другу половинку, не менше. Написати просто, а от зробити... Але міцні стосунки цього варті.

Різноманітність. Якщо Ви шукаєте різноманітності змінюючи коло спілкування, друзів/подруг коханок/коханців, то Ви так нічого й не навчилися. Потрібно самому турбуватися про свіжість у стосунках, а не звалювати це на партнера. Не чекайте, що вас хтось розважить - це по дитячому, - розважайте самі. Чим зайнятися у вільний час не повинно бути проблемою ні на початку стосунків, ні далі. Якщо ж таке питання все ж виникає - працюйте над собою. Тут в поміч прийдуть як книги, так і цікаві люди. Не епатажні зірки, а ті, хто вміє жити і дихати на повні груди, і щиро сміятися.

Сумніви. Ось це реально проблемка. Від них ніхто не застрахований. Але довго сумніватися не можна. З'явилися - розберіться з ними. Серйозні - розкажіть партнеру, такі-собі - просто женіть. Дозволите їм закорінитися - проблеи не минути. Не бійтеся цим образити людину. Те ж саме стосується  страху. Із ним потрібно боротися. Страх втратити - взагалі цікава штука. Якщо його не прогнати, підсвідомість допоможе, але допоможе злісно - провівши через те, чого боялися, тому краще позбутися цього страху власноруч. Краще любити, ніж боятися. А страх образити людину настільки виламує руки, що його також не варто вирощувати. Будьте простіше. Краще зробити щось не зовсім так, але пояснити, ніж не робити нічого...

Лінь. Ооо... Лінь... Рушій прогресу і гальма стосунків... Лінь корисна але тільки в маленьких кількостях. Це дуже дороге задоволення, тому її кількість потрібно постійно контролювати, назбирається забагато - буде важко справитися. Для ефективної боротьби із цим недоліком можна користуватися правилом троьох. Лінь як і інші слабкості з часом лише накопичується. Піддаючись цій слабкості, Ви лише допомагаєте їй збільшитися. Всі сили потрачені на потакання слабкостям переходять в них. Поучається подвійний ефект: мало того, що потратили сили, так ще й укріпили недоліки. Получається в два рази більше. Отже потім щоб лише компенсувати сили вкладені в слабкість, потрібно потратити вдвічі більше енергії, так ще й поновити втрачену. Получається 1:3. Для подолання своїх недоліків потрібно витрачати не менш ніж в тричі більше сил, ніж іде на їх потакання. З лінню той же ефект, тільки троши більш закручений: полінувалися щось зробити, хоча було треба, тоді необхідно зробити кілька справ, які по складності і потрібності сумарно перевищують те, що не зробили як мінімум втричі. Важко? Важко.. Сам знаю... Але треба ;) Так само і в стосунках: полінувалися зробити щось хороше (побачитися, придумати щось цікаве і т.п.) потім потрібно це компенсувати в потрійному тарифі... (придумати щось цікавіше, запросити на довшу зустріч, краще підготуватися...)

Егоїзм. Тут все просто. Поруч з Вами також Людина. В Нього/Неї також є емоції, бажання, потреби. І хто Вам сказав, що вони співпадають,  а якщо ні - то ваші головніше? Хочете, щоб про Вас потурбувалися - турбуйтеся і Ви. Але не так як лише Вам подобається, а так як треба вашій Половинці. Не знаєте що і як? А язик навіщо? Запитайтеся. Але не так: "що Тобі зробити", а хоча б "а чого б Тобі зараз хотілося? ;)". Якщо ж людина по відношенню до Вас проявляє егоїзм, не соромтеся їй про це сказати. Знову ж без всіляких наїздів, але так, щоб було зрозуміло що Вам цей факт неприємний...

Обман. Говорити правду важко боляче і страшно. Але якщо людина Вам дійсно дорога, навчіться не лише не обманювати, але й не приховувати "дрібниці" звичайними недомовляннями. Попереджений - значить озброєний. Разом простіше буде вирішити проблеми, які тільки-тільки назрівають. І боротися зі спокусою на стороні простіше, коли Ваша половинка про це знає. Спочатку це дуже важко, але з часом стає все легше і легше. Але тут є і друга сторона медалі. Якщо Вам розповідають усю правду, не потрібно цю правду розвертати проти того, хто розповів. І так розказати було важко, а якщо ще й Ви накинетеся, то хто Вам вдруге захоче щось розказати? Боротися потрібно не з симптомами, а з причиною... А це ще важче - нормально сприйняти правду, в тому числі й критику...

Пам'ять влаштована так, що на відстані любити простіше. Навчіться забувати погане, залишаючи лише досвід від пережитого. Вам зробили боляче? - поговоріть про це, з'ясуйте причини, навряд чи це було навмисно, а якщо й навмисно, то напевно людині щось сильно наболіло, і вона хотіла це якось Вам показати. В першому випадку нема за що переживати, в другому - є проблема із якою потрібно розібратися. Якщо ж людина робить боляче випадково вдруге і втретє, то або вона повільно вчиться, або Ви надто гостро реагуєте на якісь дрібниці і Вам є над чим задуматися. В жодному разі не потрібно злитися і накопичувати образу. Адже дуже боляче, коли тобі згадують твої минулі промахи, які ти вже давно загладив... Навчіться забувати погане... Досвід помилок є,  а тягаря образи - немає. Все просто.

І плавно перейшли до відповідальності. Проблем не потрібно боятися, їх треба вирішувати. Тут і зараз. Коли ви вдвох, Ви несете відповідальність не лише за себе, а й за партнера і за ваші стосунки. Щось не так - говоріть. Разом простіше обдумати проблеми, і простіше їх вирішити. Відгороджуєте людину від проблем? Волієте все вирішувати за неї? Тоді Вам потрібно не кохану/коханого, а домашню тваринку. Все рівно людина рано чи пізно зіштовхнеться з реаліями світу, а така "опіка" лише заважає до цього підготуватися...

Ну і коротко про комплекси: Найкраща зброя у боротьбі із негативом - широка посмішка і веселий настрій. Майже у кожній події можна знайти хорошу сторону. І якщо Ви самі себе не любите і не поважаєте, то навіщо це робити іншим? Знаєте, що з Вами щось не гаразд - працюйте над вдосконаленням, а не закривайтеся від інших. Зайва вага? - біг на витривалість, збалансоване харчування. Поганий голос? - вправи на розвиток. Не розумієте жартів? - спробуйте побільше жартувати з іншими. Недоліки з волоссям? - змініть засоби догляду, полоскання відварами з трав після миття голови - також хороший засіб. Проблемна шкіра? - перегляньте раціон харчування, почніть робити зарядку, згадайте слово "спорт". Невпевнені у собі? - почніть здійснювати мрії, або допомагати іншим... На кожні проблему є як мнімум один спосіб розв'язку. А ховатися від неї - невиправдана слабкість...

Почніть зміни із себе, і побачите результат...

P/S Надіюся, що ця замітка зможе комусь допомогти у зміцненні стосунків, і не тільки...

Ви – в стосунках. Принципово не важливо, в яких. Секс без зобов'язань, з серйозними намірами, стосунки з відтінком закоханості, несуттєво...

Насправді, будь-який більш-менш близький контакт з іншою людиною – це стосунки. Навіть той, що без зобов'язань. Відсутність обопільних зобов'язань – це не відсутність пошани, не відсутність такту, не відсутність уваги до потреб іншої людини.

Будь-які стосунки між людьми грунтуються на тому, що ти усвідомлюєш свої інтереси і визнаєш інтереси іншого.

Якщо ти дбаєш про задоволення тільки своїх потреб, то станеш жорстоким маніпулятором. Якщо ти перестанеш зважати на свої інтереси, а турбуватимешся тільки про те, щоб іншому було комфортне, то станеш жертвою. Це все варіанти залежних стосунків. І "просто секс" – найкоротша дорога до них.

Здорові стосунки в будь-якому форматі припускають, що інтереси обох сторін задовольняються.

Якщо ви потребуєте уваги, але не отримуєте її, то або домовляєтеся про прийнятні умови у спілкуванні, або шукаєте людину, з якою зможете без напруги з її боку свою потребу задовольнити.

Якщо ви раз по раз ігноруватимете те, що ваші потреби в стосунках не задовольняються, ви стаєте залежною особою. Смутне або й явне відчуття незадоволення, якщо не заглушати його аргументами розуму, не дасть вам помилитися, що із вашими стосунками щось не так.

Якщо ви починаєте чекати, чи подумки прив'язуєтеся до того, хто повинен. на ваш погляд, вирішити ваші внутрішні проблеми, тікайте.

Ви це завжди відчуваєте – почалося спілкування, схоже на жуйку. Ви ніби на одному кінці розтягнутої гумки, а інший кінець – тримає об’єкт ваших мрій і жадання.

Не було б так боляче, якби ви грались з тою гумкою у гру «розтягнемо-відпустимо». На певному етапі життя це навіть буває весело. Але якщо ви відчуваєте, що інший грає, а ви цю липучку тримаєте вже не в руках, а приклеїли до свого серця (чи до іншого серця, яке знаходиться в органах малого тазу), закінчуйте.

Відпускайте свій кінець. Чи забирайте той, який тримає інший. Викидайте до біса цю несмачну, даремну тягомотину.

Ви відчуваєте безліч ситуацій, коли почалася тягучка.

Закінчуйте її. Включайте волю і витримку – і закінчуйте. Можливо, якщо ви вже встигли прив'язатися, буде боляче. Але якщо ви залишитеся, то потім біль зросте в рази. Якщо вам потрібна допомога або підтримка, знайдіть того хто вас вислухає і з розумінням поставиться до ситуації.

Це не означає, що потрібно писати гнівні повідомлення: "Покидьок ти, я йду від тебе". Про себе вирішите, що вам потрібно, що ви хочете від стосунків. Як мінімум, вам треба, щоб з вашими потребами рахувались.

Звичайно, тут не йдеться про те, щоб дочекатися партнера з війни або з експедиції. Тут йде мова про те, що доступна в усіх сенсах людина (є зв'язок, сили в пальцях, щоб натиснути кнопки на телефоні) раптом стає недоступним.

Ймовірно, він багато і напружено працює, і нормально, якщо не відповів протягом десяти хвилин і пари годин на ваше повідомлення. Але якщо повідомлення залишається без відповіді протягом днів, а не годин, означає не дуже-то і хотілося.

Якщо ви починаєте придумувати йому виправдання, знайте – ви вже приклеїли брудну гумку до свого серця. Якщо ви починаєте шукати пристойні пояснення своєму мовчанню, означає ви тримаєте другий кінець цієї гумки. Кожен з нас в глибині душі знає, що ми завжди знайдемо декілька слів для того, хто нам дійсно дорогий.

У стосунках наступив спад. Це нормально.

В усіх стосунків є цикли: сильно, багато, близько – ледь-ледь, мало, далеко. Ви можете не співпасти у фазах з партнером.

Але коли він віддаляється, ви йдете на зближення, а він знову віддаляється, а ви починаєте наздоганяти, діставати, виколупувати з нори – це те ж розтягання тієї ж гумки.

Він йде і тягне вас за собою.

Відпускайте кінець і зупиняйтеся.

Зупиняйтеся в гонитві за примарним щастям.

Якщо починаєте когось або щось чекати, – не задумуючись припиняйте такі стосунки. Краще вже не буде! Далі тільки біль і розчарування, розчарування і біль! 

Долго и счастливо

 

Некоторые легко знакомятся, ярко влюбляются, быстро соблазняются и привычно прощаются. Им завидуют. Ими восхищаются. Их хотят. Им рады.

Другие знакомятся реже, привязываются крепче, любят спокойнее и живут вместе долго. Их ставят в пример. Но завидуют им только те, кто так не может. Хотя уже хочет.

Вспомнив логику, понимаешь, что бывают ещё те, кто умеет и то, и другое. И те, кому не доступно ни то, ни другое.

О том, как делаются экспресс-отношения, написано немало. Об отношениях долгих пишут реже. А ведь это ничуть не проще. Ибо есть препятствия.

Хотя бы нехватка элементарного понимания, что краткосрочные и долгосрочные строятся по-разному. И, соответственно, отсутствие умения «строить на века». Разочарование после очарования, пустота после влюблённости. Выбор не тех, акценты не там…

Результат один – одиночество. Даже если народу вокруг полно.

Всё ещё люди

Почему краткосрочники разочаровываются? Потому что ищут идеальных. А у нас, людей, есть недостатки. Кто-то ночами храпит, кто-то курит подорожник, кто-то не любит играть в шашки, у кого-то носки паркет царапают.

Разумеется, какое-то время всё это не очень бросается в глаза. При должной силе воли можно и не плевать недельку на ковёр, и пирожок с соломой искренне похвалить. Но чем дальше в лес, тем тяжелей утюг. И тайное становится явным. Оказывается, она тоже потеет! Оказывается, он засыпает сразу после секса!

И отношения сворачиваются. И чем проще найти замену, тем быстрее это происходит. С опытом же отношения прерываются заранее. Чтобы не разочароваться. Должно же в жизни быть место сказке!

Самый самый

Ладно, идеал мы не ищем. Но ведь имеем же мы право на самое лучшее?! Хотя бы из доступного? Помните, одних интересует «Что идёт по телевизору?», других – «Что ещё идёт по телевизору?».

Пусть моя – красавица, но вот мимо прошелестела та, чья харизма на размер больше… Пусть мой отжимается от пола 7 раз, но вот про Мишу говорят, что он может все 9… Чем не повод попытать счастья?

Краткосрочники всё время на дистанции. Они во всём готовы соревноваться. И везде – побеждать. Поэтому побеждают они, кроме прочего, в категориях «Самая кратковременная связь» и «Количество отбракованных партнёров».

Зёрна от плёвел

Итак, один из основных барьеров к долгосрочным отношениям – желание иметь всё и сразу. И желание показаться таким же. Лучше всех, всегда и во всём. По крайней мере, в рамках соответствующей половой ориентации.

А между тем, как показал ещё Карл Маркс, ключ эффективности в специализации. Нет смысла искать сферически-идеального человека. Нет его. Но можно найти того, кто подходит именно тебе. Потому что в его достоинствах будет именно то, что тебе необходимо, а в недостатках не будет того, что для тебя невыносимо. А остальное – стерпится, слюбится.

Кто-то нуждается в душевном тепле и вполне готов пережить недостаток секса. Другой не представляет себе жизни с «серой мышкой», и ему не важно, умеет ли жена готовить. Кому-то важно, чтобы муж регулярно клялся в любви, а то что бьёт, так это жизнь. И так далее.

С другой стороны, каждому вполне по силам справиться с какими-то из своих недостатков да вложиться в раскрытие своего таланта. А вот попытка соответствовать всем канонам сразу – прямая дорого в депрессию. Или к пофигизму. Словом, умение отделять важное от неважного, грамотная расстановка приоритетов – это важно.

И для отношений, и для самооценки.

Замок на песке

Всё хорошо, когда ещё не все карты раскрыты. Когда она ещё не видела твою коллекцию марок. Когда он ещё не слышал, как ты поёшь на два голоса с Уитни Хьюстон. Вас ничего не связывает, но пока жив дух первооткрывательства, вы друг другу интересны.

Чувства бурлят, пена взбивается, газ выделяется – идёт реакция. Но что будет дальше? Что в «сухом остатке»? Когда вы уже наобнимались. И наговорились. И друг на друга насмотрелись. Что вы будете дальше делать?

Долгосрочники заботятся об этом заранее. Ибо «сухой остаток» – это фундамент будущих отношений. Они ищут точки соприкосновения (любим море и борщ, не любим тушканчиков и трамваи). Взаимные интересы (дегустация пива, философия средневековья). Общее дело (компания «Дед Мороз летом»).

А то и просто презервативы прокалывают.

Краткосрочники же плавают в эйфории, пока однажды не обнаруживают, что в их постели какой-то смутно знакомый человек, с которым абсолютно нечем заняться. Ну и на фиг такого.

Всё выше и выше

Человек – это бесконечный мир, который можно познавать годами и не познать за всю жизнь. Другое дело, что большинство из нас на годы застревает в привычных масках. И эти маски с годами портятся. Да и не интересны они уже никому. Потому-то и важно умение меняться. Развиваться.

Хорошо, когда ты интересен партнёру именно тем, во что тебе не лень вкладывать время и силы. Тем, что тебе интересно. Ты интересен своей начитанностью, а тебе нравится читать. Ты интересна своим разнообразием, а ты живёшь своим желанием быть разной. Его привлекает твоя любовь к детям, и ты правда их любишь.

Тогда с годами интерес к тебе будет только возрастать. Ведь любое дело, которое мы делаем с любовью, получается у нас всё лучше и лучше. И ты в нём – совершенствуешься. И становишься интереснее. Важно только выбрать того, кто будет ценить в тебе именно это.

Мост через вечность

Вообще, расчёт на длительные отношения – это весьма другой стиль мышления. Знание, что будущее будет делает его реальным. Настоящим. Влияющим на настоящее. Ведь зная, что это надолго, ты будешь оценивать его по-другому. О чём бы ни шла речь.

• Ты уже заранее прикидываешь, без чего нормально ты жить не сможешь. И ищешь в кандидатах именно это. И это не сложно, ведь действительно необходимого для каждого конкретного человека не так уж и много.
• Ты знаешь, что не бывает поступков без последствий. И стараешься поступать так, чтобы последствия больше радовали, чем огорчали. Думаешь, прежде чем сделать. Думаешь, прежде чем сказать. Думаешь, прежде чем подумать.
• Стоять на цыпочках долго – неудобно. Да и невозможно. И понимая это, ты предпочтёшь проинформировать партнёра о своём росте – заранее. Или подрастёшь в том, в чём подрасти можешь. В результате из отношений уходит неудобное, и они становятся – комфортнее. Приятнее. Долгосрочнее.
• В обратной ситуации ты понимаешь, что если какой-то недостаток партнёра ты принять не сможешь никогда, вам лучше расстаться уже сейчас. И не тратить время жизни на попытки совместить несовместимое. Ты не пытаешься связать свою жизнь с «полуфабрикатом» в надежде доготовить его в процессе, ты выбираешь того, кто устраивает тебя уже.
• И так далее.

Но самое главное, что когда понимаешь, что отношения – это на годы, в какой-то момент приходит осознание, что семья – это не смысл. Семья – это тыл .

Отношения не должны отнимать энергию, они должны её восполнять. И именно такие отношения ты и начинаешь строить. Когда вернуться домой – праздник. Когда быть рядом с любимыми – счастье. Когда познание другого – радость.

Любовь и влюблённость

Так чего же не хватает тем, чьих отношений хватает не на долго? Понимания, что любовь и влюблённость – это разное. И того, что после ухода влюблённости может придти и любовь, а не только разочарование.

Влюблённость – это взрыв. Это фонтан. Это буря. Жадное познание человека. Взахлёб. С нетерпением. С отказом от остального.

Влюблённость – это гормоны. Это стресс. И она не может длиться вечно.

Во-первых, от ударных нагрузок организм устаёт.

Во-вторых, иссякает новизна партнёра. «Самое интересное» уже познано.

Это немного похоже на открытие для себя нового писателя, сайта, блога. Сначала читаешь запоем. Материала много. И чем интереснее написанное, тем быстрее всё это прочитывается. А ещё – нет. И приходится ждать новинки по капельке. Ведь писатель уже любимый.

Да, любовь – это другое. В ней меньше огня, но больше тепла. Не жор дорвавшегося, но наслаждение вкусом. Нюансами, оттенками, деталями. Не сливки сверху, а гармония всех ингредиентов. Не слепота к остальному, а выбор наилучшего.

Влюблённость в больших дозах губительна. Любовь – целительна. Поэтому в основе длительных отношений – она.

 

Автор: Анвар Бакиров 

http://www.duals.ru/Data/Psychology/long-love.htm

 

Сьогодні проведу невеличкий лікбез на тему міжстаттевих відносин.

По глибині/силі/якості почуття між людьми можна розділити на такі типи: приязнь, симпатія, закоханість, любов.

Приязнь рідко коли закінчується чимось більшим ніж знайомство, якщо не переростає у сильніше почуття. 

Симатія - в людей знаходяться спільні точки дотику: інтереси, хоббі, рід занять, чи просто склад характеру. З такими людьми частіше всього підтримуються приятельські стосунки, іноді дружба. В плані глибших стосунків - навряд, оскільки явного бажання чогось більшого не виникає, а звичайного "не проти" не достатньо для початку нового.

Закоханість - бурхливий розвиток стосунків між людьми, палкі поцілунки, прогулянки під нічним небом, всілякі божевільні витівки. Від таких стосунків перехоплює подих, голова іде обертом. По науковому - під впливом реакції певних відділів мозку відбувається гормональний сплеск, який і змушує людину почуватися найщасливішою в світі. Людина не помічає недоліків партнера і здатна на короткий час його/її ідеалізувати. Саме про такий стан і говорять "любов сліпа". В плані стосунків закоханість швидко переходить від прогулянок взявшись за ручку до поцілунків, обіймів, а потім і сексу. При тому тут це занаття можна назвати більш поетично: люди займаються коханням самовіддано, отримуючи і даруючи масу задоволення. Здавалося що ще треба? Але тут природа знову бере своє. Так історично склалося, що майже всіх живих організмів результати еволюційного розвитку не лише спонукають створювати потомство, а й робити це якомога частіше і з як можна більшою кількістю різних партнерів. Саме тому секс досить часто стає завершальним етапом стосунків. Гормональний сплеск, який відбувався на перших порах знайомства закінчується. Залози та відділи мозку, які брали активну участь у стимуляції організму ідуть на короткочасовий відпочинок. Але таке, невеличке для звичайного стану, зниження гормонального фону після попередньої бурі здається величезною ямою. Ось тоді і виникають сумніви, а чи та це людина,чи треба продовжувати стосунки... 

Такий ефект наступає не одразу а через місяців два - три більш-менш регулярних статтевих стосунків. Адже для людей саме стільки часу потрібно й достатньо щоб зачати потомство. На цьому закладена природою програма по зведенню двох особин завершує свою роботу, і знову вмикається програма пошуку нового партнера. Якщо ж із теперішнім партнером стався позитивний результат - будуть діти, то тоді на короткий час (3-5 років) вмикається програма батьківської опіки за потомством. Далі потомство вже здатне саме про себе потурбуватися в плані знаходження їжі, а від зовнішніх ворогів його захистить стадо. Саме в цей період наступає друга криза стосунків, або перша криза сімейного життя. У пар із більшою кількістю дітей спокійний період продовжується до моменту досягнення наймолодшою дитиною 4-5 років.

В таких подіях люди зовсім не винуваті, це всього лиш відладжена віками оптимальна програма поведінки. Будь-які значущі відхилення від неї знижують еволюційну пристосованість особини.

Якщо крім закоханості була ще й симпатія, то стосунки можуть перерости у дружбу,яка тим не менш не виключає поодиноких рецедивів закоханості.

І нарешті останнє по шкалі та найсильніше по своїй суті почуття - любов. Спочатку її складно відрізнити від закоханості. Хіба що відчуття ідуть трохи яскравішими, ніж за звичай. Якщо почуття взаємне, то першої кризи стосунків можна навіть не помітити. Якщо ж однобоке, а з іншого боку лише закоханість, то втрата одним партнером інтересу до іншого, переноситься все ж трохи спокійніше, оскільки звичний для всіх егоїзм звільняє місце турботі про щастя об'єкту любові. Врешті все ж буде боляче, але почуття любові при цьому не зникне. Якраз про це й говорять "любов не має минулого часу".

Досить часто за любов приймають просту закоханість, особливо це характерно для підліткового віку із його новизною і свіжістю і без того частими гормональними перепадами. Саме тоді найчастіше робляться висновки "я не зможу без неї жити". Героям "Ромео і Джульєтта" під час описаних подій не було й 16 років...

До чого це все? Якщо Людина із якою Ви зараз маєте відносини Вам і справді дорога, але немає ніякої впевненості що це справді любов, тоді до сексу переходити не варто. Простіше коли почуття є щось трохи більше ніж симпатія, але ще не зовсім закоханість. Тоді і бажання буде і втрата не ранить. Але якщо любите - не зупиняйтеся, любіть всім серцем, адже насправді немає нічого кращого, ніж дарувати радість дорогій для Вас людині. І якщо любов взаємна - важко буде знайти щасливіших людей. А ще ніколи не сумнівайтеся. Сумніви - тихий убивця почуттів...

P/S якщо хтось захоче почитати про інші аспекти людських стосунків - питайтеся, можливо мені знайдеться ще що написати... З участі в рейтингу не знімав, оскільки і сам не завжди залишаю коментарі, але якщо замітка сподобалася то ставлю плюсик. А якщо вона виявиться невдалою, то буде краще її потім зняти...