Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко звинувачує президента Віктора Ющенка в розвалі демократичної коаліції.

Про це вона заявила на прес-конференції у середу, коментуючи заяву Ігоря Кріля про можливість створення коаліції з Партією регіонів.

"Це не будь-який депутат НУНС заявив, а цілий Кріль. Це серйозна заява. Кріль – не просто Кріль, а глашатай Віктора Івановича Балоги і президента. І сьогодні нарешті, оприлюднено чітка позиція, що НУНС на чолі з президентом готується створювати коаліцію з ПР", - зазначила Тимошенко.

Вона нагадала, що коли Балога витягнув двох депутатів з коаліції, "двох своїх друзів Рибакова і Бута", то виникло питання правового сенсу: чи є коаліція, чи нема.

"Насправді, конституція вже визначилась, що тільки фракція може увійти чи вийти (із коаліції). Тому ніякі депутати не можуть собі самотужки вийти й залишити в коаліції 225 депутатів", - наголосила Тимошенко.

Втім, відзначила Тимошенко, Партія регіонів зробила подання до КС із приводу існування коаліції. Найбільше здивування прем’єра викликало, що на дебатах в КС представник ПР Олена Лукаш і представник президента Марина Ставнійчук обрали однакову позицію "і доводили, що коаліції немає".

"Те, що представник президент під стенограму трактувала, що коаліції немає, це є ще одним свідченням того, що коаліцію демократичну розвалює персонально президент", - поскаржилась Тимошенко.

Вона нагадала, що з 18 членів КС шість прийшли туди при владі Партії регіонів, а ще шість обрані за квотою президента. Відтак ці судді мають більшість, щоб ухвалити необхідне рішення.

"Є велика загроза того, що за сприяння президента і Партії регіонів буде ухвалено рішення, що коаліції не існує", - заявила Тимошенко.

Від себе Тимошенко пообіцяла "до останнього берегти демократичну коаліцію".

"Будь-який політик на моєму місці вже б емоційно відреагував, але я кожне слово зважую, щоб якимись емоціями чи діями не дати руйнувати демократичну коаліцію", - сказала прем’єр.

Вона підозрює, що звинувачення в національній зраді з'явились, щоб було чим аргументувати створення коаліції з Партією регіонів.

"Мені прикро, що так відбувається", - зауважила вона.

Майдан.

Президент України Віктор Ющенко нагородив низку мешканців Полтавщини державними народами з нагоди Дня Незалежності. Про це йдеться в Указі Президента України 726/2008 "Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня Незалежності України" Тож, за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 17-ї річниці незалежності України нагороджено: орденом «За заслуги» ІІІ ступеня ГНІТЬКА Володимира Івановича - співголову Полтавського обласного товариства політичних в'язнів і репресованих

орденом княгині Ольги ІІІ ступеня ПРОСЯНИК Тамару Дмитрівну - головного редактора газети «Інформаційний бюлетень», м.Кременчук Присвоїти почесні звання: «ЗАСЛУЖЕНИЙ ЕНЕРГЕТИК УКРАЇНИ» МИХАЙЛИКУ Василю Васильовичу - начальникові управління акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат». «ЗАСЛУЖЕНИЙ ЛІКАР УКРАЇНИ» ІГНАТЕНКУ Василю Ларіоновичу - лікареві санаторію «Полтава» акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів «Миргородкурорт». «ЗАСЛУЖЕНИЙ МАШИНОБУДІВНИК УКРАЇНИ» ГРИГОРЕНКУ Олександру Михайловичу - голові правління акціонерного товариства «Полтавамаш» КОРШУНОВУ Олександру Олександровичу - голові правління - генеральному директору акціонерного товариства «Кременчуцький колісний завод». «ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ» ДЕМЧЕНКУ Миколі Михайловичу - директорові Полтавського музичного училища та КРЮЧЕНКО Надії Василівні - начальникові відділу культури і туризму Диканської районної державної адміністрації. «ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК ОСВІТИ УКРАЇНИ» ВЕРГАЛ Наталії Аркадіївні - директорові Полтавського міського ліцею № 1 імені І.П.Котляревського. «ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ» ЖИЛІНУ Сергію Вікторовичу - генеральному директорові товариства «Аргрофірма «Шишацька», Шишацький район СЬЙОРІ Івану Івановичу - директорові сільськогосподарського підприємства «Колос», Кременчуцький район.

Джерело: ІА "Новини Полтавщини".

Активіст ВГО Альянс "Майдан" Тарас Токар вітає всіх полтавців з нагородами і подвійно вітає Володимира Івановича Гнітька та Тамару Дмитрівну Просяник, які є активними учасниками розбудови незалежної України протягом багатьох років.

Майдан.

Объява в ленте "Продам оранжевую краску- Пчеловод"

для тех кому не видно жмем СЮДА

Вот таким нехитрым образом было установлено почему наша страна катица в ЖОПУ ведь наш Президент все свое свободное а может и не свободное время проводи в Он Лайн игре!! не удивлюсь если и Украина тоже является скорее полигоном для отработки тактики в Ред Алерт 2 что установлен на ноутбуке Виктора Андреевича!!!!

Факти порушення кримінальних справ проти Віктора Януковича та Юлії Тимошенко давно не становлять секрету. Але про те, що Віктор Ющенко також проходив по справі, відомо нечисельній групі поінформованих осіб.

Коли згадують про темні моменти в минулому Ющенка, то говорять про банк "Україна".

Однак мало хто знає, що це стосується не кінця 1990-х, коли дітище Вадима Гетьмана банкрутувало, і не періоду переходу Ющенка в опозицію, що давало би змогу говорити про політичні репресії. Справа сягає корінням буремних подій 1991 року, коли розпадалася ненависна Ющенку Радянська імперія, а він працював на посаді заступника голови банку "Україна".

Тому присвячуючи свою підсумкову прес-конференцію цитуванню постанов про порушення справи щодо Тимошенко, президент мав пам'ятати і про власні скелети у шафі. А гасло "закон один для всіх" не має недоторканих територій.

Отже, 1 жовтня 1992 слідчий Генпрокуратури Олег Литвак відкрив кримінальну справу  за статтею халатність, де проходили службові особи банку "Україна". До речі, потім Литвак дійшов до в.о. генерального прокурора, а зараз очолює службу в секретаріаті президента Ющенка.

У справі досліджувалися дії Ющенка та інших керівників банку "Україна" в грудні 1991 року в рамках операції з конвертації 2 мільярдів радянських рублів у 25 мільйонів доларів.

Обвинувачення по справі висунули громадянину Росії та США на прізвище Докійчук (компанія "ДипСовГруп") та директору науково-виробничої фірми "Батьківщина" Чекалову.

У своїх свідченнях колишній керівник банку "Україна" Вадим Гетьман розповів, що з Чекаловим його познайомив тодішній перший віце-прем'єр Костянтин Масик.

За матеріалами справи, саме Масик і порадив здійснити конвертацію рублів у долари.

Передбачалося, що в рамках операції фірма "Батьківщина" перерахує банку "Україна" 25 мільйонів доларів, а "ДипСовГруп" отримає від банку на свої рахунки 2 мільярда рублів.

Гетьман розповів, що доручив вивчити це питання тодішньому начальнику управління міжнародних розрахунків банку "Україна" Ігорю Мітюкову та погодити із заступником керівника банку Віктором Ющенком (в майбутньому Мітюков став міністром фінансів, а Ющенко - главою НБУ).

За матеріалами справи, керівник фірми "Батьківщина" Чекалов обговорив цю пропозицію з Мітюковим.

Гетьман жодних документів не підписував, але доручив вести питання цим двом своїм вихованцям.

[ Читати далі ]

Навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми. Під великим питанням – чи стала Україна ближче до НАТО і ЄС, ніж у 2005?

За всіма наявними політичними ознаками, початок осені стане початком президентської виборчої кампанії, тобто напружених змагань за найвищу владну посаду в державі.

Зайвий раз це засвідчують хоча б спільні "наїзди" президентського секретаріату та речників Партії регіонів на прем‘єра Тимошенко, котра, мовляв, неправильно займається ліквідацією наслідків стихійного лиха на Прикарпатті, і, відповіді, з боку БЮТу – про те, що Балозі просто напекло голову.

І тут неминуче постає простеньке таке запитання – задля чого так званій українській еліті взагалі ця влада?

Якщо спробувати відстежити еволюцію влади в країнах демократичного Заходу, то критерії, які визначають там боротьбу за здобуття влади, докорінно відрізняються від українських.

Важко уявити собі колишнього президента Сполучених Штатів Білла Клінтона, статки якого через декілька років після закінчення президентства складали б, скажімо, більше мільярда доларів. В Америці його, як мінімум, просто не зрозуміли б і розпочали розслідування його корупційної діяльності.

В Україні ж це сприймається як належне, і не лише щодо президентів, а і щодо депутатів чи колишніх міністрів, адже недаремно людина мала стільки років можливість контролювати фінансові потоки, не кажучи вже про такі вітчизняні "традиції", як занесення до кабінетів чемоданчиків з "пеньондзами".

На відміну від більшості вітчизняних політиків, західним не потрібна влада заради тільки грошей. Адже корупційні діяння швидко відслідковуються і покарання буде невідворотним.

Можна сказати, що тут існує принципова відмінність – їм потрібні певні гроші (зовсім не обов‘язково свої власні), щоб отримати владу, а не влада, аби конвертувати її в гроші.

Вони прагнуть реалізувати свої політичні концепції і ідеї. Для західного політика це природно. Оскільки він зможе заробляти на своїй колишній популярності уже пішовши зі влади. Включно з публічними виступами, мемуарами та іншими абсолютно легальними можливостями.

У українських же політиків подібне "незрозуміле" ставлення до влади виглядає, як безглузде прагнення влади. Тобто, з їхньої точки зору, прагнення до влади із-за грошей – це реалізація свої мети, а влада у чистому вигляді – заради влади – як спосіб реалізувати свої політичні погляди – не є зрозумілою.

Тому в їх озвученні це звучить як обвинувачення мало не в усіх страшних гріхах.

Журнал "Форбс" нещодавно вирахував 12 доларових мільярдерів серед депутатів Держдуми Росії. І це після справи ЮКОСу, коли більшість грошовитої публіки намагається триматися якнайдалі від практичної політики, слухняно ділячись прибутками із владою.

В Україні, здається, у Верховній Раді не менше мільярдерів, але їхній вплив незмірно вищий. І статки їхні щедро прибувають впродовж дуже і дуже напруженої парламентської діяльності.

Найбільш наочним прикладом конвертування грошей у владу стала політична діяльність Партії регіонів. Адже вона не є партією, у класичному вигляді. Партія регіонів фінансується передусім Рінатом Ахметовим, дійсно підкоряється його цілям, служить його бізнесу, що підтверджує фактичне подвоєння його капіталу протягом одного року.

Й нічого немає поганого у тому, що хтось став багатим, або дуже багатим. Погано те, що за українських реалій, якщо на одному соціальному полюсі суспільства накопичується супербагатство, на протилежному полюсі зростають суперзлидні.

Адже чи є головним завданням українського суспільства, на яке воно повинно працювати, щоб з’являлися чисельні мільярдери? На авторову думку, суспільство мало б подбати про широке залучення своїх громадян в акціонерні товариства, завдяки чому мільйони людей повинні багатіти, а не одиниці вибраних.

Бо коли утворюється така величезна прірва між полюсами багатства і бідності, і такі разючі відмінності у соціальних групах по розподіленню цього багатства, то відсутність жодних натяків на те, що традиційно звикли називати соціальною справедливістю, неминуче здатне призвести до створення новітньої революційної ситуації.

І у цьому випадку, для більшості громадян України, не буде мати жодного значення, хто брав участь в активному розграбуванні України – чи це "голубі", "помаранчеві" чи ще якісь політичні сили, котрі звикли конвертувати владу в грошові ресурси, а здобуті таким чином фінанси – знову у владу.

Намагання влади перетворити масово громадян України на "маленьких українців" (тобто безсловесних холопів) не прикрашають державних діячів будь-якого калібру, будь-то Віктор Ющенко, Віктор Янукович чи Юлія Тимошенко.

Водночас українці, щоб змінити подібну ганебну ситуацію, мають усвідомити той факт, що не можна обмежити свою політичну діяльність, проголосувавши раз на п’ять років на президентських виборах.

Прорвати замкнене коло олігархічної оборони можливо лише за умови, якщо українське населення активно впливатиме на політику і економіку країни та чинитиме тиск на владу.

Власне, голосуючи на Партію регіонів, електорат продовжує в часі ситуацію, коли, взявши на озброєння лозунги притаманні соціально орієнтованим партіям (російська мова та антинатовська риторика – це не що інше, як гостра політична приправа), її зверхники, по суті, продовжують залишатися провідниками антисоціальної політики.

І наступні президентські вибори матимуть шанс продемонструвати: чи будуть дієвими ті месиджі, котрі посилатимуть у вигляді обіцянок різномасті партії українському електорату.

З авторової точки зору, найбільш оптимальним для розвитку української держави виявився б баланс між лібералами і соціал-демократами при владі. Адже всі інші політичні напівтони лише збивають з толку українського виборця.

Зрозуміло, що ця соціал-демократія повинна докорінно відрізнятися від того, що пропонувала свого часу СДПУ(о) і її керівництво.

В ідеалі ліберали пильнують за тим, щоб конкуренція підштовхувала технологічний прорив, а соціал-демократи стежать за тим, щоб низькооплачувані верстви населення та члени їхніх родин мали реальний шанс на здобуття освіти та кваліфіковану медичну допомогу.

Можливо, зараз Україна потребує більше соціал-демократів, ніж лібералів, адже антисоціальна політика, котра започаткована ще у часи Леоніда Кучми і яка продовжується і до цього часу, є чудовим політичним живильним середовищем для підтримки цих ідей українським виборцем.

Сьогодні, за умови, що в Україні поки що відсутня потужна соціал-демократична партія, спробувати відвоювати для себе цю нішу могла б Юлія Тимошенко зі своїм БЮТом.

Адже, якщо враховувати український менталітет, то для українського народу куди є ближчим намагання будувати країну застосовуючи соціал-демократичні концепції з додатком такого виду солідаризму, який був притаманний за часів Аденауера, скажімо, німецьким християнським демократам.

Аніж продовжуючи будувати ющенсько-ахметівське суспільство ліберального капіталізму з пріоритетом для великого бізнесу і ігноруванням прав і потреб українського населення.

Під час наступної президентської кампанії багато чого буде сказано щодо позитивів і негативів президентства Віктора Ющенка. Проте уже зараз, аналізуючи його діяння протягом цих років, можна прийти до суперечливих висновків.

Адже цілком можна пригадати, що у 2004 році кандидат у президенти Віктор Ющенко обіцяв: бандитам тюрми, рішучу боротьбу з корупцією, усунення олігархів від влади, докорінну зміну стилю діяльності адміністрації президента.

А також укріплення національно-патріотичного руху, наближення України до європейських структур, розвиток демократії, укріплення міжнародного авторитету української держави, забезпечення гідного рівня життя громадян України, тощо. Присягався у вірності своїм соратникам по боротьбі за владу.

Однак навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми.

Олігархи захопили владу повністю, секретаріат президента, всупереч Конституції, перебрав на себе значну частину функцій президента. Крім того, Ющенко не лише втратив союзника в особі Тимошенко, але й фактично розвалив свою партію НУ, а потім блок НУНС.

Та й під великим питанням – чи стала Україна у 2008 році ближче до НАТО і Європейського Союзу, ніж у 2005?

Безглуздо заперечувати факт, що у 2004 році Віктор Ющенко здобув таку потужну підтримку, на яку не зміг розраховувати жоден кандидат у президенти до нього та, очевидно, ще й довго не зможе сподіватися після нього.

Все це було і з цим не посперечаєшся. Ющенко консолідував у своїх лавах абсолютно різних людей. Але, можна сказати, що вони консолідувалися проти "професора" Януковича і без участі Ющенка.

Проте, тим не менше, ця безпрецедентна консолідація швидко закінчилася, і знову ж таки, складно заперечувати, що у цьому винен насамперед він сам.

Тепер, через роки, після Помаранчевої революції, стає очевидним, що Ющенко зміг консолідувати політиків і український народ тільки для просування себе на президентську посаду.

То що ж, власне, дала подібна консолідація українцям і Україні? Адже усе більше стає зрозуміло, що нині гаранта все більше цікавить конвертація влади у гроші. Хоча сама влада, як похідна таких можливостей, також не є зовсім зайвою.

Можна сказати, що в 2004 році Віктор Ющенко використав на свою користь увесь могутній потенціал, котрий був сформований ідеологічними творцями Народного руху за участю інтелектуалів, письменників і політиків: В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Івана Драча, Степана Хмари, Віталія Дончика, Володимира Яворівського, Юрія Покальчука, Павла Мовчана, Дмитра Павличка, Юрія Щербака…

Саме ці яскраві особистості і ще багато інших подібних до них формували національну ідею незалежності України. Ющенку в 2004 вдалося зробити те, що не вдалося реалізувати раніше в зв’язку з розколом Народного Руху і смертю (чи вбивством?) національного лідера всеукраїнського масштабу В’ячеслава Чорновола.

Того, котрого ніхто, як не намагався, так і не зумів звинуватити у конвертації влади у гроші, котрий не набув ані маєтків, ані "хатинок", ані грошовитих "друзів".

По суті, Віктор Ющенко під час Помаранчевої революції одягнув на себе "сорочку лідера нації", котра шилася для старшого Чорновола і дісталася президенту в спадок, у зв’язку з певним збігом складних політичних обставин.

І хоча Ющенко поспішив одягнути на себе цю одежину, але від цього справжнім лідером нації так і не став.

Отже, цілком природно, що під час тяжкого лиха на Прикарпатті, він абсолютно спокійно, за заздалегідь затвердженим ним графіком відбув з Києва комфортабельно відпочити на гарячому кримському пісочку...

Віктор Каспрук, політолог, для УП

Маразм крепчает... А може - ні?

Як би там не було, вчора Ющенко видав наступний Указ:

«УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 856/2008

Про заходи у зв'язку з Днем пам'яті жертв голодоморів

У зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні та з метою гідного вшанування пам'яті жертв геноциду Українського народу, належної організації заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів (22 листопада 2008 року)

постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) розробити за участю Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні і затвердити у десятиденний строк план заходів на жовтень-листопад 2008 року до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів, передбачивши в ньому, зокрема:

проведення презентації Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні;

відкриття у місті Києві першої черги Меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів в Україні;

проведення 22 листопада 2008 року Загальноукраїнської акції «Засвіти свічку»;

презентацію в листопаді фільмів, присвячених темі геноциду Українського народу 1932-1933 років;

організацію у місті Києві виставок, зокрема документально-художньої, друкованих видань, фоторобіт, які висвітлюють події, пов'язані з Голодомором 1932-1933 років в Україні, демонстрацію відповідних тематичних виставок та експозицій у інших населених пунктах;

2) забезпечити у повному обсязі фінансування проведення заходів до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів;

3) передбачити під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» кошти для фінансування спорудження у місті Києві другої черги Меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів в Україні, заходів з публікування архівних, науково-популярних та художньо-публіцистичних видань, а також для здійснення Українським інститутом національної пам'яті дослідницьких робіт з питань голодоморів.

2. Запропонувати релігійним організаціям провести 22 листопада 2008 року панахиди за жертвами Голодомору.

3. Оголосити 22 листопада 2008 року о 16.00 на вшанування пам'яті жертв геноциду Українського народу хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях (крім підприємств, де це не допускається за технологією виробництва), рух громадського та приватного транспорту з подаванням відповідних звукових сигналів.

На території України 22 листопада 2008 року приспустити Державний Прапор України, обмежити проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

1) забезпечити до 22 листопада 2008 року:

проведення презентацій обласних томів Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні;

урочисте відкриття меморіалів, пам'ятних знаків у населених пунктах, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років в Україні;

2) активізувати роботи з демонтажу пам'ятників та пам'ятних знаків особам, причетним до організації Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також з відповідного перейменування вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах;

3) організувати у День пам'яті жертв голодоморів покладання траурних вінків і композицій із житніх та пшеничних колосків до пам'ятних знаків, місць поховань жертв голодоморів, вшанування пам'яті загиблих хвилиною мовчання, запалення свічок та проведення щорічної Загальноукраїнської акції «Засвіти свічку», а також вечорів-реквіємів та інших скорботних заходів;

4) вжити додаткових заходів щодо поліпшення медичного та соціально-побутового обслуговування, сприяння у веденні присадибного господарства, надання матеріальної допомоги особам, які пережили Голодомор 1932-1933 років в Україні.

5. Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерству культури і туризму України разом із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями забезпечити проведення в населених пунктах України завершального етапу міжнародної акції «Незгасима свічка».

6. Міністерству освіти і науки України забезпечити проведення у листопаді 2008 року в усіх навчальних закладах України «Уроку пам'яті», а також підведення підсумків Всеукраїнського просвітницько-патріотичного конкурсу вчинених дій щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні «Пам'ять народу» та щорічної Всеукраїнської акції «Колосок пам'яті».

7. Міністерству закордонних справ України:

1) забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів, а також участь представників дипломатичного корпусу іноземних держав, акредитованого в Україні, в офіційних заходах, які проводитимуться в Україні;

2) сприяти Міжнародному координаційному комітету Світового конгресу українців для планування відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні у проведенні представниками української громадськості за кордоном заходів з ушанування пам'яті жертв геноциду Українського народу.

8. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації підготовки та проведення заходів до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та Дня пам'яті жертв голодоморів.

9. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

25 вересня 2008 року»

*********************************************
Витратити такі кошти на пам'ятник, яким би шляхетним він був, мені особисто видається маразмом (ХІБА ЩО ЦІ КОШТИ ПРОСТО ПЛАНУЮТЬ ВІДМИТИ, тоді тут вже не маразмом пахне, або просто черговий піар-хід технологів до наступних виборів), при наявних проблемах в країні, можна було б знайти краще застосування коштам. Якщо зважити, що, наприклад на фінансування НАНУ у цьому році  виділено 1.951.042,7 грн... А постраждалим від вибухів газу людям у різних містах досі не надали житла чи коштів за зруйноване житло... Чи що постраждалі від повені у західних областях і досі "плавають"...

А ви як до цього ставитесь?

25 февраля исполнится ровно год со дня инаугурации Виктора Януковича. Первый год - всегда испытание. Испытание как для народа, доверившего новому лидеру бразды правления, так и для самого Гаранта, поскольку уже через год у избирателя, как правило, накапливается масса причин для недовольства своим выбором. Разочарование не всегда имеет субъективный характер: некоторые проблемы, решение которых берет на себя Президент как олицетворение новой власти, оказываются либо вовсе неподъемными, либо требующими большего времени для решения. Тем не менее, разочарование почти всегда имеет место быть в принципе. По итогам первого года работы Президента можно судить о том, чего ждать от политика в будущем, и чем этот человек на посту главы государства отличается самого себя, но в период борьбы за высочайший пост. Такое испытание властью в Украине до Януковича проходили трое - Леонид Кравчук, Леонид Кучма и Виктор Ющенко. Какими были результаты их первого года полномочий и можно ли, основываясь на опыте предшественников нынешнего Президента, вывести общую тенденцию для "первого президентского" года в Украине?

Год Кравчука: Беловежское соглашение, Черноморский Флот, ядерное оружие

Л.Кравчук вошел в историю как первый Президент Украины. Соответственно, первому украинскому Президенту суждено было столкнуться с первыми проблемами независимой Украины. И главной из этих проблем стало неопределенное будущее молодого государства.

Наблюдая за ритуалом инаугурации Л.Кравчука 5 декабря 1991, граждане, еще недавно жившие в СССР, не могли с уверенностью сказать, в каком формате, а, главное, в каких отношениях с другими союзными республиками будет существовать их новая Родина. Ясность внесло подписание Президентом Кравчуком 8 декабря Беловежского соглашения о роспуске Советского Союза. Так что "беловежский пакт" можно считать как началом, так и одним из главных итогов первого года президентства Л.Кравчука.

Перестав жить с Россией в одном государстве, Украина получила не только соседа и партнера, но и конкурента во многих спорным вопросах советского наследия. Одним из них стала актуальная и по сей день проблема Черноморского Флота, базирующегося на территории Украины.

Первый год для Президента Кравчука прошел в спорах с Россией относительно как принадлежности флота, так и статуса Севастополя. Сегодня в Украине многие склонны обвинять первого Президента в сдаче национальных интересов. Но существует также мнение, что те переговоры 20-летней давности просто не могли завершиться иначе. Тем более, что Россия довольно агрессивно вела себя во "флотском вопросе" - в апреле 1992 года российский Президент Борис Ельцин издает указ, предполагающий переход ЧФ под юрисдикцию Российской Федерации. Вряд ли сторонники правоты Л.Кравчука в его поисках компромисса найдут в ближайшее время общий язык с теми, кто считает, что ЧФ должен выходить в море лишь под желто-синими флагами, но с тем, что тема флота была одной из главных иллюстраций дебютного года первого Президента, согласятся и те, и другие.

Но вопрос ЧФ стал не единственным, решение по которому не имеет однозначной оценки ни в обществе, ни среди экспертов.

18 апреля 1992-го Л.Кравчук подписал с Россией соглашение о порядке перемещения ядерных боеприпасов с территории Украины на базы РФ для разукомплектования и ликвидации. Другими словами, в первый год президентства Л.Кравчука Украина перестала быть ядерной державой. Сторонники такого решения называют разоружение позитивом, так как благодаря этому Украина на заре независимости заручилась хотя бы формальной поддержкой международного сообщества. Противники же снова называют отказ от ядерного оружия сдачей национальных интересов.

Так или иначе, но каждое новое решение Л.Кравчука создавало курс, которым суждено было идти его последователям, и если первый год первого Президента, в основном, прошел в суете "оформления наследства" СССР, то следующий Президент мог уделить больше времени непосредственно внутренним делам. Чувство, которое наиболее характерно для украинского общества в конце первого года президентства Л.Кравчука - растерянность. Слишком мало времени прошло для того, чтобы отвыкнуть от советской действительности.

Год Кучмы: административное укрепление, "многовекторность"

Л.Кучма в 1994 году - это бывший директор Днепропетровского "Южмаша", экс-премьер-министр Украины, и пророссийский кандидат в Президенты. Обещания наладить отношения с Россией и сделать русский язык вторым государственным превратили бывшего Премьера в настоящего Президента (кстати, ровно те же обещания приведут на Банковую и В.Януковича спустя 16 лет).

Но первый же год Л.Кучмы на посту Президента подарил его "радикально-пророссийскому" электорату разочарование. А всему украинскому народу - новый геостратегический термин, который наши дипломаты используют и сегодня - "многовекторность". "Многовекторность" во внешней политике - один из символов десятилетнего правления Л.Кучмы, основы которого были заложены с первых дней его власти.

Примечательно, что учебники по новейшей истории Украины предпочитают игнорировать первый год, да и вообще первые годы Президента Кучмы. В нынешних редакциях учебной литературы между датой 8 декабря 1991 года ("Беловежские соглашение") и 28 июня 1996-го (принятие Конституции Украины) можно ставить прочерк. Между тем, именно в это время Президент Кучма "заливал" фундамент под свое десятилетнее правление. Если его предшественник метался от экс-коммунистов во время первых выборов до национал-патриотов во время вторых в поисках союзников, то сам Л.Кучма создал особый класс, на который опирался все 10 лет. Финансово-административная элита (или попросту "кучмисты", как многие называют эту негласную партию) создавалась с первого президентского года Л.Кучмы.

Итак, первый год правления Л.Кучмы ознаменован его укреплением во власти. Избегая резких шагов во внешней политике и опираясь скорее на административный, нежели на политический ресурс, второй Президент не вызвал критического раздражения в обществе. Недовольство и массовые протесты будут потом, а после первого года, в июле 1995-го, Кучму критиковали меньше всех украинских Президентов. Наверное, еще и потому, что с Л.Кучмой связывали намного меньше надежд, чем с "отцом независимости" Л.Кравчуком, и, уже тем более, чем с третьим Президентом В.Ющенко.

Чувство, которое наиболее характерно для украинского общества в конце первого года президентства Л.Кучмы - апатия. Украинцы середины 1990-х - это не то политизированное общество, которым оно станет позже, и это тоже было на руку второму Президенту. Не только деньги, но и власть предпочитает тишину.

Год Ющенко: свобода слова, "Криворожсталь", отставка Тимошенко

Третий Президент Украины В.Ющенко приступил к обязанностям главы государства 23 января 2005 года. Президент, пришедший к власти на революционной волне, - больше чем Президент. Ожидания, связанные с деятельностью такого лидера, - колоссальные, процент поддержки в день инаугурации - рекордный. Чего стоит только число детей, названных в первые месяцы правления такого Президента его именем.

Националисты видели в В.Ющенко первого, кто сделает Украину национальным государством. Умеренные надеялись, что новый Президент за обозримое количество лет приведет их страну в Евросоюз. И те, и другие ожидали, что он максимально быстро придушит коррупцию, откроет новые возможности для малого и среднего бизнеса, обеспечит новые рабочие места.

Всего через год ситуация для лидера "оранжевой революции" прямо пропорционально изменилась - Президенту вменяли нерешительность, неспособность сохранить единство "оранжевой" команды, инфантилизм. Если же говорить о главных событиях, ставших символами первого года правления, то, среди них стоит выделить следующие.

Свобода слова. При В.Ющенко стало возможно критиковать всех, это было воспринято как торжество демократии. К сожалению, сам Ющенко не вполне прошел испытание свободой слова - в первый же год президентства он весьма болезненно воспринял повышенный интерес журналистов к расходам своего сына Андрея Ющенко. И все-таки СМИ вздохнули свободней - это стало очевидным результатом первого года деятельности Президента Ющенко.

Продажа "Криворожстали". Реприватизация, в итоге которой металлургический гигант был отобран у Виктора Пинчука и Рината Ахметова и продан на открытом аукционе, долгое время была одним из козырей - как новой власти в целом, так и В.Ющенко в частности. Однако после развала "оранжевой" команды каждый из ее "осколков" пытался преподнести прозрачную продажу комбината как свою личную заслугу.

Отставка Кабмина Юлии Тимошенко. Президент Ющенко отправил правительство, возглавляемоесоратницей по "оранжевой революции", в отставку в сентябре 2005-го, дав официальное начало затяжной персональной войне с лидером БЮТ.

Таким образом, к празднованию годовщины своей инаугурации, равно как и к годовщине "оранжевой революции" В.Ющенко подошел в качестве Президента страны, политически раздираемой как минимум десятком партий, львиная доля которых годом ранее боролась именно за то, чтобы сделать его главой государства.

Наиболее близкое чувство, испытываемое гражданами после года правления В.Ющенко - разочарование, объяснимое завышенными ожиданиями.

Каждый новый украинский Президент приходил к власти на фоне надежд, чаще всего построенных на иррациональном восприятии действительности, часто наивных. Каждый следующий гарант воспринимался как антипод предыдущего, как улучшенная версия того, кто оказался не таким, как его себе представляли. Поэтому в Украине из года в год оппозиция имеет преимущество на выборах. И поэтому отношение публики к новому Президенту накануне годовщины правления едва ли слишком отличается от отношения к его предшественникам.

http://news.liga.net/articles/NA110066.html

Верховная Рада Украины на вечернем заседании 2 сентября предоставила премьер-министру право увольнения министров иностранных дел и обороны, сообщает proUA.com.

Согласно законопроекту о Кабинете министров, принятому 363 голосами при 226 необходимых, теперь украинский премьер имеет право вести международные переговоры и заключать соглашения, не руководствуясь актами президента.

Из закона о Кабмине также исключены положения об обязанности исполнять акты президента и отвечать на его обращения, о возможности для президента или его представителя принимать участие в заседаниях правительства. Также уполномоченные президентом лица теперь не смогут принимать участие в заседаниях правительственных комитетов.

Кабмин сможет выдавать постановления и распоряжения, не руководствуясь актами президента Украины, а президент, в свою очередь, потеряет право на инициативу подготовки и принятия актов Кабмина и на ознакомление со стенограммой его заседаний.

Перед этим теми же 363 голосами Рада приняла законопроект, значительно упростивший процедуру импичмента президента. 362 голосами Раде удалось преодолеть президентское вето, наложенное в апреле 2007 года на закон о правовом статусе комиссий Рады. Предложение Виктора Ющенко назначить главой СБУ Валентина Наливайченко Рада отклонила - за него не было подано ни одного голоса.

Отметим, что в принятии всех этих решений Блок Юлии Тимошенко, Партия регионов и Компартия Украины действовали согласованно, голосуя всем своим составом. В кулуарах Рады лидер регионалов Виктор Янукович заявил, что предложений о создании коалиции с БЮТ в Партию регионов пока не поступало, однако, он считает ее создание вполне возможным, сообщает "Обозреватель". По словам Януковича, если формат существующих коалиций не будет пересмотрен, то на повестку дня встанет вопрос о досрочных выборах.

Фракция "Наша Украина-Народная самооборона" в знак протеста против общего голосования БЮТ, Партии регионов и Компартии за пакет антипрезидентских законопроектов покинула зал заседаний Рады и в настоящий момент проводит экстренное заседание с участием членов правительства. Об этом заявила пресс-служба фракции.

Председатель Верховной Рады Арсений Яценюк покинул зал заседаний еще раньше, протестуя против развала правящей коалиции, передает From-UA.com.

Он заявил, что его руками "развала коалиции не будет. Вы избрали первого заместителя и заместителя председателя Верховной Рады, имеете возможность, ведите заседание. Я такое заседание, которое разваливает демократию, вести не буду." Он отметил, что представленные к рассмотрению законы ведут к импичменту президента и непредусмотренному конституцией перераспределению властных полномочий.

Напомним, что заместители, упомянутые Яценюком, были избраны Радой утром 2 сентября. Первым заместителем стал регионал Александр Лавринович, который продолжил вести вечернее заседание, а БЮТовец Николай Томенко был избран заместителем председателя Рады.

В 20:55 Лавринович закрыл вечернее заседание. Верховная Рада продолжит работу завтра, 3 сентября.

Прем’єр Юлія Тимошенко балотуватиметься в президенти, якщо демкоаліція не буде поновлена.

Такий висновок можна зробити з її слів на прес-конференції у понеділок.

"Якщо президент не повернеться в демкоаліцію, то кандидатів на президентську посаду може побільшати. Ну, зрозуміло, більше. Залишати країну в такій безодні, прірві я не дозволю. Це очевидно", - заявила Тимошенко.

"Тому, я вважаю, що треба поновлювати демократичну коаліцію. Якщо президент її не поновить демкоаліцію, він буде штовхати нашу команду на інші формати роботи і інші рішення щодо участі в усіх виборах", - наголосила вона.

Що стосується прохідного бар’єра, то Тимошенко сказала, що не поділяє позиції президента, оголошену на його інавгурації щодо підвищення прохідного бар’єру до 7%.

Я вважаю, що парламент повинен бути представлений певною групою партій, і ніякий бар'єр не потрібно піднімати", - заявила прем’єр.

Українська правда

Камрад терджиман навел что это может быть интересно. Сразу скажу, что писал профи, поэтому много терминологии и вообще букв, поэтому тем кто не любит читать, лучше не начинать



Писал один из спецов по психоанализу

А это по Ющенко