хочу сюди!
 

Анна

47 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 36-52 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Луи Арагон Глаза Эльзы

В глубинах глаз твоих, где я блаженство пью,
Все миллиарды звёзд купаются, как в море.
Там обретало смерть безвыходное горе.
Там память навсегда я затерял свою.

Вот словно стая птиц закрыла небеса,
И меркнет океан. Но тень ушла — и снова
Глаза твои синей простора голубого
Над спелым золотом пшеницы иль овса.

Расчистится лазурь, померкшая в тумане,
Но всё ж синей небес, омывшихся грозой,
Твои глаза, мой друг, блестящие слезой.
Стекло всегда синей в разломе иль на грани,

О свет увлажненный, о мать семи скорбей,
Ты призму пронизал семью мечами цвета.
Когда рассвет в слезах, день плачется с рассвета,
При чёрной чашечке цветок всегда синей.

Две бездны синих глаз, два озера печали,
Где чудо явлено — пришествие волхвов,
Когда в волнении, увидев дом Христов,
Они Марии плащ над яслями узнали.

Довольно уст одних, когда пришла весна,
Чтоб все слова сказать, все песни спеть любимой,
Но мало звездам плыть во мгле неизмеримой,
Нужна им глаз твоих бездонных глубина.

Ребёнок, широко раскрыв глаза, дивится,
Когда он узнает прекрасного черты,
Но если делаешь глаза большие ты,
Не могут и цветы под ливнем так раскрыться,

А если молния в лаванде их блеснёт,
Где празднуют любовь мильоны насекомых,
Я вдруг теряю путь среди светил знакомых,
Как погибающий в июле мореход.

Но радий я извлёк из недр породы мёртвой,
Но пальцы я обжёг, коснувшись невзначай.
Сто раз потерянный и возвращённый рай,
Вся Индия моя, моя Голконда — взор твой.

Но если мир сметёт кровавая гроза
И люди вновь зажгут костры в потёмках синих,
Мне будет маяком сиять в морских пустынях
Твой, Эльза, яркий взор, твои, мой друг, глаза.

Перевод Вильгельма Левика

Київ. Озеро Тельбін.

9 травня










Кругом обведено дерево, де Віктор Цой... 

«Буря» у стінах НКВС. Історія одного арештанта


Петро Пилипишин
Петро Пилипишин
Фото: архів СБУ

«Росія забрала в мене всіх і все, кого я любила. Брата, сина, церкву, землю, нажиту мозолями, все майно». 

Моя прабабця Лікерка часто нарікала на Москву, посилаючи на Кремль прокльони та гострі словечка. Зараз я думаю, як це вона всі роки Союзу не боялася? Росію називала москальською джумою, росіян - не братами, а вбивцями. Мабуть, коли втрачаєш найрідніших, з ними втрачаєш і страх…  

Про брата Лікерки, Петра Пилипишина, я знала мало. Такий собі хіпі навіть за нинішніми мірками — пустив батьківський спадок на театр, з яким подорожував Україною. Для 1930-тих тандем сільського хлопця з театром - взагалі щось немислиме. З розповідей прабабці мені найбільше запам’яталося, що він, коли навідувався вгості, забороняв стелити йому ліжко. “Мені, Лікерцю, треба до твердого звикати” — арґументував. 

Відчував щось, мабуть. В травні 1941-го його арештували - за зв’язки з ОУН. Прабабця побігла до нього в Гримайлівську тюрму, куди його спочатку кинули, понесла якусь ковдру і харчі. Він заказав приходити - “В тебе діти”. І передав аркуш паперу з автопортретом, намальованим вугликом. Це - єдине, що лишилося від нього і досі зберігається моєю родиною. 

***

Я сиджу в читальному залі СБУ. На столі переді мною скріплені в теку різні документи формату А-4 і меншого розміру довідки. Пожовклі від старості. Відбиток пальця. Внизу на кожній сторінці допиту незграбний підпис. Одне фото в профіль та анфас. Стандартне для слідства. Чоловік, котрого я ніколи не бачила і який дуже схожий на мою прабабцю. 

«Дело № 13682 по обвинению Пилипишина Петра Теодоровича. Начато 10 ноября 1941, окончено 3 декабря 1941»

Звична для тих часів 58 стаття кримінального кодексу — «контрреволюційна діяльність». 

Чого ж звинувачення почали 10-го листопада, якщо арештували в кінці травня, що до того часу? Пазлик за пазликом складаю докупи події і дні з життя рідної по крові мені людини. Розшифровую красиві і не дуже почерки слідчих, котрі в різні часи проводять допити. Примітно, що на папері до підозрюваного вони звертаються виключно на Ви і з великої літери… Сторінка за сторінкою вимальовую картину життя Петра Пилипишина.

***

1916 рік. Село Буцики Гусятинського району. В родині три доньки і народжується четвертий син. Сім’я, як запишуть через 25 років в матеріалах кримінальної справи — «средних крестьян». 7 років школи. Далі — рік роботи в адвокатській канцелярії м. Гримайлів (містечко поряд з Буциками). Участь у «Просвіті» та в хоровому і театральному гуртках при сільському клубі. Отак — у маленькому селі Буцики з двомастами жителями в 30-тих роках 20-того століття були Просвіта та гуртки. Їх зі Львова підтримували партії Соціальні демократи та Соціальні радикали. Зокрема надсилали в село газети та книжки. Принаймні, таку інформацію Пилипишин надає слідчим. 

В 1934-му Петро їде до Львова. Я підозрюю, що на чиєсь запрошення. Бо місяць працює вантажником у магазині. А потім зразу — у видавництві «Українська рекляма». Яке випускає часопис «Дажбог» та «Юні друзі». А друкуються в них Богдан-Ігор Антонич, Богдан Кравців, Богдан Лепкий. В першому номері «Дажбога» редактори пояснюють свою мету — «об’єднати при журналі поетів молодої ґенерації, націоналістів» та «інформувати про все, що є в літературі, в театрі й у кіні інтересного, по змозі як найбільш інтересно» (Слово до читачів. – 1932. – Ч. 1). І це вдається. Часопис з видавництвом гуртують активну патріотичну молодь. 

Чим конкретно займався мій родич в «Українській реклямі», невідомо. На допиті він каже, що збирав адреси, за якими доставляли рекламу, газети та журнали видавництва. Та чи так це було? Я сумніваюся, бо на інших допитах він називає прізвище головного редактора (Іван Шавель) та авторів. Для чого така інформація простому збирачу адрес? Через пів року Петро звільняється з «Української реклями», на його місце приїжджає працювати двоюрідний брат — Іван Вороновський (1940-го його теж арештовують за участь в ОУН). Я припускаю, що так була налагоджена робота націоналістичних рухів. Молоді активісти з провінції приїжджали до Львова, їх навчали й далі вони виконували різні завдання — залучали нових учасників, розповсюджували інформацію і тощо.

Після видавництва Петро йде на роботу до організації «Українська культура». Там працює майже рік. Чим саме займається, теж невідомо. А далі починає грати в пересувному театрі імені Котляревського. Віддає на нього всі гроші, отримані від продажу землі, що йому в спадок лишив батько. Гастролює по Галичині та Польщі. Ось фрагмент з допиту, де йдеться власне про останні дні роботи театру.  

«— Скажите, каким образом вы попали на территорию Германии?

— В 1939 році я разом з групою артистів театру в’їхав в Коломию для постановки п’єси «Маруся Богуславка» (драма Нечуя-Левицького), «На полі крові» (драма Лесі Українки), але постановку ми не зробили, нас застала війна, з-поміж артистів частину мобілізували, а частина виїхала на територію колишньої Польщі. Їхали ми по території Румунії, де нас і затримали. З поїзда нікуди не випускали, через ніч ми в’їхали в Заліщики, звідти я поїхав на Тернопіль, а далі — на Скалат. То була осінь 1939-го року. На території Німеччини я не був. (переклад з російської)». 

Власне, з приходом на Галичину Червоної армії театр припиняє своє існування. Але Петро повертається додому не одразу. В одному з допитів слідчий запитує його про арешт польською поліцією. І він розказує - затримали за участь в акції, присвяченій пам’яті загиблих українських націоналістів в 1918-1920-му роках при обороні Львова від поляків. За це в польській в’язниці він сидить два тижні. І вже після цього вертається в Буцики.  

З кінця осені 1939-го до травня 1941 працює вчителем початкової школи в сусідньому селі Рудки.

Петро Пилипишин (ліворуч)
Петро Пилипишин (ліворуч)
Фото: з особистого архіву сім'ї

Арештують його 24 травня 1941 року. Кінець весни. Мабуть, цвітуть яблуні, буяє зелень. А разом з нею буянить Червона армія. Арешти відбуваються по всіх селах. Затримують вчителів, священників, інтелігенцію. В документах напишуть, що при обшуку в Пилипишина вилучено блокнот з записами та малюнком тризуба.

Постанова на арешт від 19 травня 1941-го року. Разом з нею витяги з допитів двох затриманих із зізнаннями — в ОУН їх вербував Петро Пилипишин і на його вимогу вони збирали інформацію про розміщення військ та адреси радянських чиновників. Тобто Петра беруть за доносом.  

Перший допит Пилипишину влаштовують в день арешту. Він заперечує свою причетність до ОУН. Наступного дня - знову допит. Фактично ті самі питання і ті самі відповіді : про ОУН чув, читав в газетах, ніколи учасником не був. І ось допит за 26 травня 1941-го. Два дні після арешту. Відповіді вже інші. Мова - абсолютно канцелярська.  

— … на следствии 24 мая 1941 года я скрыл от следствия свою принадлежность к ОУН. А теперь решил открыто заявить следствию, что я являюсь членом ОУН, куда вступил в 1934-ом году в городе Львове.  

Ніби-то в 1934-му в громадській читальні Львова він познайомився з людиною, яка розказала йому про ідею Самостійної України і що ОУН за неї бореться. І запропонувала вступити в організацію. Після того вони зустрічалися в Личаківському парку і знайомилися з 10 оунівськими заповідями. Ще було двоє інших чоловіків. Прізвищ один одного вони не знали. Такі були правила. Далі, мовляв, вони отримали доручення вербувати нових членів. 

На цьому ж допиті є розповідь Петра про складання присяги з клятвою, записаною рукою слідчого. 

«Я — Буря, син українського народу підтверджую, що цілком добровільно вступаю в члени ОУН. Життя і боротьба — це мої обов’язки в знак Ордену. В цьому мені Боже допоможи».

Знаходжу в матеріалах справи свідчення, що присягу приймав товариш «Зозуля». «Зозуля» був лише трохи старшим і неосвіченим — але за правилами організації Пилипишин мав йому повністю підкоритися. Одразу після присяги дістав доручення — збирати інформацію, де живуть радянські партійці. І до наступної зустрічі мав вивчити напам’ять 10 заповідей і 12 оунівських правил. 

Тут же на листку рукою Пилипишина, дуже нерівним і поганим почерком, написано цих 10 заповідей ОУН. В кінці стоїть дата — 26.05.941. Тобто написано під час допиту. Або змусили писати з пам’яті, або диктували. Мабуть, щоб мати речовий доказ до справи.

Далі Петро називає прізвища людей, котрих вербував і розказує про обставини, за яких це сталося. Зливає усіх. Прізвища і самЕ зізнання в протоколі допиту підкреслено червоним… А сам допит, судячи з офіційних документів, закінчують 26 хвилин на другу ночі…. 

Нині вже покійна прабабця Лікерка стверджувала, що через кілька днів після арешту, Петра перевезли до Чортківської тюрми. Однак, я сумніваюся, що це так. Бо на кінець червня через наступ німців НКВедисти розстріляли понад 800 арештантів тієї в’язниці. А 2-го липня 954 чортківських в’язні пішки пішли на Умань. 187 не прибули — їх застрелили по дорозі або ж вони померли від виснаження. Решту знищили в Умані. Всіх. Тобто, якби Петро Пилипишин був на той момент у Чортківській тюрмі, в нього не було б шансів дістатися до Росії.

А в його справі записано - етапований з Тернопільської області в Златоустівську тюрму у зв’язку з воєнними діями. Цікаво те, що сам Петро в Челябінську область доїхав. А його справа з допитами і з визнанням вини загубилась по дорозі. В руки тамтешніх слідчих вона не потрапила. Тому вони відкривають справу з нуля. І з початку починають допитувати.  

Пилипишин всю вину відкидає. В ОУН не був. Про організацію знає лише з газет. Коли згадують арештованого двоюрідного брата, каже, що з ним про українських націоналістів ніколи не говорив. Слідчі запитують ще й про односельця Володимира Фішку, так сталося, що Пилипишин зустрівся з ним в Магнітогорській тюрмі і навіть сидів в одній камері, але Петро каже - до в’язниці вони були ледве знайомі. В результаті в обвинувальному висновку запишуть: 

  1. речових доказів по справі немає;
  2. свідків по справі немає;
  3. первинна слідча справа не поступила. 

Попри це 12 грудня 1941-го винесуть вирок — 8 років у виправному трудовому таборі. За буржуазну антирадянську діяльність. 

Все відбудеться дуже швидко.

Обвинувачення пред’являть 2 грудня 1941 року, попереднє слідство завершать 3-тього грудня і 12 — обвинувальний висновок. В ньому підкреслять — слідкувати за Пилипишиним треба і далі, бо у в’язниці він може зв’язуватися з контрреволюціонерами.

Мою увагу привертає такий собі меморандум, де загальна інформація про в’язня. Там окрім біографічних даних є питання до слідчого: «Можна ли вербовать заключенного и для какой работы?» Відповідь однозначна: «Вербовать нельзя. На следствии вел себя неискренне». 

27 квітня в НКВС Челябінської області з тюрми, де Петро Пилипишин просидів більше року, відправлять довідку з грифом «Секретно». Довідку про смерть. Лікарі напишуть, що в’язень помер 28 лютого 1941-го року від авітамінозного ентероколіту. Тобто довідка видана лише через два місяці після смерті…

Я не знаю, як його похоронили. Свідки, котрі вижили в таборах, розповідають — не церемонились ні з живими, ні з мертвими. Викопували велику яму і зсипали туди 20-25 тіл. Голих чи в лахміттях. А в тюрмах щодня гинули десятки людей. Бувало, що хоронили в одиночній могилі. Під номером, без імені та прізвища. Але таке траплялося нечасто.

***

У фільмах завжди інакше. Герої ніколи не здають своїх побратимів на допитах, виходять живими з в’язниці, або помирають при втечі чи героїчною смертю. У житті не всі витримують знущання слідчих. І, як мій родич, часто конають геть негероїчно. «Авітамінозний ентереколіт» — кишкове інфекційне захворювання через погане харчування, яке супроводжується частими рідкими виділеннями. Смерть — страшна і неприємна. Якщо у 27 років вона може бути нестрашною. 

Старша на 8 років за свого брата Петра моя прабабця Лікерка 1-го грудня 1991-го на референдумі проголосувала за незалежність України. І ще 9 років прожила під синьо-жовтим прапором та тризубом, малюнок якого знайшли в блокноті її брата. Своїм довгим життям моя прабабця ніби підтвердила той факт, що смерть її брата Петра в розквіті сил була недаремною.

Таланти твої, Україно!

  • 10.05.20, 08:24

Часовщик-волшебник 80-го уровня!lol

9 мая. Киев. Шулявка.

Решили с женой начать всё с нуля...



- А ты что будешь делать, если самоизоляцию отменят?
- В смысле - «если»?!

 

Чем дольше будут продлевать, тем большим будет наплевать.

 

- Ваш Вовочка - бездельник: он списывает у детей домашние задания.
- Но дети же сейчас учатся на удаленке.
- Он у вас еще и хакер.

 

Когда закончится карантин, давайте некоторым людям об этом не скажем?

 

Сегодня я зашёл в отделение банка в маске и отдал им свои деньги. Чувствую себя глупо.

 

- Как вы стали алкоголиком?
- Я четко придерживался карантина.

 

Для многих отсутствие гражданской позиции не является препятствием для её отстаивания.

 

- Галя!!! С меня хватит! Ты всегда пьяная! Я подаю на развод!
- Я что, замужем?!!

 

Решили с женой начать всё с нуля... Так она даже на свидание не пришла!

 

- Ваши первые четыре мужа отравились грибами, пятый упал с лестницы. Как вы это объясните?
- Пятый не любил грибы.

 

Лень - это искусство отдыхать заранее.

 

пою в обнимку с пылесосом
танцую я во всей красе
и это потому что дома
не все

 

Если у человека не все дома, значит, кто-то нарушает карантин.



 

Метро будут открывать в два этапа: сначала откроют на вход, а через 14 дней – на выход.

 

Ладно, перенос ВНО. Куда большая проблема назревает с сочинениями "Как я провел лето".

 

Я так хочу научиться играть на гитаре, иметь хорошую спортивную фигуру, быть начитанным и разносторонним человеком! Но потом я прихожу домой и понимаю, что мне лень даже раздеться.

 

Маска реально спасает. Сегодня в подъезде наткнулся на одноклассницу, но она меня не узнала, потому что я был в маске.

 

- Маска, маска, я вас знаю.
- Это невозможно, я - одноразовая.

 

- Опишите пожалуйста свою жизнь одним словом.
- Грехопадение.

 

Внимание!
В фильме содержатся сцены рукопожатий, прикосновений к лицу и пребывания на улице без уважительной причины
.

 

Приходит мужчина к психотерапевту:

— Доктор, меня посещают мысли о самоубийстве. Жена гуляет, дочь — прoститутка, сын — наркоман, квартиру обворовали, дача сгорела, с работы выгнали. Я не знаю, как жить и хочу лезть в петлю.

— Знаете, что я вам посоветую? Напишите на листе бумаги фразу "Все проходит — и это пройдет", и повесьте над кроватью. Вы будете просыпаться каждый день, и смотреть на бумажку. Ложиться спать — и смотреть...

Спустя месяц:

— Доктор, спасибо вам огромное! Выиграл в лотерею машину, дали новую работу, страховая все компенсировала, дочь образумилась и сын поступил в институт. Спасибо огромное!

— Вот и славно! Только вот бумажечку — не выбрасывайте...

 

Утром проснулся: кашля нет, насморка нет, температуры нет, ничего не болит, дышится свободно. Ну, думаю, труба дело. Типичные симптомы бессимптомного коронавируса.

 

Какие новогодние желания загадывали 31 декабря 2019: Грета Тунберг: «чтобы самолеты не летали и дети перестали ходить в школу не только по пятницам а вообще»

Российские олимпийцы: «если нас не пустят на олимпиаду в Токио так пусть и никто туда не поедет»

Лукашенко: «чтобы продавцы нефти начали доплачивать покупателям за нефть»

Собачки: «чтобы хозяева сами себе надели намордники и упрашивали нас пойти погулять»

Милиционеры: «что бы можно было кого угодно останавливать для проверки документов и выписки штрафов»

Учителя: «чтобы в школу можно было не ходить, а зарплату все равно получать»

Невыездные за границу: «раз уж нам нельзя — так пусть и никого не пускают! »

Жены: «чтобы отменили все эти спортивные матчи и закрыли бары!»



 

Хоч хтось постійно й каже, що ми гівно,

і нічого не можемо, і ні на що не здатні, і навіть каші з нами не звариш...

почему именно 9 мая?

хотели кратко?
пожалуйста!

Это уникальный день в мировой истории.
Буквально - 8 мая была максимальная война, а на следующий день - 9 числа месяца мая 1945 года во всем мире за редким исключением установился всеобщий мир.
Именно эту дату и празднует мировое сообщество, в недра которого глубоко интегрировано все прогрессивное человечество или наоборот.
Вот почему 9-го, а не 8-го, ребята.