хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Он ждет тебя



Я шел по этой дороге
Так давно
Чтобы показать путь
Так что вы бы знали
Я шел по дороге
С дырками в руках в ногах
Пробиться
Следуйте за мной
Нет вы не одиноки
Вы действительно будете свободны
Путешествие начинается и заканчивается
Со мной
Миллион миль
Начинается с шага или двух
Чего ты ждешь?
Я жду тебя
Вы управляете гонкой
Думая, что ты почти выиграл
Тогда вы можете найти
Вы только начали
Ты в пути
Думая, что ты далеко отсюда...

....Первым делом, первым делом ПОРОХОБОТЫ, ну а преступники,...

....Первым делом, первым делом ПОРОХОБОТЫ, ну а преступники, преступники потом!

Українська музика 1136







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

G07

G07

Голодування на воді

  • 30.05.20, 12:00
Карантин йде в небуття. Відновився повноцінний робочий тиждень. Захотілося помножити навантаження після розслабухи на 2 і поєднати роботу з відсутністю їжі і відсутністю кави та нікотину. Мета? Їх декілька: позбутися шкідливої звички (порвати шаблон "робочі теревені на курілці"); витіснити перманентний стрес від роботи стресом від голоду; покращити форму, ну і банальна цікавість "які мої можливості?".
Було цікаво, як організм відреагує на такий сюрприз.
Закортіло мені 10 днів аскези. Але зважаючи на думку і почуття чоловіка (він чомусь вирішив, що таким чином я завершу своє земне існування), термін скоротився до 5 днів.
Минулого понеділка зробила глибокий вдих і пірнула у незвіданний світ без їжі.
**** День перший, на вагах 70,7. Спокійно реагую на запах рагу, молодої картоплі с кропом і часничком, кручеників з м'яса та інших смаколиків з робочих тормозків колег. Слухаю їх причмокування, п' ю воду і пишаюся собою. Герой. Мотивація на верхівці Евересту. Після обіду ненав'язливо провітрюю кабінет. Живіт не співає, голова не болить, красота. Вечір першого дня: "мені зараз вкрай потрібен краєць чорного хліба зі шматочком сала, посипанний чорним перцем. Господи, як це смачно. Як я могла не любити сало до сьогоднішнього вечора?" Допиваю другий літр води, готую вечерю для нормальної неголодаючої родини. Лягаю спати.
Вночі наснилося, що я геніальний кондитер і випікаю шедеври з тірамісу, наполеонів з супер-ніжним кремом.
**** День другий. Назву його День дикого апетиту. На вагах 69, 4. Бодрячок зі звірячим апетитом, сухим ротом та чомусь дуже чіткими та чистими думками. Слабкості немає. Дивно. Коли завершу експеримент, то приготую 4 кг ролів (з креветками, авокадо, не пошкодую купити сир Філадельфія). Пішла дивитися рецепти. Усі життєві зацікавленості витіснені. Зараз приорітет - їжа. Цікавлюся усім, що з нею пов'язано. Роздивляюся фото страв, нюхаю ланч колег (сьогодні в них день грузинських традицій, тому хінкалі рулять). Подобається. Кабінет не провітрюю. Мабуть, я мазохіст. Голова не болить, живіт не дивує музичним супроводом. Вмістила в себе 2,5 літри води, а язик однаково прилип до піднебіння. Брр.. Неприємне відчуття сухості. Додому з роботи вирішила прогулятися пішки. Під травневим дощиком 3 км, чому б ні.
Вночі поспати не зовсім вийшло. Судомило ноги і взагалі вдавала з себе сову. **** Привіт третій день. На вагах 68,2. Привіт ацидоз? Відчуваю помірну слабкість в тілі (мабуть не виспалась) та інші видимі прояви цього кризу. Жити можна. Їсти не хочеться зовсім. Мозок дивує. Він ніби надмогутній сервер. Кетони йому явно більше до вподоби, аніж глюкоза. Настрій рівненький. Продуктивність на роботі зашкалює. Про свою багаторічну залежність від нікотину навіть не згадую (!) Що там сьогодні на обід у колег - абсолютно не цікавить. Свідомість не бере цього до уваги. Дуже легко дається вивчення іноземної мови. Взагалі, організм перейшов у режим самоаналізу, логіки та спокою. Думок, що я молодець, герой, тримайся, немає. Все, що відбувається, сприймається, як щось абсолютно природнє, не варте самолюбовання. Ми ж не вважаємо себе героями, чистячи зуби щодня? На десерт домочадцям придбала полуницю. Помила, почистила, подала на стіл зі сметанкою. Сказали, що смачна, солодка. Дивно, як вона примудрилася стати солодкою майже без сонця? Через тиждень скуштую. Ех, ми дуже залежні від їжі. ***** 4 день - я ніби кролик-енерджайзер. Але сумний. Назву його День меланхолії. Відчуття голоду немає. Але ця надмірна сухість в роті дошкуляє. Є побоювання перетворитися на скунса, бо кажуть під час ацидозу люди посмердюють ацетоном. Фублін. Максимум уваги особистій гігієні. Але люди ніби не кривляться у моїй присутності. Жують свої чебуреки і носом не ведуть. Енергії вистачить, щоб освітити невеличкий районний центр. Але чомусь нав'язливо думаю про тлінність буття. Все і всі - тимчасове. В мене дуже багато прив'язаності до багатьох подій, речей. Все мине, залишишся лише ти. Тому зверни більше уваги на себе. Люди - егоїсти. Ніхто нікого не любить. І це нормально. Існує лише комфортне співіснування. Ти мені - я тобі. Альтруїзм? Пфф. До пори, до міри. Ну то й добре. Вони хай собі не люблять, а ти люби. Люди варті твоєї любові. Самим фактом свого існування в твоєму житті. Люби. І піклуйся. Мене не люблять... Ніхто... Бляха. На вагах 67,8. Вирішила розвіяти думки прогулянкою. 10 км повільної ходи. Ок. **** День п'ятий - бобік здох. На вагах 67,3. Якщо я зараз встану з ліжка, то ризикую впасти без сил дорогою на роботу. День відсутності. Апетиту, думок, сил. Пустота. А ні. Є страх. Якщо втрачу свідомість в транспорті, в мене поцуплять новий смартфон. Шкода. В нього класна камера. Викликаю таксі, їду на роботу. За робочим столом схиляю голову на руки і впадаю у напівсон, напівреальність. Мені пофіг, що це бачить шеф і невдоволено сопе. Я мрію про склянку апельсинового соку, розведеного водою. Який я вип'ю завтра. Господи. Це відбудеться лише завтра. А зараз спи. Спи. Шеф торкається мене, дивиться перелякано і пропонує мені піти додому. Не відмовляюся. Йду. Я ніби уві сні. Чекаю на трамвай. До горла підкочує нудота, до нижнього клапана підкочує інше відчуття. Я зараз знеславлюся на всю Вінницю. Обісрана, обригана, без свідомості і без смартфону. Трамвай, де ти? Ну приходь швидше. Я вдома. Сплю. На автоматі щось готую на обід і вечерю і знову сплю. Щастя, що це не 10 днів. Всьо. Кінець. **** День виходу з голодування. На вагах 66,6. Яке цікаве число. Розведений апельсиновий сік? Ага, щяз. Тарілочка фруктового салату. 2 яблука, 2 апельсина і банан. Вмістила в себе лише 2 шматочки апельсину. Організм не обдуриш. Сили повернулися. ****** В принципі, це був цікавий досвід. І мабуть, я буду практикувати це пару разів на рік. Не жалкую. Знаю, що кг повернуться. Але палити кинула. То є добре.

Человеческий мир

  • 30.05.20, 11:26
Это минимум уважение к друг другу

Зміни в місті

Знову фоточки. Ходив по місту, нічого толком не сфоткав, бо похмуро, транспорт брудний. Тому пройшовся далі, ніж зазвичай. І виявилось, що місто змінюється. Добудували заправку. Причому, наче, крутої мережі. В усякому разі, по радіо такі заправки рекламують.
Нова АЗС це добре. Бо у Боярці лише три АЗС. Для такого міста це мало. Так хоч конкуренція буде.


А за "Епіцентром" ще щось будують.

свіжий врожай

  • 30.05.20, 10:28
вже перці червоні, а весна так і не почалась.