хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Таня Адамс. Та сторона

Таня Адамс. Та сторона

Вова, я без прелюдий, уж прости.

«Та сторона», Вова, это город, который я любила, но в который я не могу ступить ногой без риска для жизни.

«Та сторона» - это дом, который построила себе обычная семья работяг. Построила, чтобы просто жить. Калининский район, город Донецк, Украина.

«Та сторона» - это что-то очень близкое, до слез родное и то же время уже не моё. Отнятое.

«Та сторона» - это брошенные коты и собаки, которые никогда не увидят своих хозяев. Это снесённые куски девятиэтажек в Ясиноватой. Это дети Красногоровки, прожившие ШЕСТЬ, сука, месяцев в подвале.

«Та сторона» - это старики, которые не хотят уезжать и их дети, орущие до хрипа в телефон «Мама, я хочу, чтоб ты уехала!»

«Та сторона» - это когда половина твоей жизни испорчена, растоптана, уничтожена.

«Та сторона» - это убитые осколками или пропагандой друзья. Это истерзанные люди в подвалах Изоляции. Это МОРЕ слёз их близких.

«Та сторона» - это парень из Львова и парень из Донецка спина к спине в ДАПе, под круглосуточным шквалом огня. А потом ты забудешь поздравить с праздником тех, кто выжил в аду.

«Та сторона» - это противопехотные мины, которыми нашпиговали каждый квадратный метр нашей земли.

«Та сторона» - это могила матери моего мужа. Который сумел выйти из Дебальцево, но не может приехать к ней с цветами.

«Та сторона» - это когда здоровенный камуфлированный мужчина на с.м.Левобережная плачет в кулак от бессильной ярости. Потому что в Горловке умирает его мать, а он не может ни помочь ни проститься.

«Та сторона» - это моя родина. Это место, куда я хочу вернуться. Это улицы, которые очень нужно переименовать, и флаги на вокзале, которые просто необходимо поменять на жовто-блакитні. Тебе похер, я знаю, но не похер мне.

«Та сторона» - это земля, которая сочится кровью, если наступить покрепче. И мы вернём её, рано или поздно, навсегда стерев линию, разделяющую стороны.

А то, что ты, чмошник стрёмный, называешь «той стороной» - это российские оккупанты и их подельники. Убийцы, предатели, враги.
И если ты, чмошник стрёмный, за шесть лет не научился это артикулировать, то я тебя разочарую. Ты НЕ президент Украины. Ты бы мог им стать, если б сумел убить в себе малоросса, плебея самой низкой пробы. Но нет.
Рождённый ползать летает только если пнуть. И ты таки скоро полетишь. Полёт будет недолгим, но очень эффектным.





Замостя, частина 1

  • 16.07.20, 19:26

Замостя – не тільки місто у Польщі, а й один із найбільших районів Вінниці. Під такою назвою він згадується ще з 16 ст. як маєтність старости Струса, розбудована на протилежному березі Бугу відносно Нового міста.

1. Гості Вінниці тут хоч-не-хоч, а побувають, бо з авто- та залізничного вокзалів дорога до фонтану та центру якраз через Замостя. Але загалом район нетуристичний, хоч і не позбавлений власного колориту та цікавинок. Із центральної частини міста він виглядає якось так: хаотичні багатоповерхівки на тлі річки. Тут же в кадр і оновлений автовокзал вліз (справа).


[ Читати і дивитись далі ]

В пещере "таврида" нашли 200 мешков костей древних животных

В пещере «Таврида» нашли более 200 мешков костей, которые находились в верхних слоях грунта. По словам ученых, останки могут принадлежать доисторическим животным, ставшим пищей для местных хищников.

Кандидат биологических наук Александр Лавров рассказал, что в текущем сезоне ученые сосредоточились на исследованиях так называемого Южного коридора пещеры. Из-за узких проходов в других направлениях пока не удается быстро продвигаться. На глубине всего в один метр начинается слой валунов и известняка, которые могут в любой момент сместиться.

Среди останков удалось обнаружить кости стефаноринуса, являющегося предком современных носорогов. Также специалисты нашли несколько сегментов метаподии слона, но пока подтвердить видовую принадлежность животного не удалось. Ученые рассчитывают получить более детальную информацию о ней в ходе лабораторных исследований.

Большая часть костей находилась в ответвлениях пещеры с названиями «Ванино кольцо» и «Ванина дырка». Все они находились на поверхности проходов, так как проводить раскопки в таких условиях рискованно.

Омар Хайям – мудрость через века

.
Добро не одевает маску зла, но часто зло под маскою добра, творит свои безумные дела.
 *
 Омар Хайям

Рембрандта читала?

  • 16.07.20, 16:34
Магазин очков. Два мужчины осматривают модели. Один - гигант, более 1,90, второй сантиметров на 30 ниже. Но у маленького фигура атлета, а большому можно брать напрокат тележку из супермаркета, чтобы катать на ней свое пузо. Обоим лет по 35.
-А почему у одних Prada написано на красном фоне, а у других нет? - спрашивает великан.

Продавец пускается в объяснение.

-Жень, посмотри, как тебе?
-Нет, не то. Может эти?
-Нет, это же Версаче. Стремная марка. Чувака тогда в Майями заказали.
-Серьезно? Не слышал. Блин, ты всегда все знаешь... Тогда может эти? - указывает на модель Burberry.
-Слушай, а неплохо.
Примеряет.
-А что за марка? Английская?
-Ага. Английская. Брэдбери основал. Чувак ещё и книги писал.

Карл Куллас

моментальная диагностика

  • 16.07.20, 15:47
Выхожу сегодня из "Сiльпо", накупив продуктов. Снимаю маску и выбрасываю её в ближайшую урну. Тут тетечка на меня как заорёт:
- Вы шо маску выбрасываете?
- Так я в ней уже ходила по магазину!
- И шо? Сложите в карман, завтра опять наденете!
- Так она же использованная и грязная!
- Та вы больная на голову!
заявила мне тетечка!)

Юрій Васильович

  • 16.07.20, 15:27

Юрій Васильович

 

            З ім'ям Юрія Васильовича Угольнікова, одесита, чудової, неординарної людини у мене пов'язані найтепліші, вдячні спогади.

            Зустрітися нам довелось на пуску одного з спиртозаводів Черкащини. Це був мій перший абсолютно самостійний об'єкт і, звісно, далеко не все було, як мало бути. Я дуже хвилювався; все ж це мій перший об'єкт, перший "пробний камінь". Від того, як мені вдасться його налагодити, залежало дуже багато, можливо і весь мій майбутній життєвий шлях.

            Я хвилювався, і в діях моїх була явно виражена сумбурність рішень, метушливість і нервозність. На цьому заводі працювало кілька налагоджувальників нашого Управління з різних виробничих ділянок; там були компресорники, теплотехніки, вентиляційники, електрики, технологи. Всі - по двоє-троє, а я від КВПтаА - сам. Всі ми були дружною сім'єю, і завжди намагались допомагати одне одному, але, стосовно мене, їх допомога і підтримка могла бути лише моральною...

            Мені було доручено налагодити роботу котельної і бродильного відділення в автоматичному режимі. Спиртове відділення, що було поруч з бродильним було під владою одесита Юрія Васильовича Угольнікова.

            Юрій Васильович, хоч на той час ми ще були незнайомі, помітивши мою суматошність і нервозність, підійшов до мене:

            - Тебе як звуть? - Ми познайомились. -  Ти з київської наладки? І це твій перший самостійний об'єкт? Ти хочеш здати його на "відмінно"? Володичку, синку, для того потрібно запам'ятати одну просту річ і ніколи не забувати її:

            - Налагоджувальник це скеля! А все, що навколо - так, мілкі хвилі... І тоді все обов'язково буде гаразд. Обов'язково! Ну, сам подумай - от ти нервуєш-хайпішуєш - людей смішиш, а тобі яка користь з того? Як кажуть у нас в Адєссє - і шьо ти с етого будєш імєть? А я скажу - збитки, самі лише збитки. То я хочу у тебе спитати: - воно тобі треба?

            На той час Юрію Васильовичу було 57 років, і він мав вигляд скелі, але не тої похмурої, скандинавської, а ласкавої, усміхненої, чорноморської, яка, тим паче, впевнено протистоїть хвилям різного калібру.

            Нема нічого дивного в тому, що людина на роботі і вдома поводить себе по-різному. Так робить багато хто з моїх знайомих, але тільки не Юрій Васильович. Колись завітав я до нього додому в суботу, а він з дружиною, якраз збирався за покупками. Мій поїзд на Київ відходив ввечері, отож Юрій Васильович запропонував мені приєднатись до них.

            - Поки моя дружина скупиться, ми і побалакаємо, а заодно і з Адєссою познайомишся.

Я погодився. Їдемо. Дружина Юрія Васильовича, раптом, вказуючи правою рукою на ліву сторону перехрестя, командує:

            - А отут повертай праворуч... Юрій Васильович хильнувши трохи кермом - (ліворуч-праворуч) рішуче збавляє швидкість, під'їжджає до бровки, спиняється, повертається до дружини:

            - Кохана! Я не заперечую твоєму баченню світу, ти на це маєш повне право, але давай домовимось: - де у нас сьогодні буде праворуч? Отакий Юрій Васильович в усьому:

            - Я не заперечую твій світогляд, але давай домовимось...

Про нестандартність думки Юрія Васильовича можна розказувати годинами, але я наведу лише один приклад, який стосувався конкретно мене: - як кажуть - вовка ноги годують, а налагоджувальника -  інструмент. За кілька років роботи а наладці я підібрав собі гарний комплект. Одного лише не вистачало - мікродрілі. Купити її тоді було неможливо, треба було зробити її власноруч. Не питання! - Зроблю! От тільки  де дістати відповідний двигун? Цим питанням а набридав усім зустрічним-поперечним і удача, якій я неабияк набрид своїм канюченням, таки усміхнулась мені: - ростовський налагоджувальник з котрим я був лише кілька годин знайомий, надіслав мені поштою з Армавіра двигун від настільного вентилятора. Наше знайомство з ним, між іншим, почалося з взаємних образ:

            - Ти київський? - спитав він, - значить ХАХОЛ?

            - Я не знаю такої національності, - відповів я. А ти, судячи з твого запитання - КАЦАП? - відповів я запитанням на запитання.

            - Чиво ты сразу оскорбляешь? Я же ничего плохово не сказал! Вообще-то я русский...

            - Я теж нічого поганого на думці не мав, але, просто цікаво, чим ти пишаєшся? Я українець, згідно вашій граматиці - ім'я "существительное", що відповідає на питання "ХТО", а ти кажеш, що ти русскій, а це слово відповідає на питання "ЯКИЙ", або "ЧИЙ" - тобто по-вашому "прилагательное". От мені і цікаво - якщо ти з Росії - значить "чий" - русскій, а тепер скажи "хто" ? Татарин, бурят, грузин чи єврей, а якщо слов'янин, то можливо "рускій українець" ?..

            - Ой, я понял, просто, извини, у нас так говорят...  Давай не будем ссориться!

            - Давай!

От в результаті такого знайомства одержав я посилку з двигуном і записку з одним словом - "ИЗВИНИ"...

            В той рік я провів свою відпустку в Полтаві. Садиба мого тестя якнайкраще підходила для мого задуму - виготовленню мікродрелі. У тестя в майстерні було все необхідне, проблема була лише в пошуку підходящого матеріалу для ручки, тобто матеріал-то знайшовся, але...

            Вам знайома історія створення   мармурової статуї Давида роботи Мікеланджело? Не смійтеся. Я зовсім не ототожнюю свій "твір" з Творінням Великого Майстра, просто мета у нас була дещо схожа: - зробити з непотребу щось потрібне.  Мікеланджело дісталась щербата брила мармуру, від якої всі відмовились. Мені - понівечений шматок текстоліту з сміттєвої кучі... Обточував я його, доводив до потрібної форми більше, як половину відпустки. Ви спитаєте, нащо я так детально описую виготовлення якоїсь ручки? А от, слухайте далі.

            Ми звикли у наладці довіряти одне одному на слово, тому мені і на думку не спало перевірити роботу двигуна. Лише тоді, коли все було зібрано, як годиться, я встромив штепсель у розетку і натиснув кнопку пуску....

            Ні, ви не вгадали, двигун-таки закрутився, але проти годинникової стрілки...

Повернувся я до Києва по закінченню відпустки і перш за все завітав до колег-електриків з електротехнічного. На жаль, не змогли вони мені нічим допомогти крім поради - користуватись "лівими" свердлами. Ну, лівими, так лівими, не викидати ж всю дріль! Значить треба знову звернутись до друзів по допомогу. Першим, до кого я звернувся був Юрій Васильович.

            - Володичку, синку, обмалюй мені, спершу, свою проблему. - Я обмалював. На обдумування відповіді Юрій Васильович витратив пару мікросекунд:

            - А скажи мені, передній та задній підшипник якоря мають однакові розміри?

            - Однакові.

            - Ну так вийми якір і розверни, одержиш праві оберти... Розібрав, перевернув, користуюсь і досі без жодного "лівого" свердла... Дякую Вам, Юрію Васильовичу!

            Щоб миттєво дати слушну пораду як вирішити проблему, з якою не могла впоратись електротехнічна дільниця, треба було мати за своєю спиною просто велетенський досвід, і він мав його.  

            З раннього юнацького віку нараховувався його стаж як налагоджувальника. З юнацького віку Юрій Васильович зрозумів, що в світі є багато недосконалостей деякі з яких цілком можливо виправити самотужки.

            Почалося це ще в шкільні роки. Батько Юрія Васильовича, інженер одного з одеських виробництв пожалівся, якось на дефіцит пневматичних виконуючих механізмів - скоро прийдеться на ручне управління переходити...

            Батьківські проблеми не обійшли кмітливий розум Юрія, а ви знаєте - хто щось шукає, тому воно назустріч біжить... Так було і з Юрієм - в око йому впав привод тормозної системи на самосвалах. Далі - справа техніки: якось домовився він на Вторчорметі щоб дозволили йому зняти десяток "парашутів" зі списаних автомобілів, віднести їх другу не піскоструйку, розібрати-зібрати та віднести батькові. Таким чином нічого переводити в ручний режим не довелось...

            Я був свідком ще одного "вищого пілотажу" Юрія Васильовича. На нашому заводі провадилась реконструкція підстанції. Потрібно було близько 600 мідних наконечників. Вони-то були, але, з-за недбалого зберігання, були в жахливому стані. Для монтажу вони явно не годились. Придбати нові було ніде, та й часу на те вже не було. Головний інженер ходив, як у воду опущений, йому загрожували серйозні неприємності.

            - Василь Васильович, а чого ти такий смутний, що такого неприємного сталося в твоєму королівстві? - запитав головного Юрій Васильович при зустрічі.

            - Ой, і не питай, змахнув рукою Василь Васильович - і повідав причину свого смутку.

            - І це причина так розстроюватись з-за проблеми, що вирішується за 3-4 години?

            - Ти серйозно? Можеш допомогти дістати? - запитав зраділий  Василь Васильович.

            - Нічого діставати не потрібно, я можу привести їх в належний вигляд за 3-4 години...

            - Що тобі для цього потрібно?

            - 3 колби з кислотою, яку я скажу, паяльна лампа, 0,5 кг олова, трохи соди, щоб зварювальник зробив з швелера лоток, де б я міг те олово розплавити і ще по 50 коп. за штуку...

            - Добре, я дам розпорядження, тобі все це нададуть і зроблять. Роби! Не обідимо...

            - Ой,  Василь Васильович, ти навіть не уявляєш, який я обідчивий... Давай спочатку угоду підпишемо, а щоб ти не сумнівався, так в угоді і напишемо: якщо за 4 години я не виконаю свою обіцянку, або виконаю її неякісно, - вважати угоду недійсною...

            - Юрій Васильович! Ти став таким бюрократом! Ти що, мені не віриш?

            -  Василь Васильович! Зараз на слово вірять або святі, або дурні... Я не святий, то за кого ти мене маєш?

Сперечались вони недовго і кінець-кінцем пішли підписувати угоду.

            Я був свідком і усього процесу: Юрій Васильович в четвертій колбі змішав певну кількість кислоти з трьох, в одну з спорожнілих налив чистої води, в іншу розчин соди. На той час в заглушеному з обох боків швелері вже кипіло олово і почалось...

            Не буду витрачати час на опис подробиць процесу, скажу лише, що на перетворення страхітливого окисленого наконечника в срібний витвір мистецтва Юрій Васильович витрачав не більше 10 секунд, так, що за дві з чимось години завдання було виконано.

            За кілька днів на складі виявилась ще купа наконечників в аналогічно жахливому стані і Василь Васильович дав наказ лаборанту приготувати подібний набір хімікатів, а електрику, що за наказом  Василя Васильовича уважно спостерігав за процесом, наказав його відтворити. (нащо витрачати зайві гроші, коли секрет вже розгадано?)

            Як не намагався електрик повторити успіх Юрія Васильовича - нічого з того не вийшло...

            - А чому? - запитав я Юрія Васильовича, - вони ж робили все як ви!

            - Все, та не все, - усміхнувся Юрій Васильович, - ось цього-то вони і не примітили, він витяг з нагрудної кишені сорочки маленький пластиковий пакетик з чорним порошком.

            - А що це? - запитав я.

            - Каталізатор - відповів Юрій Васильович. - А який - не скажу, все одно ти його не дістанеш, та й не потрібно воно тобі... Запам'ятай! У кожній справа великій чи малій вирішальну роль відіграють нюанси...

Я пам'ятаю, Юрію Васильовичу!
 Дякую вам, що зустрілися на моєму шляху!