Юрій Васильович
З
ім'ям Юрія Васильовича Угольнікова, одесита, чудової, неординарної людини у
мене пов'язані найтепліші, вдячні спогади.
Зустрітися нам довелось на
пуску одного з спиртозаводів Черкащини. Це був мій перший абсолютно самостійний
об'єкт і, звісно, далеко не все було, як мало бути. Я дуже хвилювався; все ж це
мій перший об'єкт, перший "пробний камінь". Від того, як мені вдасться
його налагодити, залежало дуже багато, можливо і весь мій майбутній життєвий
шлях.
Я хвилювався, і в діях
моїх була явно виражена сумбурність рішень, метушливість і нервозність. На
цьому заводі працювало кілька налагоджувальників нашого Управління з різних
виробничих ділянок; там були компресорники, теплотехніки, вентиляційники,
електрики, технологи. Всі - по двоє-троє, а я від КВПтаА - сам. Всі ми були
дружною сім'єю, і завжди намагались допомагати одне одному, але, стосовно мене,
їх допомога і підтримка могла бути лише моральною...
Мені було доручено
налагодити роботу котельної і бродильного відділення в автоматичному режимі.
Спиртове відділення, що було поруч з бродильним було під владою одесита Юрія
Васильовича Угольнікова.
Юрій Васильович, хоч на
той час ми ще були незнайомі, помітивши мою суматошність і нервозність,
підійшов до мене:
- Тебе як звуть? - Ми
познайомились. - Ти з київської наладки?
І це твій перший самостійний об'єкт? Ти хочеш здати його на
"відмінно"? Володичку, синку, для того потрібно запам'ятати одну
просту річ і ніколи не забувати її:
- Налагоджувальник це
скеля! А все, що навколо - так, мілкі хвилі... І тоді все обов'язково буде гаразд.
Обов'язково! Ну, сам подумай - от ти нервуєш-хайпішуєш - людей смішиш, а тобі
яка користь з того? Як кажуть у нас в Адєссє - і шьо ти с етого будєш імєть? А
я скажу - збитки, самі лише збитки. То я хочу у тебе спитати: - воно тобі
треба?
На той час Юрію Васильовичу
було 57 років, і він мав вигляд скелі, але не тої похмурої, скандинавської, а
ласкавої, усміхненої, чорноморської, яка, тим паче, впевнено протистоїть хвилям
різного калібру.
Нема нічого дивного в
тому, що людина на роботі і вдома поводить себе по-різному. Так робить багато
хто з моїх знайомих, але тільки не Юрій Васильович. Колись завітав я до нього
додому в суботу, а він з дружиною, якраз збирався за покупками. Мій поїзд на
Київ відходив ввечері, отож Юрій Васильович запропонував мені приєднатись до
них.
- Поки моя дружина
скупиться, ми і побалакаємо, а заодно і з Адєссою познайомишся.
Я погодився. Їдемо. Дружина Юрія Васильовича, раптом, вказуючи правою рукою
на ліву сторону перехрестя, командує:
- А отут повертай
праворуч... Юрій Васильович хильнувши трохи кермом - (ліворуч-праворуч) рішуче
збавляє швидкість, під'їжджає до бровки, спиняється, повертається до дружини:
- Кохана! Я не заперечую
твоєму баченню світу, ти на це маєш повне право, але давай домовимось: - де у
нас сьогодні буде праворуч? Отакий Юрій Васильович в усьому:
- Я не заперечую твій
світогляд, але давай домовимось...
Про нестандартність думки Юрія Васильовича можна розказувати годинами, але
я наведу лише один приклад, який стосувався конкретно мене: - як кажуть - вовка
ноги годують, а налагоджувальника -
інструмент. За кілька років роботи а наладці я підібрав собі гарний
комплект. Одного лише не вистачало - мікродрілі. Купити її тоді було неможливо,
треба було зробити її власноруч. Не питання! - Зроблю! От тільки де дістати відповідний двигун? Цим питанням а
набридав усім зустрічним-поперечним і удача, якій я неабияк набрид своїм
канюченням, таки усміхнулась мені: - ростовський налагоджувальник з котрим я
був лише кілька годин знайомий, надіслав мені поштою з Армавіра двигун від настільного
вентилятора. Наше знайомство з ним, між іншим, почалося з взаємних образ:
- Ти київський? - спитав
він, - значить ХАХОЛ?
- Я не знаю такої
національності, - відповів я. А ти, судячи з твого запитання - КАЦАП? -
відповів я запитанням на запитання.
- Чиво ты сразу
оскорбляешь? Я же ничего плохово не сказал! Вообще-то я русский...
- Я теж нічого поганого на
думці не мав, але, просто цікаво, чим ти пишаєшся? Я українець, згідно вашій
граматиці - ім'я "существительное", що відповідає на питання
"ХТО", а ти кажеш, що ти русскій, а це слово відповідає на питання
"ЯКИЙ", або "ЧИЙ" - тобто по-вашому
"прилагательное". От мені і цікаво - якщо ти з Росії - значить
"чий" - русскій, а тепер скажи "хто" ? Татарин, бурят,
грузин чи єврей, а якщо слов'янин, то можливо "рускій українець" ?..
- Ой, я понял, просто, извини,
у нас так говорят... Давай не будем
ссориться!
- Давай!
От в результаті такого знайомства одержав я посилку з двигуном і записку з
одним словом - "ИЗВИНИ"...
В той рік я провів свою
відпустку в Полтаві. Садиба мого тестя якнайкраще підходила для мого задуму -
виготовленню мікродрелі. У тестя в майстерні було все необхідне, проблема була
лише в пошуку підходящого матеріалу для ручки, тобто матеріал-то знайшовся,
але...
Вам знайома історія
створення мармурової статуї Давида
роботи Мікеланджело? Не смійтеся. Я зовсім не ототожнюю свій "твір" з
Творінням Великого Майстра, просто мета у нас була дещо схожа: - зробити з непотребу
щось потрібне. Мікеланджело дісталась
щербата брила мармуру, від якої всі відмовились. Мені - понівечений шматок
текстоліту з сміттєвої кучі... Обточував я його, доводив до потрібної форми
більше, як половину відпустки. Ви спитаєте, нащо я так детально описую
виготовлення якоїсь ручки? А от, слухайте далі.
Ми звикли у наладці
довіряти одне одному на слово, тому мені і на думку не спало перевірити роботу
двигуна. Лише тоді, коли все було зібрано, як годиться, я встромив штепсель у
розетку і натиснув кнопку пуску....
Ні, ви не вгадали,
двигун-таки закрутився, але проти годинникової стрілки...
Повернувся я до Києва по закінченню відпустки і перш за все завітав до
колег-електриків з електротехнічного. На жаль, не змогли вони мені нічим
допомогти крім поради - користуватись "лівими" свердлами. Ну, лівими,
так лівими, не викидати ж всю дріль! Значить треба знову звернутись до друзів
по допомогу. Першим, до кого я звернувся був Юрій Васильович.
- Володичку, синку,
обмалюй мені, спершу, свою проблему. - Я обмалював. На обдумування відповіді
Юрій Васильович витратив пару мікросекунд:
- А скажи мені, передній
та задній підшипник якоря мають однакові розміри?
- Однакові.
- Ну так вийми якір і
розверни, одержиш праві оберти... Розібрав, перевернув, користуюсь і досі без
жодного "лівого" свердла... Дякую Вам, Юрію Васильовичу!
Щоб миттєво дати слушну
пораду як вирішити проблему, з якою не могла впоратись електротехнічна
дільниця, треба було мати за своєю спиною просто велетенський досвід, і він мав
його.
З раннього юнацького віку
нараховувався його стаж як налагоджувальника. З юнацького віку Юрій Васильович
зрозумів, що в світі є багато недосконалостей деякі з яких цілком можливо
виправити самотужки.
Почалося це ще в шкільні
роки. Батько Юрія Васильовича, інженер одного з одеських виробництв пожалівся,
якось на дефіцит пневматичних виконуючих механізмів - скоро прийдеться на ручне
управління переходити...
Батьківські проблеми не
обійшли кмітливий розум Юрія, а ви знаєте - хто щось шукає, тому воно назустріч
біжить... Так було і з Юрієм - в око йому впав привод тормозної системи на
самосвалах. Далі - справа техніки: якось домовився він на Вторчорметі щоб
дозволили йому зняти десяток "парашутів" зі списаних автомобілів,
віднести їх другу не піскоструйку, розібрати-зібрати та віднести батькові.
Таким чином нічого переводити в ручний режим не довелось...
Я був свідком ще одного
"вищого пілотажу" Юрія Васильовича. На нашому заводі провадилась
реконструкція підстанції. Потрібно було близько 600 мідних наконечників.
Вони-то були, але, з-за недбалого зберігання, були в жахливому стані. Для монтажу
вони явно не годились. Придбати нові було ніде, та й часу на те вже не було.
Головний інженер ходив, як у воду опущений, йому загрожували серйозні
неприємності.
- Василь Васильович, а
чого ти такий смутний, що такого неприємного сталося в твоєму королівстві? -
запитав головного Юрій Васильович при зустрічі.
- Ой, і не питай, змахнув
рукою Василь Васильович - і повідав причину свого смутку.
- І це причина так
розстроюватись з-за проблеми, що вирішується за 3-4 години?
- Ти серйозно? Можеш
допомогти дістати? - запитав зраділий
Василь Васильович.
- Нічого діставати не
потрібно, я можу привести їх в належний вигляд за 3-4 години...
- Що тобі для цього
потрібно?
- 3 колби з кислотою, яку
я скажу, паяльна лампа, 0,5 кг олова, трохи соди, щоб зварювальник зробив з
швелера лоток, де б я міг те олово розплавити і ще по 50 коп. за штуку...
- Добре, я дам
розпорядження, тобі все це нададуть і зроблять. Роби! Не обідимо...
- Ой, Василь Васильович, ти навіть не уявляєш, який
я обідчивий... Давай спочатку угоду підпишемо, а щоб ти не сумнівався, так в
угоді і напишемо: якщо за 4 години я не виконаю свою обіцянку, або виконаю її
неякісно, - вважати угоду недійсною...
- Юрій Васильович! Ти став
таким бюрократом! Ти що, мені не віриш?
- Василь Васильович! Зараз на слово вірять або
святі, або дурні... Я не святий, то за кого ти мене маєш?
Сперечались вони недовго і кінець-кінцем пішли підписувати угоду.
Я був свідком і усього
процесу: Юрій Васильович в четвертій колбі змішав певну кількість кислоти з
трьох, в одну з спорожнілих налив чистої води, в іншу розчин соди. На той час в
заглушеному з обох боків швелері вже кипіло олово і почалось...
Не буду витрачати час на опис
подробиць процесу, скажу лише, що на перетворення страхітливого окисленого
наконечника в срібний витвір мистецтва Юрій Васильович витрачав не більше 10
секунд, так, що за дві з чимось години завдання було виконано.
За кілька днів на складі
виявилась ще купа наконечників в аналогічно жахливому стані і Василь Васильович
дав наказ лаборанту приготувати подібний набір хімікатів, а електрику, що за
наказом Василя Васильовича уважно
спостерігав за процесом, наказав його відтворити. (нащо витрачати зайві гроші,
коли секрет вже розгадано?)
Як не намагався електрик
повторити успіх Юрія Васильовича - нічого з того не вийшло...
- А чому? - запитав я Юрія
Васильовича, - вони ж робили все як ви!
- Все, та не все, -
усміхнувся Юрій Васильович, - ось цього-то вони і не примітили, він витяг з
нагрудної кишені сорочки маленький пластиковий пакетик з чорним порошком.
- А що це? - запитав я.
- Каталізатор - відповів
Юрій Васильович. - А який - не скажу, все одно ти його не дістанеш, та й не
потрібно воно тобі... Запам'ятай! У кожній справа великій чи малій вирішальну
роль відіграють нюанси...
Я пам'ятаю, Юрію Васильовичу!
Дякую вам, що зустрілися на моєму шляху!