хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Для Сексу. Чоловікові. їжа.

  • 20.10.20, 12:19
.
Для сексу чоловіка потрібно годувати відбивними. 
.
Свиняча відбивна, проперчена, в яйці, в яєчному клярі.
- Не раз бачив - що жіночки годують свого чоловіка міцного самця нащось Часто відбивними...
Не гуляшом, не стейком, не пельменями. Не картопелькою. Не макарошками. Не варениками навіть.
Не шашликом. і не супом з м'яса. А чогось саме - відбивними.
.
Моя думка - м'ясо дає енергію (перти), а перець пече шлунок - кров приливає, і гріє простату та ін. що там е поряд. Перець чорний Палить. Чухається. Пече непомітно. Де пече - там кров починає гоняти. Стимулює припливом крові свіжої залози сексу.
Ну і жіночки помітили цей ефект - що після відбивних чоловік сексуально чогось незрозуміло активний -  і неосознано починають годувати свого чоловіка цим.
.
Є ще ментальне пояснення в мене - що жінка товче м'ясо молотком, відбиває - подумки порівнюючи себе подумки з м'ясом, що чоловік Саме  ії так товче - молотком, м'ясо, на - повну... Ну то - таке...Невідомо) Недоказуємо.
.
Це - про відбивні.
.
Ще для сексу чоловікові допомагає Дійсно, да - петрушка, сметана, горіхи грецькі.
Перевірено!
.
Петрушка чогось дає Бажання сексу. Через годинки дві. Романтично-Альфовий настрій.
тільки петрушка - інші рослини цього класу - менше дають дії. Петрушка дере Душу. Лаврушка - ні. Петрушка якось Романтизує нагло. Окрилює. 
.
Сметана якимось Чудом дає збільшення кількості сперми. Стає більше. Прямо пре з організму вагоном. Наливай куди хош. Наліво і направо. - Ще сметана дає бажання відчуття вологості там. Щоб не сухий бовтався, а в сметану вліз. дівочу. Дае бажання йому механічно опинитись у волозі кисло-нейтральній, типу сметанній. дівочій.
.
Горіхи грецькі дають міцний стояк Чогось. Ніякі інші горіхи так не діють. Він прямо камінний стає. Через пів-дня після з'їдання пів склянки битих горіхів. Напевно в горіхах е дубильна речовина, - та що гірчить, і та що кам'яніє живі клітині, кріпить їх. Але якщо їсти дубову кору - ефекту не буде)). хоча не знаю)
.
.
Ось такі Точно діючі речі. Для сексу чоловікові. 
При чому петрушку, горіхи, сметану - Чоловік сам їсть навмисно ( коли знае, перевіряв, переконався), їсть Іноді, 
то відбивні сам собі чоловік ніколи не готує. Це жінка робить Часто і навмисно. Хоча не розуміє - навіщо. Але - інтуїтивно робить.
.
Так що ось такі речі значно дають Результат - Міцний секс, звірячий. На Повну.
- Відбивні свинячі ( по стандарт рецепту з перцем чорним, посипані ним сильно),  Петрушка, Сметана, Горіхи грецькі.
Для перевірки їсти - окремо пункти. Не знаю, що буде - якщо з'їсти все разом. Краще періодично їсти то те, то те. Різні періоди ефектів буде. веселіше. здоровіше. 
Ці продукти, саме ці - діють, допомагають зверх норми звичайної.
.
Ось що таке - Секс Елементно. Мікроелементно. хімічно. Продуктово. Керування ним за допомогою Знань про Природу.
.
.
.
Для Сексу Чоловікові їжа.
 стаття

20 жовтня. Політ-карикатури. РУ. JPG.























З радянського архіву часопису політичних карикатур "Перець".











Маринованная цветная капуста.

  • 20.10.20, 10:25

Натали для тебя рецепт.
Если кому понравиться, можете воспользоваться для зимней заготовки.
Очень вкусная закуска. Ничем не хуже белых маринованных грибов.

Маринованная цветная капуста:

Цветную капусту с плотными нераспустившимися головками белого или светло-кремового цвета очищают от покровных листьев и разбирают на отдельные соцветия размером 2 -3 см в поперечнике. Соцветия нужно обрезать так, чтобы они не распадались, но и не оставлять на них огрубевших частей. Очищенные соцветия тщательно моют в холодной воде, бланшируют 2 - 3 минуты в подсоленной и подкисленной кипящей воде ( 10 г соли и 1г лимонной кислоты на 1 литр воды), охлаждают в проточной воде, дают стечь и укладывают капусту в подготовленные банки. 
Предварительно на дно банки вместимостью 1 л укладывают специи гвоздики - 5 - 8 шт, ломанной корицы - 1 кусочек,красного перца - небольшой кусочек, лавровый лист - 1 шт.
Одновременно готовят маринад из расчета 50 г соли, 50 г сахара и 15 - 18 г уксусной кислоты 80%- ной концентрации на 1 литр воды.Воду нагревают в эмалированной кастрюле, добавляют соль и сахар, доводят до кипения, фильтруют, вновь доводят до кипения и банку добавляют уксусную кислоту.
Наполненные соцветиями капусты банки заливают горячим (температура 80 - 85 градусов С) маринадом, накрывают прокипяченными крышками и устанавливают в кастрюлю с водой, нагретой до 70 градусов С, для стерилизации. Время стерилизации при 100 градусах С для банок вместимостью 0,5 л - 5 мин., 1л - 7 мин, 3 л - 15 - 20 мин. После обработки банки герметически укупоривают, переворачивают вниз горлышком и охлаждают.

Приятного аппетита smile

Як ми збирали гриби.

Всім привіт. Давненько мене тут не було. Зайшла, пробігла по блогам. Пристрасті вирують! І це добре. Що би вам написати...
Ну, наприклад, як я тиждень тому вивозила маму на гриби. Мамі 83 якщо шо...
Мама моя на все має свою думку і на рахунок грибів теж. За її теорією всі гарні тугенькі гриби не можуть бути отруйними. Всі оранжеві теж їстівні. Всі, що ростуть рядами це рядовки. І збирати треба все, а там викинеться. Зрозуміли да?! Моя мама ламає всі стереотипи в грибозбиранні. Враховуючи, що вона постійно так робила, то, як вона не отруїла мене в дитинстві, це нині для мене загадка.
Поки я повільно біля машини різала поляків, мама взяла за руку мого Степана (мій синок 3.5 рочків) і умчала різати свинух в темні чернігівські ліси. Спочатку я їх ще тримала на контролі, але знаючи, що у війну в цих лісах дуже вдало ховалися партизани, то сховатися моїй мамі проблемою не стало і вже через хвилин 20 я почала активні пошуки.
Телефоную:
- Ви де?
- Ми вийшли до поля.
Біжу в сторону поля.
- Ви де?
- Водонапірну башту бачиш?
- Бачу.
- Іди на неї.
Мчуся до водонапірки по полю метрів 300.
- Ви де?
- Ми в лісі, але бачимо башту.
Галопірую по високій траві знову до лісу.
- Ви де?
- Ми знайшли твою машину і стоїмо біля неї.
Дивуюся, що мама так швидко телепортується, але добре знаю свою маму і перестаю дивуватися. Рисачу до машини.... нікого там нема.
- Ви де?
- Та ж біля машини!!!!
- Стій. Ні метра в сторону.
- Стою.
Я майже впадаю у відчай, але швидко беру себе в руки. За 43 роки життя з мамою, я вже навчилася брати себе в руки. Розумію, що через пів годинки почне сутеніти. Моя дитина легко вдягнута, а у мами зір в 83 трохи тойво...хреновий. На моє щастя в лісі були ще люди. Я починаю питати де стоять їхні машини. Нарешті бачу білу чужу машину і іду до неї. Фух!!!! Є. Стоїть моя мама, стоїть мій Степан, стоїть відро отруйних свинух. Подумаєш Форд Фієста і Опель Вектра. Машина ж біла. Мовчки беру свинухи, Степана, маму і веду до нашої машини. Вдома тихо викидаємо мамині "піддубники" і все різко забуваємо.
Що день наступний нам готує?




Калачик...


Казали ж: "Не плач, дам калач!"...

когда у судьи денежный паркинсон

  • 20.10.20, 07:30
А вы вообще поняли что произошло? суд именем Украины решил ,что любое упоминание в печатном издании имени любого гражданина без его согласия нарушает его личные неимущественные права.
Вы понимаете что создан прецедент тотальной ликвидации свободы слова?
Отныне я не имею права написать, что вася пупкин дурак без васиного согласия, и не потому что вася пупкин умный, а потому, что упоминание васиного имени нарушает его личные неимущественные права.
Такого не было даже в советском союзе, даже газета "знамя коммунизма" имела право написать , что работник завода имени ленина тов. пупкин не выполняет план и является злостным несуном и неплательщиком алиментов, без всякого согласия этого товарища. Поскольку мы все президенты, я как президент требую: решение суда немедленно отменить, дарницкий суд немедленно разогнать, судью заставенко заставить собственноручно повесить свою фотографию на стенд "они позорят нашу страну",
помните такие милые стенды?и отпустить под заставу равную полученному ей гонорару. Что - то мне подсказывает, что гонорар все-таки был,причем от того самого товарища, чью фамилию нельзя упоминать без его согласия потому что это нарушает его личные неимущественные права, но которого можно называть сыном полицая.

Юность

Когда мы юными были,
любили солнце, смех,
Когда ценили дружбу,
Когда семья была дороже всех.

Когда мечтали й верили
О будущем своем.
Были мы вольны и свободны
Были мы счастливы безмолвно!

20.10.20_Ксаночка

Есе. Вівторки з Моррі.

  • 19.10.20, 23:22

«-Кожен знає, що він помре, повторив Моррі,  - Та ніхто не хоче в це вірити. Якби ми в це вірили, то жили б інакше.»

 

 

 

«У мене не було вибору» - доволі популярна фраза в наші дні. Я і сама  частенько зловживала нею, вірячи в ці слова, як в щось незаперечне і доведене великими розумами. Я чула це з уст інших людей, які карбували в собі ненависть, злобу, жаль до себе, образу на весь світ, бо вони також вірили, що це єдиний вихід який їм даний. І вони йшли за цими словами як худоба на прив’язі, не дозволяючи собі підняти голову на широкий світ, який хоче щоб його нарешті помітили.

«Кожен з нас робить вибір» - ця думка переслідувала мене продовж всіх 152 сторінок і двох тижнів потому. Ми постійно робимо вибір, вибір у всьому: влаштувати сварку, вибрати одяг для роботи, приготувати  яєчню чи вівсянку на сніданок, жити чи повільно помирати. Читаючи книгу, та переглядаючи короткі інтерв’ю, я бачила перед собою семидесяти восьми річного чоловіка з молодою посмішкою на старому обличчі, з жагою до життя, якого можна було б порівняти тільки дитиною, яка тільки навчилась ходити, і яка ще не встигла  пізнати розчарування до цього непостійного світу «дорослих людей». І це не була жага «Я помираю, і треба стільки всього почати робити. Дурень, чому я раніше цього не робив, та вже все занадто пізно», це було щось на подобі «Життя таке прекрасне, що шкода його залишати». Я читала, гортала сторінку за сторінкою, і мене відчайдушно підгризав сором. Коли він говорив про важливість прощати, що образи - це безглуздий і непотрібний тягар, я розуміла, що є люди, на яких я тримаю образу роками, і що я також як те теля на прив’язі, на прив’язі свого вибору. Я закривала книгу, і давала собі час на «подумати». Потім я доходила роздумів про доброту до себе, а саме, що суспільство не заохочує бути добрішим до себе. Що потрібно бути дуже стійким, щоб відкидати те, що псує нам життя. Є якась іронія в цьому. В нашому божевільному, і доволі егоїстичному світі, ми не вміємо бути добрими до самих себе. Світ живе під гаслом «Швидше, Вище, Сильніше». Це лунає з кожного телеканалу, соцмереж, рекламних постерів, гір мотиваційної літератури, з вуст наших рідних, і ми карбуємось цим глибинним переконанням, що ми повинні постійно «бігти». І ми біжимо, якщо повільно – то картаємо себе, а якщо занадто швидко – то дуже швидко досягаєм «фінішу». І тут доречні, ще одні слова Моррі «Ми завжди біжимо. Боїмося зупинитись, щоб зрозуміти, від чого ми так невпинно тікаємо».  Нас змалечку вчать грати ролі гарних дівчаток, сильних хлопчиків, сумлінних учнів, покладистих дітей своїх батьків, успішних дорослих і ще багато хороших прикметників з приставкою «най». І все це пронизано червоною ниткою заборони прояву негативних емоцій: діти не повинні сперечатись, дівчаткам не можна бути грубими, хлопчики не повинні плакати, в щоденниках повинні бути тільки хороші оцінки, а коли ти вже дорослий, здавалося б, що можна розслабитись, прискіпувань стає все більше. «Тобі тридцять, а ти без дітей – О, з тобою явно, щось не так!»,  Тобі 30 і ти самотня жінка – можна ставити хрест, навіть тунель не передбачений. «Що значить, ти хочеш пожити для себе? А як же батьки, старість, гектар картоплі, яка нікому не потрібна? Ти думаєш, це нам все потрібно, ми все для тебе робимо, а  Ти егоїст, думаєш тільки за себе.»,  «Чому ти не носиш сукні, взагалі ти не жіночна і нікому ти не потрібна в твоїх рваних джинсах, ось Аліна з сусіднього будинку вже заміжня, а так внуків ніколи не дочекаюсь».  І це тільки маленька дещиця «правильного» морального арсеналу нашого суспільства. І багато хто здається під такою осадою, щоб опиратись і відвойовувати свій особистий простір, своє право вибору потрібно мати чималу нахабність і волю, і справжню усвідомленість своїх бажань. А в кого дійсно є цей «супергеройський» набір усвідомленої людини.  Таких мало..

Я ловила поглядом кожне слово про важливість розуміння себе «Тут і зараз», я раділа, що досягла просвітлення, поки до мене не дійшло,  що я не маю уявлення, який запах має печиво, яке я так завзято знищувала під час прочитання книги. Мене на мить заціпило, і я відклала книгу і на подив свого чоловіка і кота, почала  дуже ретельно нюхати своє печиво. Воно пахло горіхамиJ.  В цей вечір я більше не читала. Я ходила по квартирі і вивчала такі знайомі, як мені здавалось, аромати мого житла: їжа в холодильнику, квіти в горщиках, шампунь, я навіть понюхала свого кота, який пручався. Коли я дійшла до чаю, мене накрило споминами, один трав’яний збір, який я заварювала майже щодня, переніс мене в минуле, де мені вісім років,  я хворію, на вулиці вже кінець осені, і мене змушують дихати інгалятором з ехінацеєю. Стільки нових, сильних емоцій, від звичайних і буденних речей.

Книгу я читала повільно. Я робила замітки, виписувала цитати, та основою для мене стало переконання постійного вибору. Вибір є завжди, і для свого ж блага, треба навчитись його усвідомлювати. Моррі робив свій вибір. Будучи заручником хвороби, яка помалу, день за днем втісувала його в камінь, він знаходив в собі розуміння і прийняття того стану в якому він перебував. Коли ти спокійно читаєш, тобі здається, що він абсолютно змирився з близькістю раптової немічності і смерті, та Моррі нагадує нам, що вранці, коли ще в будинку було тихо,  і він був на самоті з собою, на нього накатувала образа, гнів,  і жалість. Сльози зрадницьки проривали броваду і від дозволяв собі поплакати, та потім він знову нагадував собі, що жаль в його стані не кращий помічник і потрібно вставати з ліжка і жити далі, скільки б йому не залишилось. Він насолоджувався всім, що більшість нас ігнорує в нашому сумбурному ритмі: музикою, погодою за вікном,  спілкуванням з друзями, їжею, доторками, розмовами. Він читав свій останній, але можливо найважливіший, курс. Коли ти знаєш як помирати, ти знаєш як жити. Коли ти знаєш, що попереду смерть, ти бачиш все, як ніколи, чітко, і розумієш, що дійсно було важливим у житті. Він говорив, що йому пощастило, що він має час для усвідомлення і для того, щоб поділитись цими знаннями з іншими. Щоб його знання могли принести комусь користь в майбутньому.    І ці «живі» похорони, де він ще при житті хотів почути всі ті слова, які зазвичай вже ніхто не чує – це також неймовірний прояв усвідомленості своїх бажань.  В житті  найголовніше – навчитись дарити любов і не боятись бути відкритим для неї. Присвятити себе любові, близьким людям і присвятити себе створенню того, що дійсно має сенс і значення в твоєму житті.

Ця книга є прекрасним прикладом як вибір наших думок впливають на нашу поведінку. Основні принципи КПТ.  Коли є ситуації, і як правильне їх сприйняття вливає на наші емоційні та фізичні реакції, а ті в свою чергу, впливають на поведінку і наслідки.  Якби Моррі піддався жалю, який здається природнім в таких ситуаціях, він би не подарував стільки цінних знань цьому світу, він би не надихнув стількох людей, та і це не так важливо, найголовніше, він би не попрощався з цим світом так як він дійсно заслуговує на це.  Він би болісно погас, як свічка, не почувши від людей всі ті прекрасні слова, не відчувши всю ту любов, на яку він так заслуговує. Та Він вирішив жити тут і зараз до останнього подиху, і з кожної ситуації витягувати приємну сторону. Бути вчителем до кінця. Бути тим ким він дійсно хоче бути, і навіть смерть тому не завадить…

_R

_R

Хтось каже...

  • 19.10.20, 22:34
Хтось каже, що він зовсім не втомився
Від ігор лицемірства і брехні у світі,
Що він прекрасно в цю картину влився,
Що можна в гроші ігри ці перетворити.

Хтось каже, що він зовсім не боїться
Потрапити туди, куди ми разом всі йдемО,
І що отруту нам віддасть запльована криниця,
І що посіяли колись, те саме й пожнемО.

Хтось каже, що йому зовсім не сумно,
Що є - як є, хоч краще могло бути -
Добріше та з любов'ю, більш розумно,
Що не вдалося зло та дурість оминути...

А я втомився, трохи сумно й страшно,
Мов на Голгофу знов ведем Христа,
Але не Він це - ведЕмо долю власну...
Самі себе чи ми врятуєм від хреста?

Час на себе

  • 19.10.20, 21:17
Люблю оце «Зараз покладу дитину спатки і буде час на себе». Ага, а хєр тобі на воротнік! Проблеми починаються ще з цього «зараз покладу», бо по обличчю твого пупса одразу видно, що на сьогодні в нього інші плани. Що ж робить?
Створюй в кімнаті сприятливу для сну атмосферу. Щоб не холодно і не жарко, приглушене світло, білий шум...Блядь, якісь три мухи літають. Бігаєш з ляпачкою за тими мухами. Забила одну, потім другу. Третя втікла, забилась в куток - не дістати. По її вигляду видно, що вона не те, що літать, а перднуть боїться, тому ти милосердно промовляєш «Живи, падло» і йдеш міняти підгузник.
Чистий підгузник - запорука міцного сну. Поклала синочка на пеленальний столик, розстібнула бодік, зняла брудний підгузник,освободіла, так сказать, «причандали» і ніжно почала освіжати їх вологою серветкою. Син потягується і радісно посміхається. Про себе думаєш: «Ну мижик є мужик! Що йому ще треба? Зачепи «причандали» і воно вже довольне, в любому возрасті». Потік глибоко філософської думки перериває баба, яка встромивши бузю в двері, прийшла оповісти тобі, що памперси то хімія і вона своїх орлів виростила без них. Поки ти відволікалась на неї і подумки 7 раз задавала їй напрямок руху в направлєнії сраки, твоє маля обдристало і себе, і бодіка, і твої рейтузи (а деякі «пулі» попали аж на офіранки) до того, як ти, займаючись бабою, встигла підкласти йому під дупу чистий підгузник. Ну йпрст, тепер ще й передівать і себе і його. Фіранки пождуть. Справилась. Що далі?
Сита дитина - запорука міцного сну, так? Так! Сіла і починаєш годувати, ніжно прикладаючи маля до грудей і споглядаючи на нього згори, як Магдалена з картин Да Вінчі. Ще чуток і сама замироточиш. А воно шо? А воно вчепилось в грудь хваткою кракаділа так, що якщо прислухатись, то можна почути, як твій сосок кричить «памагіті». А ти що? А ти, матера, терпиш. Зуби сціпила і терпиш, бо ти - українська жінка, а не хєрня від воза. І тут успєх, здавалося, так блізок. Пречудові повіки твого синочка, важчають. Він починає повільно блимати і ти розумієш, шо всьо - клієнт майже созрєл. «Ще хвилинку потримаю і перекладу малявочку в ліжечко» - думаєш ти. Раптом чується артилерійський залп - трах-тарах-тарах - бум-бах. Посуда в серванті труситься, муха з кутка удівльоно дивиться. Ти їй жестом показуєш, щоб не сцяла в компот, бо це, всього на всього, твій ангелик пукнув. Ок, не пукнув, а перднув. Перднув так, шо сам себе злякав і проснувся. Знов лупає очима, сну не в одном глазу. На звук, єстєствєнно, прилетіла баба, щоб принагідно спитати тебе «чого ти вже нажерлась, шо дітіночка так ся муче?». У відповідь на це ти просто закотила очі. Баба, роздратована ігнором, скрилась у сутінках коридору, бубнячи собі під ніс «як тільки вона вийде в туалет, злижу внучатку лоба»...
Продовжуєш вкладати сина. Згадуєш, що колискова - запорука міцного сну. Тут головне вгадати з репертуаром. Починаєш з «люлі-люлі», плавно похитуючись і колихаючи дитя на руках. Ефекту нуль. Голосніше заводиш «місяць по небу хо-одить, пісню свою заво-одить. Зорі за ним співають го-олостні...». Сама пускаєш сльозу, згадуючи скільки тобі було років, як Могилевська рвала душу цим синглом. А кліп?! Згадуєш кліп, де вона в одній чорній ночнушці, на голові дві нєвідімки, боса, пережила всі пори року в темному лісі. З висоти проживших лєт понімаєш, шо навіть Ді Капріо у фільмі «Виживший» так не мучився, як наша Наташа в тій лісопосадці. Зайвий раз переконуєшся, що українська жінка може все.
Опускаєш очі на бейбі, блін, паразіта кусок, не спить. Шо робить? Так, треба щось ритмічніше. Хто не любить Міладзе? «Но я тысячу раз обрывал провода, сам себе кричал ухожу навсегда...» - голосиш ти, попадаючи в ноти так же часто, як українська збірна з футболу у фінал Чемпіонату світу. В кімнату знову показується баба. Ти тепеш малого, руки заніміли, і думаєш «шо вона знов хоче?». Баба пошепки: « Но я буду с тобой, или буду один...». Посміхаєшся і вже разом заводите: «Дальше не збежать, ближе не подойти...». На пару з бабою починаєте пританцьовувати так, що аж обісрані фіранки колихаються. Фразу «Салют Вєра» взяли різноголоссям так ловко, що по мусі в кутку видно, шо вона завідує своїм двом недавно усопшим подругам.
Раптом твій погляд падає на маля. Ви з бабою так фіцали, що упріли, захекались і, на хвилину, призабули, шо воно тільомпалося з вами. А маля шо? А воно заснуло! Спить! Уявляєте? Спить! Поклала в ліжечко. Спить! Вийшла з кімнати. Спить!
Ось він «час на себе». Час на себе... Час на себе... І шо ти робиш? Ну пішла поїла, прища видушила, а далі шо? А далі дрелюєш назад в кімнату, заходиш тихесенько, навшпиньки, сідаєш біля ліжечка і дивишся, як він спить. Просто дивишся і думаєш: «прокидайся вже, я за тобою так сильно заскучала...»

Знайомо? Пост заряджений на вироблення музичного смаку і мелатоніну в організмі.

Цілую в рота

Катя Бльостка