хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Для тебя, мой котик!


Я снова хочу
Оказаться с ним рядом.
Я просто лечу
От его жгучего взгляда.
От объятий его
Я просто таю.
Жизни без него
Я не представляю!
Он воздух мой,
Он мое солнце,
Луч золотой,
Что светит в оконце.
Свежесть дождя
И легкость тумана,
Сила вождя,
Что больше титана.
Мой дорогой,
Единственный, милый,
Ты только мой,
Мой воздух и сила!
Ты герой моих снов
Самых теплых, красивых,
И нет больше слов
Столь неповторимых!
Да и эти слова
Разве прекрасны?
Но знай, что их я
Не роняла напрасно!
Пусть просты они очень
И даже банальны,
Местами не точны,
Не досканальны,
Но сказаны были
От чистого сердца!
Люблю я тебя,
Моя в счастье дверца!

І знову Ти, і знов про Тебе

  • 17.02.08, 21:11

О, скільки я вже нашу зустріч передбачив

І ось нарешті я тебе побачив.

Та то не ти, то лиш зрадлива мара.

За що мені така господня кара?

За що, за що мене Ти так караєш?

Та знай, що волю мою не зламаєш.

Що я її однаково знайду,

До милої своєї я знов таки прийду.

Чи скаже ні, чи, може, скаже так

(Вмовлять на “так” її я завжди був мастак).

Та буду знати я усе, що маю знати,

Щоб далі міг я жити чи страждати.

Ніколи я не здамся на поталу долі,

Ніхто не одбере в мене бажання й волі

Любить та прагнуть та жадать

Мою єдиную кохану.

Від долі іншого не буду я чекать

Як тільки мати щастя крізь душевну рану.

Коли ти нарешті прилинеш?

Коли ти нарешті прийдеш?

Коли ти мене не відкинеш,

Я вірю, мене ти знайдеш.

Одного разу зустрінемось ми знов,

І, пригортаючи тебе до себе,

У серці знову запульсує кров,

Що вже давно застигла так без тебе.

Я вже дорослий і люблю дітей,

Хоч і раніш я їх терпіть не міг.

Бо я вбачав в них стільки пакостей,

Що, мабуть, і злічити б не зумів.

Та це була велика помилка моя,

І я, не криючись, відкрию іншу:

Не дуже донечок люблю я,

Хоч помилку робив, мабуть, і гіршу.

Коли вже в мене буде син?

Коли вже хата буде в мене?

Навколо неї я поставлю тин,

Та господарство навкруг неї.

І ми з тобою заживем життям,

Життям щасливим, працьовитим.

І буду я кохать до забуття

Твої щасливі, безтурботні мрії.

Мемуар бабусі

  • 17.02.08, 21:03

Cьогодні рік як ти померла,

Моя бабуся дорога,

Та хочу знать, що ти не вмерла,

Що ти й досі, й досі ще жива.

Хоч як не хочеться пустити,

Та мушу, мушу це зробити

І вічно буду я тебе любити

І вічно буду пам’ятать,

А разом з тим і проклинать

Жахливий той січневий день

Коли залишивсь я без старших нень.

Дідів ніколи я не бачив,

А знав лиш прадіда свого.

Я в Господа дідуся клянчив,

Щоб повернув мені його.

Та він не тільки не вертав,

А ще й прадіда забрав.

А так хотілось мати діда

Такого старенького діда,

Щоб разом із бабусей жив

Та видно Бог не так судив.

Пізніше, ще через чотири роки,

Коли почав я зводитись на ноги,

Померла інша дорога мені людина

І знов настала тяжка, смутна днина.

Тоді ще мало розумів

І може я не все цінив,

Бо був маленький ще тоді,

Коли залишивсь я на  самоті.

Тепер не стало і тебе,

Моє ти серце дороге;

Я за тобою буду сумувати

І за тобою в далечінь тікати,

Туди, де зараз ти живеш на небі

І дивишся звідтіль за своїм бейбі.

Я знаю, ти поряд зі мною

Та ще хоч раз хочу побачить вроду твою,

Що так запам’яталася мені.

Усіх любила ти, усі тебе любили

Аж поки ті тебе не вбили

Ота хвороба і та мука

Ота до бісу клята штука,

Що нишпорить усюди й шука

Кого б ще десь задавити

І як побільше люду задавити.

Тепер немає вже нікого

Із моїх старших поколінь

І ходить, нишпорить від того

Забутих предків вічна тінь.

Дитинча та мати

  • 17.02.08, 20:55

„Де є правда?” – „В душі”

„А справедливість?” – „У людях”

„Де природа?” – „В землі”

„А де хвилі?” – „У бурях”

“Де є щастя?” – “ У мріях”

„А де мрії?” – „В тобі”

„Де є праця?” – „У ділах”

„А діла?” – „У житті”

„Де є сила” – „У серці”

„А де мертві?” – „В бутті”

„А раби?...” – „Незалежні”

„А де воля?” – „Це ти”

„Де сумління?” – „У вчинку,

А у діях є честь”

„Де справляють поминки?” –

„Там, де сталася смерть”.

„Де любов?” – „У людині коханій”

„А де мати?” – син в батька спитав

„Все ти знайдеш окрім рідної мами” –

Сказав батько, а далі змовчав.

„Чи стану в житті я щасливим?

Чи стану людиною я?

Можливо, та завжди наболілим

Залишиться мати моя.

Цілковитого щастя не буде,

І любові не буде сповна.

Навіть все поєднавши у купі

Повноцінним не виросту я.

Я без мами лише половина,

Бо ми з мамою ціле одне.

Життя – це жива домовина

Як немає її у тебе.

Лиш найбільше щасливі моменти

Трохи щастя подарують тобі.

Лише найпалкіші компліменти

Що коханій казав у ночі.

Лиш народження твоєї дитини

Підбадьорити здатне тебе.

Лиш в її щасливіші хвилини

Посміхнутись примусиш себе.

Я не знаю, та мені так здається,

Що самітником буду завжди.

А у серці те слово шкребеться,

Їй не сказане слово – „Зажди!”

Рідну матір я навіть не бачив,

Не сказав їй крізь сльози – „Не йди!”.

І я долі цього не пробачив,

Не пробачу я, Боже, й тобі.

Немає, немає нікого

Лише батько, і то він один.

О, немає, немає у мене нічого,

І життя моє – смутності плин.

А у серці така порожнеча

Наче зроду ніхто там не жив.

І в душі у моїй ворожнеча,

Хоч би смуток мене цей не вбив.

І дитинства у мене немає,

І ніколи його не було.

Моя мати, вона не вертає,

І не верне її вже ніхто.”

 

                                                                                                       

Ну - ну....

  • 17.02.08, 20:52

 - Мечты Ангелов Я знаю...Интересно, а у людей какие мечты?rose

Ответы в коментыheartkissrose

вопрос-ответ.

  • 17.02.08, 20:51
Задала себе вопрос: что можно подумать о чуваке в уебанских штанах, в которых пояс на уровне жопы, а жопа на уровне колен,  с модной и грязной, замасленной сумкой через плечо?
Ответ пришел такой: только то, что это чувак в уебанских штанах и с  грязной сумкой.

не мне его судить.

Любов

  • 17.02.08, 20:45

 

Не пам`ятав я ще себе,

А вже любив тільки тебе.

Три довгі роки я тебе кохав,

І час для мене наче завмирав.

Не пам`ятаю жодного слівця,

А тільки погляди, що довгі – без кінця.

По вулиці ішли ми тільки разом,

Любов покрила нас неначе сказом,

І ми були найкраща в світі пара,

Тепер залишилась від того одна лиш тільки мара.

Чи мара то, чи може що інакше,

Та ладен все віддати я, щоб повернути те інакше.

Ми танцювали краще від усіх

Бо на душі у нас стояв веселий сміх.

Бо ми щасливі вже лише від того,

Що ми знайшли один одного.

Бо почуття було взаємне,

І аж ніяке не таємне.

Бо пристрасть, волю, свято, відчуття

Ми віддавали в танці почуття.

Бо ми захоплено кружляли,

Уваги ні на кого не звертали:

Ні на батьків, ні на журі

Бо віддані були лише собі.

Чим підіймалися ми вище,

Тим почували себе ближче.

Лише з тобою до мене любов завітала,

І гарних пісень у душі заспівала.

Я хочу, щоб знову тікали з уроків на вулицю ми,

Щоб знову у щічку мене цілувала так приязно ти.

Щоб знову час любові та щирих почуттів

У нас у серцях навіки закипів.

Де б я не йшов, шукаю лиш тебе,

Твої блакитні очі, волосся золоте,

Твої тендітні губи, обличчя молоде,

Де б я не йшов, шукаю лиш тебе.

У кожній дівчинці тебе я виглядаю;

Хоча б маленьку звісточку про тебе я шукаю.

Ти світ моїх очей, ти радість моя мила,

Ти марево моїх ночей, ти мого серця сила.

Бо ти любов моя єдина,

І я хотів від тебе мати сина.

Та раптом щастя все скінчилось,

У морі все неначе утопилось.

У морі сліз, сліз наших із тобою,

Коли сказала ти, що більше не побачимось з тобою.

Тримала за руки мене тоді,

Казала, що залишимось на самоті.

І руки раптом опустила,

І крізь вуста тихенько пропустила:

„Батьки мої переїжджають,

Мене з собою разом забирають.

І буду в іншу школу я тепер ходити,

І вже без тебе буду завсігди сидіти.”

І розійшлися враз наші стежки,

І розійшлися по домівках  навіки.

Тоді, неначе, закінчилося життя,

І з того часу вимовляю одні й ті самі слова:

„Я ладен померти, я ладен віддати життя,

Я ладен загинуть, я ладен піти в забуття,

Я ладен зробити усе,

Щоб лиш повернути тебе.”

Хоч тебе зараз поряд  нема,

Та я вірю, що знаєш усе це сама.

Прошіптую я про себе:

„Щоб лиш повернути тебе.”

 

наука й релігія не суперечать одна одній.

  • 17.02.08, 20:15
- Що ви думаєте про релігію?
- Релігія - це як мова або одяг. Ми тяжіємо до тих традицій, у яких нас виховали.  Хоч урешті-решт усі проголошуємо те саме. Що життя має сенс. Що ми вдячні тій силі, яка нас створила.
- То ви стверджуєте, що релігія залежить тільки від місця народження?
- Хіба це не очевидно? Подивіться на зони поширення різних релігій у світі.
- Отже, віра - це випадковість?
- Не думаю. Віра універсальна.  Випадкові тільки способи її інтерпритації. Хтось із нас молиться Ісусові, хтосьвирушає до Мекки, а хтось досліджує субатомні частинки, Так чи інакше, усі ми шукаємо істини - тієї, що більша від нас.
- А як же Бог? Ви вірете в Бога?
- Наука каже мені, що Бог мусить існувати. Мій розум каже, що я ніколи не зрозумію Бога. А серце каже, що я й не повинен розуміти.
- Отже, ви вірете, що Бог існує, але ми ніколи Його не зрозуміємо.
- Її.
- Матінка Земля.
- Гея. Планета - це організм. Усі ми - клітини, що мають різне призначення. І, однак, усі ми повязані. Служимо одне одному. Служимо цілому.
 

187 - Змеевик

Человек-змея
Обаял тебя
Обнимал тебя
Усыпил любя

То не древний змей
А церковный хмель
Пропаганды яд
Нашей жизни ад


1994

Ленивый

  • 17.02.08, 19:17

Я в жизни многое проспал,

Поскольку сплю я постоянно,

И соответственно упал

В развитии и, как ни странно,

Забыл и то, чего не знал!

 

Лишь в двух вещаж мне толк известен:

Как много есть и сладко спать -

Для остального неуместен

Процесс мозгами размышлять

 

О Боже! Чем я заслужил

Такого рода наказанье?

Ведь я по-жизни и не жил

Какое ж тут образованье

 

Голодный к знаньям, сытый в теле

Вот так невеждой и живу

Верней сказать, на самом деле,

Невеждой не живу, а сплю...