Сегодня в рассылке пришел анекдот:
Чего такой грустный ?
- У директора был.
- Орал ?
- Анал...

Посоветуйте: Как не убить шефа?

http://aeterna.ru/test.php?link=tests:19787
 Прошла этот тест... и вот что у меня получилось!!!
Итак, ваш "затерянный" двойник - это... СаидДовольно суровая личность,наделён огромной силой воли,мужеством и закалённым в войне характером. Беспощаден с врагами и очень предан друзьям. Обладает небывалым чутьём,способен уловить любую ложь.В прошлом служил связистом в гвардии Ирака,затем был переведён в разведку,где его обязанностями были пытки военнопленных.Но несмотря на кажущуюся хладнокровность,а порой и жестокость,Саид способен и на нежные чувства. На острове он влюбляется в совершенно противоположную ему по характеру Шеннон. Но едва им удаётся объясниться,девушка погибает в результате трагической случайности.

Скорее всего Ваша фраза «Сам пойми кто ты, прежде чем встретишь нового человека и будешь надеяться, что он тебя поймет»

Пройти тест

Маленький глиняный кувшинчик для воды стоял на столе. В углу комнаты на кровати лежал больной, томимый жаждой. "Пить! Пить..." — поминутно просил он. Но родичи его ушли по делам, оставив его одного. Мольба больного была так жалобна, что даже кувшинчик не выдержал. Он переполнился состраданием и, прилагая невероятные усилия, подкатился к постели больного, остановившись возле самой его руки. Больной открыл глаза, и взгляд его упал на кувшинчик. От этого зрелища он исполнился изумления и облегчения. Собрав все свои силы, больной поднял кувшинчик и прижал его к горячим от жара губам, но только тут понял, что кувшин пуст! Последние силы больной потратил на то, чтобы швырнуть кувшинчик в стену. Тот разлетелся на бесполезные куски глины.
Не уподобляйся больному — не превращай в куски глины тех, кто стремится тебе помочь. Даже если их поппытки тщетны, оцени по достоинству их усилие.

"Я хочу тебя! Хочу вскружить тебе голову, затащить тебя в постель, хочу, чтобы тебе было жарко,  хочу, чтобы ты потела, чтобы ты стонала целую неделю.
С нетерпением жду встречи с тобой.
ТВОЙ ГРИПП".

На этот раз совсем не с ленью... Фууу, пару дней назад наконец-то выбралась из цепких объятий какой-то жуткой простудной болячки... Перепугала всех родных, потому как из-з отекшей трахеи не могла дышать. Звонили все. Телефон разрывался целыми днями... Особенно порадовали звонки с работы, ни одного не было по делу - только с вопросами, как здоровье. На какое-то время почувствовала себя невероятно важной персоной. Зато сегодня, ощутив наконец-то ясность сознания, с какой-то болезненной акуратностью навожу порядок в квартире, заглядывая во все углы, словно там все еще может прятаться, накапливая силы, моя болезнь. Почему-то вчера в полубреду она представлялась мне лысым розовым слюнявым червем в золотых сережках и с дурацкими цветастыми татуировками, который гнался за мной, запрыгивал на плечи и обвивал хвостом шею, пытаясь задушить... и я по закону кошмарного сна отбивалась от этой твари тесаками, которые сном раньше отняла у Миллы Йовович, и повторяла с тупым упрямством заевшей пластинки: "Мне нельзя болеть! Мне нельзя..."...

Мне нельзя болеть! Только не сейчас! У меня три работы, курсы - я взялась за изучение сразу трех иностранных языков, тренировки, танцы... Мне за эту короткую жизнь еще надо так много успеть, что совсем не хочется нянчиться с мерзкими розовыми гадами, ну разве только, чтоб... сережки забрать. Хорошие были...

http://blog.i.ua/user/230264/46910/
Да, Да други мои это опять «Я» та самая
Лестничная площадка. В принципе жыветцо мине не плохо даже замок кодовый поставили. Но камер, почему то нед. И убирают миня (птьху-птьху, шоб не сглазить регулярно). Но други мои чисто не там где убирают а там где ни сорят.
Вчера молодой человек слегка со спиртосодержащим запашком присел на мои ступеньки и начал страдать. В руках он держал какой-то веник. Скорее шото похоже на веник, но не веник это точно. Концы нео-венека заканчивались желтыми кружочками, а из них вытыкивались белые загогулины. Хотя в принципе этот «нео-веник» был довольно симпатичным. Я сначала обрадовалась!!!! Неужели миня будут подметать внепланово да ишо таким симпатичьным «нео-веником»? Как же я жестоко ошиблась(.
Об чем он думал сидя у миня на ступеньках я не в курсе. Только у него как-то странно шевелились губы. Жаль, шо я не научилась, читать по губам. А потом он начал обрывать белые загогулинки и бросать их под ноги. Одна, вторая, третья, ………….Я, конечно, не спорю, белые загогулинки приятнее девстненасти Инги, и пахнут хорошо. Но зачем мине они в током количестве?
И только утром, уборщица Тетя Глаша, подметая миня нормальным веником эти загогулинки загадочно улыбаясь сказала «Ох уж эта любовь».

Вже традиційним стало спекулювання тематикою УПА напередодні 14 жовтня — свята Покрови та дня створення повстанчої армії. І що цікаво кожен трактує діяльність УПА через призму власного бачення історії. Так, саме в історії і криється розв’язок проблеми примирення ветеранів Української Повстанчої та Червоної армій.

А історія — штука дивна, ніколи не знаєш де факти, а де домисли. Особливо це стосується історії УПА, бо офіційна радянська історія малює “лісових братів” зрадниками своєї країни. Упівці дійсно виступили збройною боротьбою проти Червоної армії в  роки Другої світової війни, але вони захищали власний народ від сталінізму та радянщини. Часто сучасне покоління не знає справжньої ролі УПА в українській історії, радянська пропагандивна машина прагнула очорнити образ українських повстанців у очах самих українців. Саме тому сьогодні і існує проблема примирення ветеранів. Упівці не вважали себе громадянами Радянського союзу, який був для них ворогом-окупантом, рівно як і Польща та гітлерівська Німеччина, тому цілком природнє засудження їх радянською системою, та, даруйте, неприроднє не визнання їх сучасною державою на ім’я Україна. І в цьому полягає історичний парадокс, УПА — це армія без держави, власне через свою боротьбу активісти ОУН і збиралися створити державу. Нація відчула потребу у збройній силі і створила її.

Українська Повстанська Армія зародилася саме в той момент, коли українська нація гіпотетично могла здобути власну державність. Першою офіційною датою в історії українського організованого руху опору у ХХ столітті є кінець січня 1929 року. Саме тоді на І конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів. Метою організації проголошувалося створення Української Самостійної Соборної Держави на всіх українських етнічних землях. Керівним органом ОУН став Провід Українських Націоналістів, головою якого обрано Євгена Коновальця. Вже у 1938 році совєтський агент Павло Судоплатов у Роттердамі вбиває Євгена Коновальця. Саме ця подія поклала початок так званого розколу ОУН. Головним каменем спотикання виявилося питання про співпрацю з німцями, яку по-різному бачили різні члени організації. Це поклало початок роздвоєння ОУН на ОУН-Мельниківці, головою проводу якого на другому конгресі в Римі (1939року) було обрано Андрія Мельника та ОУН-Бандерівці, головою проводу якого став Степан Бандера, після затвердження на ІІ надзвичайному конгресі у Кракові (квітень 1941 року). Цей конфлікт між гілками ОУН пережив Другу світову війну і триває до цього часу, з різними спробами порозумітися, які мали різні наслідки. Бандерівці виступали за радикальні, революційні дії, Мельниківці ж вели помірковану політику.

Плани щодо відновлення Української держави було втілено щойно німецька армія перетнула кордон 30 червня 1941 року ОУН(б) у Львові проголосила створення Української Самостійної Держави. Уряд було доручено сформувати Ярославові Стецькові. Реакція німецького командування остаточно розвіяла всі ілюзії щодо можливої співпраці між ОУН та німецькими підрозділами. Після відмови відкликати Акт відновлення Української Держави, Степана Бандеру та Ярослава Стецька було заарештовано та відправлено до Берліну, а звідти до концентраційного табору Заксенгаузен, де вони перебували до вересня 1644 року. ОУН(м) засудила радикалізм Бандери у питанні проголошення державності і виявила схильність до більш гнучкої політики, вважаючи відкриту конфронтацію з німецькою потугою несвоєчасною і шкідливою для національних інтересів. Мельниківці формують у Києві Українську Національну Раду та видають газету "Українське Слово". Але німецькі репресії не оминають і це націоналістичне угрупування. У грудні 1941 р. членів Ради було заарештовано, частину з них страчено у Бабиному Яру. Сам Мельник до січня 1944 року перебував під домашнім арештом у Берліні, а потім — у концтаборі Заксенгаузен.

Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, коли Сергієм Качинським було створено перший відділ УПА під егідою ОУН(б). Згодом військові формування розросталися. А навесні, з ініціативи ОУН(б) почалася консолідація усіх націоналістичних сил. До осені, незважаючи на тяжкий характер перемовин до УПА було приєднано мельниківські загони та залишки Української Народної Революційної Армії Тараса Боровця. Ще раніше УПА поповнилося українською поліцією, що з німецької служби перейшла до лав повстанців та так званими “східними батальйонами”, які німецьке командування формувало за рахунок полонених Червоної Армії. Порятунок в УПА знаходили також євреї, які рятувалися від геноциду. Саме тому УПА почало набувати полінаціонального вигляду, за різними даними до 1944 року кожен п’ятий вояк УПА був неукраїнського походження.

Таким чином армія була змушена воювати на два фронти — проти німецької та Червоної армій, що їй вдавалося робити з перемінним успіхом. На додачу до цього відбувається кривавий конфлікт з поляками за українську Волинь. Протягом усього часу цих протистоянь ворогуючими сторонами проводиться шалена дискримінаційна пропаганда протилежного змісту: німці намагаються дискредитувати повстанський рух, приписуючи їм співпрацю з Москвою, а радянська влада оголошує їх зрадниками та звинувачує у співпраці з німцями. Формально перемовини командирів УПА з німцями каралися смертю.

З остаточним відступом німецьких військ УПА продовжує боротьбу з радянськими військами. У 1946 році московське керівництво ставить завдання очистити Україну від повстанців силами регулярних частин Червоної Армії, прикордонних військ та МГБ. В цей час проводяться масштабні облави, засідки, депортація мирного населення за підозрами у зв’язках з УПА, а часто і просто розстріли без свідків судів та слідств. Чи не найулюбленішим прийомом було перевдягання в бандерівців — діяли фальшиві загони УПА, які жахали мирне населення своєю жорстокістю. Все це змусило керівництво УПА частково вивести свої сили з України, а решті наказано відійти в глибоке підпілля.

Відкритий збройний опір припиняється наприкінці 40-их років, а після загибелі у сутичці із загонами НКВД  головнокомандувача — генерала Шухевича у 1950 році, УПА припиняє своє існування як єдине військове формування. Не зважаючи на це окремі загони продовжують боротьбу до травня 1954 року, коли захоплено нового головнокомандувача полковника Василя Кука. На цьому вважається, що УПА припинала свою діяльність. Але варто згадати, що навіть після 1954 року окремі боївки продовжували функціонувати, а останній партизан — Ілько Оберишин вийшов з підпілля тільки в 1991 році. Як видно УПА не склало зброї, боротьба продовжується вже 65 років.

Товарищ из Минска жжет

Позвонил пару дней назад и рассказывает

Так мол и так, надоело Батьке быть Презиком. Все снимается с поста.
потом следует небольшая пауза и он добавляет

во вторник Коронация :)


Второй был немного пошлый, сразу прошу прощения за мой французский

Кахетия славится тремя вещами:

1 - Семьи многодетные
2 - Большие гурманы
3 - Ужасные сквернословы (читай франкофоны)

Зарисовка из жизни,
    Маленькая Кахетинская семья, папа, мама варит хинкали, и трое сыновей, 12 лет, 10 лет и 1.5 года сидит на горшке.
    Мама закончила помешивать хинкали, и взяла тарелку отца чтобы положить еду, одна, вторая, третья ложка, тарелка уже больше не вмещает, но мать продолжает ....
12 летний говорит 10-ти летнему: " Посмотри сколько она своему ёбарю накладывает"
отец хвать за ложку, и поломоал ее на голове 12-ти летнего.
тут 10 летний: "папа ты что совсем охуел, мне что теперь хинкали куем брать ? "
1.5 года с горшка :"сцуко ну и семейка, мог бы я ходить, ушел бы от вас нах ..."

Занавес