Я,(Йана Стипанафна),и Оксана(Ксюхинс) хатим встретиться и выпить пива СЕГОДНЯ...Может кто то еще хочет?Значит збор произойдет на м.Контрактовая площадь (выходить в сторону кинотеатра "Жовтень") прямо у митро я буду всех ждать с 18-30...Патом у Кронасе..Так что все кто апаздаид в  Кронас... Пить пиво (соки) будем в Кронасе...http://photo.i.ua/user/450909/9719/565788/   вот сдесь..Пишите точна кто будет...Кого мне ждать...и для связи мой

День шестьдесят восьмой...

 

 

Страх

Жестокий и невежественный правитель сказал Мулле Насреддину: «Я повешу тебя, если ты не докажешь мне, что действительно обладаешь тем глубоким восприятием, которое тебе приписывают».

Насреддин сразу же заявил, что может видеть золотых птиц в небесах и демонов подземного царства. Султан спросил его: «Как же ты можешь делать это?» «Кроме страха, для этого ничего не нужно», - ответил Мулла.

( продовження 8)

Нарешті  перед їхніми  очима  постало  море.  Вони  з  нетерпінням  кинулись  до  нього.  Проте  дорогу їм  заступила  ціла армія  відпочиваючих.  І  так  не широка  піщана  коса була  запруджена  ними, що  і  ногою ніде  ступити.  Червоні, бронзові  тіла,  мовби розкидані  снопи  валялись купами  на  піску. Інші  стояли  чи сиділи.  Різнокольорові  панамки,  капелюшки,  брилі,  кепки, купальники,  темні  окуляри,  що  виблискували  на сонці,  намащені  кремом тіла,  створювали  картину якогось  багатоногого  і -рукого  чудовиська,  що виповзло  з  моря на  берег  і пожирало  кукурудзяні  палички, пиріжки,  креветки,  соняшник, кавуни  і  інші фрукти,  і  запивало все  це  пивом і   різними  напоями. На  березі  стояв шум  і  гам, що  глушив  навіть морський  прибій.

Подорожні  зі  страхом  ступали  поміж  відпочиваючими  боячись наступити  комусь  на  ногу,  руку  чи  навіть  голову.  Вони  повільно, але  все  ж  таки  наближались  до  води.  По-дорозі  насилу знайшовши  клаптик  вільного  місця  на  піску. Роздяглись. Присіли.  Поглянувши  на  себе,  новоприбулі  серед  цих асмаглих,  майже  чорних  людей,  відчули себе білими воронами.  Їхні  тіла,  не 

бачачи  сонця  майже  круглий  рік,  вирізнялись  на  фоні  пляжного люду,  за  кілометр.  Тоді  вони  швиденько  кинулись  в  хвилі  Чорного  моря. Там,  залізши  по  шию  в  воду,  відчули  себе  вільніше.  Тепер  вони  були  майже  як  усі.

 - Діду  Мироне,  навчіть мене плавати,  -  борсаючись у воді,  до  старого чоловіка  наблизився  п’ятирічний хлопчик.
- Та я  дитино сам не вмію.

 - Діду ви напевне жартуєте.  Ви  ж старші за тата,  маму і дядька Василя, а не вмієте плавати? Вони он куди заплили звідси  майже не видно. Мені сказали залишайся з  дідом  Мироном, то й я  думав ви мене навчите. А ви самі не вмієте.

- Правда  Івасику - не вмію. Я  не  тільки ніколи не  плавав, а й  море перший  раз в  житті  бачу.

(далі буде)

но пару часов мазанины... и душу отвела)))

1. Брак не лишает возможности любить.



2. Кто не ревнует, не способен любить.





3. Нельзя любить двух людей одновременно.



4. Хорошо известно, что любовь - это и возвышение, и падение.



5. Все, что получено от любимого против его воли, не имеет сладости.



6. Мужчина не может полюбить, пока не достигнет полной зрелости.



7. Понесшая утрату должна два года нести печаль о своем погибшем возлюбленном.



8. Любить не запретишь, человек перестанет любить, только когда умрет.



9. Никто не может полюбить, пока не будет побежден красноречием любви.



10. Любовь изгоняется из скупого дома.



11. Не подобает любить того, с кем вы стыдитесь вступить в брак.



12. Истинному любовнику нужны лишь страстные объятия его возлюбленной.



13. Гласная любовь редко длится долго.



14. Доступная любовь невысоко ценится; ценность любви - в ее недоступности.



15. Любовник всегда бледнеет в присутствии своей возлюбленной.



16. Сердце любовника начинает быстрее биться всегда, когда его взгляд упадет на возлюбленную.



17. Новая любовь вытесняет старую.



18. Уже хороший характер делает достойным любви.



19. Если любовь уменьшается, она умирает и редко возрождается снова.



20. Влюбленный мужчина всегда вселяет страх.



21. Настоящая ревность увеличивает любовь.



22. Подозрительный любовник... - и чувство любви снова растет.



23. Человек, попавший в сети любви, мало спит и ест.



24. При мысли о возлюбленной любовник бросает все свои занятия.



25. Истинный любовник ценит лишь то, что нравится его возлюбленной.



26. Любовь отрицает все, что она не любит.



27. Любовник всегда нуждается в утешениях своей возлюбленной.



28. Все, что угодно, может заставить любовника подозревать свою возлюбленную в том, что что-то она делает не так.



29. Мужчина, охваченный сладострастием, не способен по-настоящему любить.



30. Истинный любовник постоянно думает о своей любимой.



31. Ничто не запрещает женщине быть любимой двумя мужчинами, так же как мужчине быть любимым двумя женщинами.

                                                          (продовження 7)

-    Справа  в тім, що у моїх сусідів біда. Їх  маленький  син важко хворий. Для того щоб його вилікувати потрібна кругленька сума на  операцію. Вони знають, що я бізнесмен, тож попросили в мене допомоги. Хотіли  щоб я їм позичив. 

- І як ви поступили?
- Як бачите – відмовив.
- Гм..
- Ні ви  не думайте, що я такий бездушний., - почав виправдовуватись Василь Васильович, - просто я вже давно примітив  гарне авто. В мене одне є, але  стареньке. Я взяв  гроші і пішов за покупкою, щоб назад вже повернутись на автомобілі. І як так вийшло, що я  загубив барсетку з грішми? Таж я її ніколи з  рук не випускаю. Я під’їжджав на таксі.  Виходячи з нього  закривав за собою  двері, 
аж тут  таксист чомусь  попросив мене закурити. Я  механічно поставив барсетку  на дах автомобіля і поліз по сигарети. Вгостивши таксиста задумавшись пішов, зовсім забувши про неї. Таксі рушило і вона напевне одразу ж звалилась на землю, та він теж не помітив. Я згодом дізнавався, дзвонив в таксопарк.  Хоча  я думав, що таксист  мене обманює. Не хоче віддати. Ну та це було потім,  - сказав наш  потерпілий,  і продовжив. –Я вже пройшов  чималий шмат дороги, як спохватився. Повернувся.  Та на тім місці барсетки не  знайшов. Видно ви якраз проходили і підібрали її... - Нічого собі історія,  - подумав Мирон Степанович,  –  і   авто  нічого? Я б за таку суму однокімнатну квартиру купив». - …тож  я не допоміг своєму сусідові,  - говорив далі  Василь Васильович, -  і ви не повірите, тепер сиджу і сам з себе  сміюся. Думаю: « Так тобі і треба».  А хлопчика мені по-правді жаль. Я тут ось помізкував над цією ситуацією і уявіть собі  таке:  я  заїжджаю  у двір,  а  крізь  вікна  на мене, в дорогій машині,  дивляться сусіди і говорять: «Вася купив  собі ще одну машину, а нам так і  не допоміг».  Щоб я тоді відчував?

-      Це  напевне було би  мерзенне відчуття, - погодився Мирон Степанович. - Але я  слухаю вас і чую, що совість ви ще не зовсім втратили, а лише гроші. Тож приїжджайте я їх дійсно  знайшов і хочу вам повернути. А як повернути повністю  свою совість  -  думайте  самі. Усе ще поправимо і все в руках Божих.       

- Ви це  серйозно? Знайшовши таку велику суму і хочете її повернути?

- Абсолютно. - Ви  напевне багата людина, що так легко розстаєтесь з нею. - Ні. - А де ви проживаєте? - Біля  цегельного заводу в гуртожитку номер двадцять. - В гуртожитку? - Так. - І  ви  кажете що вам не потрібні гроші ні на квартиру, ні ще на щось. - Взагалі  то я вагався, та дійшов висновку, що мені й тут не погано. В моєму віці вже  пора думати про дорогу на небо, якщо Бог мене прийме, а не про багатство, - розважливо промовив Мирон Степанович. - Тоді  ви мене обманули, – схвильованим голосом відповів Василь Васильович. - Ви  багата людина. Я їду до вас. Будемо рятувати хлопчика і мою  совість...   (далі буде)

  

Люди плиз помагите, какойто придурок испортил мне рейтинг и я бы была очень благодарна если бы вы мне помогли чтобы он стал снова зелёненьким!

Спасибо за внимание!

 

 

 

Собственно баян, навеяло вчерашними танцами с бубном вокруг HDTV видео и AVI с хорошей русской озвучкой. Посвящается маленьким деткам, деткам повзрослее с "несовместимыми с жизнью неприятностьями" как то неразделенная любофф и пр. Для "эмо", "@#емо", "готов", "@#етов", и прочая и прочая и прочай... и прежде чем постить в общую ленту сопли и нюни - пересмотрите этот мульт еще раз! p.s. блин, в оригинале (после моей конвертации) мульт меньше 4-х метров был, а тут раздулся.... шозанафиг?

                                                                         (продовження 6)

 ...Тим часом Мирон Степанович отупіло сидів на ліжку, в’яло смокчучи таблетку валідолу.

   Та після  цієї розмови  він більше вже не дзвонив  ні в одну фірму по нерухомості. Правда, ще раз подзвонив, але  в редакцію газети, щоб перепитати, чому  серед  агенцій по нерухомості, виявилась  ритуальна служба.
«Вибачте,  сталась технічна помилка», - чемно відповіли йому там.

    Тож коли  Мирон Степанович вже і зовсім заспокоївся.  прийшов, як кажуть до тями, то з прикрістю  мусив визнати, що можливо йому незабаром таки прийдеться зустрітися з майстром  високого класу Дем’яном, та на цей час гроші вже його напевне цікавити не  будуть.

  «Життя  закінчується,  - подумав наш герой і всі  ми скоро постанемо перед Богом, а там гроші нам вже не знадобляться».  Недавно хтось йому розповідав, як один чоловік  складав гроші на чорний день. Він  і не  доїдав і ще багато в чім собі відмовляв, та й не тільки собі, бо мав дітей, і  навіть онуків. Грошима йому  допомагали  родичі із-за границі.  Тож з часом тих  грошей  немаленька сума назбиралась. Свої скарби він десь там в квартирі і приховував. І ось таки прийшла чорна година.  Та була вона в вигляді грабіжників, які забрали всі назбирані за довгі роки  гроші та ще й їх власника покалічили. Дякувати Богу, що хоч живий лишився.
 «У мене і взагалі нікого не має, - міркував Мирон Степанович, - той залишати не має кому. Звичайно можна б було погуляти на старості літ, та вже якось обійдуся. А згубу  напевне хтось таки шукає і місця собі не знаходить».
 Отак  роздумавши Мирон Степанович вийняв візитку з барсетки тай подзвонив:
-     Алло! – роздався молодий чоловічий голос. 

- Василь Васильович?      

-   Він  самий, - почулася ствердна відповідь.    

-    Пробачте  мою цікавість. Ви нічого недавно не загубили?    

   На тім  кінці трубки настало якесь замішання, потім схвильований голос запитав: -    А  ви  знайшли?   

-    Що  знайшов? – ще раз захотів перевірити Василя Васильовича Мирон Степанович.
- Як що? Барсетку з грішми.
- Знайшов. І можу її вам повернути.

- Та хіба це можливо в наш час?
- Як  бачите можливо. Все в руках Божих.
- Що  правда то правда я і сам раніше ніколи не молився до Бога. А тепер після ось цього випадку і я став на коліна перед Ним, - погодився  власник загубленої барсетки.
- Знаєте,  скажу й я по-правді, - відповів на ті слова наш герой, - я й сам собі здивувався. Та тепер…
- А що тепер?
- Я  поглянув на своє життя і на поступки під іншим кутом зору і дещо зрозумів.  А ви?
- А я?  Я вже не вірив, що це можливо. - Ви напевне погано думаєте про людей? - Тепер ні. Я вже думаю погано  про себе. - І ото  після цієї згуби  в  вас склалася така думка?  - запитав Мирон Степанович, - чи ще щось сталося? - Так  сталося. Перед цим  я ще щось втратив.
- І що ж?
- Совість.

-  Тепер  через гроші ви поміняли думку про себе?

- Так,  бо якраз  через них  я  втратив  совість.

- Я  щось не зрозумів? - перепитав Мирон Степанович.

(далі буде)

  

Какого цвета твои глаза? Может голубые как небо, может глубокие как море? А быть может они еще, и видят?