Ах, эта грусть, она меня снедает,
И безнадежность нашего огня...
Душа болит, но разум, он то знает,
Что эта песнь совсем не про меня.
Не суждено счастливою родиться,
И не дано прожить мне тихий век.
Так почему же сердце рвётся птицей,
Иль хочет замереть в груди навек...
Что за печаль, она слезами встала
В моих глазах, но скрою в тот же час,
И улыбаться рот не перестанет
Я не хочу быть грустною для Вас.
Меня запомните весёлою и сильной
И не боящейся осеннего дождя...
Когда мой образ растворится в дымке пыльной,
Когда Вы вспомните тихонечко меня...
Будем наслаждаться своим уделом, не прибегая к сравнениям, - никогда не будет счястлив тот, кого мучит вид большего счястья...
Когда тебе прийдет в голову, сколько людей идет впереди тебя, подумай, сколько их следует сзади.
У системі засобів масових комунікацій телебачення посідає основне місце. Протягом кількох годин підряд, сідаючи біля домашніх екранів, мільйони глядачів поглинають продукцію різних телеканалів, які, як удави, заковтують увагу, не завжди пропонуючи інтелектуальні видовища. Взяти хоча б численні детективні серіали, що демонструються на українському телебаченні. Часом складається враження, що вони створюють на екрані суцільну детективну дію, в якій майже неможливо відрізнити один фільм від іншого, їх об’єднує схожа фабула, наявність одних і тих же акторів, а також сюжетні ходи, які далекі від Оригінальності. Назвемо ці картини: «Маросійка, 12», «Дронго», «Спецназ», «Льодовиковий період», «Ніна», «Сімейні таємниці» та інші. Глядачі, як маріонетки, сприймають запропоноване їм видовище, майже не усвідомлюючи його руйнівної дії. Мозок знову переосмислює закладені ідеї агресивності, народжуючи у відповідь думки про вседозволеність. Чи не тому злочинність стає більш масовою і більш кровожерною, поповнюючи таким чином матеріали для документальних передач «Ситуація», «Кримінал», «Служба розшуку» та їм подібні? Найсумніше у всьому цьому те, що багато фільмів дійсно зроблено талановито і майстерно. Серед них - «Бригада», де дуже тонко і психологічно вірно вибудовується градація героїв від людей, які випадково потрапили в певні умови, до відчайдушних покидьків, що займаються здирством, грабіжництвом, вбивствами. Але простому глядачеві важко відсторонитися від вчинків головних дійових осіб. Глядач мимоволі стає на їхній бік, прагне бути схожим на них, в реальності чи, бодай, у свідомості відтворюючи їхні вчинки. Все це привносить у свідомість архетип жорстокості та безпощадності. Де і коли вона проросте? У якому поколінні виявиться?
Який зразок поведінки покличе за собою?
У зв’язку з цим виникає питання про відповідальність художника за свої твори, за ідеї, що там пропагуються, за мету цих витворів. Навіть тоді, коли за завданням -добро домінує і перемагає. Наприклад, у «Ментах» чи в «Каменській», де безперервний ланцюг антикримінальної дії перетворює позитивний заряд на негативний потік жорстоких побоїв і стрілянини без промаху по мішенях. Мішенях нашої свідомості.
Завдяки детективним серіалам, які безперервно показують по телебаченню, в житті створюється атмосфера загальної кримінальної безвиході, головне в якій — зброя, її магія притягує, зачаровує і... ненавмисно вбиває! Роблячи труп звичним атрибутом повсякденності, руйнуючи загальноприйняті етичні ідеали, деформуючи в людині сприйняття вічних істин. «Не вбий» — головна із яких.
Тетяна РИЖЕНКО
Захекал видео с офсайта The Garland Cult и скомпилил его с их версией Self Control. Что получилось, смотрите)))
Устала… Устала пить ароматный кофе, держать чашку в руке, улыбаться и шутить. Устала отвечать на звонки:
- Привет! Что ты делаешь сегодня вечером?
- Ничего…
- Может, встретимся?
- Ты не понял. Я НИЧЕГО не делаю. Ни с кем не встречаюсь, ничего не смотрю, ничего не читаю и в очередной раз моя сексуальная кофточка так и останется просто мотком ниток.
- У тебя неприятности?
- Нет…я просто устала…
- Странная ты…
А разве не может человек устать от себя? От того, что он такой сильный и веселый. Только веселость эта какая-то злая… От того, что ты умеешь делать одновременно сотни дел, и всем так нужна. Это приятно, и совсем не напрягает обычно. А тут…
Усталость опутала тело и душу, подобно гигантской паутине. Того и гляди, скоро мерзким серым пауком за тобой придет Разочарование – и тогда у тебя мало шансов продолжить свое существование. Но пока есть еще возможность выкарабкаться…. Вот только…отдохну…совсем чуть-…..
Не знаю как вы, а я лето ждала наверное из начала осени. И вот оно, то долгожданное тепло и солнце, но когда пришло тепло, точнее эта жара что палила всю неделю, так хотелось хоть капельки дождя....
И вот он, дождик, прохлада, свежый воздух, без пыли городских улиц, а если б еще б и солнышко светило во время дождя, чтобы увидеть радугу, я так ее обожаю... или попасть под теплый дождь и босиком по лужам бежать, не знаю я так это люблю. Так классно!!!