У системі засобів масових комунікацій телебачення посідає основне місце. Протягом кількох годин підряд, сідаючи біля домашніх екранів, мільйони глядачів поглинають продукцію різних телеканалів, які, як удави, заковтують увагу, не завжди пропонуючи інтелектуальні видовища. Взяти хоча б численні детективні серіали, що демонструються на українському телебаченні. Часом складається враження, що вони створюють на екрані суцільну детективну дію, в якій майже неможливо відрізнити один фільм від іншого, їх об’єднує схожа фабула, наявність одних і тих же акторів, а також сюжетні ходи, які далекі від Оригінальності. Назвемо ці картини: «Маросійка, 12», «Дронго», «Спецназ», «Льодовиковий період», «Ніна», «Сімейні таємниці» та інші. Глядачі, як маріонетки, сприймають запропоноване їм видовище, майже не усвідомлюючи його руйнівної дії. Мозок  знову переосмислює закладені  ідеї агресивності, народжуючи у відповідь думки про вседозволеність. Чи не тому злочинність стає більш масовою і більш кровожерною, поповнюючи таким чином матеріали для документальних передач «Ситуація», «Кримінал», «Служба розшуку» та їм подібні? Найсумніше у всьому цьому те, що багато фільмів дійсно зроблено талановито і майстерно. Серед них - «Бригада», де дуже тонко і психологічно вірно вибудовується градація героїв від людей, які випадково потрапили в певні умови, до відчайдушних покидьків, що займаються здирством, грабіжництвом, вбивствами. Але простому глядачеві важко відсторонитися від вчинків головних дійових осіб. Глядач мимоволі  стає на їхній бік, прагне бути схожим на них, в реальності чи, бодай, у свідомості відтворюючи їхні вчинки. Все це привносить у свідомість архетип жорстокості та безпощадності. Де і коли вона проросте? У якому поколінні виявиться?

 Який зразок поведінки покличе за собою?

 У зв’язку з цим виникає питання про відповідальність художника за свої твори, за ідеї, що там пропагуються, за мету цих витворів. Навіть тоді, коли за завданням -добро домінує і перемагає. Наприклад, у «Ментах» чи в «Каменській», де безперервний ланцюг антикримінальної дії перетворює позитивний заряд на негативний потік жорстоких побоїв і стрілянини без промаху по мішенях. Мішенях нашої свідомості.

Завдяки детективним серіалам, які безперервно показують по телебаченню, в житті створюється атмосфера загальної кримінальної безвиході, головне в якій — зброя, її магія притягує, зачаровує і... ненавмисно вбиває! Роблячи труп звичним атрибутом повсякденності, руйнуючи загальноприйняті етичні ідеали, деформуючи в людині сприйняття вічних істин. «Не вбий» — головна із яких.

 Тетяна РИЖЕНКО