2.

Жахливий сон, жахливий сон. Бррр, холодна вода, ще не встигла стекти зранку. Не буду бритися. Хоча Оленка буде й незадоволена, усе одно не буду, мені й так личить.

- Льошику, ось твій сніданок, а це твій бутерброд. Коли пари сьогодні закінчуються?

- Ніколи. Вони ніколи не закінчуються. І немає їм не кінця, не краю, мамо.

- Усе зрозуміло з тобою. Ти хоча б подзвони, якщо будеш затримуватися. Чуєш?

- Ні, мамо, я не чую. До речі, чи не виділили б ви з татом мені грошей на слуховий апарат. Дуже треба, ти ж сама бачиш. Чи мені в діда попросити?

- Ти все жартуєш. Ти не виростеш ніколи.

- Звичайно. Думаєш, як воно, коли тебе називають «Льошиком» у двадцять років.

- Не забудь тільки ключі.

- Бувай!

Метро. Набивається шалена кількість людей. І куди  їм усім  треба? Не вірю, що всі їдуть на роботу або навчання. Тоді, навіщо напихатися у вагони, якщо немає нагальної потреби кудись їхати. Чи від того, що вдома сидіти нудно. А так весело. Напихаються, напихаються: дами в строкатих плащах з розкішними зачісками (до речі, мене завжди цікавило, скільки часу ці дами витрачають на зачіски і для кого вони витрачають той час, щоби виглядати такими всіма з себе), чоловіки ділового вигляду в костюмах і з валізами, відверто недешевими, різних кольорів і розмірів, тут повно й занедбаних осіб, у нечищених черевиках багаторічної давності й таких самих куртках і піджаках, неформали в окулярах, подраних фірмових джинсах і з химерними штуками у вухах. Уся ця маса перемішується, пресується, утворюючи дивні фігурки, шалені експерименти з кольорами. Подивитися зверху на все це було б класно. Друг у мене є, художник, Артем. Він майстер змішувати кольори. Треба йому якось підказати черпати натхнення в метро в час-пік. Чи не говорити, так одним пасажиром буде більше, це додасть незручності, як-то кажуть, я людина дрібниць. Але все це цікаво. Стою собі, придавлений до протилежних від виходу дверей, обличчям до скла, треба якось себе розважати, дмухаю на  жахливо брудне скло, різко просовую руку крізь тепленькі плоті, яким випало на долю сьогодні вранці їхати поряд мене, і вожу пальцем по запареному  місцю. Пишу: «Миру мир!». Поняття не маю, чого саме ця фраза згадалася, але хай буде так. Як говорив Маяковський: «.. значит, кому-то надо, чтобы  эти плевочки светили». Він говорив про зірки, жаль, що зірки вранці не світять. Не так, жаль, що в метро неба не видно.

 

 

На фото - я - падлюка (1) http://blog.i.ua/user/3026999/544034/

Adele Lorienne Sessler родилась 28.07.1981 в сельской местности штата Орегон (США) среди прекрасных лесов. Она любит цифровую живопись, при работе натуральными материалами отдаёт предпочтение карандашу, но иногда использует уголь, акварель и время от времени цветные карандаши. Художник-самоучка, она начала рисовать девять лет назад, и разработала свой стиль на основе наблюдений и практики. Большинство работ вращается вокруг миров и персонажей в ее фэнтезийной серии. Она написала много небольших романов и рассказов, которые сама иллюстрировала, но "Войны Avenan" был её первой пробой фэнтези и с тех пор является хобби и хорошим источником доходов.

Она строго блюдёт своё авторское право! Так, она потребовала удалить заметку со своими работами на сайте dreamworlds.ru Почти на всех сайтах-галереях работы Адель можно получить только за деньги!

Но, несмотря на все ограничения, на открытых и закрытых блогах и сайтах обожающие фанаты продолжают «пиарить» её творчество, восхищаясь необыкновенным талантом и потрясающей энергетикой работ:  allday.ru  mail.ru

Здесь можно скачать её работы в обоях:  1zoom.ru    А это странички Адель в галереях:   http://saimain.deviantart.com/       http://saimain.gfxartist.com/     http://www.elfwood.com/~adele

Генеральная прокуратура Киргизии возбудила уголовное дело, фигурантами
которого названы члены недавно упраздненного в этой стране
Конституционного суда. Представители прокуратуры обвиняют судей в том,
что в ходе конституционных реформ 1996, 1998, 2003 и 2007 годов КС
"способствовал разрушению имевшихся в основном законе механизмов сдержек
и противовесов, демонстрировал свою зависимость от администрации
президента". По мнению представителей Генеральной прокуратуры Киргизии,
члены Конституционного суда превысили свои полномочия осенью 2007 года,
когда отменили две предыдущие редакции Основного закона страны - и по
сути вернули Курманбеку Бакиеву полномочия его предшественника Аскара
Акаева.

[ Далі ]

http://k2kapital.com/columnists/52/361139/

Мені дуже сподобались ці настанови до життя, тому я хочу опублікувати їх у своєму блозі
Суперечка - це форма агресії. У ситуації суперечки людину найлегше вибити з колії, оскільки саме під час суперечки людина максимально відкривається, це дозволяє агресорові легко вторгнутися в свідомість співрозмовця.
Тому ні за яких обставин не відповідайте на образи. Не відповівши на образу, ви втамуєте її, вона відлетить від вас і повернеться до того, хто виявив її.
Ні за яких обставин не проявляйте агресію. Таким чином ви заощадите енергію і використаєте її задля свого блага, задля блага інших людей.
Не відповідайте на питання, що ставляться зі злими намірами. Пам'ятаєте, що є питання руйнівні і ті, що створюють. Люди, що по-справжньому розуміють вас, зазвичай не ставлять запитань. А якщо і ставлять, то роблять це в дуже м'яко, намагаючись не образити. Таке запитання не здійснює насильства над плином вашої власної думки, не прагне перевести плин ваших думок в інше, далеке для вас русло. Руйнівне ж запитання ставиться тільки з тією метою, щоб вчинити над вами тиск, приборкати вашу волю, підпорядкувати ваші думки.
Але є способи, за допомогою яких ви можете уникнути небажаного впливу на вас. По-перше, не потрібно зважати на образи. По-друге, посміхніться, посмішка – це не тільки запорука вашого успіху, а й «Страшна сила» в боротьбі з агресією.

                                                                                                                  
      
                                                                         Два желтых жирафа.
                                                                         Какая картина!
                                                                         Два желтых жирафа.
                                                                         Сюжет так наивен.
                                                                                                                   Написанных сердцем
                                                                                                                   Два желтых жирафа.
                                                                                                                   Угаданных мною
                                                                                                                   Не сумки, не шкафа,
                                                                                                                   Не вазы с колечком
                                                                                                                   Ни даже машины...
                                                                                                                   Мечта продается  
                                                                                                                   За тысячи гривен.

Он спросил у ясеня, он спросил у тополя... У облака, у месяца, у осени -
словом, у всех, до кого только смог додуматься. И лишь в самом конце,
убедившись, что это  не приносит никаких результатов, обратился к
другу.
Когда человек вспоминает про своих друзей в последнюю очередь - ничего удивительного, если от такого человека уходит любимая.

Попала в ушы мелодия
решыл поделится
По моему прикольно

Подарил мне ключи, повидавшие множество рук - Эту связку так часто назад возвращали с обидой. Что они отпирают? Кощеев ларец ли, сундук? Нет…лишь сердце твоё (кстати, тоже видавшее виды)... Повертела в руках твой подарок - царапин не счесть. Значит, бережных рук было мало. Ну что же, бывает... Ах, какою же сладкой когда-то казалась мне месть - Запереть этой связкой всё то, что она открывает! Ты прости, я шучу. Не умею калечить замки, Ни слезами, ни болью, ни страхом, ни даже любовью. Я верну твой подарок туда, где мы были близки, Положив, словно ветку сирени... А пока - на столе моём связка ненужных ключей, Будто ржавчиной свежей, покрытая корочкой быта. Я и пальцем не трону её. Да и правда - зачем? Для меня эта дверь никогда не бывает закрыта...

поцелуи бывают разные
и безвредные, и заразные
и прекрасные и безобразные
пролетарские и буржуазные),
осторожные и невозможные,
просто ложные и слишкомсложные,
одинокие(очень глубокие),
и назойливы,  как моя нокия,
поцелуи зависят от мнения,
и от области применения,
если хочешь развеять сомнения,
поцелуем расставь ударения!!