С помощью сострадания мы превращаем чужое несчастье в своё собственное и, изживая его, оживаем сами.

Томас Браун

http://www.sunhome.ru/psychology/11343

Психологи считают, что лень бывает разная. А, значит, и один лентяй не похож на другого.
Прежде всего, попытайтесь выяснить, к какому же типу лентяев
принадлежите вы (если вы, конечно, себя таковым считаете), а потом уже,
следуя несложным рекомендациям, начинайте борьбу с нею, ленью-матушкой.

Лентяй ослабленный.
Лень возникает из-за низкого физического тонуса человека.
В этом случае упреки и силовые наставления слабо помогают. Как говорится, выше головы не прыгнешь.
Человеку необходимо повышать свой тонус. Для этого можно использовать
мягкие психостимуляторы. Например, настойки элеутерококка или женьшеня,
витамины. Полезны пробежки, гимнастика, занятия йогой, плавание. И, как
ни странно, такому лентяю необходимо хорошо высыпаться. Ведь полноценный
сон активизирует жизнедеятельность организма.

Лентяй скучающий.
Человек не желает выполнять работу из-за того, что ему скучно. Нелюбимая
работа, неинтересные для него люди, мероприятия, в которых не хочется
принимать участие, – все это усугубляет вашу лень.
С таким видом лени бороться легко. Нужно только набраться мужества и
признать, что это «не ваше», отказаться от неинтересного, заняться тем,
что вам по душе.
Тогда и лени не будет места.

Лентяй неорганизованный.
У такого лентяя и с энергетикой все в порядке, и делом вроде бы
занимается интересным, а вот раскачаться никак не может, не может войти в
нужный ритм. Такая лень самая опасная. Из-за нее вся жизнь под откос
может полететь.
Помочь здесь в силах только силовое воздействие над собой. Каждое утро
желательно начинать с вопроса: «Что я сегодня должен сделать?» И строго
следовать намеченному плану. Важно не зацикливаться на неудачах,
концентрироваться на положительных моментах. И не забывать хвалить себя
за победы.

Лентяй изобретательный.
Этот вид лентяя стоит немного в стороне от остальных своих «собратьев».
Благодаря именно им, таким лентяям, облегчена наша жизнь. Лень было
копать землю лопатой, придумал лентяй экскаватор. Лень заниматься
уборкой – придумал пылесос.
Может быть и вы из-за лени выполнять какую-то работу совершите
изобретение века? Шутка, конечно. Но в каждой шутке есть и доля правды.
Так что, если вы – лентяй, то это совсем не значит, что потеряны для общества навсегда.

А ученые из Университета Ньюкасла, что в Австралии, считают, что леность
– не порок, а болезненное состояние, которое они называют синдромом
мотивационной недостаточности – Motivational Deficiency Disorder
(MoDeD). Он поражает каждого пятого жителя нашей планеты и
характеризуется непреодолимой и расслабляющей апатией.
Так что давайте не будем ругать себя за лень, а лучше подумаем, чем мы можем ее победить.

Прекрасна ты моя страна
Ну что ж так выглядишь убого
Ужель от распрей так пьяна
Что не боишься даже Бога

Забыла синь своих небес
И в золоте поля пшеницы
Живешь умом с чужих словес
Подсказок ждешь из-за границы

Иные тянут на восток
Другие запад восхваляют
А юный, трепетный росток
Державы в сварах увядает

Уже как раньше не зовет
Один сосед другого братом
И мудрый некогда народ
Вдруг стал тупым электоратом

Я вопию, очнись страна
За брань и  розни, скорбь расплата
Уже хлебнула ты сполна
Остановись! Единство свято

Пусть запад твой и твой восток
Обнявшись крепкими руками
Лелеют вместе тот венок
Что пращуры плели веками

Ну, а пока в раздорах ты
Тобою правят лихоимцы
Лжецы, мздоимцы и плуты
Мастей различных проходимцы

                                  

20 жовтня 2010р.

Фонд сприяння розвитку мистецтв Фролівська, 1/6

«Етно-Рок Фундація «ТаРУТА» та київське об`єднання «Співана поезія» ЗАПРОШУЮТЬ 20 жовтня на доброчинний концерт з циклу «Музичні середи на Фролівській» в жанрі співаної поезії у Фонд сприяння розвитку мистецтв. "Акустична Ксилофонія" – Unplugged концерт «Етно-Рок Фундації «ТаРУТА». ПОЧАТОК о 19:00 ВХІД - 30 грн. «Етно-Рок Фундація «ТаРУТА» - двічі лауреат «Червоної Рути». Засновником її є автор та виконавець, переможець вищезгаданого фестивалю в жанрі «Акустична музика» - Євген «Їжак» Романенко. Восени 2007-го спільними зусиллями Євгена та співаків «Етно-ватаги «Гуртоправці», членом якої також є «Їжак», було закладено перший камінь фундації, що нині зветься «ТаРУТА».

http://www.taruta.com.ua

Наверное нет человека который бы не заглянул хоть раз в холодильник перед тем как идти спать ночью. Ну, есть и такие как я, например, которые по ночам даже едят бутерброды с чаем   или еще что-нибудь. Чтобы не говорили, а холодильник тоже враг.

Між Теребовлею і Микулинцями всього кілька кілометрів. Проїзд маршруткою коштує 2 грн 83 коп.
Микулин згадується ще у "Поученні" Володимира Маномаха 1096 року, як північний форпост теребовлянського князівства. З 1387 року Микулин підпав у складі Галицької землі під владу Польщі і з цього часу його назва змінюється на Микулинці. У 1595 році на основі наданого місту магдебурського права воно стає містом-фортецею. З тих часів збереглися руїни замку 16 століття, збудованого Анною Йордановою з роду Синявських для захисту міста від постійних набігів кримських татар. Під час визвольної війни українського народу від ляхів у 1648-1657 років замок був частково зруйнований повстанцями, але його відбудували. Великої шкоди фортеці завдали війська Ібрагіма Шишмана у кінці 17 ст. Пізніше замок належав Любомирським, Мнішекам, Потоцьким, а з 1792 року барон Ян Конопка пристосував замок під суконну фабрику, заснував грязелікарню біля сірчаних джерел.
Вийшовши на зупинці десь в центрі містечка, ми трохи пройшли вперед до моста через Серет, а далі, як звичайно буває, побачили вершечки фортеці і подерлися вгору навпростець по стежці. Вигляд фортеці дещо розчарував... Вона не виглядала такою вже неприступною і була побита війнами та часом.
На обному з країв фортечних мурів виднівся житловий будиночок. За легендою, яка може бути і билиною, у 20-х роках 19 століття остання графиня замку, не маючи власних нащадків, залишила палац служниці Анні, родичі якої і до нині живуть у прибудованому (чи уцілілому) будинку на краю фортецних мурів, про це нам розповів один з робітників замку , що реставруть його. Такий собі дружелюбний "замковий-домовий". Реставрація замку почалася нещодавно з вирубки кущів та бур"яну. Зараз вони заздрять Теребовлянським робітникам, у яких вже є бензопила та бензокоса . У них лише 4 пари рук, лопати та кирки .
Біля замку знаходиться палацовий комплекс у стилі барокко збудований у 60-х роках 18 століття на кошти Людвіки Мнішек з Потоцьких. Палац був перебудований у середині 19 століття. Зараз тут знаходиться обласна  бальнеологічна лікарня, а навкруги дещо запущений парк. (На жаль, ми вже втомилися, а палац-лікарня нас не вразив, тож фото цього архітектурно-паркового шедевру у нас нема  )
Ще одна архітектурна перлина Микулинців це троїцький костел 1761-1779 років. Це велетенський храм зі скульптурами святих у нішах стін, що вражає своєю красою та величчю. Виглядає він дійсно помпезно на фоні будиночків провінційного селища.
Мабуть він не втратив би своєї величі і серед храмів Києва та Чернігова.
Зараз же місто славиться своїм "Микулинецьким пивом". Перша броварня тут була заснована ще у 1698-му році. Пиво тут і досі смачне і не дарма у Києві коштує вдвічі дорожче Оболонського пійла. На Тернопіллі ж "Микулинецьке" є досить поширеним і навіть у найдорожчих ресторанах півлітра коштує не більше 7 грн. Саме таке пиво ми і сіли пити у придорожному кафе.

До Тернополя поверталися старим ЛАЗом. Приїхали досить рано, то ж ввечері ще пішли гуляти нічним містом.
Потроху догуляли до парку Шевченка біля Тернопільського ставу. З причалу якраз збирався відпливати прогулочний катер... Квиток на 25-хвилинну прогулянку коштує лише 10 грн. Ми сіли в носовій частині і насолоджувалися свіжим нічним вітерцем та тихими розмовами компанії з 4 молодих людей, що згадували свої подорожі до Єгипту та мріяли про подорож до Арабських Еміратів та Ізраїлю...

Не обращайте внимания на слова критиков. Помните, критикам памятники никогда не ставили.
/Жан Сибелиус/

Усього натерпілась ця земля,
Яку нам пращури назвали Україна,
По ній століттями топталася орда,
Як не чужих то своїх же Батиїв.

Все треба нам правителя було,
Щоб в нас він справедливо правив;
От тільки вибирали не свого,
Достойного на стороні шукали.

Спочатку то були варяги з-за морів
Усе від них залежне ті робили
Хтось краще, гірше хтось та все ж
Це найбільш славний наш період, України.

Що було потім краще б помовчать,
Та наше це, тож ніде правди діти,
Татари й ляхи керували так
Що ледве нам вдалося не зомліти.

Козацтва була далі славная пора.
З’явились наші королі й гетьмани,
Держава в нас з’явилася своя.

І непогано може ми тоді б жили
Та знов щось не сподобалось сусідам,
Ну не могли подумати вони
Що ми собі по власній стежці підем.

Відтоді знову натерпілись ми
Від старших наших братиків й сестричок,
І воювали на чужій війні
Та й в мирний час нелегко було жити.

І ось, коли державу маєм вже свою,
Коли, здавалось, все в твоїх руках, народе,
Ти знову хочеш свою булаву
Віддати в руки до правителя чужого.

Північний наш сусіда, як завжди,
Без нас не може витерпіть ні хвильки,
Бо хоче він в обіймах задушить
Свою ще недосвідчену сестричку.

Тож, люди, добре подивіться хто є хто
Серед усіх цих наших кандидатів,
Щоби не було потім вам шкода,
Щоб не казали: “Ми не винуваті”.

Не відновити щоб оте ярмо,
Яке нам ті сусіди нав’язали.
Для цього ж керуватись серцем й розумом своїм,
При виборі майбутнього держави.