хочу сюди!
-
-
40 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Дискриминация любителей пива в банках
- 01.11.10, 06:48
Это просто вопиющая несправедливость! Во всех пивных акциях выигрыш находится либо под крышчекой стеклянной бутылки, либо под крышкой пластиковой тары. Открутил - и смотри себе, что ты там выиграл: миллион долларов, путёвку на чемпионат мира или дом на колёсах.
А банка? А как же банка, спрашиваю вас я! Я люблю пить пиво из банок, но там нет никакого шанса выиграть не то что домик на колёсах - там даже, блядь, занюханную пополняшку на пять рэ не выиграешь!
Я негодую и требую справедливости.
UPD: Не говоря уже о пиве на разлив! Честное слово, дурят народ!
11
георграфия
- 01.11.10, 02:32
- одной фразы достаточно
География моей любви позволяет мне верить, что меня тяжело удивить. ©
6
Дрібнички
- 01.11.10, 01:58
Їдучи байком або мотобайком, або висунувшись з вікна авто на швидкості, не вдягаючи окулярів, відчуваєш, інколи, як об тебе б'ються різні дрібні комахи. Потрапляють в очі, сідають на одяг. Хоча про те хо я пишу, стосується, напевно, лише байка. І вітру. Коли їдеш проти вітру - він несе комах, які не мають сил (здібностей, розуму) летіти проти, а ти докладаєш зусиль, тиснучи педалі. Але якесь погане порівняння порівнювати себе з комахами. Також ніяких аналогій з суспільством....
18
Що це таке?!
- 01.11.10, 01:52
Мешкаючи на сході України, точніше південному сході, в досить великому місті (з досить дивною структурою спальних та робочих районів). Ну якщо б це був еталон міста, або якось історично так повернулося, що це була класична структура міст (починаючи з середньовіччя), то міста б були дуууже незручними. Наприклад німецький стиль будівництва міст - це ринок, ратуша, та на всі чотири сторони вулиці. Досить зручно. Це перейняли й поляки, чехи, хтось ще мабуть. Але моє місто (чому я про структуру? бо мислення моїх співміщан подібне цій структурі)... та чого скаржитися і нарікати? Моє місто схоже з Нью-Йорком у центрі, коли всі вулиці паралельні і перепендикулярні, складаючи строгі прямі кути. Це маленька частина міста, досить приємна, з деякими натяками на інфраструктуру. Невеликі відстані від шкіл, лікарень, магазинів, транспорту, розваг, парків тощо. І це все. Всі інші частини - далеко, огидні спальні райони, так огидні, понурі. Веселить лише кількість супермаркетів, куди всі сходяться туди на вихідних як на розваги. Де ще можна в спальному районі посидіти в чистоті, з кондиціонером та з музикою? Ніде, окрім, супермаркетів... Тож, центр нашого міста. Мені там до вподоби, через все вищеописане і через те, що там мешкає дівчина, яку я люблю (а вона кого любить не знаю). Навіть маршрутки якість чистіші і швидші і таке інше. Але є одне але, а може й два. Наше місто не було б великим, якщо не було б індустріальним. І маємо багато фабрик, металургійних комбінатів, різних дрібніших підприємств, не менш важливих. Точніше, ми їх не маємо, а просто споглядаємо і користуємося податковими надходженнями, які повертаються до нас через держбюджет. Але це окрема розповідь. І от ці 130 заводів, з яких 6 чи більше занесені до переліку наднебезпечних, щось таке по ЦО вивчали, тобто коли, недайбог, аварія - 70% міста потрібно евакуювати, надати медичну допомогу, житло тощо. І уявіть собі близько півмільйона людей евакуюють - наших спринтерів-мерседесів не вистачить, тим більше, якщо кожен ще має перед поїздкою дві гривні заплатити. Але це знову не по темі. І от ці заводи функціонують приблизно на відстані 3-5 км не те щоби від міста а: 1. в зоні міста, 2. 3-5 км від того чудового центру на північ. Про що це? Коли вечором відмикаються фільтри, мешканці міста (не всього) насолоджуються такими запахами, що... Ну він мені нагадує воду Нафтусю до якої домішали цукру. В день в місті сіро-блакитний туман, не зажди, але інколи. І от я не знаю як це все впливає на наші дихальні шляхи, шкіру, зір, імунітет? Ми просто вдихаємо різні оксиди азоту, метан, якісь різні гази, метали. Тому інколи в центрі не те щоби знаходитися неможливо, але якось дивно. Такий запах, колір повітря. Самопочуття добре, настрій теж, але...
Так от, мої співміщани. Я би не написав цього, якщо б вони цього не сказали. Буду коротко: про українську мову і все що з нею пов'язано. Питанням "ти з західної/Львову?" я вже перестав дивуватися. Колись здивувало питання "ти з Києва?". І це при першій розмові, коли я кажу своє ім'я і можу щось прокоментувати не більше, ніж десятьма словами. "Так ти зі Львову чи Хмельницького?" Ага, значить Хмельницький дрейфує до Львову і я погано обізнаний в геодезії. Інші питання: "ти бандерівець?" (знову наголошую, що вони задаються не після тривалого знайомства, а одразу). От це питання мне вразило - "ти з Польщі?" "Як це?" "ну ти ж українською розмовляєш". Тут я погано обізнаний, не обізнаний, з етногенетикою, лінгвістикою, історією та політикою. "ти з Полтави?", "з якого ти села?", "хто з твоїх батьків бандрівець?" Блін, а може, мельниківець, чи прихильник концепції розвитку України Міхновського, чи Донцова? "Звідки ти?", "ти не місцевий?"... І от недавно задано питання, яке виграло топ-100. Колись, вислуховуючи такі питання, я надто нервуввся, все розповідав і був палким прихильником націоналізму українського. Зараз мені весело. Так от питання від хлопця, з яким 5 хвилин порозмовляв. Він через найкращі побажання, без злих і провокативних думок (це видно було по його зацікавленому обличчю) задає питання "де ти знімаєш квартиру?" "???" "ну так ти ж українською розмовляєш!" От і логіка - всі хто українською - всім квартири на винаєм!! Може я помиляюся, може випадкове питання, такий собі random, може той хлопець не так мислив, а я так мислю, але у всякому разі він не намагався вгадати звідки я, як більшість з впевненістю думаючи що звідки-завгодно, але лише не зі свого рідного, великого, індустріального, брудного, незручного міста, де народився і виріс. Тож це найоригінальніше питання, а якщо й ще прив'язати той логічний ланцюжок - то закривайте вуха - животи від сміху порозриваєте... А може й ні, не всі такий гумор розуміють. Та ж сама особа, яка прискорює стук мого серця (не прокурор і не суддя) зажадала щоб я розмовляв з нею не українською, а то па-па. От це важко...
17
немеют пальцы
--это все усталость ночи
ложась заботливо на плечи
-- шалью
огни шоссе дорожки искор мечют
-- туда .......
где ждут и ненавидят эту ночь
как долгий вечер
спешно и печально
-- бегут быстрей
забыть забыться позабыть
однообразия противный
как густая клякса сон
и жить ..... дишать......
не видеть .......и любить
покуда длится ночь
покуда жив и он
8
Сашко Положинський
- 01.11.10, 01:44
Сашко Положинський
Сашко Положинський - серед сучасної молоді це ім'я фігурує щодня. Так, саме ім'я, як бренд, тобто комплекс понять, які узагальнюють уявлення людей про відповідну особистість. Чому я це пишу? Людина з цим іменем безумовно є героєм сучасної України. Як би він не відмахувався що не хоче таким бути, він ним вже є. Перше - вся його творчість, манери, поведінка, розмова, участь у найріноманітніших проектах від хіт-парадів до реконструкції історичних об'єктів свідчать, на мою думку, про так би мовити взірець не те щоби громадянина (але не виключено), а про людину не закомплексовану, енергійну, з оптимітичними поглядами, про її сучасність і найголовніше - він є творцем тенденцій, а не шукачем їх та їх вигідного використання. Чому я згадав про бренд, бо під таким іменем в Україні (думаю, в Білорусі і в Польщі теж) можна продукувати дорогі годинники, сири, відкривати юридичні фірми тощо...
Що ж, порушуючи заповідь,зізнаюся що Положик є моїм кумиром ще зі школи. Гурт Тартак, лідером якого є положик, почав слухати після концерту, до того слухав записи - ніяк не реагував. Після концерту у 9му класі я назажди полюбив творчість цього гурту, а потім особистість Сашка Положинського. І я розумію, що той, ким він зараз є, це результат докладання певних зусиль (не в розумінні важких та небажаних), а просто кажучи, роботи з собою. Тут, продовжуючи свої попередні дописи, можу сказати що навколо Тартака обертається певний інформаційний простір у газулі медіа (а пізніше і не тільки, а історії, культури, кохання, багато чого іншого), який сміливо можна вважати українським, а не продуктом тієї ж всепоглинаючої глобалізації. Творчість гурту пропагує, на мою думку, український стиль життя, про який важко щось сказати в цілому.
Сподіваюся, моя думка зрозуміла. Тут я буду збирати посилання на різні джерела, де знаходяться інтерв'ю та розмови з Сашком Положинським.
З виходом пісні "Виберіть мене" почалися жваві обговорення (30.10.2009)
Олександр Положинський на Новому каналі з піснею "Виберіть мене" (27.10.2009)
Положинський розповідає про свій сольний проект СП (13.10.2009)
Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ: СП з 'Тартаком' (14.11.2009)
Хижак Сашко Положинський (09.09.2009)
Сашко Положинський: "Якщо принципи є, то з ними доводиться рахуватися" (31.03.2010)
Взято з блогу http://e-commerce2000.blogspot.com/
19
Дрібнички
- 01.11.10, 01:29
Здається мені що забагато ми читаємо. Це як їжа - потрібно їсти, щоб не вмерти. Багато читати - не означає бути розумним та кмітливим, так само як багато жерти - не станеш сильним та швидким. Без тренування нічого не буде. Будеш неотесаним і грубим... Прочитали - переварили, а потім, ну що потім з їжі після нас залишається? Щось залишається :)
14
Небо.Самолёт.Де
- 01.11.10, 01:15
Ещё один из моих любимейших фильмов и неповторимая Рената Литвинова!!!!!
Когда любишь, простить можно всё… Кроме одного. Когда тебя перестают любить…
А когда-то я уйду. Только останутся эти слова, что бессмертны. Эти чувства, они ударяются о стены, и я вижу искры от этих ударов. Они никуда не растворяются, уже в отличие от меня, такой смертной. Они, как вечный памятник, никогда не забудутся. И будут передаваться от человека к человеку. И они, наконец, почувствуют, как я любила тебя. Хорошо бы жить так долго и долго, любить и любить тебя, И чтобы ты был бессмертен и ни в коем случае не опередил меня, Не убежал - как я называю смерть. Она такая нестрашная, но пусть она не приближается к тебе...
— Скажи, а ты вот серьезно разыгрываешь сумашедшую такую? — Нет, мне нарвится другое слово — «безумная». Вот с этим словом я согласна. Безумная, безумная, безумная, безумная… Я согласна на «безумную»…
— А где Ваша мама? — Убежала. — Куда? — Ну, всех кто умирает, я называю убежавшими.
Как я люблю читать всякие меню и инструкции к снотворным.
Только не люби никого кроме меня, пожалуйста, иначе я умру.
Я его обязательно брошу. он не любит меня. у меня просто сейчас очень плохо с выдержкой. у меня никакой гордости нету. но я его обязательно брошу.
Я — каждая встреченная тобой собака на дороге. и птица, которая заглядывает тебе в окна. так что если я умру первая, ты всё равно мной будешь окружен. сквозь все песни ты будешь слышать мой голос. особенно сквозь свои самые любимые. но я не буду тебе мешать, если ты будешь вдруг счастлив. я буду просто летать воздухом, чтобы ты дышал. я постараюсь быть сильней своей любви, если это возможно.
Ведь знаешь, ведь жизнь — она такая ужасно короткая, и люди, знаешь, такие смертные, такие беззащитные, и под этими костюмами бьются живые сердца. Мы все так недолговечны.
Любой человек имеет доступ ко мне. Вот мне сейчас с тобой совсем не хочется разговаривать. А я разговариваю. Из вежливости.
Мне стало отвратительно заботиться о себе, о своем здоровье, мне нравится себя тратить. Например, только на тебя. Да? Мое сердце без тебя — его невозможно нарисовать — так оно колотится без тебя — не дает рассмотреть себя. Мои глаза без тебя — в них отсутствуют зрачки (обычно их у меня много, по несколько штук в одном белом «лепестке» глаза) — совсем пустые, незаполненные. И мне ничего не хочется отдельно, в отрыве от тебя. Ты, наверно, в том северном городе — хороший город, я там часто бывала, но твой телефон не отвечает, и что мне теперь делать? Твой телефон не отвечает, тогда, может, ты летишь сейчас в самолете... и я не знаю, что мне делать. Я сижу на стуле у окна, в окне — болото вдалеке. В него почему-то ведет протоптанная дорожка... И мухи между стеклами — завершают пейзаж. Я посчитала их — пять штук. Уже темнеет. Семь тридцать пять. Не знаю, отдам ли я тебе эти записки или постесняюсь. Наверно, постесняюсь. Жаль, что ты не узнаешь, какие потоки «рек» неслись из меня в небо — и все только из-за тебя. Твои брови без меня — они плачущие, да? В общем, я люблю твои брови. Твои Сигареты Шаги Звуки Улыбки Взгляды Вздохи. По дороге из болота (в окне) идут трое — мужчина с пакетом в руках и два мальчика. Он, наверно, летчик, как и все в этой местности. Я даже теперь не люблю летчиков, потому что ты — не летчик, и эти летчики в голубых формах меня возмущают, потому что это не ты. Сейчас переоденусь из военной формы и пойду на почту — вдруг ты возьмешь трубку, вдруг ты почувствовал и выбежал из самолета! Ты слышишь, я ни разу не назвала тебя по имени, но ты больше, чем твое имя.
сердце стучит так сильно, что кажется, я не доживу до утра да, я не переживу даже эту ночь, не то, что до тебя дойти. ты единственный из встречных мной мужчин. я не знала, кто это были раньше. и все вокруг: "Кто они?" чьи-то мелкие/крупные представители.. я, кажется, забываю, как без тебя дышать конечно, это больно, но это сердце, бедное влюбленное дрожащее, оно тоже твое
11
Тыквы для Хэллоуина
- 01.11.10, 01:14
Непременным атрибутом Хэллоуина является тыква. Оранжевому овощу придают облик головы, вырезая парочку треугольных глаз, нос и устрашающий оскал. На смену традиционному тыквенному карвингу скульптор Рей Виллафэйн (Ray Villafane) предлагает разнообразить устоявшийся образ, например, трехмерными резными портретами.
4
