Останнім часом кожного ранку, щойно прокинувшись, я починаю банити тролів і видаляти провокативні публікації у групі Україна – Ukraine , яку створив Тарас Токар на Фейсбук. Тому що за ніч тролі плодяться, мов колорадські жуки. 

Завдання проросійських тролів просте  – знищити український національний дух, підірвати віру в перемогу України і посіяти страх та невпевненість українців у майбутнє!

За час боротьби з провокаторами та аналізу їхньої роботи в Інтернеті я помітила такі закономірності тролінг-процесу:

1.       Багато тролів долучилися до групи Україна – Ukraine 5-6 місяців тому!

2.       У багатьох тролів є по три, п’ять, а то й десять профілів на ФБ.

3.       Фсбшні тролі б.ють на психіку українських юзерів неправдивою інформацією, заховуючи її у поточні новини!

4.       Останнім часом кремлівські тролі використовують проти нас наші ж слабкі місця. Наприклад,  наш страх  - як-то сталось із намаганнями зірвати мобілізацію, вони кажуть, що ми живе м.ясо, а ми купуємось! Чи, приміром, путінські тролі використовують наше марнославство, кажучи, що коментарі, які ми поставимо під певною публікацією, що критикує нашу владу, будуть використані у написанні грандіозної статті із зазначенням нашого прізвища! Також тролі використовують наше бажання жити краще! Наше бажання непримиренності з владою! Наші світлі пориви щодо нашої любові до України!

Щоб не «купитись» в черговий раз на провокації тролів, думаю, потрібно максимально аналізувати будь-яку інформацію, бути стійкими у своїй любові до України, мати гідність, бороти будь-який страх!

Я завжди думаю: а як там нашим солдатам в окопах на Сході? За кого вони воюють! За що?

А воюють вони за нас з вами, за майбутнє!

Наші солдати віддають свої життя за Україну!

Про те, що українські солдати в даний час віддають своє життя за Україну, потрібно пам.ятати і усім тим, кого українці вибрали у владу!

Крім того, на всіх міжнародних зустрічах на високому рівні  Україні в жодному разі не потрібно виступати в ролі "бідної родички", як цього хочуть путлер і гнилий захід. А виступати цінуючи власну гідність! Адже тільки тоді нас поважатимуть інші – якщо ми поважатимемо себе самі!

Україна має свою гідність!  І гідність України потрібно відстоювати! Тому що тільки обстоювання власної гідності приведе до мирного вирішення усіх наших питань!

https://www.facebook.com/groups/Ukraine.UA.Ukraine/?fref=ts

«Доне Румато, чому ви не хочете дати нам ваші блискавки?!»

Пам'ятаєте фразу, сказану народним месником з роману Стругацьких «Важко бути богом»? Пам'ятаєте, як важко було доблесному лицарю з майбутніх часів пояснити чесному воїну з середньовічного Арканара свою відмову?

Саме час писати римейк «Важко бути Обамою». Чи - Меркель...

Нам не зрозуміти, чому очевидна для кожного з нас річ - постачання добротної зброї для боротьби з окупантами, викликає пароксизми рефлексій і сумнівів у лідерів світу. Ми мучимося у невідомості і конспірології. Можливо, вони не вірять, що на теренах України ведуть війну регулярні російські частини? Може, вони бояться Путіна? Чи мир, хоча й поганенький, дорожчий їм за нашу Незалежність? Цю, останню версію охоче підхоплюють кремлівські біснуваті. А є й така, що подобається лібералам: нам не дають зброї тому, що не бачать зрушення у реформах. Нарешті, найпохмуріша версія від націонал-патріотів, комбатів та інших «рішучих» людей: «Усі вони продалися Путіну…»

Підіб’ємо підсумок: усі погані.

А на себе у дзеркало дивилися? «Навіщо тобі блискавки?» - запитав Румата. Пам'ятаєте відповідь? «Я випалю позолочену сволоту, як клопів, усіх до одного, увесь їх проклятий рід до дванадцятого нащадка. Я зітру з лиця землі їхні фортеці. Я спалю їх армії і всіх, хто захищатиме їх і підтримуватиме».

Ось і американці, напевно, запитують. Якщо не вголос, то подумки вже точно: а навіщо летальна (смертоносна) зброя українцям? До усього того, що в них уже є?

Ми самі хоч знаємо відповідь на це запитання?

Чекаємо, що Путін зброї злякається, російські війська побіжать, і настане мир? Але Путін далеко у Кремлі - йому що? А народ, який його загородзагони женуть на м'ясо, може і не проти злякатися, та хто ж йому дозволить? Заліза ж російського і гоблінів бородатих на наших кордонах накопичено стільки, що Америці з об'сягами поставок доведеться потрудитися.

Може, нам воно потрібно, щоб показати Кремлю кузькину матір на повний зріст? Щоб мало не здалося? Так у нас є чим. Балістичні ракети «Точка» б'ють на 300 км. Відпрацьованого радіоактивного палива для начинки - навалом. Теоретично можна перетворити територію біля кордонів України на безлюдну 30-кілометрову зону. Ба більше, як влучно натякнув колись голова «Майдану закордонних справ» Богдан Яременко: після зради з Будапештським меморандумом ми заради збереження своєї країни з чистою совістю можемо заявити, що ігноруємо договір про нерозповсюдження і ядерної, і хімічної, і бактеріологічної зброї...

Але чи хочемо ми такого? Мабуть, ні.

Напевно, найсправедливіша мета, для якої ми просимо у НАТО «блискавки», - це життя наших солдатів і надійний захист «периметра». Але ж ми і так стоїмо. А від усіх колишніх поразок самою тільки американською зброєю не врятувалися б.

Один відомий волонтер, який у трагічну годину перебував в аеропорту, розповів: наш наступ не вдався через неготовність до електронної атаки ворога. Елементарно перервався зв'язок між підрозділами, з навідниками загороджувального вогню, «осліпли» безпілотники. Так може, краще нам в американців такі ж електронні «глушилки» попросити? Чи засоби зв'язку, які не можна вивести з ладу, і безпілотники, які не сліпнуть? А ще інструкторів, щоб навчили наших командирів, як взаємодіяти, коли електроніка вийшла з ладу?

Один великий каратист сказав: майстер має знати тисячу один прийом захисту і лише один атакуючий удар. І завдати його, коли сили у ворога виснажаться. Може, і нам спершу попросити засобів захисту від смертоносної зброї, а потім вже власне зброю?

Але це ще не все. Якщо вірити іншому відомому волонтеру (Ю.Бірюков), наступати на аеропорт мали чотири танки. Але на позиції вийшли лише два - інші танкісти несподівано захворіли (!) В одному з цих двох після 5 пострілів заклинило подачу снарядів. Той, що залишився, відстрілявся здалека і втік...

Запитання: чи потрібні нам суперсучасні «Абрамси», якщо танкісти наші схильні до раптових хвороб, а замінити їх ніким?

НАТО нам дасть летальну зброю. Коли ми навчимося не потрапляти в котли; коли «героїчні» командири не будуть, «відстрілявши боєзапаси» і не втративши жодної людини, відводити солдатів у тил, залишивши дорогу техніку ворогу; коли, нарешті, переловимо шпигунів-полковників у генеральному штабі, які легко наведуть на американські протитанкові Javelin ворожий вогонь або продадуть їх сепарам; коли в армії закінчиться партизанщина, і «добровольці» перестануть палити шини біля Міністерства оборони; коли сім'ям мобілізованих не треба буде збирати гроші на бронежилети, а волонтерам - забезпечувати війська провіантом. Коли, коли, коли... Хіба не справедливо озброєння четвертого покоління давати лише армії четвертого покоління?

Але справа не лише у цьому.

Один з експертів, розповідаючи, що непогано було б отримати від США протитанкові керовані реактивні снаряди, обмовився: у нас є свої ПТКРСи, але «в жахливому стані». Слід розуміти, або проржавіли, або розікрадені! Але були ж на озброєнні! Хоч якісь. Може, навіть виробляли їх в Україні, і документація залишилася. Тридцять років тому в Києві не було жодного заводу, який би не працював на оборонку. Жодного! Робили все - від титанових боєголовок для ядерної зброї до солдатських чобіт на поліуретановій підошві. Зараз у заводських корпусах або вітер виє, або там склади для китайських товарів. Засекречені у минулому інженери виживають на пенсії, підробляючи вахтерами. А генеральні конструктори сидять у директорах заводських музеїв і тихо спиваються від неробства.

Як це так: флагман оборонки «Південмаш» зупинив виробництво?! Це тоді, коли нам - кров з носа - потрібне своє власне озброєння?

Харківські танки ще на початку 2000-х були чи не кращі за натівські за ходовою частиною і бронею! Добре, що хоч якось відновлюють виробництво. Що з'явилася своя автоматична стрілкова зброя не гірша за ізраїльську, «але не в рази, а на порядок  дешевша». Але мало! І довго - на один бронетранспортер потрібно 7 місяців. Де наше міністерство оборонної промисловості? Де держзамовлення? Навіщо просити в Америки зброю, якщо можна налагодити за її кресленнями виробництво тут! І зайнятість у скрутні часи забезпечити, і базу на майбутнє створити. Адже дароване - воно на один раз, своє - надовго. А війна у нас намічається довга. Може на це нам Меркель з Обамою і натякають?

Не біда, що своє спочатку буксує і вередує! Черчилль у другу світову теж просив танки і літаки в Америки, і Рузвельт так само тягнув волинку. А поки думав, Британія свою оборонку налагодила. Теж зі скрипом. Після війни легендарний британець вивів закон переозброєння у період мобілізації: «Перший рік не дає нічого, другий - дуже мало, третій - багато, а четвертий - достаток».

Ось коли ми навчимося озброюватися самі, тоді нам і допоможуть. Новинками і цікавинками.

Але й це ще не все.

Перемога, писав батько НЛП Роберт Ділтс, у нас за звичкою асоціюється зі знищенням живої сили ворога, руйнуванням його інфраструктури тощо. А це не завжди так. Справжнє поле бою - воно у голові, а зброя - лише аргумент у суперечці.

Де наші генерали інформаційної війни, де наші добровольчі батальйони, озброєні словом? Вони все ще грають у полковника Мамчура, який веде з гімном на вустах беззбройні лави на обвішаного базуками ворога? Де наш учительський призов у східні області? Де наші аналітичні штаби для вивчення дір у редутах морально-психологічної оборони супротивника?

У 40-і роки минулого століття Чехословаччина мала, напевне, найбільш передове озброєння в Європі, але вона програла пропагандистську війну гітлерівській Німеччини. І здалася.

Коли ми зрозуміємо слова старокитайського стратега, що війна зі зброєю - це найгірший варіант війни, тоді нам і дадуть зброю...

Звичайно, врешті-решт, нам її і так дадуть. До цього все йде. Але жодної з перелічених вище проблем це не знімає. Патерналізм - він може існувати не лише всередині країни, а й у міжнародних відносинах. І це погано. Це змушує чекати подарунків і робить країну слабшою.

«Ви ослабили мою волю, доне Румато. Раніше я покладався тільки на себе, а тепер ви зробили так, що я відчуваю вашу силу за своєю спиною. Раніше я вів кожен бій так, немов це мій останній бій. А тепер я помітив, що бережу себе для інших боїв, які будуть вирішальними, тому що ви візьмете у них участь».

Буде сьогодні підписаний черговий недовговічний мир чи ні - це нічого не міняє. Заходу ми не потрібні, як бездонна діра, в яку провалюються гроші і дорога військова техніка. Наш шанс залишитися у межах цивілізації - це залишатися нацією, здатною мобілізуватися, самоозброюватися і стримувати орду «Русского мира» на далеких підступах до Європи. І в жодній іншій іпостасі.

Євген Якунов, Київ.

Російські окупанти час від часу намагаються атакувати позиції силовиків під Пісками. Але побачивши на формі нашивки «Правий сектор» або «ОУН» - відразу відмовляються від цього задуму і викидають білий прапор. Про це повідомляє у соцмережі заступник командира добровольчого батальйону «ОУН» Борис Гуменюк, новину передає «Преса України».

«Кацапи, коли нас бачать, відразу в штани роблять, викидають білий прапор (онде такий висить на плоті), і намагаються здатися в полон. Але хлопці їм не вірять. Кажуть, так зараз виглядає державний прапор Росії - країни, яка здихає, зокрема, цей штандарт належить батальйону «Дурдом»», - пише Гуменюк.

«Ну і луплять по ним з усього. Потім ті гниють в бур'янах і лісосмугах. Бо ніщо так українцю не пахне, як здохлий кацап», - додає він.

Бійці добровольчого батальйону вже вивчили підлу душу російського солдата. У боях під аеропортом Донецька вони не раз ставали свідками, як росіяни піднімали білий прапор і запитували перемир'я, щоб зібрати своїх загиблих солдатів. Але як тільки українські захисники намагалися винести з поля бою тіла своїх загиблих товаришів - з розташування російських військових і бойовиків відразу відкривається вогонь на поразку.

Раніше ми повідомляли: Назва добровольчого батальйону визначає, визнає його офіційно український уряд чи ні. Саме з цієї причини бійці Українського Добровольчого Корпусу «Правий Сектор» та батальйону «ОУН» досі не мають статусу учасника бойових дій.

«А вистачить з нас правосєків, якими кацапських дітей лякають. Якщо ми створимо оунівський батальйон, нас в Москві і світі неправильно зрозуміють. От якби ви назвалися інакше, наприклад, «Говерла» або «Червона рута» - була б інша розмова», - прокоментував ситуацію один з депутатів.

Отче наш!

що на небі – нехай святиться,

Ім’я Твоє – нехай прийде,

Царство Твоє – нехай буде вільним,

Бо Твоє, як на небі, так і на Землі,

хліба НАШОГО – дай НАМ,

і СЬОГОДНІ прости нам довги наші,

Бо і ми прощаємо,

винуватців наших – не вводи в спокусу,

а визволи їх від лукавого.

Бо в Твоєму Царстві є і сила, і слава НАВІКИ.

Амінь