Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Наші герої

МОЛОДШИЙ СЕРЖАНТ БОГДАН ЛЯХ: "МИ ВИКЛИКАЛИ АРТИЛЕРІЮ НА СЕБЕ. ЗДАЛОСЯ, ЩО ТУТ МОЄ ЖИТТЯ І ЗАКІНЧИТЬСЯ"
Нас взяли в кільце, блокпости почали зносити. Серед тих, хто нас захоплював, точно були чеченці і псковська рота десантників, але з них мало хто залишився живий. Вони приїхали на своїх найновіших танках Т-90, і їх було немало. Почалися бої, які точилися до темряви. Дехто дотемна встиг вирватися з термінала. А ми оборонялися до кінця.

Я - кадровий військовий, родом зі Львова. В 12-му році мене призвали на строкову службу, через рік я підписав контракт. Коли почалися події в Криму, нас всіх підняли по тривозі і вивезли, навіть не сказавши куди і на скільки. Потім говорили, що ми поїдемо на місяць, а виявилось, що на півроку: вдома я не був з 8 березня по 4 вересня. Спочатку я служив у 80-ій бригаді, а восени перевівся у спецпідрозділ, який сформували у Львові.

военнослужащий лях

Для нас, молодих контрактників, які ніколи не бачили війни, перші обстріли, перші кулі, як і перші смерті сприймалися важко. Коли під Слов'янськом загинув мій товариш, ми всі зібралися біля нього, дехто з хлопців навіть плакав. Але ми мусили виконувати завдання, звикаючи до війни.

У відділенні, де я був командиром, нас було семеро. Ми пройшли Слов'янськ, зачистку навколишніх сіл, отримали перші контузії. У середині липня ми з хлопцями вирушили до луганського аеропорту допомагати декільком нашим підрозділам, які були взяті у кільце ворогами.

Коли ми у складі 80-ої бригади під'їхали до об'їзної дороги Луганська, до аеропорту залишалось близько10 кілометрів. З обох боків - села: Розкішне і Георгіївка. Два мости: під одним ішла залізниця, під другим - автомобільна дорога. Там стояли сєпарські блокпости, тому прориватися нам довелося з боєм, який тривав понад 5 годин. Саме там, окрім мінометів, ми вперше відчули, що таке "Гради". Витримавши бій, у темряві ми заїхали на територію аеропорту і побачили, що за пекло там робиться. Втративши один танк, один БТР і одну вантажівку, ми всі, слава Богу, залишилися живі. Але після нашого прориву кільце знову замкнулось. Коли побули там тиждень, щоденні обстріли "Градами" здавалися вже звичним ділом. Спати там неможливо, лише відпочивати по 2, максимум 3 години. Через деякий час отримали команду зробити собі коридор для того, щоб нам підвозили боєприпаси і щоб вивозити поранених. До цього необхідні речі скидали з літака, і лише в ті дні, коли дозволяла погода, щоб його не могли збити. За допомогою хлопців з "Айдару", ми прорвалися до одного з сіл, Георгіївки. Воювати за це село нам довелося протягом двох днів, але нам вдалося таки зробити коридор і там закріпитися. В селі ворожа артилерія відпрацьовувала теж щодня, наша намагалася відповідати, але бити по Луганьску не можна було, бо сєпарськи установки стояли безпосередньо у місті. Вони розташували їх поміж будинків, одну з них я бачив навіть біля дитячого садочка. Якось ввечері по нашій позиції відробили дуже потужно. Було відчуття, що ще трохи - і тут замість нас залишиться братська могила.

У середині серпня наша група отримала завдання перекрити трасу Луганськ-Краснодон, де були сєпари. Одну частину нашого підрозділу відправили в село Хрящувате, а другу, в якій був я, в Новосвітлівку. З першого разу доїхати туди не вдалося, бо перед нами згорів один БТР з попередньої групи. Їхати було небезпечно. Дочекалися ночі і з третім підрозділом поїхали через аеропорт. За той час, поки нас там не було, він перетворився на щось страшне. Доїхавши і закріпившись в Новосвітлівці, ми отримували щоденну порцію обстрілів з найрізноманітнішої техніки: з самохідних установок, гармат, "Градів", мінометів. Цілодобові вибухи і нові поранені щодня.

А напередодні Дня Незалежності по раціях передали про перший гумконвой. Як він потрапив у Луганськ - невідомо, бо трасу ми перекрили.

военнослужащий лях

На День Незалежності вороги нам влаштували справжнє свято: з 12 ночі до 4 ранку наступного дня були нескінченні обстріли. 26-го ми помітили, як їхні танки виїхали на позиції. Я бачив 4 штуки, які працювали по наших позиціях. А нам не було чим відповідати.

У той же день я з товаришами мав забрати поранених з однієї точки. Коли ми до них дісталися, один з них вже відключився, другий ні. З нами був хлопчина, що вчився в медколеджі. Забирали ми їх з церкви і мали заносити в БТРи. Поки він їх перемотував, сам отримав осколок від снаряду, який залетів у церкву. Тобто в нас стало на одного пораненого більше. Коли затягли всіх хлопців у БТР і поїхали, по дорозі попали в яму від снаряду, на колеса намотався якийся дріт і машина не могла їхати, а другий БТР не заводився. В нас залишилась лише третя машина. За одним з сіл нас почали крити спочатку АГСом, потім мінами, а потім на одному з поворотів довелося дуже уповільнити швидкість, тому що він був різкий. Там нашу машину наздогнав якийсь снаряд. Ми ще протягли якихось 2 км вперед, але БТР зупинився. Коли його оглянули, виявилось, що пробито мотор. Неподалік побачили наші війська, які їхали на якесь завдання. Я і ще один сержант підійшли до них і відправили запит про допомогу у аеропорт. Коли повертались до БТРа, потрапили під обстріл, добре що наші поранені залишились за 2 км від того місця. Ми позалазили в якісь окопи. Пересидівши дві години, зрозуміли, що за допомогою доведеться йти пішки і подолати 10 км шляху. Було зрозуміло, що стан поранених за цей час вже значно погіршився. Ми пішли вдвох не напряму, а по прокладеній нашими дорозі. Інколи йшли, інколи бігли, повз поля, на яких нікого не було, але вони чомусь прострілювались. Впевненості, що дійдемо, не було, але не було і іншого вибору. Дуже хотілося врятувати хлопців і довезти їх "трьохсотими", а не "двохсотими". На блокпості на околиці аеропорту нас підібрали свої і доставили до командира. Коли ми спитали, чому так і не прийшла допомога, яку ми запросили 6 годин тому, виявилось, що повідомлення він просто не отримав. Ближче до 11 вечора нам дали машину, на якій ми виїхали за хлопцями, але повернулися назад. З'ясувалося, що наших поранених вже підібрали, але один з них помер.

Ми залишались в аеропорту. Наступного дня, 27 серпня, повернулися наші війська з Хрящуватого і Новосвітлівки, тому що ті села вороги зрівняли с землею. А хлопці, що ходили у розвідку, казали, що нам готують котел. Недалеко від аеропорту у ворога стояли намети, були вишикувані танки, тобто все було готово для штурму. 31 серпня для мене був найжахливіший день літа. Десь о 12 годині дня ми сиділи в бункері, по рації передали, що танки вже в аеропорту. Почався хаос, всі екіпірувалися. Нас взяли в кільце, блокпости почали зносити. Серед тих, хто нас захоплював, точно були чеченці і псковська рота десантників, але з них мало хто залишився живий. Вони приїхали на своїх найновіших танках Т-90, і їх було немало. Якось ми з другом перебігали з одного будинку в інший, забігли за земляний насип. І в мене на очах моєму товаришу півщоки прошило кулею, мене обдало кров'ю. Він впав, я підліз до нього і хотів зрозуміти, звідки та пуля летіла, тільки пригнув голову і під саму верхівку насипу влітає танковий снаряд, від потужності мене відкинуло в бік. Я підвівся, доповз до товариша, перемотав, поблизу була котельня, затяг його туди. Почалися бої, які точилися до темряви. Дехто дотемна встиг вирватися з терміналу. А ми оборонялися до кінця. З гранатометів підірвали один танк, бензовоз, БМП і ще якусь машину. Пішла хвиля піхоти. Всюди їздили їхні танки і палили нашу техніку. Було багато вбитих, але найбільше поранених, багатьох взяли у полон.

Нам довелося замовляти артилерію, що стояла трохи далі за аеропортом, на себе, бо не було іншого виходу, тільки так можна було якось розбивати ворога.

Тоді мені здалося, що ось там моє життя і закінчиться.

Але був момент, коли вони трохи відступили, техніка не їздила. Навкруги руїни - жодного живого місця. Пораненими завалено півбункера. Тоді нам дали наказ відступати. Ми почали відходити групами. 24 бригада, яка виїхала нам на допомогу, попала в засідку, їх обстріляли, і вони повернулися назад. Прорвався лише один водій на звичайному "Уралі", оця людина - точно герой. У своїй неброньованій машині він вивіз купу людей, які потребували допомоги.

З бункеру усі виходили без світла, дорогу було видно лише завдяки палаючій техніці. Взльотку щільно накривали, тому ми пробиралися повз неї. Але нам вдалося вибратись, ми подолали близько 7 кілометрів і дійшли до Георгіївки, де чекала 24-та бригада. Звідти нас завезли на завод в Лутугіно, але тільки ми туди дісталися, одразу почалися обстріли заводу. У кожного просто руки тряслися від втоми: хлопці курили сигарету за сигаретою. Протримались ще добу і наступного дня, 1 вересня, нас забрали і привезли в Побєду. Вимучені, брудні, в крові, там ми нарешті переодяглися і переночували. В мене була контузія, а з барсєтки, в якій я тримав документи і носив на тілі, витягнув три осколки.

Ввечері 2 вересня нас відправили у Чугуїв. Там всі здали зброю і бронежилети. Цікаво, що ротацію нам так і не зробили, а назвали це втратою боєздатності.

Додому відправили, але якби не ця ситуація в аеропорту, це відбулося б нескоро.

Вдома серед людей я спочатку себе почував некомфортно. Зважаючи на те, що не жив в умовах цивілізації півроку, я не зовсім розумів де знаходжусь. Тут люди по місту нормально ходять, машини їздять, ніхто війни не відчуває, а там люди помирають просто в тебе на руках. Коли я тільки приїхав, сів на ліжко - і мене трясло. Понад тиждень спати не міг нормально. Снилися бої в аеропорту. А коли почув у місті салюти, може, це для когось і смішно, я не знав куди себе подіти. З часом все нормалізувалося. Я довго пробув вдома. Тепер ось повернувся назад, на службу, не можу вже без цього. Єдине чого хочеться, щоб війна закінчилася, щоб перемога за нами, і тоді, дасть Бог, я створю собі сім'ю.


72%, 13 голосів

28%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

І після цього Ви вважатимете москалів людьми???

  • 20.05.15, 21:09
Від полоненого російського спецназівця відмовилася дружина і мати (ФОТО)
Олена Ярмолюк 20 травня 2015, 19:51
 1856
Від полоненого російського спецназівця відмовилася дружина і мати (ФОТО)

В той час, як один із захоплених у полон під Щастям російських диверсантів давав на камеру свідчення, від нього в Росії відмовилася дружина і рідна мати. Ціна «питання» - 3 мільйони рублів кожній.

Про це повідомляє у соцмережі шоумен Дмитро Чекалкін, новину передає «Преса України».

«А в цей час/// або «придумайте розвиток сюжету». «Дружина захопленого в полон спецназівця РФ сказала, що чоловіка у неї немає і не було ніколи. Її свекруха підтвердила її свідчення». shad67 http://www.reddit.com/r/ukraina/comments/ обом в Тольятті пообіцяли по 3 млн рублів...», - повідомляє Чекалкін.

Автор поста шокований тим, що в Росії вже більше року родичі військових, загиблих в Україні, під тиском влади, відмовляються від них. Зазвичай родичів військовослужбовців «купують», обіцяючи виплатити значну грошову винагороду за озвучену ЗМІ «правильну інформацію».

«Ще ні одна нація, ні за одну війну не додумалася до того, що можна за гроші відмовлятися від імен своїх полеглих чоловіків. Що можна за компенсацію або квартиру зняти ім'я свого чоловіка з його могили. Що можна відмовитися від імені полеглого батька своїх дітей. Що можна видавати загиблого за живого. Що можна погоджуватися з тим, що їх неіснуючі начебто тіла будуть закопані в безіменних могилах у неіснуючій ніби як війні неіснуючої ніби країні», - пише шоумен.



Раніше ми повідомляли: Затриманих у Щастя російських військовослужбовців будуть судити згідно з українським законодавством за статтею 258 (терористичний акт). Керівництво СБУ прийняло рішення показати полонених українським та іноземним ЗМІ.

А це, що таке???

  • 20.05.15, 19:53
Порошенко пообіцяв Польщі змінити закон про визнання ОУН-УПА
Денис Марценко 20 травня 2015, 18:36
 635
Порошенко пообіцяв Польщі змінити закон про визнання ОУН-УПА


Президент України Петро Порошенко пообіцяв президенту Польщі Броніславу Коморовському внести до Верховної ради законопроект, який має змінити норми передбаченої відповідальності за заперечення боротьби за Незалежність України у XX ст. деяких організацій, зокрема ОУН і УПА.

Новину передає «Преса України» з посиланням на прес-службу Коморовського.

Лідери України і Польщі мали телефонну розмову.

«Президент України повідомив про те, що найближчим часом до Верховної Ради буде внесено законопроект, метою якого буде змінити норми відповідальності за порушення закону про статус борців за незалежність України в ХХ ст.», - зазначив міністр закордонних справ з канцелярії глави РП Яромир Соколовський.

Як відомо, 21 травня усі закони «декомунізації», зокрема й закон «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті», вступлять в дію.

«Публічне заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у ХХ столітті визнається наругою над пам'яттю борців за незалежність України у XX столітті, приниженням гідності українського народу і є протиправним", - йдеться у документі.

Читайте також:

Ядерна загроза стає реальністю

ОЛЕКСАНДР ТУРЧИНОВ: ЯДЕРНА ЗАГРОЗА З БОКУ РОСІЇ - РЕАЛЬНІСТЬ На тлі загального божевілля, яким супроводжується агресія Російської Федерації проти України, особливо небезпечна "ядерна" риторика Кремля. Власне ставлення до міжнародних зобов'язань у сфері нерозповсюдження ядерної зброї Росія продемонструвала, коли віроломно порушила гарантії безпеки і територіальної цілісності, які, разом з іншими підписантами, взяла на себе по Будапештському меморандуму про приєднання України до ДНЯЗ в якості неядерної держави.

Останнім часом не тільки російські пропагандисти, але і керівники держави вдаються до відвертого шантажу і використовують "бомбу" як останній аргумент російської зовнішньої політики.

Про те, чим подібна позиція Росії загрожує не тільки Україні, але й підриває основи безпеки всього світу, "Укрінформу" розповів Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов.

турчинов

- Генеральний секретар НАТО Столтенберг нещодавно висловив стурбованість можливістю розміщення російського ядерної зброї в Криму. Наскільки реальною, на Ваш погляд, є така загроза?

Ця стурбованість, на жаль, має підстави. Російська Федерація продовжує розгортати на території окупованого Криму додаткові наступальні системи озброєнь, ведеться активна робота по розміщенню на півострові ядерної зброї і засобів доставки ядерних зарядів.

Росія здійснює конкретні кроки щодо забезпечення на території окупованого Криму умов для повноцінного функціонування баз 12 Головного управління Міністерства оборони РФ. На це управління покладено завдання по підготовці до експлуатації та забезпечення боєприпасами з ядерними бойовими зарядами сил Чорноморського флоту РФ (бойових надводних кораблів, підводних човнів, літаків, берегових ракетних комплексів).

За інформацією, наявною у нас, керівництво РФ поставило завдання розгорнути в Криму полк бомбардувальників Ту-22М3, здатних нести ракети з ядерними бойовими зарядами, а також три дивізіони оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) "Іскандер-До" і "Іскандер-М" також укомплектованих ракетами з ядерними боєголовками.

Крім того, на окупованій території Криму РФ планує завершити створення потужної бази підводного флоту. Підводні човни збираються озброїти системою ракет, мають також ядерні боєголовки з можливістю ураження наземних цілей на відстані 1,5-2 тис. км.

- Ми бачимо, що РНБО добре поінформований про військових планах Росії, в тому числі, про військову інфраструктуру РФ в Криму. За Вашою інформацією, де саме в Криму Росія планує розмістити ядерна зброя і яка саме?

Хочу підкреслити, що на півострів вже доставлено 10 одиниць оперативно-тактичних ракетних комплексів "Іскандер-М". Їх розмістили в районі селища Щолкіно (мис Казантип) і Красноперекопська. Крім цього, Міністерство оборони РФ готується розмістити аналогічні комплекси в районі міста Джанкой і селища Чорноморське.

У той же час, активно відновлюється завод, що спеціалізується на торпедах і ракети морського базування в селищі Орджонікідзе (філія суднобудівного заводу "Затока" неподалік від Феодосії) з метою створення бази з обслуговування ядерного озброєння флоту. Інтенсивно зміцнюється периметр цього об'єкта з використанням сучасних видів охоронної сигналізації.

Фахівцями 12 Головного управління МО РФ вивчається можливість тимчасового зберігання ядерних бойових частин для оперативно-тактичного озброєння на флотських арсеналах Севастопольської військово-морської бази і на складах ракетно-артилерійського озброєння військового аеродрому "Гвардійське".

З метою інфраструктурного забезпечення авіаційної компоненти ядерних сил у Криму російське командування приділяє особливу увагу ремонту та модернізації злітно-посадкових смуг на авіабазах "Гвардійське", "Бельбек" і "Джанкой" для можливості прийому і базування бомбардувальників Ту-22МЗ, оснащених керованими ядерними бомбами нової модифікації і ракетами "повітря-земля" Х-15 (у перспективі Х-102). Російські військові вже відновили аеродром у селищі Кіровськ з метою проведення випробувань нових зразків авіаційних озброєнь, у тому числі на базі ракет класу "повітря-земля" Х-15 і Х-102. В січні 2015 року в Крим прибули багатофункціональні винищувачі Су-30.

Нам відомо також про те, що з метою підтримання постійної бойової готовності систем доставки ядерних зарядів планується відновити два базових комплексу по обслуговуванню ядерної зброї - в Балаклаві і в Феодосії.

Ще в квітні-травні 2014 року, відразу після анексії Криму, російське командування проинспектировало об'єкт "Феодосія-13". Розпочато інтенсивні роботи по його відновленню.

Об'єкт "Феодосія-13", або "об'єкт 712" (в часи СРСР використовувався в якості Центрального бомбохранилища) розташований на відстані 18 км від Судака в напрямку Коктебеля і являє собою тунель в скельній породі довжиною понад 2 км з запасним виходом. Використовувався для зберігання ядерних боєприпасів для артилерії та бойових кораблів Чорноморського флоту ВМФ МО СРСР.

До того ж, російські військові почали переобладнання військово-морського музейного комплексу "Балаклава" в центр комплектації і обслуговування ядерних боєголовок для підводних човнів. Останнім часом військові водолази активно досліджують дно морського входу в цей комплекс, дно поблизу бухти і морські підходи до неї.

В радянський час цей комплекс використовувався в якості секретного заводу з ремонту та обслуговування підводних човнів, а також як арсенал для зберігання спеціальних боєприпасів. Об'єкт був побудований в 1961 році у відповідності з комплексним планом захисту від можливих ядерних атак основних промислових і оборонних об'єктів колишнього СРСР.

У червні 2014 року біля Феодосії були розгорнуті ешелоновані засоби протиповітряної оборони, які включають мобільні системи протиповітряної і протиракетної оборони "С-400" (далекий ешелон) і "Панцир-С1М" (ближній ешелон). На сьогодні завершено формування дивізії протиповітряної оборони з базуванням у Севастополі.

Крім того, російські військові приступили до розгортання в районі селища Резервне берегових ракетних комплексів "Бал" і К300П "Бастіон". Останній може бути оснащений ракетами з ядерною боєголовкою, здатні вражати цілі на відстані до 600 км, тобто, фактично, погрожувати значної частини акваторії Чорного моря.

- Які міжнародні договори і власні зобов'язання Росія порушить у разі розміщення ядерної зброї в Криму?

Росія вже порушила міжнародні зобов'язання, здійснивши ретельно спланований захоплення і анексію Криму, скориставшись тим, що в країні після падіння режиму Януковича практично не було армії і силових структур. Все, включаючи саму систему центральної і регіональної влади, рік тому потрібно було відновлювати фактично з нуля.

В 1994 році наша країна зробила безпрецедентний крок - відмовилася від ядерного арсеналу, до речі, третього за величиною в світі, в обмін на гарантії безпеки від Росії, США і Великобританії. У підписаному 5 грудня 1994 року Будапештський Меморандум, одна із сторін - Російська Федерація, до речі, перша у списку країн-підписантів, зобов'язалася... Цитую: "... поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України", а також "утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй".

Агресія Росії, окупація нашої території і реалізація Росією наступальних ядерних програм з розгортанням їх складових на українській землі, безпосередньо порушує без'ядерний статус України, умови Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і штучно виводить Україну за рамки цього договору.

Крім того, відбувається цинічне порушення Росією статей 1 - 3 і 6 - 8 Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі, згідно з яким держави-учасники взяли на себе зобов'язання "поважати суверенне рівність прав, суверенітет і територіальну цілісність один одного", "поважати право вільно обирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи", "утримуватися від застосування сили або загрози силою, спрямованих на порушення територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави".

Аналогічним чином грубо порушені основоположні статті Статуту ООН, Лісабонського протоколу від 1992 року, зобов'язання РФ як члена МАГАТЕ.

- Які кроки в сформованій ситуації буде змушена зробити Україна, щоб убезпечити свою територію і населення?

Україна робить кроки, спрямовані на захист своєї територіальної цілісності і незалежності. Перше і найголовніше для нас - це відновлення та зміцнення наших Збройних Сил, побудова дієвої системи національної безпеки і оборони, відродження потужного ВПК.

Ми підсилюємо оборону кордону від агресора. Крім того, не порушуючи міжнародних угод, відновлюємо наш ракетний щит, головне завдання якого - захистити від військової загрози з боку Росії.

Для того, щоб реально протистояти безумця, загрозливого світу потужним ядерним потенціалом, одних зусиль нашої країни недостатньо. Необхідно взаємодія і системна координація зусиль усіх провідних країн світу. Це повинен бути комплекс економічних, політичних і військових заходів. У тому числі - значне посилення спільної системи захисту від ядерної загрози та розгортання додаткових позицій системи ПРО.

Не виключаю, що для захисту від ядерної небезпеки, ми змушені будемо проводити консультації по розміщенню компонентів системи ПРО на території України. Не допустити війни з застосуванням ядерної зброї - це спільна відповідальність усіх людей доброї волі перед планетою.

- Але, можливо, ті, хто дотримуються політики умиротворення агресора, повинні замислитися над тим, який вплив буде мати розміщення російського ядерної зброї на Європейську та Євроатлантичну безпеку? Чи можливо в принципі цю ситуацію ще більше погіршити порівняно з поточним станом?

Те, що анексія Криму істотно посилила військовий потенціал Росії і відчутно змінила силовий баланс в Чорноморському та Середземноморському регіонах, розуміють усі наші партнери. Але поки ніхто не йде далі заяв про "глибоку стурбованість".

Розумієте, у всіх нас є історичний досвід, згідно з яким політика умиротворення агресора апріорі не може закінчитися нічим хорошим. Вона призводить лише до зростання військової загрози і до руйнування системи колективної безпеки. В тому числі, і до збільшення ризиків початку повномасштабної війни з застосуванням ядерної зброї, яка може стати останньою війною в історії людства і взагалі в історії цивілізації.

Готовність російського політичного керівництва до такої війни зайвий раз підтверджується заявами про плани щодо збільшення їх ядерного арсеналу. Чого тільки коштує хвастощі Путіна про готовність використовувати ядерну зброю у разі виконання нашими союзниками Будапештського меморандуму, згадайте російський пропагандистський фільм про захоплення Криму.

Це нас дуже турбує. Адже ядерна зброя в Криму буде спрямовано, в першу чергу, проти європейських країн. Крім того, реальна небезпека існує і для Туреччини, між іншим, країни-члена НАТО.

Зупинити агресора можна тільки шляхом об'єднання і координації спільних зусиль. Необхідно здійснити комплекс асиметричних результативних заходів, як в рамках масштабних міждержавних програм військово-технічного співробітництва, так і шляхом посилення санкцій, у тому числі, за порушення міжнародних договорів про нерозповсюдження ядерної зброї.

Окупація Російською Федерацією нашій території, захоплення української власності: літаків, кораблів, майна - це не тільки військова агресія, це банальне піратство і мародерство.

Загроза світу, що виходить сьогодні від Росії, вимагає адекватної реакції і активних дій. Вважаю, що варто було б замислитися над тим, щоб додати до санкцій також і блокування проходження військових кораблів через Босфор, відключення від системи SWIFT російської фінансової системи, що підтримує і фінансує як наступальні ядерні програми, так і терористів, а також вжити інші конкретні кроки в цьому напрямку.

Сьогодні Україна відіграє надзвичайно важливу, без перебільшення, історичну роль у світовій політиці. Ми фактично - форпост цивілізованого світу, що протистоїть спробам відновити імперію зла і її наступу на весь демократичний світ.

Дмитро Шкурко, "Укрінформ" Источник: http://censor.net.ua/r336856

44%, 4 голоси

56%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Щеплення від кацапізму (подорож в рашкінське містечко)

Діло було у далекому 2011....

Є в моєї мами рідна сестра Зіна, що живе у раші. Має трьох діток, моїх ровесників і трохи молодших.
Якось так склалося, що ми бачилися завжди в Україні: або в гостях у бабусі на Черкащині, або наші російські родичі приїздили в гості до нас на Дніпропетровщину. А тут - отримали запрошення від них приїхати, бо чоловік моєї тітки (колишній військовий) вийшов на пенсію, вони придбали якусь нерухомість у невеликому містечку, тож ми вирушили у путь. Не буду повністю зараз відновлювати хронологію подій, бо це насправді неважливо, а просто напишу факти, що запам'яталися досьогодні.
Поїзд Київ-Баку, проходження митниці - все дуже умовно, ніхто валізи не відкривав і по речах не лазив.
На гостинець родичі замовили українську "Хортицю", і з своєї ініціативи ми ще везли багато різновидів цукерок (Рошен, АВК тощо). Виявилося, що їхні місцеві продукти не ідуть ні в яке порівняння з нашими і дуже багато імпорту. Молочка та ковбаси - наші та білоруські. Цукерки (я з дитинства думала, що "Красний Октябрь" рулить - виявилося таке г... ) - їхні місцеві і несмачні, наші завезені, їх мало і дуже дорогі.
Про горілку: не вірте тим, хто вам розкаже, що в рашкінській глибинці п'ють горілку. ЦЕ НЕ ТАК!!! Не п'ють, бо дорого. Самогон теж не п'ють, бо він не встигає стати самогоном. Тому п'ють бражку. Всі. Навіть вагітні. Міри не знають. Не бачать нічого сильно соромного в тому, що хтось по п'яні до туалету не добіг. 
А ще вони безстрашні. На жигулях з літньою резиною по вкатаному снігу їздить все селище. І ще з цього кепкують.
Чистотою на подвір'ї, зовнішнім ремонтом хат, цілісністю та пофарбованістю паркану не переймаються.
Вся сім'я, друзі, сусіди дивляться телевізор. У великих кількостях. Моляться на пу. Вважають його "месією", баби в нього закохані, чоловіки не ревнують. Свято вірять у свої скрєпи, духовнісь та руцкій мір. Також щиро ненавидять всіх "нєруцкіх чурок", "хахлов", "пєндосов" та інших, хто не має рашкінського походження.
Єдиний з них більш-менш мислячий - мій двоюрідний брат, що на той час тільки влаштувався програмістом в ФСБ і переїхав жити до Москви. Він хлопець неговіркий, але від інших родичів знаю, що вахтовим методом його засилали до Севастополя на військову базу. Чомусь він не схотів бачитися з нашими кримськими родичами, мабуть, тому, що вже щось знав....
Про Москву окремий абзац. Це для них якась золота мрія. В кого діти у Москві - тим заздрять. Ті, хто не у Москві - дуже хочуть туди попасти. Ті, хто вже вирішив, що в силу обставин не зможе бути там - шкодує про втрачені можливості. Прямо Мекка рашкінського масштабу.
Були у самому Волгограді, ходили на екскурсію до Родіни-матері. Вражає.
Дуже велика вірменська діаспора. Руцкіє їх ненавидять, але працюють на вірменів-підприємців.
Великі простори.... Поля, не засіяні нічим. Просто стоять у бур'янах. 
Таке собі недбале відношення до власних природніх багатств....
 Цього мінімуму вражень вистачило, щоб більше ніколи з власної волі туди не їздити.

... Коли в нас почався Майдан,  десь наприкінці грудня 13 року, російські родичі відфрендили нас у соцмережах і просто в односторонньому порядку без пояснення причин припинили спілкування. Думаю, вони знали про анексію Криму та війну від мого ФСБшного брата.Зараз не спілкуємося. І не тягне.


ху*ло1 в істериці

  • 19.05.15, 15:55
Чому Путін влаштував істерику через полонених ГРУшників-"власівців"Захоплення українцями в полон двох російських спецпризначенців ГРУ викликало розрив шаблону росіян та серйозне занепокоєння в Кремлі
Чому Путін влаштував істерику через полонених ГРУшників-"власівців"

І хоча російське керівництво робить вигляд, що нічого екстраординарного загалом не сталося, а полонені ніякі не кадрові військові, а, якщо і військові, то колишні, і, взагалі, ніяких російських військ в Україні немає, як особисто заявляв товариш Путін. Але за всією звичною уже бравадою та брехнею, приховати серйозну занепокоєність аж ніяк не вдається.

Чому Путін влаштував істерику через полонених ГРУшників-"власівців" - фото 1

На відміну від попередніх російських полонених історія з сержантом Александровим та капітаном Єрофєєвим широко висвітлюється в ЗМІ, в тому числі і російських. При цьому в першу чергу в інтернет потрапили відео допитів полонених, де ті зізнаються, що служать не аби де, а в 3-тій окремій гвардійсько Варшавсько-Берлінській Червонопрапорній ордена Суворова III ступеня бригаді спеціального призначення (в/ч 21208, м. Тольятті) і є спецназівцями ГРУ. При цьому українська сторона уже чітко заявила, що міняти російських спецпризначенців ніхто не збирається, і буде суд за статтею тероризм. Все це викликало в Росії досить серйозний резонанс, що коментувати історію з полоненими довелося самому пану Пєскову - особистому речнику російського президента. І хоча нічого нового та неочікуваного він не сказав, та все ж не зміг приховати роздратування від необхідності обговорювати долю двох маленьких росіян, яких у владних кабінетах вважають лише витратним матеріалом секретної війни в Україні. Мовляв, якісь полонені росіяни - "це не тема адміністрації президента. В даному випадку це питання потрібно адресувати не до нас".

Чому ж історія з Єрофєєвим та Александровим так збентежила росіян, адже ці двоє аж ніяк не перші полонені кадрові російські військові у гібридній війні?

Відповідей на це питання, як мінімум, декілька. По-перше, історія з полоном ГРУшників стала першою, яку почали активно розкручувати в ЗМІ. До цього з'являлися хіба поодинокі відео з тим чи іншим військовослужбовцем, якого потім тихо обмінювали і всі про нього забували. Тепер же відчувається серйозний намір довести справу до суду, і суд цей буду дуже гучним. І хоча всі і так прекрасно розуміють, що Путін бреше. Його брехня про відсутність російських військових на Донбасі буде вже дуже невигідно виглядати на тлі заяв Єрофєєва та Алєксандрова.

Чому Путін влаштував істерику через полонених ГРУшників-"власівців" - фото 2

По-друге, полонені спецпризначенці уже продемонстрували, що готові співпрацювати зі слідством і нічого приховувати не збираються. А враховуючи, що в полон потрапили не аби хто, а реальні спецназівці,розповісти вони можуть багато чого цікавого. Починаючи від кількості та місць дислокації російських військових частин на Донбасі, закінчуючи обставинами "відряджень" кадрових військових в Україну та подробиці дій окупантів на нашій землі. А вже Україна має докласти усіх зусиль, аби слова сержанта та капітана прозвучали дуже гучно по всьому світу.

Чому Путін влаштував істерику через полонених ГРУшників-"власівців" - фото 3

По-третє, не варто ігнорувати і моральний аспект справи. Росіяни, виховані в сталінській парадигмі, що "рускіє нє здаюцца" (так чинили тільки зрадники Родіни, які ставали "власівцями"), а мають, хай і поранені, відстрілюватися до останнього патрона, а потім підірвати себе гранатою разом з фашистами, стали свідками, як непереможні російські спецпризначенці здалися в полон якомусь жалюгідному боягузливому укропу-карателю, що може воювати лише проти мирних жінок і дітей, а при вигляді тольяттінського грушника мусить терміново накласти в штани.

Але на цьому розрив шаблону для ватновихованих росіян не скінчився. Полонених мусили б одразу ж катувати, а потім розіпнути чи спалити живцем, а як виявилося, їх лікують, вкривають теплими ковдрами і навіть не вирізали жодного органу на продаж "піндосам". І все це попри те, що саме ці двоє полонених вбили, щонайменше, одного з українських військових. Отже, двоє російських полонених руйнують всю міфологему про фашистів-бандерівців, яку Кисєльов сотовариші будують уже кілька років. Якісь зовсім неправильні в Україні виходять фашисти.

І наостанок, і в Єрофєєва і в Алєксандрова є рідні в Тольяті, купити мовчання яких навряд чи вдасться. З сім'ями загиблих військових це зробити значно простіше, адже мертвого не воскресити, і формула "гроші в обмін на мовчання про обставини загибелі" може бути прийнятною для сім'ї. В нашому ж випадку родичам навряд чи сподобається, що улюблена імперія просто відмовилася від своїх вояків, звільнивши їх заднім числом та записавши з непереможної імперської армії в якусь міліцію ніким не визнаної "ЛНР". Рано чи пізно до родичів ГРУшників, які навряд чи зможуть спокійно спостерігати, як їхніх близьких засуджують в Україні до довічного ув'язнення, таки доберуться журналісти "продажних ліберальних ЗМІ" і вони розкажуть, що думають про Росію і Путіна.

Власне, перша реакція родичів в Тольяті уже відбулася. Буквально вчора там відбувся "стихійний антивоєнний мітинг", який швиденько розігнала поліція. І тут варто звернути увагу, що розганяли мітинг дуже обережно і нікого не наважилися затримувати. Воно й не дивно, адже мітингували вочевидь родичі тольяттинських спецпризначенців і вразі застосування до них сили, специ можуть і особисто вийти з казарм аби подивитися, хто крутіший спецназ ГРУ чи ОМОН. А це вже мало не Майдан, який для Путіна страшніший за Держдеп та "джавеліни".

Як бачимо, росіянам і справді є чого нервувати, а значить Україна поки робить все правильно.

Яку брехню тепер складе ху*ло1 ?

  • 19.05.15, 15:12
Затримані військові із РФ розкрили прізвища й ціліВівторок, 19 травня 2015, 14:27 




СБУ оприлюднила свідчення обох затриманих російських


 військовослужбовців, які мали вести спостереження і за збройними 


силами, і за козаками з місцевими бойовиками.

Командир групи Євгеній Єрофеєв повідомив, що є громадянином Росії, проживає в Тольяті, є військовослужбовцем РФ.

"Моє військове звання капітан, посада – командир групи. Служу у 3-й окремій гвардійській бригаді, місце дислокації – місто Тольяті", - сказав він.

Єрофеєв прибув на територію Луганської області на початку квітня. Зайшов туди у складі другого загону своєї бригади.

Тимчасовий командир загону – майор Напольських. Є громадянином РФ і військовослужбовцем.

"Завдання ставилося вести розвідку спостереженням за переднім краєм супротивника й частинами, які перебувають поблизу – це частини ополчення й козаків. Загін розташовується в місті Луганську, адреса точно не пам'ятаю – приватний сектор у районі кварталу Вавілова", - розповів Єрофеєв.

За його словами, загін складалися з трьох рот по чотири групи. 

Склад моєї групи – 12 людей. "Я - командир групи, замком групи, 2 командира відділення, 2 снайпера, 2 кулеметника, 2 сапера, 2 розвідника, 2 старших розвідника. Усі є громадянами РФ", - додав він.

"Завдання ставилося вести розвідку спостереженням. Тоді ще наказ був не перетинати лінію зіткнення, не відкривати вогонь без потреби. У зв'язку з постійними обстрілами  позицій, вирішив змінити позицію, висунутися в складі 3-х людей на пошуки нової позиції", - розповів він.

"При пошуку наткнувся на старі окопи, виявилося, що окопи кинуті, вирішили перевірити. Дав команду двом людям перевірити, сам залишився на прикритті. Коли військові ввійшли в окоп, були удари й вони тікають із криком "відходимо". Стали відходити. По нас відкрили вогонь, одержав поранення в руку, кістка роздроблена. Упав, на якийсь час знепритомнів", - розповів російський військовий.

"Оговтався, став повзти, далеко не заповз, прийшли військовослужбовці з окопів. Убивати не стали, затримали, надали допомогу, зараз я тут. Під час затримання, чесно кажучи, я думав, одразу вб'ють. Хотів себе підірвати гранатою – права рука не слухалася, не дотягнувся, не зміг і лівою. Поки я це робив, підійшли військові з окопів, затримали, поклали на носилки, віднесли, відвезли в лікарню в Щастя, там надали першу медичну допомогу", - додав Єрофеєв.

"Я думаю, нікому ця війна не потрібна. Поки верхи пінки знімають, низи кров'ю пузирі криваві пускають", - підсумував він. 

У свою чергу розвідник-санітар Олександр Александров назвав прізвища всіх членів групи.

Він також заявив, що є діючим російським військовим, проходить військову службу у військовій частині 21208, третя гвардійська окрема бригада спеціального призначення, що перебуває при місті Тольяті.

Командир бригади - полковник Щепель Сергій Анатолійович.

"Ми зайшли на територію України 26 березня 2015. Зайшли в складі другого батальйону в кількості 220 людей. Командир батальйону – Напольський Костянтин Миколайович, майор, громадянин РФ.

Склад групи: командир Єрофеєв Євгеній Володимирович, громадянин РФ, позивний "Кит". Заступник командира групи – прапорщик Азімов Мурат Єрбулатович, позивний "Казах".

Командир першого відділення – Сержант Юлаєв Денис, позивний "Іулай". Старший розвідник-кулеметник єфрейтор Коновалов В'ячеслав, позивного немає. Розвідник – снайпер Кульмухаметов Кирил Дімович, позивний "Куля". Розвідник-сапер – єфрейтор Спиридонов Кирил Олексійович, позивний "Мєлкій". Розвідник-санітар Григор'єв Володимир, позивний "Грішин".

Командир другого відділення єфрейтор Кутулахметов Руслан Заурович, позивний "Башкир". Розвідник-кулеметник єфрейтор Краснов Володимир Петрович, позивний "Барон".

Розвідник – снайпер Немов Олексій Васильович, позивний "Мордвин". Розвідник-сапер Гладков Олександр Леонідович, позивний "Бабушка", розвідник санітар – Александров Олександр Анатолійович, позивний "Алекс".

Радисти Биркін Сергій, позивного немає, Маорін Володимир позивний "Мохоуні".

За словами затриманого, місце дислокації російських військових був Луганськ, Жовтневий район.

Українська правда

Рука руку миє

  • 19.05.15, 15:03
ГПУ звинувачує депутатів у затягуванні справи ЄфремоваВівторок, 19 травня 2015, 11:36

Завершити розслідування у справі против регіонала Олександра Єфремова, якого підозрюють у причетності до зловживань під час ухвалення "диктаторських законів 16 січня", заважають народні депутати, котрі не приходять на допити.

Про це повідомив начальник Управління спецрозслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк, передає "Укрінформ".

"Ми б уже  завершили цю справу, коли б допитали  депутатів, які брали участь в голосуванні або перебували в залі. Вся складність цього розслідування полягає в тому, що у нас нема поваги народних обранців до викликів слідства. По третьому, по четвертому колу просимо їх з`явитися, а вони не приходять -  як опозиційні так і провладні, як діючі так і колишні", - сказав він.

Горбатюк додав, що з приводу неявки нардепів на допити Управління спецрозслідувань регулярно надсилає листи на ім'я голови Верховної Ради і керівника апарату.

За словами начальника Управління спецрозслідувань ГПУ, по епізоду ухвалення "диктаторських законів 16 січня" повідомлено про підозру колишньому першому заступнику  голови Верховної Ради Ігорю Калєтніку та голові лічильної комісії Володимиру Олійнику, які перебувають в розшуку.

Олександр Єфремов наразі знаходиться під домашнім арештом. Також повідомлено про підозру десятьом членам лічильної комісії.

Як відомо, Єфремов підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.364 та ч.2 ст.366 Кримінального Кодексу України - "зловживання службовим становищем за обтяжуючих обставин" та "службове підроблення".