Ті, кого ми називаємо олігархами – то скоробагатії, вони ніяка не еліта - Любомир Гузар

- Ви дуже багато подорожували, коли жили в Римі. Що об’єднує українців у різних країнах світу?

- Ви, може, будете сміятись. Ви знаєте хто? Шевченко. В багатьох громадах, які я відвідував – Канада, Америка, Австралія – усюди було пошанування Шевченка, в багатьох містах навіть пам’ятник поставили. Навіть у Парагваї, де дуже мала кількість українців, пам’ятник громада поставила. Властиво той, хто так нас, українців, об’єднує – то був Шевченко.

• ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Могутній старець. Як Любомир Гузар став моральним авторитетом нації - спецпроект НВ

- Є якісь риси національного характеру, які поєднують різних українців по землі?

- Люди усюди є люди. Дуже гарна прикмета наших людей – то є гостинність. Якщо б ви попали в Парагвай або в Австралію, наші люди дуже гостинні.

- Які питання найбільше хвилюють українців? Які відповіді вони намагаються шукати у вас?

- Що нам, може, бракує… Може не так бракує, як на нас накинули – так сталося, що Україну ділили. Гарний край ділили – Росія, Польща, Австрія, Угорщина тощо. І вони намагалися в якийсь спосіб затерти оту нашу єдність. Я думаю, що ми не цілком піддались, і ми все ще свідомі, що ми українці. Але більш ніж 200 років ми не мали навіть сліду, що ми є держава.

Більшість  того, що ми зараз переживаємо, – це накинене. Наприклад, наші хлопці, наші мужчини служили в різних арміях, які між собою воювали – Австрія, Польща, Німеччина. Нас розчленовували. І сьогодні великою проблемою є відродити свідомість, що ми – один нарід, неважливо, що хтось на Волині живе, хтось на Херсонщині. Нам бракує цього відчуття єдності. Воно недостатньо ефективне, і є деколи непорозуміння на підставі мови чи ще чогось. І мене турбує, що саме мова людей роз’єднує. Мені це трудно зрозуміти. Я жив в Україні змалечку, і вже після в США – і то був українській дім, і ми говорили з американцями англійською, а вдома говорили українською, і мама старалася, щоб ми не впроваджували інших слів у мову.

За допомогою культури ми повинні ту єдність плекати, щоби люди відчували, що вони є один нарід, і не робили мову причиною порізнення. Я говорю українською мовою, англійською мовою – це мене не робить менше українцем. Коли я зустрічаюсь з іноземцями, я говорю з ними тою мовою, якою вони розуміють, і це не означає, що я перестаю бути собою. Шевченко також писав російською мовою, і ані світ від того не завалився, ані він не став менше Шевченко. Не треба дивитися на мову як на те, що мусить людей різнити. Мова створена об’єднувати.

Тут іще також і проблема політики. Ті наші окупанти протягом останніх 200 років дуже попрацювали, щоб порізнювати і видумувати різницю. Вони свідомі того, що нарід обєднаний – то є нарід сильний, нарід розділений – то нарід слабий.

До мене вже ніхто не звертається російською – тільки один раз до мене звернувся чоловік російською мовою і перепрошував, що не знає  української. 

- Чи українська інтелігенція є для України тою духовною силою, якою вона має бути?

- Я відчуваю слабкість інтелігенції в Україні сьогодні. Інтелігенція – це не тільки люди, що мають вищу освіту, то ще й певна формація духовна. Мені здається, що наша інтелігенція у сумі не сповняє своє призвання. Інтелігенція – то клас суспільства, який повинен надавати тон.

- В чому причина?

- Я не знаю, чому, але мені це дуже болить. Замало є дискусій, з яких можна було б відчути, що є люди, які своїм спілкуванням створюють певну атмосферу, яка би надавала тон цілому нашому життю. Дивіться: світ політики, світ підприємництва – інтелігенції там не видно, є поодинокі люди.

Чи то люди непідготовлені… Але є ще інші труднощі. Пам’ятаємо, що Східна Україна пережила 70 років радянського формування, Західна – щонайменше 45 років. Мені здається, у Львові, приміром, ті інтелігентні родини старалися втримати певний рівень. Чому не вдавалося? Бо найкращих людей старалися відсунути. Радянський Союз інтелігенцію, духовних провідників старався усувати. Інтелігенція має виростати в родинах. Дитина зростає при столі. Вона чує, про що говорять батьки та гості. То не проблема освіти, то проблема духовної формації.

Спілкування нам абсолютно бракує. Головне в таких містах, як Київ, Харків, Одеса – то є інтелігенція, де люди на певному культурному духовному рівні. Якби було більше дискусій на рівні інтелігенції, то цілком інакше б виглядала наша політика, економіка. В нас велика проблема поглядів та візій, а їх треба вирощувати.

- Які головні проблеми українцям треба вирішувати?

- Довге життя за радянської дійсності. Що робив комуністичний уряд та партія? Вони хотіли замість християнської людини створити радянську людину. Їм не вдалося, але вони завдали багато ран. Наприклад, виховування – його намагалися робити поза родиною, поза сім’єю, держава мала виховувати. Почуття довіри було зламане, навіть у рамках сім’ї хтось на когось міг доносити. Відсутнє було таке почуття, як відповідальність. Почуття відповідальності – одна з проблем України, як і брак спілкування. Всі нарікають. І правильно нарікають. Нема спілкування між владою та народом. Це ще той залишок з радянських часів, де старалися, щоби люди не спілкувалися. Бо коли люди спілкуються – це небезпечно, це "контрреволюція".

- Як змінилися українці за 20 років, що минули з того часу, як ви повернулися в Україну?

- Ми починаємо щораз більше усвідомлювати, що треба щось собі і з собою робити. Що якщо хочемо направду йти вперед, то мусимо працювати та притримуватися цінностей. Перш за все, то покоління, що підростає і яким зараз 25 років, що розуміють потребу праці, співпраці, культури, потребу притримуватися певних духовних цінностей. Дивіться, як повільно гине корупція. А корупція – то недуга особистої душі. Дивіться, скільки ще людей хворих на корупцію, скільки ще того є. Як воно тяжко гине. Але ж я думаю, що зміни починають рухатися.

Якось нема проводу, нема когось, хто б надавав тон. Нема у політичному житті нічого такого, щоб були справжні духовні провідники. Хто відповідає за політичне життя, суспільне благо? Ті, що ми їх називаємо олігархами – то скоробагатьки, вони не є жодна еліта. Вони марнують ті гроші. Якби ті скоробагатьки мали якісь духовні цінності, то Україна не була б у таких фінансових клопотах. Вони мають купу грошей, але не знають, що з ними робити.

- Як ви самі змінилися з того часу, як повернулися?

- Це вам треба когось іншого спитати. Я себе не бачу. Я не відчуваю в собі такої зміни. Можливо, я не пішов вперед так, як треба.

Я дуже радий, що я в Україні. Я тішуся, коли щось будується. Я стараюся багато зустрічатися з молодими, з трохи старшими, ніж студентами, відповідати на їхні питання, передати того, що я трошки маю з поняття життя.

- Що цікавить молодих?

- Я не маю сумніву, що вони щиро питають про загальнолюдські цінності. Їхнє бажання є творити щось краще. Вони, Богу дякувати, залишають за собою радянську дійсність, але я можу сказати, що вона надихнула їх на щось. Я дуже радо з ними спілкуюся. О – я сам при тім росту, тішуся.

Багато молодих людей втікають з країни, наче там краще, але то омана. Треба бути дуже обережним, бо є багато такого дуже нездорового лібералізму, секуляризації, яка охопила Європу.

- Яка ваша мрія або молитва до України здійснилася? І на яку ви чекаєте, щоб здійснилася?

- Абсолютно не здійснилася, абсолютно ні. Ще дуже багато чого нам потрібно, щоби стати нормальною, повноцінною державою. Нам треба державних мужів, нормальних економістів, а не хабарників. Бачите, коли я молюся, я не молюсь за якусь вимріяну Україну: Господи, дай мені таку Україну, яку я собі уявив. Я прошу Бога, щоб він зайнявся нами, бо він краще знає, що він робить.

Ми ж маємо бути відповідальними, працювати, думати, старатися, шанувати один одного, плекати науку та культуру. Дай Боже, щоби наша Україна була нормальною державою, якою вона повинна  бути. Дай Боже, щоби ми справді були собою, щоб ми, маючи, талановитих людей, дуже гарну країну, дуже багату країну, кожному громадянинові дали те, що йому належить, і дбали про спільне благо. Ми можемо і ми повинні бути нормальною державою.

Вся президентська рать замулює очі європейцям, видаючи, що вимоги ЄС у сфері протидії корупції, від яких залежить скасування шенгенських віз для українців, виконано.

Проте, у спробі пошити європейців у дурні, офіційний Київ обіграв сам себе.

Вчора Президент України в розмові з німецькими журналістами заявив, що Київ виконав один із пунктів плану з безвізової лібералізації та оновив склад учасників від Генпрокуратури у комісії з обрання антикорупційного прокурора саме так, як того вимагав ЄС.

Це, м'яко кажучи, неправда.

Бо ЄС вимагав спочатку замінити одіозних членів конкурсної комісії, а потім – і всю "четвірку Шокіна". І не просто замінити, а призначити до неї представників, яким довіряє громадськість, зокрема й тих, кого розглядала Верховна Рада, яка також делегувала сімох своїх представників обирати антикорупційного прокурора.

Натомість, у Порошокіна замінили лише двох із чотирьох членів комісії, лишивши в ній одіозного заступника генпрокурора Юрія Севрука. Саме щодо Севрука було найбільше застережень як у громадськості, так і у народних депутатів, а нещодавно цей заступник генпрокурора на камеру брехав журналістам, коментуючи фальсифікації протоколів з результатами відбору на керівництво однієї місцевої прокуратури.

"Наступного ж дня ми усунули цих людей з конкурсної комісії і включили тих, кого пропонував Європейський Союз, включно з паном Кесслером", - сказав Порошенко у розмові з журналістом передачі Conflict Zone, що виходить на телеканалі DW.

Це – відверта брехня.

Бо Джованні Кесслера, генерального директора Європейського управління боротьби з шахрайством, в комісію з обрання антикорупційного прокурора не включили. І навряд чи включать, бо Порошокіну потрібен у комісії контрольований Севрук, а не Кесслер, який був кісткою в горлі адміністрації президента, коли обирали директора Антикорпуційного Бюро.

Натомість у Порошокіна придумали, як включити Кесслера в комісію і зберегти там Севрука. Пропонують це зробити руками народних депутатів. У п'ятницю на сайті Верховної Ради з'явився проект постанови, яким пропонується замінити американського прокурора Мері Батлер, делеговану в комісію Народним Фронтом, на пана Кесслера!

Вочевидь, саме це "продає" президент європейцям як виконання їхніх вимог.

Але цього не буде як мінімум з трьох причин.

Причина перша – сам пан Кесслер, як європейський чиновник та дипломат, навряд чи погодиться стати "заміною" своєму американському колезі. Це неприйнятно ані з політичної, ані з дипломатичної точок зору. І це прекрасно розуміють в АП.

Причина друга – у Верховної Ради немає законних підстав перепризначати своїх делегатів у конкурсну комісію. Проте, є підстави політичні.

Пропозиція замінити Кесслера на Батлер є свідомою маніпуляцією і спробою руками народних депутатів позбутися єдиного міжнародника в комісії, на якого жодна із політичних сил немає впливу. Зараз комісія переходить до останнього етапу – співбесід із кандидатами. І саме зараз, а не три тижні тому, коли комісія тільки-но починала працювати, Рада вирішила, що пані Батлер в ній не місце.

Злякавшись можливості мати одразу двох принципових іноземців у комісії, у Порошокіна придумали, як їх взагалі позбутися.

Причина третя – рішення про заміну складу представників у комісії, делегованих Парламентом, якось треба пояснити і європейцям, які цього не вимагали, і американцям, які, за нашою інформацією, уже в шоці, адже пані Батлер прилітає у вівторок в Україну на три тижні – аби взяти участь у всіх співбесідах з майбутніми антикорупційними прокурорами.

Оскільки жодного притомного аргументу у влади немає, парламентарі знайшли технічне пояснення – мовляв, пані Батлер хронічно відсутня на засіданнях комісії.

Жодного зриву засідання конкурсної комісії через відсутність Мері Батлер не відбулося, бо члені комісії, розуміючи аргументи влади, наперед домовилися про правила, які умовжливи повноцінну участь у ній іноземним представникам. Мері Батлер брала участь у засіданнях і голосувала онлайн. А тепер їде в Україну, аби три тижні проводити багатогодинні співбесіди з майбутніми антикорупційними прокурорами.

Отже, закиди про незадовільну роботу Мері Батлер в комісії є щонайменше безпідставними. Цікаво, як після такої "заміни" дивитиметься в очі американським донорам прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, чия політична сила пропонувала Мері Батлер в конкурсну комісію.

У спробах зімітувати виконання антикорупційної вимоги офіційний Київ надурив сам себе. І нині у Президента є один єдиний спосіб вийти із очевидного дипломатичного клінчу, який уже обіцяє особисто для Петра Порошенка обернутися гучним міжнародним скандалом, наслідком якого буде негативне рішення європейців щодо виконання Україною безвізового плану.

Порошокін має призначити в конкурсну комісію Джованні Кесслера замість Юрія Севрука.

А також – вибачитися перед прокурором Мері Батлер за проект постанови про її фактичне "звільнення" з комісії, про який проукраїнський американський політик дізнається з преси, а не від офіційних осіб, які помпезно кликали і переконували її допомогти з обранням антикорупційного прокурора для Антикорупційного Бюро, яке будують за рахунок грошей від США та ЄС.

Президент Петро Порошенко провів зустріч з головою Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадієм Москалем.

Геннадій Москаль повідомив Главі держави, що по завершенні відпустки має намір повернутися до роботи на посаді. «З понеділка, після завершення відпустки, я повертаюся до роботи», – сказав голова ОДА.

Президент дав позитивну оцінку роботі Г.Москаля на посаді. «У цілому я задоволений тими тенденціями і змінами, які зараз ми спостерігаємо на Закарпатті», – сказав він, відзначивши ситуацію на митниці, боротьбу з контрабандою тютюнових виробів, наркотичних засобів.

«Закарпаття і закарпатці відчули, що в області з'явився рішучий керівник, який робить серйозні зусилля для подолання корупції і наведення ладу», – констатував Петро Порошенко.

Говорячи про підсумки місцевих виборів, Глава держави звернув увагу на необхідність формування демократичної коаліції. «Треба забезпечити стабільність і єдність краю, всіх, хто живе на Закарпатті. Цілком покладаюся на вас, ви маєте повну довіру Президента», – сказав Петро Порошенко.

Голова ОДА подякував Президенту за високу оцінку праці всієї облдержадміністрації і запевнив у подальшій роботі задля поліпшення ситуації у краї. «Незважаючи на ту складну ситуацію, яка є з дорогами і підготовкою до зими, – ми з цією ситуацією впораємося. Завдяки вашій підтримці, Закарпаття буде рухатися вперед», – сказав Г.Москаль.

Він також поінформував Главу держави про ситуацію в області. За його словами, за час його роботи було відновлено вертикаль влади, припинено контрабанду цигарок, спирту. Крім того, зазначив голова ОДА, триває боротьба із незаконною вирубкою лісу. «Це вже люди відчувають», – наголосив голова ОДА.

Окрему увагу Геннадій Москаль зверну на питання припинення роботи підпільних нафтопереробних підприємств, які постачали фальсифікований бензин на всю Україну

http://www.president.gov.ua/news/prezident-proviv-zustrich-z-golovoyu-zakarpatskoyi-oda-genna-36263

Сьогодні у Вашингтоні відкрито Меморіал жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років. Президент назвав це історичною подією, яка є справжнім свідченням перемоги правди над брехнею, добра - над злом.

"Прямо тут і саме зараз, спільними зусиллями української громади Америки та української держави у Вашингтоні, відкривається меморіал, який стане черговим доказом того, що жодним лихоліттям, жодним злочинним намірам недругів не здолати наш народ, який прагне правди, свободи, демократії та миру на своїй землі та у своїй державі", - зазначив Петро Порошенко у відеозверненні.

Президент назвав символічним той факт, що величний монумент постає в річницю більшовицького перевороту 17-го року минулого століття та водночас - у перший рік дії законів незалежної України про декомунізацію та про державне визнання героїв національно-визвольних змагань. А також у дні, коли українці знову боронять свою суверенність і незалежність.

"Меморіал у Вашингтоні відкривається у той час, коли Україна відстоює свою незалежність, долаючи перешкоди і даючи відсіч агресії Росії. Кремль знову, як і в часи Голодомору, намагається стерти Україну з карти світу. Смерть знову приходить зі Сходу", - сказав він.

Президент наголосив, що Голодомор був найжахливішим злочином проти людства у мирний час, спробою поставити українців на коліна, відібрати у них гідність, знищити національну ідентичність, умертвити надію на право творити власну долю на власній землі.

"У такий спосіб імперія намагалася зруйнувати самі основи волелюбної української нації, підірвати нашу духовну культуру та етнічну самобутність. Та я глибоко переконаний в тому, що, як й понад 80 років тому, ніяка зла московська сила не здатна поставити українців на коліна, змусити нас відмовитися від Свободи, Незалежності, Гідності та Соборності", - заявив Глава держави.

Петро Порошенко особливо відзначив всіх тих, чия праця сприяла початку діяльності Комісії США із дослідження Українського Голоду 1932-33 років, а потім і визнанню Голодомору геноцидом українського народу парламентами багатьох країн, у тому числі й Конгресом Сполучених Штатів.

"Голодомор намагалися забрехати, замовчати. Хотіли знищити навіть рештки пам’яті про нього. І нічого у них не вийшло! На початку 80-х років минулого століття тисячі американців українського походження об'єднались в поширенні правди про Голодомор, який в Кремлі тоді вже вважали надійно викресленим з історії. Сьогодні чудова нагода, аби подякувати усім, хто був причетний до створення та діяльності Комісії", - сказав Президент.

Він особливо відзначив виконавчого директора Комісії, яка постала з ініціативи української громади в Америці, Джеймса Мейса. "Він, великий американець і великий українець, один із найвідоміших дослідників Голодомору, був одним з тих, кого ми називаємо людьми правди… Невтомний лицар істини повідав гірку правду про події 30-х років в Україні всьому світові, і, до речі, значною мірою – самій Україні", - зазначив Петро Порошенко.

Згадав Президент і працю Роберта Конквеста «Жнива скорботи», яка "силою фактів поклала край фальсифікаціям радянсько-російського режиму про Голодомор".

Глава держави висловив вдячність Президенту і Уряду США, всьому дружньому американському народові за солідарність з українцями, а українській громаді Сполучених Штатів – за підтримку історичної Батьківщини.

Довідково: 13 жовтня 2006 року Конгрес США ухвалив і Президент Дж.Буш підписав Закон США «Про надання дозволу Уряду України встановити на федеральній землі Округу Колумбія меморіал жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років». Пам’ятник розташований у Вашингтоні, Округ Колумбія, між вулицями F, північний захід, Massachusetts Avenue та вулицею North Capitol.

У липні 2012 р. на відкритому засіданні Комісії США з образотворчого мистецтва було схвалено остаточний дизайн пам’ятника за проектом американки українського походження Лариси Курилас «Поле пшениці», а у вересні того ж року він був схвалений Національною комісією США з планування столиці. Проект фінансувався неприбутковими організаціями.

З початку 2014 р. генеральний підрядник проекту - будівельна компанія «Forrester» та ливарня «Laran Bronze» приступили до роботи з реалізації проекту - будівельних робіт на майданчику та виготовлення скульптури пам’ятника. Протягом усього часу архітекторський супровід проекту здійснювала архітекторська компанія «Hartman-Cox Architects».

Пам’ятник встановлено неподалік будинку Конгресу, поруч із центральним вокзалом Вашингтону, через який до американської столиці щороку потрапляють мільйони людей. Отже, велика кількість людей отримає нагоду зупинитися біля Меморіалу й прочитати – що присвячений він мільйонам українців, замордованих голодом у «цивілізованому» 20-му столітті.

• 

  !ГОЛОВНЕ

  Жодним лихоліттям не здолати наш народ  - Президент про відкриття у Вашингтоні Меморіалу жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років

  07 Листопада 2015 - 21:31

• 

  !ГОЛОВНЕ

  Марина Порошенко у Вашингтоні взяла участь у відкритті Меморіалу жертвам Голодомору-Геноциду 1932-1933 років в Україні

http://www.president.gov.ua/news/zhodnim-liholittyam-ne-zdolati-nash-narod-prezident-pro-vidk-36266