Про співтовариство
Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Шукати в архіві
Квартал №95 або «Лабухів не б'ють»
- 15.09.16, 00:12
Дивно, але навіть в перший робочий день нового тижня скандал із Зеленським та його 95 Кварталом не скинув обертів. Насправді, цей невеликий епізод став ланкою в цілому ланцюзі скандалів останнього часу. Інтер, Лещенко і ось Квартал. Насправді, реакцію на репризу Зеленського потрібно сприймати як щось позитивне і обнадійливий, яке вказує на тектонічні зрушення свідомості хоча б частини українців. Реакція була на те, що довгі роки сприймалося як норма, а тепер ось пішло відторгнення, як і з телеканалом і журналістом-слідчим. Люди перестають цьому вірити і замовляти саме таке.
Що стосується «гумористів», які заявили про те, що вони - патріоти, але як митці - так бачать проблему, в її гострій формі, то це слід копнути глибше, бо там криються механізми, створені при совку.
Насправді, нинішній естрадний гумор відпрацьовує суспільний запит. Тобто, гумористи підлаштовуються під смаки публіки і видають номери, які повинні виявитися смішними для публіки. Це - проста схема і начебто звинувачувати паяців немає сенсу, але така точка зору вірна лише частково.
При найближчому розгляді нинішніх естрадних діячів легко помітити один важливий об'єднуючий фактор. Вони не є професіоналами в профільних областях. Там немає письменників, акторів або взагалі людей, що мають відношення до мистецтва. За великим рахунком, це - художня самодіяльність і вимагати від неї високого рівня виконання, а тим більше - смаку, просто нерозумно. Так, вони можуть видавати щось цікаве, але тримати планку і не скочуватися на рівень шинкарських посиденьок - не можуть. І тут виникає питання про те, як така маса народу, що захлеснула телевізор, раптом стала гумористами.
При найближчому розгляді виявляється, що вся ця публіка - вихідці з КВН імені товариша Маслякова. Мережі цієї гидоти розкинуті по всьому постсовкові простору і діють приблизно в одному алгоритмі. Спочатку будучи мало не дисидентським проектом при совку, КВН повторився як фарс, обходячи гострі кути і знижуючи інтелектуальну планку проекту до максимально низького рівня. У цьому випадку, не виникало непорозумінь з владою і як наслідок - в Лету канули всі перешкоди.
Заданий алгоритм дуже швидко опустив планку гумору до позначки урогенітальних гегів, де власне і залишився. Поступово і весь телевізійний гумор прийшов до цієї самої позначці. І тут виникла дуже небезпечна ситуація. З рідкісних походів в теми цього рівня, гумор повністю пішов в низькопробні жарти і виникла синергія, коли сцена заряджала зал, а зал вимагав подібних виробів. В якийсь момент, від КВНу стали відбруньковуватися окремі проекти, але з тієї ж самої заряженностью.
У Росії це вилилося в Камеді Клаб і подібні передачі, навіть у нас виник філія цього шоу. 95 квартал став українським аналогом пост-КВНівських передач і справа пішла. З любителів-жартівників персонажі шоу стали перетворюватися в естрадних ідолів і з часом самі увірували в свою велич. І тут колишній КВН перетворився в ракову пухлину масової свідомості, став давати метастази. Виявилося, що діячі, зайняті в естрадних номерах, рушили в співаки і актори, миттєво витісняючи професіоналів з цих областей. Пішли пачки фільмів, де ролі грали Гарики Бульдоги Харламова і подібні до них діячі у нас. За концертним залам прокотилася хвиля вчорашніх гравців КВН, стали співаками. Коротше кажучи, вуха вчорашніх гумористів не стирчали хіба що з собачих консервів.
Але справа в тому, що російський «гумор» був свідомо і вдало вбудований в пропагандистську систему обдурення населення. Петросян, Маслякова і інші Регіна Дубовицька виконували роль рубанка або навіть шкурки, зачищаючи суспільну свідомість рівно за рівнем гумки від трусів і врешті-решт їм це вдалося. Якщо для росіян це пройшло легко і безболісно, то для українців це - протиприродний процес. Майже весь літературний гумор імперії і совка корінням в Україні. Практично всі письменники, у творчості яких присутній гумор - просякнуті повітрям України. Гумор - частина нашої культури і він не був тією низькопробної виробом, до якої докотилося нинішнє позорище.
Найогидніше, саме в цій області естради, було бажання українських «гумористів», сподобатися багатим росіянам або комусь ще. Це змушувало і змушує їх влазити в рамки їх поняття про смішному і як правило - грати на сцені або тупоголових, збиткових виродків, або алкашів. 95 квартал органічно пішов по шляху, протоптана Кроликами, Маменко та іншими діячами «гумору на винос». Вони хочуть сподобатися, а відсутність мудрості, знань і професіоналізму неминуче заштовхує їх в область тупорилих ублюдків, яких вони із захватом грають.
Так, є Жванецький, що залишився при своїх, незважаючи на те, що працює на російську публіку. Але він виявився стійким і мудрою людиною, який не дозволив спустити себе в стічну канаву. Тому його творчі вечори сприймаються як вишукану страву гурмана, а не Мівіна 95 Кварталу. Можливо це тому, що він в душі тримає марку одесита і тому, що він - єврей, а євреї - завжди залишаються євреями. У будь-якому випадку, він залишився недосяжним острівцем для низькопробних, помийних «гумористів» і продемонстрував, що не варто опускатися до рівня деградованої публіки, а може бути навіть вдасться потягнути її з болота. Принаймні - показати щось інше - іскрометний, мудре і красиве.
Так ось, про скандал. Сам факт того, що публіка починає плюватися від цього гумору і гумористів, як від ганебного телеканалу або завравшегося викривача-журналіста - хороший знак. Публіка вже вийшла на той рівень, коли починає відкидати відверте свинство. Тепер справа за паяцами. Якщо вони цього не зрозуміли і продовжать тягнути свою публіку назад, в болото, то вони хоч собі тату «патріот» на лобі наколють - не допоможе. Вони залишаться частиною скотинячої пропагандистської машини окупанта.
Тобто, сам скандал - показник руху. Зазвичай творчі люди кудись рухаються, а публіка на це реагує захопленням або засудженням, але рух відбувається на сцені. У нас же відбувається більш масштабне явище. У рух прийшов зал для глядачів і в цьому русі він помітив те, як на сцені погано збудовані декорації, а блазні виявилися зовсім не такими великими, бо без мікрофона у них немає голосу, а без освітлення - виду. І взагалі, виглядають вони зацьковано і злякано, бо не розуміють що і як їм говорити, в цій ситуації, а нести те, що можна нести вічно - НЕ пріучіни.
За це лицедіїв можна просто не дивитися і не слухати, але не бити. Вони і так будуть страждати. Крім того, є старе правило ресторанних бійок: «лабухов (музикантів, артистів) не б'ють»
http://defence-line.org/2016/09/kvartal-95-ili-labuxov-ne-byut/
Завжди вважав "Квартал" говном...тому ніколи його не дивився...
- 14.09.16, 21:39
Українці все ж дивний та непередбачуваний народ. Народ, що здатен як на велику самопожертву заради ідеї власної державності, заради власної країни, заради свого бойового товариша, заради справедливості. Ми можемо віддати своє життя, свій час, свої гроші, третій рік волонтерити на благо країни, і зневажати її водночас, пройти повз відвертого хама, що цю ж країну втоптує у багнюку і не «осадити» його. Більш того ми можемо сказати, що так нам і треба, самі ж винні, ми на таке заслуговуємо. Деякі з нас рівнозначно сприймають, як великий героїчний вчинок так і велику ницість, власне та чуже крадійство, тобто із захватом. Суспільна самозневага до власного є майже у кожному з нас.
А ще ми завжди дуже захоплюємося тим, що хтось зміг піднятися над власною ницістю і бідністю, «пробитися«. Одночасно ж самі, чомусь вважаємо, що ми на таке не здатні. Ми захоплюємося іншими народами – поляками, латишами, литовцями, естонцями, відверто заздримо їм, що вони «змогли» і водночас забуваємо, що нічий шлях нагору не був легким. На генному рівні десь ми впевнені, ЩО МИ НЕ ТАКІ, МИ НІКОЛИ НЕ ЗМОЖЕМО… Ми не зможемо стати єдиною нацією, успішним народом. Багатим народом. Здавалося б ми маємо для цього всі передумови – гарна земля з безліччю різноманітних копалин, гарне місце розташування країни – сторіччями проторений шлях зі Сходу на Захід, працьовитий і, без сумніву, дуже талановитий народ. Але щось нам постійно заважає на нашому шляху до успіху. І це внутрішнє рабство, це наші, сторіччями нав»язувані нам комплекси, наша меншовартість. Ми дійсно дуже «різношерстні», ми, на жаль не є єдиним монолітним народом. Ми так звикли до власного ницого іміджу, що майже зжилися з ним – він став нашої другою шкурою… Ми навіть сам на сам дуже рідко буваємо собою. А ще у нас є дві мови – одна власна українська, всмоктана з молоком матері, наш генетичний код, мова, яку багато з нас вживає виключно вдома, для спілкування з рідними та близькими, у багатьох вона уже перетворилася на такий собі суржик, проте ж свій рідний… І «великий и могучий», який ми вживаємо виходячи із зони власного комфорту, тобто на вулицю. І це також у більшості є той же самий суржик, тільки «великоруський», адже від літературної російської там залишається приблизно те ж саме, що від літературної української на наших кухнях… Але нас так привчали сторіччями, ми до того звикли…
Топ-темою нового тижня, напевно, таки стане скандал навколо виступу Кварталу у Юрмалі. Ну, у нас же ж будь-яке обговорення, доволі часто «висмоктаної із пальця» проблеми, менше тижня не триває, краще два. Хоч Наді Савченко більш повезло – її десь з місяць обговорювали, навіть більше. Серьожі Лещенко мабуть повезе також, скоро народ забуде про його хату та джерела її купівлі. А хто у нас святий? – нікого нема… Всі ми люди грішні. Ми ж не вирішуємо жодної проблеми, зате все і всіх обговорюємо…
Відразу скажу, що особисто мене обурює у цих обговореннях, хоча після початку скандалу знайшла у інеті ролик та переглянула його. Нічого такого нового не побачила. Зеленський таки правий вони цим уже 20 років займаються і доволі успішно. У бізнесовому сенсі. Особисто мені це ніколи не подобалося, тому я не є прихильником їх «творчості», ніколи не була і навряд чи колись стану… А ще хочу сказати про фільми студії Квартал — усі ці «Свати», «москалі», «Любовь в большом городе» 1,2, 3..33 – ну це просто взірець вульгарності та несмаку. А головна сюжетна лінія «Сватів» вам що не зрозуміла? – можливо й неправильно викладу, однієї серії неповного перегляду думаю все ж вистачить для аналізу, але спробую. Високоосвічені російськомовні свати (професура в образі свата) із столиці і жлоби-хохли (ну, Валя ж типова українська «сваха»…), які постійно «гакають та гавкають» зійшлися волею Всевишнього у одній родині, оскільки, їх діти одружилися. І виникає безліч кумедних сценок. Де життєвий досвід, хитрість та прагматизм хохлів інколи ставить у глухий кут «круту і модню» рідню. Нічого не нагадує?
Одного я не можу зрозуміти. Чому ви, шановні українці, цього 20 років не помічали? Ви не бачили себе у їхніх героях? А дарма…
Напевно, найгіршим є те, що з найзапеклішою люттю на Квартал накинулися ті,хто викупляв найдорожчі місця на їх шоу та найзавзятіше їм аплодував. Що тоді подобалося, а зараз вже ні? Чи суть питання нарешті дійшла і ви таки ідентифікували себе з їх героями? Дійшло нарешті, «як до верблюдів» на 20 рік… Ну, все ж до якогось логічного мислення ви здатні, ба…, ще й висновки розумні здатні робити…
Дехто з українців щиро вважає себе ображеним, більшість щиро не розуміє, що проблема не у Кварталі, а у нас всіх, в нашій власній голові, в нашій меншовартості. Квартал — то якраз і не змінився, він такий як є, як був, такий, яким ми з вами його створили. Був суспільний запит на низькопробний гумористичний продукт, його задовольнили, як змогли. Але запит то був наш…
Є серйозна проблема самоідентифікації у самих українців. Є запит суспільства на подібні речі і є квартал, який його задовільняє. Попит породжує пропозицію — закон шоубізнесу та й будь-якого бізнесу. Наголошу, таким був суспільний попит і колектив Кварталу його повністю задовольнив відповідно до своїх уявлень про всіх нас. Але це і ваш запит, це ваше власне бачення самих себе, своїх сусідів, своїх батьків. Проблема в тому, що більшість українців це «хаває» і ідентифікує себе не українцями, а малоросами, хохлами. Вони відчувають себе саме так, як герої кварталу – таким собі сержантом Петренком, свахою Валюхою, її п’яничкою чоловіком… Це внутрішній світ, який просто заповнюється сучасним телебаченням.
У зазначених героях ви бачите в більшості себе. А інколи це приймає викривлені гротескові форми. І тоді виникає злість і образа. Не сприйняття, не бажання дивитися на себе у таких нікчемних образах. Але таке дуже рідко з нами трапляється. На жаль.
А ще хочу звернути увагу на те, що в суботу, здається, у нас був день українського кіно… Чому нікого з вас не обурює відсутність жодного українського фільму на всіх каналах нашого телебачення? Жодного не було. А квартал був, як завжди… жодного хорошого вітчизняного україномовного фільму не було… Або ж хоч якісного фільму доби українського «поетичного кіно» і всі це «схавали» … і жодного обурення, що нам показували низькопробний вульгарний продукт навіть у такий день і навіть «суперпатріотичні» канали, або ті, хто так анонсує себе. Жодної україномовної пісні, жодного нормального вітчизняного мультика для власних дітей… Хто з вас обурювався за україномовний контент, відстоював наші квоти на телебаченні?? Подумав за те, що при нагоді їх не буде чим заповнити, бо український кінематограф не в змозі вже боротися сам на сам із низькопробним зарубіжним продуктом, саме тому, що у вас нема попиту на якісний продукт? У нас не було, чи на сьогодні нема якісного українського кіно? Не було Довженка (ну це звісно кіно не для всіх), І. Миколайчика, Л. Бикова, не було Б. Ступки, К. Степанкова, не було Ю. Іллєнка, нема М. Іллєнка? У нас не знімається якісний український продукт сьогодні? Знімається – за останні гроші та з останніх сил…
Повторюсь «Хайтарма«, «Той, що пройшов крізь вогонь«, «Повадир«, «Параджанов«, «Брати«, «Гніздо горлиці, «Плем«я» — гідне сучасне українське кіно усього лиш за останні декілька років… На підході нова стрічка«Жива«, яка обіцяє бути дуже цікавою роботою українських кінематографістів з шикарним саундтреком С. Положинського. Проблема у тому, що ви самі не хочете якісного культурного продукту. Проблема не у митцях, вони талановиті та креативні, проблема у «піплі». Ви не хочете «напрягати звилини», ви не хочете мислити, ви не хочете кращого навіть заради власних дітей, вас все влаштовує у цьому житті. Скільки з вас відвідує українські прем»єри? Хто відвідує концерти українських музикантів та якісних україномовних груп? Не «Віагру», а дійсно якісну українську музику хто слухає у власному авто?
Один П. Шеремет, стороння людина, не українець за походженням, поставив нам печальний діагноз — в Україні зараз іде боротьба «хитрож**их хохлів з українцями… Зазначена фраза вражає, коли задуматися над її суттю. Зокрема й тому, що цю боротьбу українці поки що програють по всім «фронтам». Можу доповнити слова дійсно видатного журналіста. Українці, як народ поділяються на саме українців, малоросів та хохлів.
Українці це ті, що завжди на передньому краю оборони та вічної боротьби. Це В. Стус, це Л. Костенко, це І. Миколайчук, це В. Івасюк. Це ті, хто категорично не здатен піти на поступки власному сумлінню та визнати себе малоросом, чи хохлом. Навіть ціною власного життя. Такі особистості «згоряють» та гинуть у боротьбі, на щастя не завжди, але здебільшого так і є, проте вони, як вогонь, як совість народу – вони освітлюють шлях іншим. Не дають усім нам забути, хто ми такі є, звідки прийшли і куди повинні дійти. Де кінець та початок нашого нелегкого шляху.
Є ще малороси. Вони у більшості розумні та освічені, і виникли внаслідок багатовікової селекції українців. Просто постійна зовнішня та внутрішня окупація призвела до того, що виник зазначений прошарок українців. Як розумні люди вони потребували власної самореалізації, а зайняти будь-яку посаду у державі, де окупантом пригнічувалась власна культура, мова, традиція було неможливо. І вони поступалися, ставали малоросами. Вони не завжди діяли на шкоду власній країні, інколи з підтишка, вони намагалися все ж врятувати рештки власної української самоідентичності, власної культури, бодай у такий викривлений спосіб. Як приклад М. Гоголь, якого імперія зробила найвеличнішим малоросом, і якого вона знищила, який сам себе знищив внаслідок непереборного внутрішнього конфлікту, а вже «великоруські» лікарі знищили його тіло фізично. Бо у дійсно великої людини, яким і був Гоголь, духовне йде поряд із фізичним і, коли «стержень», дух людини руйнується, фізичне тіло то вже «бліда копія» великої душі на цьому світі.
Ну і останній прошарок – хохли. Це найбільш «запущена» група, яка навіть не розуміє, що такого поганого у такій власній назві. Деякі з них прямо кажуть – так, «ми хохли», «я – хохол, я – хохлушка». А що тут такого, поганого? Подібне звернення в Росії їх не ображає, вони анонсують повсюди свою любов до сала й самогонки, до вареників, борщу. Вони щиро вірять, що саме у цих речах і є їх українська сутність. І коли в українця подібне звернення навіть на території сусідньої держави завжди викликало «кров в очах» та непереборне бажання вдарити під дих, а малорос криво посміхається, правда дуже нещиро, хохол навіть не розуміє — в чому тут підвох? Ну, хохол, ну таким народився, такі батьки були – хохли. Як приклад, Н. Корольова, вона ж колишня киянка Н. Поривай. Коли постало питання, хто від Росії приїде до нас на Євробачення відразу заявила – я поїду. І приїде, розкаже про своє українське «хохляцьке» коріння, вип»є чарку горілки, заїсть вареником і щиро поцілує свиню на весь «широкий екран» нашого телебачення… І викличе шалені оплески серед подібних собі. І навряд чи особливо хтось буде її засуджувати, там в Росії багато «наших» людей, і приблизно у всіх у них подібне уявлення про свою історичну батьківщину. Біда в тому, що у багатьох українців, які весь цей час жили поряд з нами і не були виключені з історичного поступу країни, на сьогодні приблизно ж такі самі уявлення про власну українську самоідентифікацію.
І це велика наша проблема.
Тому чи варто ображатися на кварталівців, які в черговий раз виставили нас у придуркуватому вигляді на цей раз у Юрмалі, а не у Києві? Вони ж теж щиро не розуміють, що такого сталося, завжди таке казали, мали на увазі «влада», а сказали «Україна». Все це наслідок подвійних стандартів, от вдома мене можна зображати придурком, а за кордоном все ж не треба… Адже мені соромно. І більшість самих українців на форумах щиро не розуміє, а що ж вони такого сказали «Україна ж в особі влади, як продажна дівка, яка по всьому світу «стріляє бабки», потім можновладці їх розкрадають, а нашим дітям та онукам їх потрібно буде віддавати…» Ось вся суть суспільного обговорення. Одні щиро ображені, інші (більшість) щиро не розуміє в чому суть питання… Ми так звикли казати «эта страна», «эти хохлы», «эта Украина, где невозможно жить по-человечески…», або «здесь никогда не будет порядка, даже через 10 — 20 лет». І як висновок звідси треба поїхати, у ту ж Росію, правда краще у Європу, але там такі як ми не потрібні. Тому, можна поїхати будь-куди і звідти «хаяти» Україну (що саме Квартал і зробив), що і роблять етнічні українці у Росії, які найперші та найлютіше ненавидять нас звідти та називають «бандерами», «хунтою», «майданутими»…
І мало хто зрозуміє, що Україна це просто країна, наша спільна країна, вона буде такою, якою будете ви, якою буде кожен. Може бути святою, та щедро политою потом та кров»ю, може бути «дівкою», яка в особі своїх правителів ходить по світу у пошуках грошей. І ще ніхто з нас нічого не зробив, або мало що робить, щоб змінити стан речей у країні, у нашій країні, або ж хоча б банально проконтролювати владу, та розібратися, куди ж зникають і наші гроші і наші чергові можливості? Адже для цього треба розпочати багато думати і читати та, нарешті, перестати п»ялитися на всі ці розважальні шоу, дивитися весь цей низькопробний, нав»язуваний нашим телебаченням, третьосортний продукт. Проте більшість впевнена, що третій сорт, то не брак… І з саме з цим треба щось робити, а не з Кварталом. Проблема не в Кварталі, а у загальній викривленій свідомості у всіх нас, в подвійних, потрійних стандартах у наших головах, в тому, що для власного «вжитку» ми можемо бути одними, а на фоні інших народів і країн все ж хочемо виглядати пристойно… але потрібно ж не лише виглядати, а й бути?
Блог зовсім не на захист Кварталу, оскільки, неможливо захищати те, що не сприймаєш, це спроба об»єктивного аналізу такого явища, як Квартал. Аналізу, чому це все сталося саме з нами. Як «перерости» Квартал, як «витруїти» цю власну потребу щоденного шоу в собі та стати відповідальними громадянами… Адже все закономірно у нашому житті і випадковостей в ньому майже не буває.
Отож час становитися повноцінною самодостатньою нацією, панове українці.
Ось так європа продає Україну кацапстану
- 14.09.16, 21:23
Воно накозачкувало на скотомогильник
- 14.09.16, 16:38
Співробітники служби безпеки України затримали у спальному районі Києва одного з ватажків незаконного «козачого» збройного формування «Рим».
Про це розповіли в прес-службі СБУ, новину передає «Преса України».
«Затриманий терорист особисто відбирав у людей автомобілі та інше майно, грабував офіси й помешкання. Через міжусобні чвари на окупованій території лідер «Риму» та його поплічник були змушені втекти до Росії. До Києва бойовик прибув для вирішення майнових питань», - йдеться в повідомленні.
Силовики розповіли, що бандформування «Рим» діяло на окупованій території Луганщини впродовж 2014-2015 років. Вони тероризували місцеве населення, займалися пограбуваннями, контрабандою вугілля та зброї.
Зловмиснику інкримінується участь у діяльності не передбачених законом збройних формувань відповідно до ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України.
Раніше ми повідомляли, що українська спецслужба ліквідувала шпигунську мережу бойовиків «ДНР», які збирали дані про сили АТО та планували вбивати міліціонерів.
Нагадаємо, що співробітники служби безпеки та українські військові затримали на Донбасі сержанта так званої «народної міліції» бойовиків самопроголошеної «ЛНР».
Порошенко не був котом в мішку.
- 14.09.16, 13:29
У 90-х роках ця людина стояла біля витоків формування практично всієї законодавчої бази нової держави – незалежної України. Перший генпрокурор, тричі нардеп і суддя Конституційного суду, Віктор Шишкін сьогодні має унікальну можливість аналізувати ефективність роботи як мінімум трьох державних структур – прокуратури, парламенту і судів.
Він володіє не лише величезним практичним досвідом, але й докладною інформацією про закулісні ігри всередині згаданих структур. І на відміну від діючих суддів, яким демонструвати свою особисту позицію щодо цих питань забороняє Конституція, приставка «у відставці» дозволяє йому відверто висловлювати свою думку.
Завдяки цьому UA1 вдалося обговорити з Віктором Шишкіним найбільш гострі та болючі питання, що стосуються процесів, які відбуваються в цих гілках влади. І почати вирішили з найбільш близької йому судової системи.
Справа судді Миколи Чауса, який втік з України та який зберігав хабарі в скляних банках, знову підняла питання: чи має бути у суддів недоторканність? Адже поки парламент дозволить заарештувати суддю-хабарника, той уже буде пити коктейль на березі океану.
З одного боку судді потрібно забезпечити недоторканність від зловживань так званих органів правопорядку – поліції, СБУ, прокуратури.
На відміну від них суддя приймає остаточне рішення – ніхто не несе такої відповідальності. І він повинен мати право вирішувати, не будучи під дамокловим мечем.
У 90-х роках, для того, щоб захистити суддів, ми перегнули палицю з недоторканністю. Але ми ж не могли передбачити, що суддівський корпус буде заточений під кримінал і хабарництво.
Думаю, зараз найбільш правильний вихід в тому, що підозрюваного суддю має бути одразу затримано, навіть якщо це помилка. Зараз в Конституції передбачено термін затримання на 72 години. Я вважаю, потрібно піти молдавським шляхом – їх Конституція передбачає затримання на 48 годин.
Навіть якщо прокуратура помилиться або буде заточена на неправомірні дії, і суддя буде затриманий незаконно – через 48 годин перед ним вибачаться, компенсують йому шкоду. Але це вихід з положення, затримувати потрібно відразу.
Це схоже на елемент залежності. Сьогодні й так занадто багато фактів говорить про те, що суддів жорстко контролюють люди з АП. Вам щось відомо з цього приводу?
Знаєте, є такий суддя Богдан Футей? Це єдиний українець-федеральний суддя США. Федеральних суддів призначає президент, йому вони приносять присягу. Я питав Футея: після того, як ти бачив президента, коли присягав, ти його ще раз бачив особисто? Він каже – жодного разу.
Наші ж судді самі себе позбавили незалежності. Я іноді критикую суддів КС – чого це ви пішли на засідання парламенту? Що ви там втратили?
Що стосується суддів загальної юрисдикції, просочується інформація, що їх контролюють так званою системою переведення, коли нормальних суддів з Києва переводять в інше місто, а на їх місце присилають з периферії.
Так звана судова реформа не дає суддям незалежності, а навпаки – поглиблює їх залежність від АП.
Тобто в їхню роботу все ж втручаються?
У мене немає достовірних фактів, але є непрямі докази. Наприклад, ситуація з суддею Чернушенком (екс-глава Апеляційного суду Києва, в 2015 році звинуватив Петра Порошенка і заступника голови АП Олексія Філатова у втручанні в кримінальні справи, які ним розглядалися – ред.).
Я його знаю і вірю його словам про те, що на нього у справі Пукача тиснув Філатов. У мене немає підстав не довіряти Чернушенку.
І ще одне: поява людей з АП на суддівських форумах, конференціях. Це не відповідає європейським нормам, це совок. І той же Філатов, інші співробітники Адміністрації є елементами совкового менталітету разом зі своїм патроном Порошенком.
У такому разі, що ви думаєте про ініціативу залучати іноземних суддів та прокурорів? Можливо, вони будуть більш незалежними?
Я категорично проти. Це держслужба, де мають працювати громадяни України, інакше ми руйнуємо саме розуміння держслужби. Крім того, вони повинні скласти іспит на знання нашої правової системи.
Наприклад, попри моє достатнє знання німецької правової системи я не зможу там працювати, тому що їх право потрібно знати поглиблено. Понад те, француз так само не зможе працювати в Німеччині, а німець – у Франції.
Навіть у австрійців і німців можуть бути проблеми через відмінності в термінології. Наприклад, одне й те ж слово у німців означає вбивство, а у австрійців – вбивство з обтяжуючими обставинами. Не знаючи цих нюансів і просто філологічно перекладаючи цю термінологію, в Україні можна помилитися.
Тоді повернемося до українських суддів. За останній місяць зафіксовано масову подачу заяв з проханням про відставку. Це дивним чином збіглося зі стартом електронного декларування доходів. Як ви думаєте, це справді втеча корупціонерів із судів?
А чим загрожує судді електронне декларування? Він зобов'язаний здати декларацію за попередній рік, тобто сьогодні – за 2015-й. А якщо звільниться зараз, то в наступному році він все одно зобов'язаний її подати за 2016 рік. І якщо будуть виявлені якісь порушення, то звільнення ні від чого суддю не захищає.
У нас несприятливий інвестиційний клімат незалежно від того, оголошено воєнний стан чи ні.
До речі, вже зараз лунають заклики закрити для громадськості доступ до інформації електронних декларацій чиновників. З такою ініціативою виступив міністр юстиції Павло Петренко. Що ви про це думаєте?
Подивіться на наших бідних, як церковна миша, прокурорів. Проте є два будинки у матері, три будинки у тещі, три у двоюрідної сестри. Електронне декларування має всіх цих родичів показати.
Подивіться на Кончу Заспу – там стоять стіни висотою в п'ятиповерхівку. Якби всі ці стіни забрати і перенести на кордон з Московією, то не потрібно було б стіну Яценюка будувати. Якщо ми публічне суспільство, вся ця скритність повинна бути ліквідована й інформація має бути доступною.
Звичайно, в електронному декларуванні є перекоси, але для розкриття і публічності інформації про майно і доходи я вважаю цей крок правильним.
І все-таки в чому ж тоді причина масового звільнення суддів?
Незважаючи на ганебно неправдиву розрекламованість так званої судової реформи, вона не дає суддям незалежності, а навпаки – поглиблює їх залежність від АП.
Звільняються судді, які зрозуміли, що вони ще більше будуть залежними і не хочуть цього. Навіщо їм доповідати якомусь Філатову? Або стояти струнко перед якимось головою районної чи обласної держадміністрації?
І які основні чинники цієї залежності?
Перехідні положення говорять про те, що за президентом до 2017 року залишаються повноваження переведення суддів.
Також суддів довічно призначає президент, а не парламент. А що це означає в нашій пострадянській системі? Це кабінетне непрозоре рішення.
Ми в 1995-96 роках, коли писався сучасний текст Конституції, намагалися піти від цього, зробити максимально прозорим призначення і звільнення суддів.
Але найголовніше у так званій судовій реформі – Конституцію взагалі не можна змінювати в умовах воєнного стану, це державний злочин з боку депутатів, АП і президента.
Волонтери і добровольці опинилися поза правовим полем, вони є незаконними військовими формуваннями.
Але офіційно воєнний стан не введено, а противники цього запевняють, що такий крок обвалить економіку – у країну, яка воює, ніхто не буде інвестувати.
Є купа аргументів, типу завтра путінські танки будуть в Києві, це оголошення війни і т.д. Я це називаю системою маніпуляції. У спецслужбах є таке поняття, як операція прикриття. Це прикриття, спроба уникнути головного. А головне – це невиконання президентом України своїх конституційних обов'язків Верховного головнокомандувача.
Не буде інвестицій? Так їх і так не буде – у нас несприятливий інвестиційний клімат незалежно від того, оголошено воєнний стан чи ні. У нас є зовнішній фактор – ведення бойових дій. І внутрішні – корупція та адміністрування, те, що називається документальною тяганиною. Ці три складові і є перепоною для широких інвестицій.
Ще кажуть, що у такому разі будуть істотно обмежені права та свободи громадян.
Не потрібно боятися слова «обмеження», тому що іноді вони потрібні. Наприклад, американці пішли на обмеження своїх конституційних прав після терактів 11 вересня. Тому що є питання доцільності та пріоритетів.
Так, якісь обмеження були б корисні. Тоді у нас не було б проблем з «Інтером» та іншими телеканалами, які проводять проросійську політику в Україні, і фактично є батальйонами ідеологічного фронту противника.
Або взяти наших громадян на окупованих територіях – вони вже обмежені у своїх правах. Ми не можемо їх захистити. Вони не можуть пред'явити претензії Росії, тому що Україна не оголосила її країною-агресором, і не ввела воєнного стану.
Обмежені права волонтерів та добровольців. Ті, хто зараз захищає Батьківщину, опинилися поза правовим полем, вони є незаконними військовими формуваннями. Хоча ця проблема також вирішується введенням воєнного стану.
Сьогодні президенту Порошенку можна висунути практично всі звинувачення, які було висунуто Януковичу.
Є ще одна думка – воєнний стан може стати благодатним ґрунтом для воєнного перевороту. Чутки про нього періодично спливають, і в зв'язку з цим згадують прізвище Авакова.
Для того щоб прийти до влади в ході перевороту, необов'язково оперувати воєнним станом. Дивіться, сьогодні президенту Порошенку можна висунути практично всі звинувачення, які було висунуто Януковичу. Зокрема, самоусунення від виконання своїх президентських обов'язків. Поясню чому.
Відкриваємо першу статтю Закону про воєнний стан. Там написано, коли він вводиться: за умови нападу на нашу територію та загрози нападу.
У нас є напад на територію? Та у нас цілий Крим окуповано і анексовано! Вторгнення військ на Донбасі – у нас купа доказів участі російських військ. Цей напад.
Тобто президент повинен ввести воєнний стан. А він самоусунувся від виконання своїх обов'язків Верховного головнокомандувача і обов'язків із введення воєнного стану. Понад те, він їх не просто ігнорує, а й усім намагається довести, що у нас немає умов воєнного стану. При цьому він проводить мобілізацію.
Тому будь-яка структура – добробати, Аваков зі своїм МВС, кагебешнікі зі своїм СБУ і навіть парламент – можуть завтра сказати, що Порошенко на посаді президента України самоусунувся і не виконує своїх обов'язків. Так заявили стосовно Януковича.
І думаю, в АП цей варіант вже прорахували, тому що в КС є подання про визнання постанови ВР з таким формулюванням щодо Януковича неконституційною. Тобто Порошенко намагається себе захистити, він зрозумів, що й до нього може бути застосовано ту ж формулу.
А ось введення воєнного стану якраз може його трохи убезпечити від тих дій, які можуть послідувати від Авакова. Ось чому він і заговорив про це.
Порушення кримінальної справи проти Авакова за часів Януковича – це не лише політична розправа, для цього справді були підстави.
До речі, Аваков є людиною Яценюка. Саме через нього Арсеній Петрович продовжує контролювати уряд. Колись ви говорили, що не проти посадити Яценюка. За що ви його так?
Його можна посадити хоча б з формулюванням «замах на зраду Батьківщині», коли він сказав, що хоче продати мільйон гектарів української землі. Оскільки він це не здійснив, то це так званий замах.
А в принципі у нас є такий термін, як «зловживання службовим становищем», «перевищення посадових повноважень», «неналежне виконання службових обов'язків». У цьому блоці Яценюку можна згадати все, пов'язане з пенсіями, доходами громадян, комунальними тарифами, іншими його ініціативами – там півкодексу можна набрати, якщо захотіти. І термін давності не минув.
Що стосується фігури Авакова, то я до нього ставлюся негативно не лише з точки зору його належності до олігархічного клану. Думаю, що у нього попередній бізнес був не такий вже й чистий. І порушення проти нього кримінальної справи за часів Януковича – це не лише політична розправа, для цього справді були підстави.
Тобто за часів Януковича комусь все ж діставалося по заслугах?
Зрозумійте, ми не повинні все бачити тільки чорним або тільки білим. Елементарний приклад: всі ми знаємо злочинну організацію гестапо. Але в їхніх повноваженнях була і боротьба з корупцією. Хто скаже, що боротьба з корупцією – це погано?
І коли ми говоримо, що при Януковичі відкрили кримінальну справу, то це не обов'язково негатив. Просто проти своїх вони не відкривали, а проти політичних конкурентів, але таких же економічних злочинців, відкривали.
Всі, хто хоче обійняти політичні посади в державі, повинні пройти курс навчання, що таке держава і презентувати свій погляд на державний устрій.
Незважаючи на це, Аваков став главою МВС і зараз дуже гордий новою поліцією. Але останнім часом створена ним красива картинка починає розсипатися. Що пішло не так?
Це картковий будиночок. Не так все закладено в основі. Який фундамент закладався, такий і результат. Наших поліцейських не навчили навіть елементарним речам – правильно складати документацію. Те, що називається протоколом затримання або фіксації доказів.
Правильно оформлена документація – це правильне оформлення доказової бази. А якщо вона викликає сумнів, то злочинця практично не можна посадити.
Мені давали почитати їхні «творіння». Так ось, на одній із суддівських конференцій я запитав: хто може звинуватити Шишкіна в корупції? Не піднялося жодної руки. Я тоді кажу – беремо будь-які десять протоколів, і я виправдаю всіх, хто звинувачується на підставі цих документів. Тому що вони оформлені так, що не можуть розглядатися як допустимий доказ.
Тобто у нас сотня розстріляних на Майдані, тисячі убитих на сході, а ми тупцюємо на місці. Що ж ще має відбутися в країні, щоб ми рушили вперед?
Знаю тільки одне – Яценюки, Порошенки, Гройсмани, Парубії не повинні бути у владі.
Наступний етап – всі, хто хоче обійняти політичні посади в державі, зобов'язані пройти курс навчання, що таке держава, державний устрій і державне будівництво. Потім пройти іспит, презентувати свій погляд на державний устрій, і лише тоді їх можна допускати до роботи.
Тому що зараз це просто зміна кланів. Причому з кожним разом клан все гірший і гірший.
Клан Януковича бачив перед собою конкретну мету – створення механізму розграбування держави. У тих, хто прийшов на зміну, є мета грабувати, але у них немає механізму, вони кидаються з крайності в крайність. Причому, якщо та банда намагалася ділитися з тими, кого грабували, то ця – ні.
Але найголовніше, за що їх потрібно судити, – обман народу. Адже Янукович народ не обманював. Нормальні українці знали, що це бандитська група. А ці прийшли до влади на крові патріотів, і одразу ж почали працювати проти народу.
І яким ви бачите шлях перетворень – революційний чи еволюційний?
Сьогодні еволюційний крок нічого не дасть. Це все одно, що лікувати виразку шлунка медикаментозно, коли необхідне хірургічне втручання.
Елементи хірургічного втручання були на Майдані під час Революції Гідності. Вони зробили кровопускання, але виразку не вирізали. Система збереглася і навіть зміцнилася. То, можливо, в цьому винен сам народ. Тому що того ж самого Порошенка і клани, які йдуть до влади, потрібно було перед виборами аналізувати.
Порошенко не був котом в мішку. Хіба ніхто не міг прочитати, що він двічі був міністром в уряді Азарова і Януковича? Був шефом РНБО і депутатом усіх скликань, крім першого? На превеликий жаль, ми маємо звичайне безголів'я.
Зміни можуть відбуватися будь-якими шляхами, але напевно, революційний кращий. Колись я був за революційний крок – проголошення незалежності України, хоча й побоювався його. В інших ситуаціях я був еволюціоністом. Тепер я вважаю, що це, найімовірніше, було помилкою.
