Колишній голова СБУ Ігор Смешко каже, що в України були всі можливості довести фінансування Росією тероризму на Донбасі

Колишній голова СБУ Ігор Смешко стверджує, що Україна володіла великою доказовою базою у питанні фінансування Росією тероризму на Донбасі і не розуміє, чому діюча влада не підготувала обґрунтований фактаж для розгляду відповідної справи у Міжнародному суді ООН. Про таке він сказав в ефірі на телеканалі ZIK.

«Безумовно те, що сталося в Міжнародному суді в Гаазі – це величезний удар для України. Мені особисто незрозуміло, як можна було готувати подання на таку міжнародну інстанцію, абсолютно не розуміючи правила, по яких вона працює. Адже компетенцією цього суду є саме боротьба з фінансуванням тероризму. Юридична дефініція тероризму жорстко визначена, натомість терміну державний тероризм в юриспруденції не існує», – зауважив Смешко.

Експерт додає, що незрозуміло, як за наявності такої величезної доказової бази, яку мала Україна, можна було не підготувати обґрунтований фактаж того, що за спонсоруванням тероризму на Донбасі стоять державні установи країни-агресора.

«Тут потрібно адресувати запитання до екс-голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка, за час головування якого було захоплено та арештовано близько десяти високопосадовців спецслужб Російської Федерації. Зокрема, була на той час захоплена СБУ права рука Ігоря Гіркіна, така собі пані Ольга Кулигіна, яка декілька місяців перебувала в київському слідчому ізоляторі Служби безпеки», – говорить Ігор Смешко.

Це були ключові особи, наголошує Смешко, які почали давати свідчення. І якщо б їхні справи були доведені до суду, де підтвердилась би причетність Росії до початку дестабілізації в Україні, то безумовно, це були б потужні докази в Міжнародному суді ООН. Проте цих людей відпустили, помінявши їх не зрозуміло за яких обставин, каже екс-глава СБУ.

«У державній політиці дуже важливими є факти та підтвердження зв’язку супротивника з деструктивними елементами. Тому мені незрозуміло, чому Україна, маючи ці козирі на руках, не використала їх і пішла на суд абсолютно неготовою», – додав Смешко.

Нагадаємо, 19 квітня, Міжнародний суд ООН не побачив умов, необхідних для визначення додаткових заходів відносно прав, які порушуються в Україні на основі Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.

Також Міжнародний суд ООН визначив, що Росія має утриматися від обмежень відносно Меджлісу кримськотатарського народу та забезпечити доступність освіти у Криму українською мовою.

Міжнародний суд ООН не визнав достатніми докази України щодо фінансування Російської Федерацією тероризму через наслідки такого рішення, вважає міністр інформаційної політики Юрій Стець.

Читайте також статтю: «Україна проти Росії». Що означає сьогоднішнє рішення Міжнародного суду ООН

Джерело: zik.ua

Скоро начнется — флаги, «деды воевали», полки и ленты.

Дело ваше. Ваша страна, ваши понятия, ваша категорическое незнание истории.

Начнем с того, что, подняв на параде портрет Сталина, вы наср***ли на могилы десятков миллионов погибших. Это факт. И с этим не спорят. Решив, что победили только Русские — вы сделали это снова, в этот раз, попачкав память миллионов тех, кто умирал и даже не знал русского языка.

А теперь вот что. Маленький пример.

11 числа Израиль будет поминать погибших. Всех.

Это называется Йом ХаЗикарон.

День памяти.

Не будет парадов. Не будет праздника.

Не было наград и 30 летние ветераны, прошедшие через пару войн, не обвешаны бирюльками.

Не будет встреч с народом. Они и есть народ.

Потому что у вас праздник. А у них — скорбь.

Не «помню и горжусь», а «помню и скорблю».

Никто не будет бухать за победу, орать песни и ненавидеть весь мир.

Никто в этот день не будет вспоминать врагов.

Вся страна будет вспоминать своих, а не чужих.

Не будут танков на улицах, гостей из Мозамбика и ненормальной толпы.

Будет тишина…

На 2 минуты вся страна… вся.

Все автобусы, машины на трассах, заводы, люди на работах и в парках.

Молодежь в кафешках.

Все.

Все миллионы израильтян застынут в минуте молчания, склонив головы и поминая погибших.

Всех и везде.

И не будет «ветеранов отдельных войск».

Не будет камер и агитаторов.

Вся страна застынет в минуте молчания и печали.

Потому что они все знают — это не праздник.

Побед не бывает. Бывают только жертвы.

Они все воевали и официантка, подавшая вам кофе в кафе, тоже, возможно, ветеран.

И парнишка на мойке моющий вашу машину тоже наверняка воевал.

Они все воюют 70 лет без перерыва. И побеждают всегда, но никогда не празднуют победы.

Потому что после войны остаются вдовы, сироты.

Кто-то не родит. Кто-то не похоронит своих родителей.

Что праздновать?

Они выигрывают войны, хоронят друзей, возвращаются домой, и начинают снова пахать.

Что бы за 70 лет уйти далеко вперед многих «великих».

Кормить их помидорами из пустыни и читать их  в сетях.

Слушать об их величии, особенности и мировом значении.

Они просто пашут, дают технологии.

Самое современное оружие.

Самую совершенную агронауку.

Просто работают.

У них нет ничего, кроме песка, и они не умеют продавать свои ресурсы.

А потом снова война. И снова гибнут ребята.

И снова нет парадов. Просто каждый год вся страна молча скорбит.

Наверно если весь мир поймет, что в войнах нет побед.

И это не повод для радости.

Если все научатся не радоваться смерти врага, а скорбеть по своим – может, меньше крови будет.

Не знаю.

Но верю.

Автор: Nugzar Gogitidze